Менеджмент як наука, практика і мистецтво

58. Вимірювання продуктивності - основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних підприємств. Продуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, затрачені підприємством. Це перша перевірка компетентності менеджменту. Постійне підвищення продуктивності - одне з найскладніших завдань менеджменту, оскільки продуктивність - це баланс між багатьма чинниками, і лише деякі з них піддаються чіткому визначенню та вимірюванню. Мета не в тому, щоб знайти одну досконалу міру продуктивності, а у використанні ряду (системи) вимірників. Продуктивність підприємства (організації) - баланс між всіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), який забезпечує найбільше виробництво при найменших витратах

Необхідно зазначити, що будь-яка організація  може досягти зростання продуктивності, реалізуючи різні стратегічні підходи. Так, можна збільшити обсяг виробництва без зростання кількості ресурсів. Іншим шляхом зростання продуктивності є скорочення кількості ресурсів при стабільності обсягів послуг. Крім того, продуктивність збільшується за умови випереджаючих темпів зростання обсягів виробництва порівняно з темпами зростання кількості використаних ресурсів, або, навпаки, при скороченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скорочення кількості ресурсів. Кожний із шляхів зростання продуктивності залежить від ряду чинників зовнішнього середовища (клієнти, конкуренти, постачальники тощо) та стану мікросередовища організації (мета, технологія, персонал та ін). Потенційний клієнт, який має свободу вибору, віддасть перевагу, безумовно, товарам чи послугам більш продуктивної організації. Виходи репрезентують результати. Входи репрезентують ресурси, використані для отримання цих результатів.

59. Контроль - це вид управлінської діяльності, який забезпечує керівництву підприємств підтвердження щодо вірності його управлінських рішень, а також щодо здійснених ним поточних коректив. Контроль є обов'язковою функцією менеджменту. Він є заключною стадією управлінського процесу й відіграє роль зв'язуючої ланки між керуючою й керованою системами. Якщо відмежуватись від конкретної сфери контролю, то суть його полягає у спостереженнях за реалізацією планів та програм, використанні одержаної інформації для здійснення коригуючих дій. Суб'єктами контролю можуть виступати державні й відомчі органи, громадські організації, колективні й колегіальні органи управління, лінійний і функціональний апарат підприємств готельно-ресторанного бізнесу. Об'єктами контролю є: місія, цілі й стратегія підприємства, виконання виробничих процесів, діяльність структурних підрозділів та окремих виконавців. Правильне здійснення функції контролю вимагає дотримання єдності трьох його стадій: встановлення фактів, їх критична оцінка, пропозиція заходів щодо впливу на керований об'єкт у потрібному напрямі. Основним завданням контролю є забезпечення досягнення цілей і здійснення місії підприємства. Вимоги щодо функції контролю закладені у принципах його здійснення, а саме:- постійність і оперативність; 
- поєднання перевірки зверху й контролю знизу; 
- об'єктивність; 
- гласність; 
- плановість; 
- масовість; 
- дієвість; 
- економічність; 
- науковість. 
 
Контроль як функція процесу управління має три види: попередній, поточний і підсумковий. За формою здійснення всі види контролю є подібними, тому що переслідують одну мету: сприяння досягненню відповідності фактичних результатів запланованим. Види контролю відрізняються насамперед за часовою періодичністю їх здійснення. Попередній контроль проводиться з метою підтвердження, що функція менеджменту «організація« здійснюється у необхідному напрямі. Цей вид контролю називається попереднім тому, що здійснюється до фактичного початку робіт. Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході виконання виробничих процесів. Найчастіше його об'єктом є діяльність працівників, а він як такий традиційно є прерогативою безпосереднього керівника. Зворотній зв'язок - це дані про отримані результати. Система зворотного зв'язку дозволяє керівництву виявити непередбачені проблеми й скоригувати свою лінію поведінки для запобігання відхиленню підприємства від найефективнішого шляху до визначених цілей. Система зворотного зв'язку, як правило, має:- мету; 
- характер управлінської необхідності; 
- можливість для перетворення зовнішніх ресурсів на ресурси для внутрішнього споживання; 
- запобігати виникненню значним відхиленням від намічених цілей; 
- коригувати відхилення, які виникають у процесі управління, з метою забезпечення досягнення цілей підприємства

60. Про контроль в 59. Обов'язковий порядок поведінки, що відповідає нормам права та моралі або вимогам системи освіти, її конкретних організацій. Дисципліна — твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов'язковим для всіх членів його колективу. Дисципліна — (від лат. Disciplina витриманість, строгість) — своєчасне та належне виконання правил і зобов`язань, дотримання прийнятих законів і норм економічної діяльності. Розрізняють: договірну дисципліну — виконання зобов`язань за договорами; платіжну (фінансову) дисципліну — своєчасне і повне здійснення платежів і розрахунків; трудову дисципліну — дотримання правил і норм трудової діяльності; технологічну дисципліну — суворе дотримання технологічного регламенту, встановленого згідно з технологічною документацією. Дисципліна праці (від лат. dyscipiina — вчення, виховання, розпорядок) — дотримання кожним працівником вимог і обов'язків, що випливають з його місця у виробничому процесі, узгодження його діяльності з діями інших учасників виробництва у процесі спільної праці. Д. п. у вузькому розумінні — це точне виконання виробником встановленого внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах і установах, суворе дотримання виробничих правил і функціональних обов'язків. Д. п. є неодмінною умовою існування сучасного взаємопов'язаного, взаємозумовленого процесу виробництва. ЇЇ значимість зростає разом з підвищенням технічного рівня виробництва, поглибленням спеціалізації та кооперування праці, що вимагають високої організованості та відповідальності кожного робітника. Порушення Д. п. на одному робочому місці може звести нанівець зусилля багатьох працівників, спричинити великі втрати, нещасні випадки, екологічні катастрофи. її зміцнення є суттєвим резервом підвищення ефективності виробництва.

61.контролінг як сучасна технологія управління та інформації

Контролінг – це комплексний  розгляд підприємства; своєчасне розпізнання вузьких та слабких місць у діяльності підприємства; планування, управління підприємством з орієнтацією на вузькі та слабкі місця, що є основною передумовою ідей щодо вирішення проблем із орієнтацією на майбутнє; підготовка інформації по контролінгу з орієнтацією на користувача ("продаж" інформації); а також процес забезпечення результату, який належить економічно організовувати (при підтримці ІТ)".  Контролінг є системою управління, що інтегрує як управління рентабельністю, так і управління ризиками, або лише прибутком;

- саморегулююча система  методів та інструментів, що спрямована  на функціональну підтримку менеджменту  підприємства і включає інформаційне  забезпечення, планування, координацію,  контроль і внутрішній консалтинг;

- система, що пов’язана із стратегічним і організаційно-тактичним прогнозуванням і плануванням, із здійсненням управління виробництвом, збутом і техсервісом на основі активного використання комплексного інформаційного банку даних;

- інформаційна підтримка  управління, дещо ширше – як систему інтегрованого інформаційного забезпечення, планування і контролю;

Підсумовуючи наведені визначення, доцільно зауважити, що незаперечними  є положення про те, що контролінг:

є новітньою концепцією ефективного управління підприємством;

інформаційно, консультаційно, методично підтримує менеджмент щодо прийняття управлінських рішень;

пов’язаний із процесами  планування, координації, обліку, аналізу  та контролю за реалізацією цілей  діяльності підприємства;

орієнтований на управління дохідністю та ризиками, виявлення позитивних та негативних сторін діяльності підприємства, оцінку можливостей та загроз.

62.управління  ризиком в підпр.діяльності та  шляхи запобігання банкрутства  підп.-в в індустрії гостинності

управління ризиком - це управління діяльністю підприємства у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.

Управління ризиками - це сукупність методів, прийомів і  заходів, що дозволяють певною мірою  прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до їхнього зменшення.

Для підприємства дуже важливо  розробити стратегію управління економічним ризиком, для чого необхідно  дати конкретні відповіді на наступні питання:

які саме види комерційних  ризиків підприємство зобов'язане  враховувати у своїй діяльності;

які способи й інструменти  дозволяють управляти цими ризиками;

який обсяг комерційного ризику підприємство може взяти на себе (прийнятна сума збитку, що може бути погашена з власних коштів).

Однак тільки формулювання стратегії для управління економічним ризиком недостатньо, потрібно ще мати механізм її реалізації - систему управління економічними ризиками, що у свою чергу припускає:

створення ефективної системи  оцінки і контролю прийнятих рішень;

виділення в організації  спеціального підрозділу (працівника), якому буде доручене управління ризиками;

виділення коштів і формування спеціальних резервів для страхування  ризиків, покриття збитків і втрат.

Заходи по усуненню банкрутства підприємства пов’язані  з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

Все це в значній  мірі пов’язано з реформуванням  підприємств, під яким розуміється  їх структуризація в процесі переходу на прийняті в ринковій економіці  принципи функціонування при державній підтримці і стимулюванні. Це передбачає покращання управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності праці, покращання фінансово-економічних результатів діяльності. Таким чином, успіх реформування підприємства буде визначатись двома групами факторів: ефективністю створених державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових явищ в економіці, а також ефективністю заходів, що приймаються підприємством по залученню і використанню ринкових механізмів і інструментів.

Таким чином, цілями антикризової стратегії підприємств  повинні бути:

*забезпечення  ліквідності і платоспроможності  підприємства на підставі оптимального  поєднання власних і залучених джерел засобів;

*отримання прибутку  і забезпечення відповідного  рівня рентабельності, достатнього  для задоволення всіх своїх  потреб при здійсненні основної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Для цього держава  повинна проголосити, що її головною метою є макроекономічне регулювання і боротьба з інфляцією на основі підтримки національного виробництва. Тому необхідно:

розробити систему  економічних і фінансових показників на всіх рівнях, а також підтримки  базових галузей економіки;

створити умови, що забезпечують підприємствам можливість заробити практично відсутні в них власні оборотні засоби;

прийняти економічні заходи, що розширюють можливість підприємств  по використанню залучених засобів, для цього необхідно понижувати облікову ставку НБУ до світового рівня, ввести державну гарантію за деякими кредитами для окремих підприємств;

прийняти ефективні  заходи щодо різкого скорочення неплатежів по залученню таких ринкових інструментів як комерційний кредит, вексель, чек;

змінити податкову  політику, спрямувавши її на стимулювання виробництва та інвестицій;

визначити ступінь  ліквідності і платоспроможності  підприємства;

спрямувати митну  політику на захист національного виробника  і конкурентноздатних товарів.

Вибір стратегії  попередження банкрутства і ефективність заходів підприємств по залученню ринкових механізмів залежить від системи управління фінансами на підприємстві.

63. сутність та  основні види ризиків у діяльності  підп..гост.індустрії. 

За видами підприємницької  діяльності розрізняють виробничий, комерційний та фінансовий ризики. 
Виробничий ризик виникає в процесі виробничої діяльності у випадку виникнення перебоїв і зменшення обсягів виробництва, збільшення матеріаломісткості та трудомісткості продукції. 
Комерційний ризик пов'язаний з реалізацією продукції (послуг), закупівлею сировини, матеріалів тощо і може мати місце у випадку зменшення планових обсягів реалізації, підвищення закупівельних цін, зростання витрат обертання, втрат продукції в процесі обертання.-Рівень комерційного ризику залежить від таких чинників: 
стабільність попиту (чим стабільніше попит, тим меншою мірою варіює реалізаційний дохід, операційний та чистий прибуток); 
стабільність цін на готову продукцію (чим нестабільніші ціни, тим імовірніше відхилення реалізаційного доходу і чистого прибутку); 
стабільність цін на сировину і матеріали; 
еластичність попиту (можливість згладжувати коливання чистого прибутку, визваного змінами цін на сировину, шляхом підвищення ціни на продукцію); 
співвідношення постійних і змінних витрат (рівень операційного лівериджу). 
Фінансовий ризик виникає у випадку, коли підприємства вступають у відносини з різними фінансовими інститутами (банками, інвестиційними, страховими, факторинговими, лізинговими компаніями, біржами та ін.). Причинами такого ризику є інфляційні фактори, збільшення середнього рівня банківського та депозитного процентів, зменшення вартості цінних паперів тощо. Масштаби фінансового ризику в тих підприємств, які є професійними учасниками фінансового ринку, як правило, значно більші. 
Більш детально розглянемо сутність і причини виникнення найбільш поширених на сьогодні фінансових ризиків підприємств. 
Ризик зменшення фінансової стійкості — зумовлений нераціональною структурою капіталу підприємства, завищеною часткою позикових коштів, що в умовах падіння попиту на продукцію і зниження рентабельності діяльності може призвести до фінансової кризи і навіть банкрутства. Цей ризик є найнебезпечнішим з погляду можливих руйнівних наслідків для власників капіталу. 
Ризик неплатоспроможності — це імовірність того, що підприємство через недостатній обсяг ліквідних активів не зможе розрахуватися в строк зі своїми кредиторами. Цей ризик не менш небезпечний, оскільки у випадку, коли технічна неплатоспроможність є не епізодичною, а постійною, підприємство може швидко втратити свою фінансову стійкість. 
Інфляційний ризик — це ризик зменшення реальної вартості капіталу у формі грошових активів, а також знецінення доходів і прибутків у зв'язку зі зростанням рівня інфляції. 
Процентний ризик — це імовірність втрат через зміни процентної ставки (кредитної та депозитної) на фінансовому ринку. До негативних наслідків цього ризику можна віднести: 
збільшення витрат зі сплати процентів за кредит у випадку підвищення кредитної ставки; 
зменшення доходів за депозитними вкладами у випадку зменшення депозитної ставки; 
необхідність підвищення ставки річного купону за облігаціями з метою задоволення очікувань інвесторів; 
необхідність збільшення дивідендних виплат з метою підтримки стабільного складу акціонерів та ін. 
Інвестиційний ризик — це імовірність збільшення витрат, зменшення доходів і прибутків від інвестиційної діяльності, а також можливість втрати всього інвестованого капіталу.