Менеджмент персоналу 149

 Тому  на даному етапі розвитку нашої держави  особливо актуальним є питання зміни світогляду, принципів і установок як керівників підприємств, організацій і установ, так і представників органів державної влади на персонал як об’єкт управління. 

37. Джерела коштів на оплату праці  та на інші форми  матеріального заохочення працівників.

   Джерелом коштів на оплату  праці працівників підприємств  є частина доходу та інші  кошти, одержані внаслідок їх  господарської діяльності.

   Для установ і організацій,  що фінансуються з бюджету, - це  кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

 Об'єднання  громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

 Що  стосується матеріального заохочення працівників, то джерелом коштів на оплату праці госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їхньої господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету – це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел. 
 
 

38. У чому конретно полягає  керівна й виховна  роль керівника?

   Керівники за допомогою системи управління впливають на процес досягнення поставлених перед організацією цілей на всіх його етапах – планування, організації, мотивації і контролю. Умовно управління можна поділити на дві взаємозв’язані частини: управління діяльністю; управління людьми.

 Управління  діяльністю включає її планування, постановку виробничих завдань, систему обліку виробленої продукції, контроль за виконанням завдань.

 Управління  людьми пов’язане з забезпеченням  співробітництва між всіма членами трудового колективу, кадровою політикою, навчанням, інформуванням, мотивацією працівників. З точки зору діяльності організації управління людьми означає намагання досягти максимальних результатів у їхній роботі. Управління здійснюється завдяки використанню різних методів, тобто сукупності способів (прийомів) цілеспрямованого впливу керівника на працівників і трудові колективи з метою координації їхніх дій. Серед методів управління виділяють адміністративно-розпорядчі, економічні, соціально-психологічні і виховні.

 Отже, робота керівника має значення не тільки з точки зору результатів  організації, але і з позицій особистого життя працівників.

 Управління  – це процес впливу на діяльність окремого працівника, групи або організації в цілому з метою досягнення поставлених цілей в конкретних умовах. Воно представляє собою взаємодію між керівником і підпорядкованим йому персоналом. За своїм змістом робота керівника полягає в тому, щоб впливати на поведінку і дії людей, направляючи і мотивуючи їх на досягнення спільних цілей. За характером така робота в основному представляє собою взаємодію, співробітництво між керівником і працівниками. Важливою компонентою роботи керівника є наставництво і виховання персоналу.Дії керівника визначаються тим, як він розуміє свої функції і задачі, що лежить в основі його рішень.В діяльності керівника тісно переплітаються функції адміністратора, організатора спеціаліста, інформаційного центру, вихователя. 

 

39. Які психологічні риси особистості і чому мають значення для успішної діяльності менеджера?

 У взаємовідносинах керівника з працівниками вирішальне значення має його авторитет. Авторитет керівника це загальновизнаний неформальний вплив його на підлеглих, що базується на знаннях, моральних якостях, досвіді; це форма здійснення влади. Джерелами авторитету керівника є посадовий статус і завойований престиж. Доповнюючи один одного, вони створюють передумови для нормального функціонування трудового колективу.

 Керівник  – лідер користується службовим і особистим авторитетом. Для цього він повинен володіти високорозвинутими діловими та особистісними якостями, здібністю до спілкування і встановлення контактів з персоналом.Характерними рисами діяльності ефективного керівника є: формулювання принципів діяльності для своїх підлеглих і для всієї організації; делегування значної частини відповідальності іншим; врахування вимог конкретної ситуації; надання підлеглим можливості для самовираження; заохочення підлеглих до постановки перед собою високих цілей; тощо

 Результативність  діяльності керівника залежить від таких факторів, як особистісні якості, досвід роботи на керівній посаді; освіта в галузі управління і бажання працювати керівником.

 Для досягнення успіхів в управлінні персоналом керівникові потрібні відповідні здібності – як вроджені, так і набуті. Обов’язковими здібностями є: технічні (здатність професійно, кваліфіковано виконувати свої обов’язки) ; аналітичні (здатність ідентифікувати ключові фактори ситуації, їх взаємодію та визначати ті, які заслуговують найбільшої уваги) ; діагностичні (здатність визначати проблеми організації та причини їх виникнення) ; концептуальні (здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки, можливості координації діяльності з метою досягнення поставлених цілей найбільш ефективними способами) ; комунікативні (здатність сприймати і оцінювати людей, входити з ними в контакті, впливати на них та приваблювати до себе) . 

40. Соціально-психологічні особливості трудового колективу як об’єкта управління.

 Внутрішній  психологічний клімат — це реальний стан взаємодії людей як учасників спільної діяльності. Він характеризується задоволеністю працівників організацією, умовами праці, відносинами між собою і з керівництвом, настроєм, взаєморозумінням, ступенем участі в керуванні і самоврядуванні, дисципліною, групою і місцем у ній, якістю одержуваної інформації. Багато в чому він залежить і від ступеня сумісності людей.

 Психологічний стан колективу характеризується ступенем задоволеності його учасників своїм положенням. На неї впливають характер і зміст роботи, відношення до неї людей, престижність, розміри винагороди, перспективи росту, наявність додаткових можливостей (вирішити якісь власні проблеми, побачити світ, познайомитися з цікавими чи корисними людьми, прославитися) , місце здійснення, психологічний клімат. Згуртованість — це психологічна єдність людей у найважливіших питаннях життєдіяльності колективу, що виявляється в притяганні до нього учасників, прагненні захистити його і зберегти. Умовами, що забезпечують соціально-психологічну сумісність, вважаються: відповідність особистих можливостей кожного структурі і змісту його діяльності, що забезпечує її нормальний хід, відсутність заздрості стосовно успіхів інших; чи близькість збіг моральних позицій, що створює основу для виникнення взаємної довіри між людьми; однорідність основних мотивів діяльності й індивідуальних устремлінь членів колективу, що сприяє кращому взаєморозумінню; можливість реального взаємного доповнення й органічної сполуки здібностей кожного в єдиному трудовому і творчому процесі; раціональний розподіл функцій між членами колективу, при якому жоден з них не може домогтися успіху за рахунок іншого.

 Результатом згуртованості колективу є поліпшення індивідуальної адаптації до навколишніх і більш активне залучення людей у його діяльність, відчуття ними особистої безпеки. 

41. Потреби та ціннісні орієнтації працівників, урахування їх у процесі мотивації трудової поведінки.

 Мотивація – це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації. Вона нарівні з сприйняттям, емоціями і досвідом є фундаментальним фактором поведінки людини. Поведінка розглядається як перетворення внутрішнього стану людини у дії по відношенню до соціального значущих об’єктів. Трудова поведінка – це виконавська сторона трудової діяльності, зовнішній її прояв. Основною спонукальною силою людини, групи є потреби. Потреба – це внутрішній стан фізіологічного або психологічного відчуття людиною нестачі чогось важливого для її життєдіяльності. Вона виражає об’єктивно обумовлені внутрішні запити людини або групи в необхідних для існування благах та діяльності щодо їх отримання. Розрізняють первинні і вторинні потреби. В їх основі – різні ціннісні орієнтації працівників, тобто усвідомлено сприйняті цінності. Цінність – це поняття, що виражає позитивну або негативну значимість предмета або явища. Усвідомлення потреб і порівняння їх з предметами оточуючого світу є основною для формування ціннісних уявлень особистості. У кожної людини формується певна система ціннісних уявлень, орієнтована на найбільш важливі для неї цінності, які називають базовими. В залежності від базових цінностей можуть змінюватися оцінки інших предметів і явищ. На основі ціннісних уявлень виникають ціннісні орієнтації особистості. Через ціннісні уявлення вони пов'язані з потребами. Стосовно трудової діяльності поряд з базовими цінностями працівника в системі його ціннісних уявлень можна виділити. цінність-об’єкт, необхідний для задоволення потреби; цінність-засіб, необхідний для освоєння цінності-об’єкта; цінність –умова, необхідна для освоєння цінності-об’єкта.Ціннісні орієнтації – це відносно стійке, соціально обумовлене відношення людини до сукупності матеріальних, духовних благ та ідеалів, на основі яких виникає бажання досягти певних цілей. Вони залежать від базових цінностей, соціального статусу людини, характеру і обсягу фактичних знань, потреб і домагань і представляють собою поєднання емоційних аспектів з раціональним мисленням.Цінність праці полягає як в її самостійному значенні для розвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, самовираження і самоутвердження, так і в тому, що вона є способом задоволення потреб у різних благах, які також виступають своєрідними цінностями для працівника. 

42. Комунікативний  процес в організації: сутність, зміст, умови ефективності.

 Комунікація, чи процес передачі інформації від людини, чи групи організації іншій людині, чи групі організації, лежить в основі функціонування будь-якого підприємства і пронизує всі системи керування людськими ресурсами. Комунікаційний процес припускає наявність відправника інформації, одержувача інформації і процесу обміну інформацією.

 Відправник, що бажає передати власні чи ідеї будь-яку  іншу інформацію, повинний попередньо зрадити їм форму, придатну для передачі і сприйняття Цей процес називається кодуванням. Після того, як інформація закодована, вона може бути відправлена по одному чи декільком передатним каналам. Вибір каналу передачі багато в чому залежить від методу кодування.

 Після одержання послання відбувається його розшифровка - спроба одержувача відтворити зміст оригінального повідомлення (точність інтерпретації,—ефективність комунікації.)

 Розшифрувавши послання, одержувач вступає в процес зворотного зв'язку з відправником, тобто направляє своя відповідь на повідомлення. Зворотний зв'язок — наскільки адекватно було інтерпретовано послання, відновити комунікацію у випадку помилки при його розшифровці.

   Існує безліч факторів, що знижують чистоту передачі інформації і спотворюють саме послання. Такі фактори називаються комунікаційними чи перешкодами шумом .

 Спілкування є невід'ємною рисою організаційного буття. Кожен член організації беруть участь у комунікаційному процесі. Однак інтенсивність цієї участі і, саме головне, його мети неоднакові в різних членів організації. Співробітники спілкуються один з одним, щоб:

• виразити свої почуття й емоції (соціальна мета) ;
• чи одержати надати інформацію (професійна мета) ;
• зробити впливу на поводження інших членів організації.

 Остання мета цілком збігається з метою керування  персоналом організації - домогтися  необхідного для компанії виробничого поводження своїх співробітників, що дозволить реалізувати організаційні цілі. Отже, комунікація може і повинна бути елементом системи керування персоналом. 

43. Стресові  фактори й управління ними.

 Процес  адаптації найчастіше буває сполучений зі стресом. Стрес являє собою  особливий нервовий стан індивіда, породжений тим, що навколишня дійсність у його сприйнятті істотно відрізняється від чекань. Стрес-це психологічний процес пристосування до такого стану організму, спрямований на його саме збереження. Види стресу:

 1) фізіологічними, викликуваними зайвими фізичними навантаженнями;

 2) психологічними, обумовленими складними відносинами з навколишніми;

 3) інформаційним,  породженим надлишком, чи недоліком  безсистемністю життєво важливої інформації;

 4) управлінською,  обумовленою високою відповідальністю за наслідки прийнятих рішень, особливо в умовах недоліку часу;

 5) емоційний,  що виявляється в ситуаціях  погрози, небезпеці, несподіваній радості.

 Джерела стресових ситуацій :

 1.особливості  трудового процесу (ритм, напруженість, одноманітність, монотонність, відсутність необхідних перерв і т.п.) ;

 2. положення  індивіда в організації (високе звичайно зв'язано зі значними нервовими і фізичними перевантаженнями, - низьке — з малою престижністю, поганими умовами праці, неможливістю реалізувати себе, відсутністю належної поваги з боку навколишніх, незадовільною заробітною платою) ;

 3. службові  конфлікти, несприятливий морально-психологічний клімат у колективі, відсутність взаємної підтримки і допомоги, погані відносини з керівництвом (наприклад, стрес може виникнути, коли працівник не одержує від керівника того, що необхідно, на його думку, для роботи) ;

  4. труднощі  узгодження службових і сімейних відносин.

 У багатьох випадках має місце одночасна  дія декількох цих факторів.

 Для керування стресом необхідно ретельно проаналізувати ситуацію, виявити фактори, його що породжують, і визначити, які з них піддаються цілеспрямованому впливу. Потім відбувається первинне втручання з метою їхнього чи ослаблення повного подолання, наприклад організаційні перетворення у виді перепроектування робіт (збагачення їхнього змісту, скорочення обсягу, посадова ротація, поліпшення умов праці) чи нарощування ресурсів, необхідних для подолання стресу.

 Основні психологічні способи керування  стресами.

 1. Вольовий  контроль за станом свого організму  на основі навчання відповідним методам (наприклад, послідовне м'язової релаксації — вправам по розслабленню і напрузі м'язів, аутотренінгу і т.п.) .

 2. Свідома  зміна процесів сприйняття й  оцінки ситуації. Виділяють: заперечення (відхилення від сприйняття негативної інформації) ; витиснення (чи забування переключення на інше) ; прийняття обставин такими, які вони є, заміщення недосяжної мети досяжної, більш доступної; раціоналізацію (уселяння собі думки про малозначимости проблеми, не зацікавленості в ній насправді та ін.) .