Розробка заходів для поліпшення результатів виробничої діяльності підприємства

5. Працівники. Основним джерелом  і визначальним чинником зростання  ефективності діяльності є працівники  — керівники, менеджери, спеціалісти,  робітники. Ділові якості працівників,  підвищення продуктивності їхньої  праці багато в чому зумовлюються  дійовим мотиваційним механізмом  на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального  мікроклімату в трудовому колективі. 
         6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання  трудомістких процесів досконаліші  методи роботи стають достатньо  перспективними для забезпечення  зростання ефективності діяльності  підприємства (організації). Постійне  вдосконалення методів праці  передбачає систематичний аналіз  стану робочих місць та їхню  атестацію, підвищення кваліфікації  кадрів, узагальнення та використання  нагромадженого на інших підприємствах  (фірмах) позитивного досвіду. 
         8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від 
цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). 
9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва.

 Основними її елементами  є: 

-  практична діяльність  владних структур;

-  різноманітні види  законодавства (законотворча діяльність);

-  фінансові інструменти  (заходи, стимули);

-  економічні правила  та нормативи (регулювання доходів  і оплати праці, контроль за  рівнем цін, ліцензування окремих  видів діяльності);

-  ринкова, виробнича  й соціальна інфраструктури;

-  макроекономічні структурні  зміни; є) програми приватизації  державних підприємств (організацій);

- комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери. 
         10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на:

  -  розв'язанні ключових  проблем підвищення ефективності  різних виробничо-господарських  систем та економіки країни  в цілому;

  -    практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

         Нині у світі функціонує понад  150 міжнародних, національних і  регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та  управління. 
         11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури. 
12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

-  технології, наукові  дослідження та розробки, супроводжувані  революційними проривами в багатьох  галузях знань (пропорція імпортних  та вітчизняних технологій);

-       склад  та технічний рівень основних  фондів (осповного капіталу);

-    масштаби виробництва  та діяльності (переважно за деконцентрації  з допомогою створення малих  і середніх підприємств та  організацій)

-    моделі зайнятості  населення в різних виробничих  і невиробничих галузях;       

   -   склад персоналу  за ознаками статі, освіченості,  кваліфікації тощо. 
Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). 
          При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Важливу роль при оцінці ефективності виробничої діяльності відіграють питання економічного аналізу підприємства.         

 Будь-яка підприємницька  діяльність потребує постійного  контролю за своїм розвитком,  аналізу процесів під дію яких  потрапляє підприємство в сучасних  умовах господарювання. Це, передусім,  пов'язано із зміною економічних  умов, в яких працює підприємство, кон'юнктури ринку, податкового  законодавства тощо. Суть проблеми  полягає в тому, що більшість  підприємців, які зіткнулися з  перешкодами, не задумуються над  необхідністю та важливістю саме  економічного аналізу своєї діяльності, а тому взагалі його не здійснюють. На підприємствах відсутні кваліфіковані  економісти, які могли б ефективно  здійснювати аналіз основних  показників діяльності підприємства  і своєчасно розробляти можливі шляхи виходу з кризових ситуацій.

Мета виробництва, підприємницької  діяльності, управління полягає у  дотриманні і забезпеченні якості життя  працівників та їхніх сімей за рахунок встановлення попиту та задоволення  потреб ринку, збільшення обсягів виробництва  і підвищення ефективності.

На діяльність підприємства впливає ряд факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, основними  з яких є:

Зовнішні чинники - це забезпеченість виробничими ресурсами (матеріальними, трудовими, технологічними системами), політична стабільність, ефективність системи державного регулювання  економічних процесів, наявність  та ефективна реалізація відповідної  національної програми тощо. Саме ці чинники на сьогодні гальмують економічний прогрес в Україні, стримують ділову активність підприємств.  
Внутрішні чинники - це раціональність організаційно-управлінської структури підприємства, висока конкурентоспроможність технологій виробництва, високий рівень організації та культури виробництва, раціональна виробничо-збутова політика, ефективність виробничо-фінансового менеджменту та ін.

Вплив цих та інших факторів, а також оцінка тієї кризової ситуації в економіці України, потребують розробки ефективних антикризових заходів, що забезпечать не просто виживання  підприємства, а його стійкий фінансово-економічний  розвиток. Цей процес потребує проведення комплексного аналізу як економічних показників, так і окремих сфер і напрямів діяльності підприємства:

• маркетинговий аналіз;
• аналіз стратегії господарюючого суб'єкта;
• аналіз і оцінка еластичності змін економічних показників в обґрунтуванні стратегії й тактики бізнесу;
• альтернативна основа аналітичного пошуку;
• визначення й оцінка ризику підприємництва.

У ході проведеного техніко – економічного аналізу роботипідприємства ТОВ «СТІБ» з'ясувалося, що основним недоліком у роботі підприємства є:

- фактична відсутність реклами продукції;

- не досить розвинений відділ маркетингу.

У ході аналізу  з'ясувалося, що недоліком у роботі відділу маркетингу є відсутність у відділі фахівця, який безпосередньо займається виконанням наступних функцій:

-       формування ціни на продукцію;

-      пошук нових ринків збуту продукції;

-       вивчення конкурентів;

-       реклама продукції;   
-контроль виконання укладених договорів;

-    підготовка, висновок, погодження термінів постачання продукції і цін.  
-      аналіз виконання укладених договорів;

Відсутність у відділі  маркетингу працівників з необхідною професійною підготовкою, з необхідними  економічними знаннями - усе це пояснює дуже низький рівень роботи у цій важливій для підприємства області і несерйозне ставлення керівництва підприємства до цієї сфери діяльності. 
Але ж, сучасному працівникові служби маркетингу необхідно знати, як визначити і сегментувати ринки і яким чином позиціонувати товари і послуги, здатні задовольнити потреби цих вибраних цільових сегментів. Він повинен знати, як встановити ціну на вироблені товари, щоб ті виглядали привабливими і доступними, як вибрати маркетинговий канал і керувати ним, щоб донести ці товари і послуги до споживача. Йому необхідно знати, як рекламувати і просувати свої товари та послуги так, щоб споживач дізнався про них і захотів їх придбати. Робота над цими завданнями вимагає різноманітних навичок, щоб зрозуміти, обслужити і задовольнити споживача.

3.2.Обгрунтування напрямків  по удосконаленню організаційної  структури управління підприємством

Підвищення ефективності  виробничої діяльності підприємства знаходиться у великій залежності від удосконалювання організаційної структури управління.

Розвиток і вдосконалення  організаційної структури підприємства з позицій управлінської діяльності передбачає здійснення певних змін, що забезпечують рух до нової її моделі. При цьому не варто забувати, що будь-яка організація може змінювати  свою структуру без загрози своєму існуванню, лише переконавшись у  тому, що зовнішнє середовище вже набуло певної нової конфігурації, що, у  свою чергу, вимагає від організації іншої структури.

У господарській практиці менеджери завжди шукають організаційні  структури, які можуть найчастіше забезпечити  вирішення двох завдань. Перше — створити умови для виробництва і швидкої доставки високоякісної продукції та послуг споживачу при одночасному підвищенні рівня ефективності роботи. Друге — забезпечити розробку, освоєння і поставку на ринок нових видів виробів. Створюючи такі структури, керівники компанії мають подолати певні перешкоди: функціональні бар'єри, що виникають внаслідок традиційного розподілу обов'язків; неприйнятні масштаби; надмірну кількість працівників функціональних служб і рівнів управління. 
Удосконалення існуючої структури нерідко вимагає перебудови системи організації праці всіх категорій працівників. Сьогодні проблему підвищення ефективності організації не може бути успішно розв'язано тільки на рівні робочих місць. Необхідно звертати увагу і на споживачів, і на ринки, концентрувати зусилля на створенні виробничо-збутової структури, що могла б якнайкраще задовольняти вимоги ринку. Базовим структурним елементом такого підприємства має стати не окрема функція або вид діяльності, а міжфункціональна команда або група, відповідальна за виконання всього набору функцій для задоволення потреб споживачів і вимог ринку.

Слід підкреслити, що кожний працівник, який працює в такому багатофункціональному  колективі, має можливість опанувати  різні професії та навички. Він має  можливість брати участь у процесі  виробництва від початку до кінця  і може бачити результати своєї праці. Кожний член такої команди більш  автономний і незалежний, ніж в  інших виробничих системах. Він має  можливість повніше реалізувати  свої здібності, тому що кожний автономний виробничий колектив може сам швидко й оперативно розв'язувати проблеми, і компанії набагато вигідніше мати, наприклад, п'ять таких автономних центрів, ніж п'ять традиційних  цехів або відділів. 
Подібний принцип організації робіт стає більш ефективним, коли працівники самі складають графіки виробництва, постачання матеріалів, відвантаження і транспортування готових виробів. Члени такої команди (бригади) дістають можливість нести повну відповідальність за свою ділянку роботи, включно з контролем за якістю, підготовкою персоналу та ін. 
Аналогічні принципи організації діяльності можна використовувати й на підприємствах, що діють у сфері послуг. У цьому випадку також створюються автономні групи, які забезпечують надання замовнику повного набору необхідних послуг.

Переваги великих підприємств  не завжди перекривають їхні ж недоліки. Компанії, що зрозуміли переваги децентралізації, зменшили свої великі підрозділи і  створили організаційну модель, яка  базується на відносно малих групах працівників. Загальна кількість працівників у тій чи іншій компанії не має значення. Незалежно від загальної кількості найкращим організаційним рішенням буде створення на кожній ділянці роботи груп кількістю 15—20 чоловік, що працюють у підрозділах загальною кількістю не більш 500 чоловік. Усі ці підрозділи можуть об'єднуватися різними способами: відділення, філія, окремий завод або територіальне відділення. Потім усі підрозділи об'єднуються в єдине ціле однією метою, орієнтованою на споживача. Децентралізація і ліквідація функціональних бар'єрів допомагають перебороти принаймні два з перерахованих бар'єрів на шляху створення ефективної організаційної структури.

Третім бар'єром до ефективної організаційної структури є надмірна кількість працівників штабних  підрозділів і рівнів управління. Виявляється, що фірми, у яких показник зростання обсягу продажів і прибутків нижче середнього рівня, мають у чотири рази більше працівників функціональних служб і рівнів управління, ніж передові фірми.

Досвід показує, що надмірна кількість канцелярських працівників  неодмінно породжує збільшення бюрократичної  роботи, яка скоріш заважає, ніж допомагає  справі. Якщо занадто великі запаси на складах і на самому виробництві  маскують помилки та неефективність виробничих операцій, надмірна кількість  управлінських і канцелярських  працівників приховує помилки в  управлінських рішеннях. Бюрократична система утруднює пошук і виправлення власних помилок.