Еволюція поглядів на побудову системи управління промисловим підприємством

Тема 6. Організація  управління виробничою, інноваційною, маркетинговою та збутовою діяльністю промислового підприємства.

1. Цілі та задачі управління  виробництвом. Функції управління  виробництвом. Структура та взаємозв’язок  елементів системи управління  виробничою діяльністю.

2. Цілі та задачі управління  інноваційною діяльністю на промисловому  підприємстві. Типові підходи до побудови системи управління інноваційною діяльністю на промислових підприємствах.

3. Цілі та задачі управління маркетиноговою діяльністю. Маркетингові служби на промисловому підприємстві (основні функції, структура та зв’язки з елементами системи управління).

4. Принципи побудови збутової  служби промислового підприємства. Фактори, що впливають на структуру  управління збутовою діяльністю  на промисловому підприємстві.

 

 

1. Цілі та задачі управління виробництвом. Функції управління виробництвом. Структура та взаємозв’язок елементів системи управління виробничою діяльністю.

Для підприємства як відкритої системи притаманні спеціальні функції (функціональні  підсистеми), які відображають конкретний економічний зміст системи управління. Серед них головне місце займає підсистема “Управління виробництвом”. Для функціональної підсистеми управління виробництвом аппарат управління організується на рівні підприємства та кожного цеху. Оскільки підсистема управління виробництвом є вирішальною в реалізації цілей підприємства, то всі інші функціональні підсистеми мають до неї безпосереднє відношення.

В загальному вигляді процес управління виробництвом можна представити як сукупність послідовних дій управлінського персоналу щодо визначення цілей для об’єктів управління та їх фактичного стану на основі реєстрації та обробки відповідної інформації, формування та затвердження (прийняття рішень) економічно обґрунтованих виробничих програм та оперативних завдань.

Повна система  виробничої діяльності підприємства багатьма дослідниками розглядається як операційна система (рис.6.1) і складається з  трьох основних підсистем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформація стосовно                                                      Плани, рішення,

   стану  системи                                                              коригуючі взаємодії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 6.1. Операційна система підприємства.

 

 

Транформаційна підсистема виконує комплекс робіт, безпосередньо пов’язаних з перетворенням вхідних величин (ресурсів) у вихідні результати.

Підсистема забезпечення не пов’язана прямо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення трансформаційної системи (допоміжне та обслуговуюче виробництво).

Підсистема планування та контролю отримує від трансформаційної підсистеми інформацію стосовно стану системи та незавершеного виробництва. Зазначена підсистема повинна обробляти велику кількість достатньо складної інформації та приймати рішення щодо функціонування трансформаційної системи. Конкретні питання, які підлягають рішенню, як правило, включають планування виробничих потужностей, диспетчеризацію, управління матеріально-виробничими запасами, контроль якості.

Як об’єкт управління виробництво є динамічною системою, що розвивається, елементи якої взаємопов’язані та взаємозалежні. Вона потребують чіткої та цілеспрямованої взаємодії з внутрішнім та зовнішнім середовищем кожного підрозділу (цеху). В рамках виробничої системи традиційно виділяються такі складові як виробничі процеси (основні, допоміжні, обслуговуючі), засоби, предмети праці, а також організаційна структура виробничих підрозділів. До основного виробництва належать заготівельні, оброблювальні та складальні цехи. Цехи основного виробництва взаємодіють з інструментальними, ремонтно-механічними та енергетичними службами допоміжного виробництва.

Робота виробничих підрозділів (цехів) організується  на основі відповідної підготовки, яка виражається в забезпеченні їх відповідною нормативно-технічною  документацією, технологіями, інструментом, оснащенням, спеціалістами. Зовні цехи забезпечуються сировиною, матеріалами, заготовками, комплектуючими виробами, які зберігаються на складах.

Системне оточення цехів основного виробництва  як об’єктів управління відображено  на рис. 6.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 6.2 Системне оточення цехів основного виробництва  промислового підприємства.

Незалежно від  форм організації та місця реалізації виробничого процесу управління поєднує їх в єдиний цілеспрямований  потік, охоплюючи всі рівні виробництва  на підприємстві: цех, ділянка, поточна  лінія, бригада, робоче місце. Виробничі  підрозділи підприємства функціонують та розвиваються відповідно до визначених цілей, які обумовлюють та системно упорядковують діяльність кожного  з них.  Реалізація встановлених цілей потребує чіткого визначення колективом підрозділів конкрентних задач, а також відповідних ресурсів та заходів для їх виконання.

В рамках виробничої системи промислового підприємства можна виокремити такі рівні цілей:

1. Цілі на рівні самого підприємства.
2. Цілі на рівні структурних підрозділів (цехів).
3. Конкретні задачі на рівні виробничих ділянок.

В рамках системи  цілей можна зазначити як кількісні, так і якісні показники вимірювання (таблиця 6.1).

 

Таблиця 6.1

Показники  вимірювання цілей та задач виробничої системи

 

Кількісні показники	Якісні показники
Виробництво визначеної кількості виробів за умов дотримання певного рівня витрат	Удосконалення організаційної структури управління виробництвом
Зниження  витрат на усунення браку	Здійснення  перепідготовки кадрів функціональних служб та цехів
Здійснити переналагодження виробничої системи	Усунення  втрат робочого часу робітників та службовців
Знизити плинність кадрів
Знизити собівартість одиниці продукції

 

В процесі виробництва  між цехами встановлюються певні  виробничі відносини та відношення управління, які відображають зв’язки  між безпосередніми виробниками  продукції, управлінським персоналом та організацію сумісної діяльності учасників виробництва.

Функції управління виробництвом характеризують розподіл, спеціалізацію праці в сфері  управління та визначають основні стадії реалізації впливу на відносини людей  в процесі виробництва. Основними функціями управління виробництвом є: організація, нормування, планування, координація, контроль та регулювання.

Функція організації має безпосереднє відношення до системи управління, визначає її властивості, склад (елементи), структуру, взаємозв’яки та процеси взаємодії між елементами. Стосовно виробничих підрозділів функція організації в першу чергу відображає структуру управляючої системи та об’єкта управління.

Крім того, зазначена  функція має відношення до організації  управління системою та організації  робіт з реалізації кожної функції  управління.

Функція нормування розглядається як процес розробки науково обгрунтованих розрахункових величин, які регламентують кількісну та якісну оцінку елементів, що використовуються в процесі виробництва та управління. За даної функції на підприємстві розраховуються наступні групи нормативів:

1. Календарно-планові нормативи – виробничі цикли, розміри партії, розміри  заділів (заделов). Вони слугують основою планування, визначають тривалість та порядок руху предметів праці в процесі виробництва.
2. Нормативи, які визначають технічний рівень продукції, що випускається (стандарти та технічні умови)
3. Нормативні документи, які характеризують права та обо’язки різних ланок управління та формують правила поведінки системи в цілому (інструкції, методики та ін.)

Функція нормування реалізується за допомогою нормативних  документів, інструкцій при створенні  системи, а розроблені календарно-планові  нормативи використовуються в процесі  планування виробничої діяльності.

Функція планування. Ця функція займає центральне місце, оскільки повинна строго регламентувати поведінку об’єкта в процесі реалізації поставлених перед ним цілей. Функція планування передбачає:

• визначення конкретних задач кожному підрозділу на різні планові періоди;
• розробку виробничих програм. 

Функція координації здійснюється з метою забезпечення узгодженої роботи виробничих та функціональних підрозділів підприємства, які приймають участь в процесі виконання планових завдань. Зазначена функція реалізується у формі впливу на колектив людей, зайнятих в процесі виробництва, з боку лінійних керівників та функціональних служб підприємства. Використовуються всі види вертикальних та горизонтальних зв’язків.

Функція мотивації здійснює вплив на виробничі підрозділи за допомогою спонукальних мотивів до ефективної праці.

Функція контролю проявляється в процесі виявлення, узагальнення та аналізу результатів виробничої діяльності кожного цеху і доведення їх до керівників підрозділів та служб управління з метою підготовки управлінських рішень. Ця функція реалізується на основі інформації стосовно ходу виконання планових завдань (дані оперативного, статистичного та бухгалтерського обліку), виявлення відхилень від встановлених показників роботи (контроль виконання завдань) та аналізу причин відхилень.

Регулювання безпосередньо пов’язане з функціями координації та контролю. Реалізація функції регулювання відбувається за допомогою прийняття оперативних заходів (рішень) щодо запобігання або усунення виявлених відхилень і перебоїв у ході виробництва. Одночасно з цим здійснюється координація поточної роботи взаємопов’язаних ланок виробництва з метою забезпечення ритмічного ходу виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.6.3 Схема циклу  управління виробництвом.

Для кожного з  основних цехів можна виділити чотири основні функціональні підсистеми:

1. Управління економічною діяльністю.
2. Управління технологічною підготовкою виробництва.
3. Оперативне управління виробництвом.
4. Управління технічним обслуговуванням виробництва.

Таким чином, система управління виробництвом являє собою сукупність взаємопов’язаних структурних елементів, які забезпечують реалізацію виробничими підрозділами поставлених цілей за умов скоординованої взаємодії. Основними структурними елементами традиційно можна зазначити наступні:

• функції управління виробництвом;

-    процеси  та методи управління;

• аппарат управління підприємством та структурними підрозділами, зв’язки та взаємовідносини між ними;
• інформація та технічні засоби щодо її обробки.

Зазначені функції  доповнюють одна одну. В сукупності та взаємозв’язку вони утворюють  цикл управління і відображають зміст  поточного управління виробництвом (рис. 6.3)

 

2. Цілі та задачі управління інноваційною діяльністю на промисловому підприємстві. Типові підходи до побудови системи управління інноваційною діяльністю на промислових підприємствах.

Традиційно основою побудування організаційних структур промислових підприємств була лінійно-функціональна структура з наділенням керівництва окремими функціями, в тому числі й функцією управління нововведеннями. З підвищенням інтенсивності інноваційних процесів (особливо в сфері збуту та економічної роботи) слабка координація між окремими функціями управління призвела до зниження ефективності впровадження інновацій. Останнім часом проводиться активна робота з усунення зазначених та інших недоліків організаційних структур підприємств, про що свідчать теоретичні дослідження та практичний досвід окремих підприємств.

Першим кроком перетворення традиційної  структури сучасних підприємств  стало створення інноваційних комітетів, прообразом яких можна зазначити такі форми, як науково-технічна рада на високотехнологічних підприємствах та художня рада на підприємствах, що виробляють товари широкого вжитку (таблиця 6.2)

Основна задача інноваційних комітетів – надання максимально повної інформації щодо інновацій всім зацікавленим особам (розробникам та підрозділам впровадження), виявлення невідповідності та розходження інтересів та створення умов для їх взаємодії. В залежності від основної форми інноваційної діяльності (процесні або продуктиві інновації) інноваційний комітет може існувати у двох формах – технічний комітет і комітет по нових продуктах. Його склад визначається виходячи з характеру інноваційних проектів.

 

Таблиця 6.2

Основні переваги та недоліки інноваційних комітетів.

Переваги інноваційних комітетів

Недоліки інноваційних комітетів

Об’єднання ідей та знань керівників та ключових спеціалістів Колективно прийняті рішення легше сприймаються менеджерами середньої ланки та працівниками Члени комітету можуть залучатись до роботи за мірою необхідності Члени комітету можуть запрошуватись для рішення спеціальних задач (наприклад, “мозковий штурм” відносно перспектив нового продукту) Відсутність конфлікту між лінійними керівниками та спеціалістами

Робота в комітетах займає багато часу керівників Структура комітетів не чітко відображає лінії відповіднальності та підпорядкування Планування нових продуктів – прерогатива роботи спеціалістів і доволі часто не може підмінятись періодичними зборами Члени комітету схильні зосереджуватись на інтересах своїх підрозділів Члени комітету володіють дещо обмеженою інформацією та знанням щодо процесу прийняття рішень стосовно нових продуктів з-за тимчасової організації