Менеджмент як наука, практика і мистецтво

Депозитний  ризик є однією з різновидностей ризику фінансового інвестування і є імовірністю неповернення депозитних вкладів при невдалому виборі комерційного банку для здійснення депозитних операцій. 
Кредитний ризик виникає у підприємства у випадку надання покупцям товарного кредиту та існування загрози його повного або часткового неповернення.

64. шляхи та  заходи мінімізації ризиків на підп. Інд. Гост.Принцип мінімізації означає, що управлінці намагаються звести до мінімуму, по-перше, спектр можливих ризиків, а, по-друге, мінімізувати ступінь впливу ризику на свою діяльність. Різноманітні методи мінімізації ризиків можна проілюструвати на прикладі розробки бізнес-плану інноваційних проектів. Це, зокрема: купівля загального (генерального) страхового полісу на суму ймовірних утрат від усіх ризиків; придбання спеціалізованих страхових угод на окремі (типові) види ризику; оформлення страхових угод на індивідуальні (нетипові) ризики; передбачення в кошторисі інноваційного проекту резервного фонду або сукупності резервних фондів для страхування, мінімізації та покриття збитків від ризиків і непередбачених витрат; укладання довгострокових угод на поставки сировини, матеріалів та інші види послуг; підготовка резервних альтернативних інвестиційних, науково-технічних і виробничих заходів; розробка сітьових графіків проекту з урахуванням резервів часу на операції, пов'язані з порівняно високим імовірним рівнем ризиків; здійснення біржових операцій, які страхують збут (придбання опціонів, ф'ючерсних, форвардних контрактів); участь у капіталі фірм, які є джерелами підвищеного ризику для даного інноваційного проекту; синхронізація періодів порівняно високих ризиків одного проекту з періодами найбільш надійних доходів за паралельними проектами. Часто під мінімізацією ризиків розуміють власне не саму мінімізацію фактора невизначеності, а мінімізацію втрат, які ним спричиняються. Безпосередньо з категорією ризику пов'язані такі поняття як витрати, втрати й збитки. У підприємницькій діяльності виділяють такі види втрат: 1). Матеріальні втрати - це додаткові затрати виробничих ресурсів непередбачені проектом або планом, або прямі втрати майна, продукції, енергії, тощо. 2). Трудові втрати - це втрати робочого часу викликані випадками непередбачені обставинами. 3). Фінансові втрати - це прямий грошовий збиток пов'язаний з:- непередбаченими платежами (виплата штрафів, додаткових податків); - втратою грошових коштів; - недоотриманням коштів із передбачених джерел (при неповерненні боргів, зниження ринкових цін на продукцію, що реалізується; не оплата покупцями реалізованої продукції);- макроекономічними змінами (інфляція, валютний курс, тощо). 4). Втрати часу. На практиці процес прийняття рішень обумовлюється втратами, які виникають внаслідок передчасного або запізненого прийняття рішень. Таким чином втрати часу викликаються несвоєчасністю рішення, а також виникають коли процес реалізації такого рішення відбувається повільніше ніж це передбачалось. 5). Спеціальні втрати - це втрати, які проявляються у вигляді нанесення збитків здоров'ю та життю людей, оточуючому середовищу, престижу підприємця, або в наслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків. Розглянемо основні прийоми управління ризиком, направлені на їх мінімізацію. Запобігання ризику означає просте відхилення від заходу (діяльності), пов'язаного з ризиком. Проте запобігання ризику для інвестора найчастіше означає відмову від прибутку. Утримання ризику - це залишення ризику за суб'єктом господарювання, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи капітал, має бути заздалегідь впевнений в тому, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату цього капіталу. Передача ризику означає, що суб'єкт господарювання передає відповідальність за ризик кому-небудь іншому, наприклад, страховій компанії. У даному випадку передача (трансфер) ризику відбувається шляхом страхування ризику. Зниження ступеня (обмеження) ризику - це скорочення можливості й обсягу власних втрат суб'єкта господарювання при реалізації ризику

65. формування  конкурентного статусу підп. Методи Конк.спроможність орг-ї визначає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, протистояти у певний період основним конкурентам. Зі змінами у зов-ньому та внутр-ньому серед-щах змінюються також порівняльні конкурентні переваги щодо інших п-ств галузі. Конк.спр-ність п-ства залежить від об'єкта порівняння, а також від факторів, які застосовуються для оцінки конк.спр-ності.

Головна задача у визначенні КСФ - оцінка ступеня достатності 

розвитку стратегічного  потенціалу фірми (СПФ) і умов зовнішнього  маркетингового середовища для підтримки  на високому рівні КПФ.

Для цього повинні  бути виконані наступні дії:

• по кожному елементу стратегічного потенціалу повинні бути визначені ресурси, які можуть забезпечити досягнення цілей фірми в тій чи іншій фазі (етапі) життєвого циклу (ЖЦ) КПФ. Порівнюючи значення фактичних і необхідних параметрів ресурсів, визначають показники відповідності фактичних параметрів необхідних по кожному елементу стратегічного потенціалу, які зводять в узагальнюючу оцінку з врахуванням значимості кожного елементу;
• повинна бути визначена ступінь достатності умов, формованих елементами <національного ромба>. Складність полягає в тому, що умови зовнішнього середовища характеризуються високою динамічністю. Оскільки швидкість, з якою відбуваються зміни, практично непередбачена, залишається лише постійно відслідковувати ці зміни, прогнозувати можливість і очікувати моменти їх появи. На основі обробки отриманої інформації експертним шляхом визначають, наскільки сприятливі зовнішні умови для досягнення фірмою максимального значення рівня КПФ на тому чи іншому етапі його життєвих циклів (ЖЦ).

Конкурентоспроможність (англ. конкурентоспроможність) - здатність підприємств відповідати вимогам конкурентного ринку, запитам покупців (споживачів) в порівнянні з аналогічними товарами, реалізованими конкурентами. Конкурентоспроможність визначається, з одного боку, якістю реалізованого товару (послуги), його технічним рівнем, споживчими властивостями і, з іншого боку, цінами, встановлюваними продавцями товарів (послуг).

Існуючі методики оцінки конкурентоспроможності підприємства можна умовно розділити на дві групи:

1) методики, засновані  на якісному аналізі конкурентоспроможності;

2) методики, засновані  на кількісній оцінці конкурентоспроможності.

Серед найбільш поширених  методик першої групи слід виділити раніше проаналізовані моделі «Бостона консалтингової групи», матрицю McKinsey, SWOT-аналіз, їх аналоги і комбінації. Порівняльний аналіз переваг та недоліків цих методик, детальне зіставлення описаних у науковій літературі результатів їх застосування дозволили зробити висновок про деякі властивих їм обмеженнях. Зокрема, в моделях McKinsey та SWOT-аналізу пропонується вибирати стратегію підприємства за результатами детального аналізу всього комплексу елементів, що характеризують його позицію на ринку. При цьому оцінка впливу зазначених елементів має описовий якісний характер, внаслідок чого знижується об'єктивність оцінки конкурентоспроможності та вибору стратегічних альтернатив.

У другій групі методик, що дозволяють кількісно оцінити  рівень конкурентоспроможності, слід виділити: метод рангів, балів, суми місць, порівняльних переваг, оцінки ринкової частки, метод, заснований на теорії ефективної конкуренції та метод, заснований на експертних оцінках. Незважаючи на подібну багатоаспектність методик оцінки рівня конкурентоспроможності система формування показників конкурентоспроможності вимагає вдосконалення в силу наступних причин:

1) більшість методів  дають недостатньо об'єктивну  оцінку конкурентних позицій  підприємств на ринку, оскільки  не враховують важливі економічні  параметри діяльності підприємств,  зокрема, ефективність господарської діяльності, фінансовий стан підприємства (метод, що базується на визначенні ринкової частки, метод балів), а згідно загальновизнаної теорії конкурентних переваг М. Портера, саме ефективність використання ресурсів підприємства є головним показником рівня конкурентоспроможності;

2) деякі методи не  дозволяють оцінити конкурентоспроможність  в динаміці (методи балів, рангів, порівняльних переваг, ринкової  частки), хоча це є досить актуальним  через значну нестабільності  ринкового середовища;

3) окремі методи не  дозволяють оцінити вагомість  вихідних показників при розрахунку  рівня конкурентоспроможності (методи  суми місць, рангів, порівняльних  переваг, ринкової частки);

4) деякі з перерахованих  методів (метод рангів, суми місць)  рекомендують всі елементи матриць вихідних даних зводити в квадрат (лише в окремих випадках з урахуванням різної ваги показників), однак автори цих методик не пояснюють причин, по яких здійснюються такі математичні перетворення. Відсутність же подібного обгрунтування зазвичай знижує наукову і практичну вагомість отриманих результатів;

5) використання багатьох  методів ускладнюється відсутністю  достовірної інформації про стан  ринку (метод порівняльних переваг,  ринкової частки).

66. Поняття  та види конкурентоспроможності. Недобросовісна конкуренція та захист від неї.

Незважаючи на широке використання терміну “конкурентоспроможність” у науковотехнічній, економічній  літературі і нормативнотехнічній  документації, загальноприйняте поняття  конкурентоспроможності не уніфіковано. Аналізуючи визначення конкурентоспроможності, що приводяться у вітчизняній літературі, можна сказати, що основним змістом цього поняття є якість і можливість успішної реалізації продукції на конкурентному ринку у певний момент часу. Однак конкурентоспроможність варто розглядати як сукупність споживчих і вартісних характеристик продукції, що визначають її порівняльні позиції на ринку збуту. Існує велика кількість визначень та різних засобів оцінки конкурентноздатності. У самому загальному розумінні конкурентноздатність – це здатність випереджати інших, використовуючи свої переваги у

досягненні поставлених  цілей. Розрізняють конкурентноздатність товарів, компаній, країн і також  цілих регіонів. До того ж всі  ці поняття тісно пов’язані і  доповнюють одне одного.

Конкурентоспроможність  товару характеризує його здатність відповідати запитам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого – цінами, що визначаються продавцями товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному і післягарантійному обслуговуванні, рекламі, імідж виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва і можливості вигідного продажу.

Конкурентоспроможність  фірми – це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентоспроможних товарів – обов’язкова умова конкурентоспроможності фірми. У більш широкому розумінні для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничогосподарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері НДДКР,виробництва, управління, фінансів, маркетингу тощо. Конкурентоспроможність фірми є результатом її конкурентних переваг у всьому спектрі проблем управління компанією.

Конкурентоспроможність  галузі визначається наявністю технічних, економічних і організаційних умов для створення, виробництва і збуту продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів. Вона припускає наявність конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть зумовлюватися раціональною галузевою структурою; групи висококонкурентних фірм лідерів, які підтягують інші підприємства галузі до свого рівня; налагодженої дослідноконструкторської та прогресивної виробничотехнологічної бази, розвинутої галузевої інфраструктури, гнучкої системи науковотехнічного, виробничого, матеріальнотехнічного і комерційного співробітництва як всередині галузі, так і з іншими галузями в країні, за її межами, ефективної системи розподілу продукції. Конкурентоспроможність галузі досягається за рахунок як конкурентних переваг її компаній, так і системи їх взаємодії.

Конкурентоспроможність  економіки – дуже складне, багатоаспектне поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення і розглядається як концентроване вираження економічних, науковотехнічних, виробничих, управлінських, маркетингових та інших можливостей, реалізованих у товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними закордонним товарам і послугам на внутрішньому і на зовнішніх ринках.

67. Конкурентні стратегії та впливовість конкурентних сил. Фактори конкурентоспроможності готельного та ресторанного господарства.

У основі конкурентної переваги лежить специфічний досвід роботи і  навики, професіоналізм компанії, якими  не володіють конкуренти і які  вони не можуть придбати за короткий відрізок часу. У цьому сенсі формування конкурентної переваги по суті тотожній розробці конкурентної стратегії як способу досягнення переваги на конкретному ринку.

Стратегія лідерства  у витратах полягає у виробництві  якісного базового продукту без широкого асортиментного шлейфу, постійному пошуку головних характеристик продукту, що представляють цінність для всіх груп покупців і по яких не можна допускати погіршення якості, і тих, за рахунок яких, можна знижувати витрати. Маючи такий тип переваги, підприємство дістає можливість гарантувати для себе норму прибутковості вище середньогалузевої, орієнтуючись на розумний або навіть нижчий рівень цін. Орієнтація на перевагу по витратах залежить від існування особливих умов ринку і ефективна не у всіх галузях економіки. Так, істотну роль грає рівень стандартизації продукції, ринковій владі споживачів і еластичності попиту за ціною, доступності джерел дешевих ресурсів. При цьому існує ризик втратити конкурентну перевагу унаслідок появи нових товарів або технологій.

Стратегія широкої диференціації  припускає існування у споживачів високої цінності відмітних характеристик  товару. Формуючи свою здатність пропонувати  споживачам, що-небудь особливе, підприємство випускає широкий асортимент продукції, що має різні споживчі цінності для різних шарів покупців і що обумовлюють можливість вибору відповідно до смакових і ціннісних особливостей. Спосіб досягнення переваги у такої стратегії полягає у формуванні відмітного образу товару, що примушує покупця відмовитися від цінового порівняння з іншими товарами.

Досягнення лідерства  у витратах або унікальності пропонованого  продукту можливо і в окремих  географічних або купівельних сегментах  ринку, якщо такі об'єктивно існують. Така конкурентна стратегія часто  застосовується невеликими підприємствами, обмеженими у фінансових і інших ресурсах і вимушеними орієнтуватися на вузьку область конкуренції усередині галузі.

Сфокусовані стратегії  також ефективні на депресивних  ринках, коли існує необхідність пошуку окремих ніш, що зберігають високий або стабільний споживчий попит. Проте тут зростає вірогідність посилення конкуренції із-за підвищеної привабливості вибраного цільового ринку.

Оскільки готельна послуга  є результатом діяльності готельного підприємства,  вважаємо