Менеджмент як наука, практика і мистецтво

46. Поняття  та зміст організаційної культури  підприємства гостинності. Шляхи  впровадження організаційної культури.

організаційна культура — це сформована впродовж всієї історії організації сукупність прийомів та правил адаптації організації до вимог зовнішнього середовища і формування внутрішніх відносин між групами працівників. До основних чинників організаційної культури належать цінності й принципи, корпоративні норми, поведінкові стереотипи, морально-психологічний клімат тощо. Організаційна культура підприємства виявляється у поведінці та діях окремих працівників, груп, у їх позиції, способі вирішення нових проблем, організації роботи тощо. Вона стосується кожного працівника як невід'ємної складової відносин між людьми, а її пізнання дає можливість виявити та обґрунтувати мотиви поведінки людей і визначити ефективні методи її формування. Враховуючи організаційну культуру, у процесі управління людськими ресурсами можна добрати працівників з певними ознаками і тим самим окреслити спосіб реалізації очікуваних результатів, який зумовлений не лише цілями туристичного підприємства, а й потребами працівників.  
 Сучасний, зацікавлений в довгостроковості функціонування готелю, розширенні сфери її впливу на ринку послуг і зайнятті міцнішої позиції серед конкурентів, менеджмент намагається приділяти особливу увагу вирішенню питань формування, підтримки і розвитку організаційної культури. Без сумніву, внутрішнє життя готельно-ресторанного комплексу складається з великої кількості дій і процесів. Залежно від типу готелю, його розміру, складності ієрархічної структури окремі процеси можуть бути пріоритетними, інші, характерні для аналогічних закладів, можуть бути або відсутніми, або використовуватися в меншому масштабі. 
Напрями впровадження організаційної культури:1.     Створення місії й завдань організації. 2.     Введення системи бонусної премії для працівників підприємства. 3.     Введення погодинної оплати праці для працівників підприємства. 4.     Зміна оплати праці лінійних керівників. 5.     Створення технології підбору й адаптації персоналу. 6.     Децентралізація керування (делегування більших повноважень лінійним керівникам). 7.     Організація розвиваючих занять для керівників. 8.     Створення на об'єктах інформаційних стендів. 9.     Організація занять для працівників підприємства. 10.    Організація щотижневих зборів для адміністрації підприємства. 11.    Організація щоденних робочих зборів на об'єктах. 12.     Організація загальних зборів по підприємству.

47. Суть, мета та функції фінансового  менеджменту. Структура фінансового  менеджменту. Фінансова політика  підприємства.Фінансовий менеджмент – стратегія і тактика фінансового забезпечення підприємницької діяльності, що дає змогу ефективно управляти рухом грошових коштів і знаходити оптимальні фінансові рішення. Три аспекти: система раціонального управління фінансами, орган управління фінансами, форма підприємницької діяльності. Цілі фінансового менедж.:  максимізація прибутку за період часу, платоспроможність п-ва, зростання вартості капіталу власників. Завдання: інвестування коштів в найбільш ефективні сфери д-ті, управління активами, доходами , витратами, мобілізація фін. Ресурсів на якомога вигідних умовах, фінансове планування, управління фін. Ризиками, оптимізація грошових потоків, здійснення фін. Обліку, аналізу, контролю.  Головною метою фінансового менеджменту є управління вартістю підприємства в інтересах його власників. 1. Функції фінансового менеджменту як керуючої системи:- розробка фінансової стратеги підприємства;- створення організаційних структур, що забезпечують прийняття управлінських рішень;- формування інформаційної системи підприємства для обґрунтування цілей управлінських рішень;- створення комплексу технічних засобів для забезпечення діяльності інформаційної системи фінансового менеджменту; 2. Функції фінансового менеджменту як керованої системи:- управління джерелами фінансування;- управління капітальними вкладеннями та оцінкою їхньої ефективності;- управління оборотним капіталом;- управління фінансовим плануванням;- аналіз фінансової діяльності і фінансовий контроль. Фінансовий менеджмент склад з суб’єктів управління (фін. дирекція п-ва) та об’єктів (фін. ресурси, джерела фін. ресурсів, фін. відносини, грошові потоки). Фінансова політика підприємства є цілеспрямованим використанням фінансів для досягнення довгострокових і короткострокових завдань, визначених засновницькими документами (статутом) підприємства. Фінансову політику підприємства визначають засновники, власники, проводить фінансове керівництво, виконують фінансові служби, виробничі структури, підрозділи і окремі працівники. Фінансова політика знаходить своє відображення в балансі підприємства. Метою фінансової політики є оптимізація рішень фінансування і інвестування. Виходячи з тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань, фінансову політику поділяють на фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і припускає рішення великомасштабних завдань розвитку організації. Фінансові рішення і заходи, розраховані на період більше 12 місяців або на період, що перевищує операційний цикл, належать до довгострокової фінансової політики. Фінансова тактика спрямована на вирішення локальних завдань конкретного етапу розвитку організації шляхом своєчасної зміни фінансових зв' язків, перерозподілу грошових ресурсів між видами витрат і структурними підрозділами (філіалами).

48. Фінансова  звітність. Основні види. Вимоги до фінансової звітності.Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.  метою фінансової звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які використовують її як основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень Головні вимоги до звітності — це обов’язковість подання, державна регламентація, своєчасність складання і подання, простота, зрозумілість і загальна доступність, достовірність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників за різні періоди, доречність, раціональність, економічність і дійовість. Вимоги до фін. інфо: стислість, точність, оперативність, порівнянність, доцільність, рентабельність, об’єктивність, адресність.  Види фін. звітності: БАЛАНС – звіт про фін. стан п-ва, який відображає його активи на певну дату, зобов’язання та власний капітал. Баланс є основним джерелом інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, дає можливість визначити ліквідність та оборотність ресурсів, наявність власного та запозиченого капіталу, зміну дебіторської та кредиторської заборгованості. За цими даними можна визначити інвестиційну привабливість суб’єкта господарювання, наскільки є надійно і ефективно вкладати у нього інвестиції, придбавати його акції, облігації. Отримання такої інформації є необхідною умовою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. ЗВІТ ПРО ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ- зміни у складі власн. Капіталу п-ва протягом звітного періоду. ЗВІТ ПРО ФІН РЕЗУЛЬТАТИ- про доходи, витрати, фін результати д-ті п-ва. Доходи і витрати наводяться у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку. Фінансові результати у звіті визначаються і відображаються в розрізі звичайної діяльності та надзвичайних подій. ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ- надходження і видаток грошових коштів у результаті д-ті п-ва у звітному періоді. Звіт містить дані про рух грошових коштів в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Окремо зазначають надходження і видаток коштів стосовно різних видів діяльності. Негрошові операції (отримання активів від фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів через емісію акцій тощо) не включаються до Звіту про рух грошових коштів.

49. Фінансові  механізми. Організація фінансового  планування на підприємстві. Механізми фін. менеджменту: 1.Фін облік. Для зовн+внутр. Споживачів. Обовязковий для всіх господарських суб’єктів. Зорієнтований на ДПА, органи статистики, відповідні фонди. Фінансовий облік - це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку та подання інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Він забезпечує інформацією про складові доходів та витрат, стан дебіторської та кредиторської заборгованості, фінансовий стан та його зміни, ефективність діяльності. Підготовлена фінансова звітність відповідає загальним запитам користувачів. Фінансова звітність не є комерційною таємницею, вона може оприлюднюватися і підтверджуватися незалежними аудиторами Ведення фінансового обліку с обов'язковим; він базується на загальноприйнятих методологічних принципах. 2. Управлінський облік. Для внутр. Споживачів (керівництво, підрозділи), мета: інформаційне, методичне, аналітичне забезпечення прийнятих управлінських рішень.  Управлінський облік - це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю та прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством, установою, організацією. Управлінський облік - це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потреб в інформації керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів. Якщо фінансовий облік регулюється міжнародними і національними стандартами та нормативними актами, то головним критерієм організації управлінського обліку с корисність одержуваної інформації для оцінки, контролю і прийняття управлінських рішень. 
Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.  
Фінансове планування - складова частина фінансового менеджменту, яка передбачає визначення стратегічної мети в управлінні фінансами; розробку і фактичну реалізацію фінансових планів на довготерміновий (понад 5 років), середньотерміновий (від і до 5років) і поточний (до І року) періоди та конкретних дій для впровадження цієї стратегії. Мета фінансового планування полягає в забезпеченні підприємства необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності. У зв'язку з цим треба визначити напрями ефективного вкладання капіталу, оцінити ступень Його раціонального використання, виявити внутрішньогосподарські резерви збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових коштів та встановлення раціональних фінансових відносин з бюджетом, банками та контрагентами. Фінансовий план має великий вплив на економіку підприємства. Це зумовлено двома обставинами. По-перше, в фінансових планах відбувається порівняння початкових витрат для здійснення діяльності з реальними можливостями, і в результаті коригування, досягається матеріально-фінансова збалансованість. По-друге, статті фінансового плану пов'язані з усіма економічними показниками роботи підприємства та з основними розділами підприємницького плана: виробництвом продукції та послуг; науково-технічним розвитком; удосконаленням виробництва і управління, капітальним будівництвом, економічним стимулюванням тощо. Таким чином, фінансове планування має вплив на всі сторони діяльності господарюючого суб'єкту. Популярні види планування: доходів і витрат, платіжний календар, фін план окремих інвестиційних проектів.

50. Структура  фінансово-економічної служби підприємства. Джерела фінансування підприємств  ГРГ.Фінансова служба може бути представлена:— фінансовим управлінням  на великих підприємствах;— фінансовим відділом  на середніх підприємствах; — фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, а й питаннями фінансової стратегії, — на малих підприємствах.

 На бухгалтерію покладаються  обов'язки вести бухгалтерський  облік підприємства та формувати  його відкриту фінансову звітність  відповідно до встановлених вимог  і положень. 
Аналітичний відділ зобов'язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань щодо прибутку, обсягів виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства. 
Відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо). 
Оперативний відділ збирає рахунки, накладні, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів; з контрагентами — з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань; з державою — з приводу сплати податків, обов'язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство. 
Відділ роботи з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції дохідності і ризику. 

51механізм форм.ціни. Підприємства індустрії гостинності та туризму України реалізують свою продукцію , як правило за цінами й тарифами, встановленим самостійно, й лише в окремих випадках, передбачених законодавчими актами, — за регульованими цінами. Так, на ринку послуг гостинності та туризму в основному застосовуються вільні ціни договірно-контрактне ціноутворення, тоді як на ринку енергетичних ресурсів — ціноутворення, що здійснюється під безпосереднім державним (муніципальним) контролем. Згідно з державною антимонопольною політикою України на діяльність підприємств готельного господарства та туризму суттєво впливає ціноутворення в таких сферах діяльності суб'єктів природних монополій: • передання та розподіл електроенергії; • користування залізничними коліями, диспетчерськими службами вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; • управління повітряним рухом; • зв'язок загального користування; • централізоване водопостачання; • централізоване теплопостачання; • спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів, • послуги супутникового зв'язку. Значний вплив на ціни й тарифи в галузі туризму в Україні здійснюють загальнодержавні цінові податки й місцеві збори, в тому числі податок на додану вартість, акцизний збір, готельний збір, ввізне мито, на які припадає близько 2/3 від загальної суми податкових платежів і зборів.

52.Виробничий менеджмент (управління виробництвом) Виробничий менеджмент — сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, яка має на меті підвищення його ефективності та збільшення прибутку, тобто це управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості. Він має п'ять складових: — формування і функціонування виробничих систем; — менеджмент виробничого процесу; — менеджмент виробничих фондів; — менеджмент якості; — менеджмент створення та освоєння нової продукції.

 53. Менеджмент виробничої діяльності — найбільш структурована і чітко детермінована галузь операційного менеджменту. У виробничому менеджменті операції підлягають досить жорсткому і більш-менш однозначному плануванню" розрахунку та контролю. Істотну організуючу роль у керуванні відіграє поточний контроль. Керування операціями у виробничій сфері починається з ідентифікації типу технологій. Глибина поділу праці, тип спеціалізації та кооперації виробництва визначають побудову управлінської структури операційної системи. Операційний менеджмент формально репрезентується як сфера менеджменту, який пов'язаний з виробництвом товарів і послуг, що передбачає використання спеціалізованих методів і прийомів для вирішення виробничих завдань.

1.підсист. Перетв- прод  ф-я перетв ресурсів на т  і п 2.підс. забезп- функц-є для  безпер. Роботи підс.перетв., тобото  повинна забезп необх ресурси  в необх к-ті.3.підс.планув. і контролю- планує д-ть орг. На кожн наст період, зд контроль рішень, визн. Стратег напрями розв орг.-ї.

54. Особливість процесу виробництва послуги полягає в тому, що процес включає дії, які з'єднують систему обслуговування, операції виконання та поставку фактично наявної послуги покупцю. На більшості підприємств послуг розділення функцій процесу виробництва і маркетингу не існує,  персонал має виконувати обидві функції, тому що тільки в їх поєднанні вони спроможні задовольнит потреби та бажання покупця щодо якості послуги та обслуговування в процесі виробництва послуги.. Виробництво послуг на підприємствах готельно-ресторанного бізнесу включає такі основні компоненти: 
- працівники (професійно підготовлений персонал); 
- засоби праці (машини, механізми, інструменти, споруди, приміщення); 
- предмети праці (матеріали, сировина, інформація); 
- енергія (теплова, електрична, механічна, світлова); 
- інформація (науково-технічна, оперативно-виробнича, правова, соціально-політична). 
Професійний синтез зазначених компонентів формує виробничий процес надання послуг, виступає предметом організації виробництва й, зокрема, організації як функції менеджменту підприємств готельно-ресторанного бізнесу. Технічна й організаційно-економічна характеристика виробничого процесу підприємств гостинності визначається видом вироблених послуг, обсягом виробництва, типом і видом застосовуваних техніки й технології, рівнем спеціалізації. 
Усі виробничі процеси надання послуг класифікуються за такими ознаками: 
- за способом дії на предмет праці; 
- за типом використовуваного обладнання; 
- за мірою механізації; 
- за обсягом пропонованих послуг; 
- за перервністю чи безперервністю процесу. 
Нині в готельно-ресторанному бізнесі виділяються такі рівні механізації виробничих процесів: ручний, машинно-ручний й машинний. За обсягом пропонованих послуг підприємства поділяються на малі, середні, великі й дуже великі. 
Незалежно від масштабів діяльності підприємства та інших ознак виробничі процеси поділяються на перервні (дискретні) й безперервні. 
Організація виробничого процесу надання послуг вимагає дотримання певних принципів, які менеджер повинен опанувати й використовувати у практичній діяльності. Головними з них є: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, циклічність й комплексність. 
Спеціалізація - передбачає організацію виробничого процесу в межах цеху, дільниці, робочого місці.  
Пропорційність  забезпечує відповідність підрозділів щодо їх пропускної спроможності, виключаються різного роду затримки, створюються умови для ритмічної роботи. 
Під паралельністю виробничих процесів необхідно розуміти одночасність їх здійснення на різних стадіях в часі й просторі, якщо послідовність операцій не має принципового значення 
Прямоточність як принцип організації означає забезпечення найкоротшого інтервалу між окремими етапами виробничого процесу з метою скорочення загальних часових витрат на виробництво й надання послуг.  
Безперервність виробництва передбачає економію часу (мінімізація або повне усунення перерв), а відтак найефективніше використання обладнання, засобів праці й робочої сили. 
Важливим принципом організації виробничого процесу є його ритмічність, яка виражається в рівномірному виготовленні послуг (продукції) в однакові проміжки часу на всіх етапах технологічних ланцюгів.

55. Управління часом, тайм-менеджмент (від англ. time management) – сукупність методик оптимальної організації для виконання поточних задач, проектів та календарних подій. Типовими підходами в управлінні часом є постановка пріоритетів, розбиття великих завдань та проектів на окремі дії та делегування іншим людям. До управління часом належать також методи впливу на мотивацію та контролю результатів. По темі менеджменту часу часто проводяться психологічні тренінги. Головними допоміжними інструментами для управління часу є особистий календар, список поточних дій та список проектів.. Виробничий цикл — це календарний період часу, протягом якого виріб або партія виробів, що обробляються, проходять усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються на завершений продукт. Інтервал календарного часу від початку першої виробничої операції до закінчення останньої називається тривалістю виробничого циклу в часі, яка вимірюється в днях, годинах, хвилинах, залежно від виду виробу та стадії оброблення. Тривалість виробничого циклу виготовлення продукції — це календарний період часу, протягом якого сировина, основні матеріали, напівфабрикати і готові комплектуючі вироби перетворюються на готову продукцію. Іншими словами — це відрізок часу від моменту початку виробничого процесу до моменту випуску готового виробу або партії деталей, складальних одиниць. Тривалість виробничого циклу звичайно відбивається в календарних днях або годинах.

56. Виробничий менеджмент включає комплексну систему забезпечення конкурентоспроможності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона охоплює питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми управління виробництвом, збутом і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.  управління операціями стосовно підприємства — це процес проектування, планування, узгодження, контролю всіх засобів, процесів і видів діяльності, необхідних для перетворення праці, капіталу, матеріалів, енергії та професійних навичок на товари та послуги для задоволення потреб зовнішнього середовища. Система операційного менеджменту формується на основі операційної стратегії (рис. 6.1). Найчастіше операційну систему подають як сукупність трьох взаємопов'язаних підсистем: переробної, підсистеми забезпечення та підсистеми планування і контролю (рис. 6.2).

57. Початок 57 в 56. там все однакове йде. Основою оперативного планування є виробнича програма, яка визначає асортимент і обсяг виготовленої продукції за робочу зміну. Необхідність оперативного планування зумовлена особливостями виробничої діяльності ресторанів: широким асортиментом реалізованої продукції, частою зміною асортименту страв, сировини, коливанням попиту тощо. Наявність виробничої програми (плану-меню) дозволяє менеджерам ресторанного сервісу урізноманітнити харчування протягом окремих днів тижня, співвідносити випуск страв з графіком їх почасової реалізації, своєчасно проводити закупівлю сировини у необхідному обсязі й асортименті, планувати чисельний і кваліфікаційний склад працівників виробництва й сфери обслуговування й дбати про підвищення технічного рівня підприємств.