Еволюція поглядів на побудову системи управління промисловим підприємством

Тема 2. Еволюція поглядів на побудову системи управління промисловим підприємством.

1. Класичний підхід.
2. Поведінковий  підхід.
3. Ситуаційний підхід.
4. Сучасні напрямки теоретичних розробок.

1. Характеристика класичного підходу.

Для вирішення  питання щодо оптимальної схеми  організації необхідно приймати до уваги різні підходи, які пропонуються теоріями формування організацій. Теорії, які стверджують, що існує єдиний раціональний спосіб побудови системи  управління підприємством, називаються  універсальними теоріями. Теорії, відповідно до яких оптимальна система управління може розрізнятись від ситуації до ситуації в залежності від факторів зовнішнього середовища, називаються  ситуаційними.

Існуючі теорії розрізняються також за способом їх розробки. Наприклад, деякі з них  є результатом логічної дедукції, тоді як інші сформульовані на підставі дослідницьких розробок. В літературі також розрізняють теорії, в яких зроблено акцент на задачах підрозділів  фірми, які розглядаються у якості найважливішої основи аналізу, і  теорії, які аналізують підприємство в цілому. Основні фактори, які  здійснили вплив на формування та розвиток наукових шкіл управління ХХ та початку ХХ1 століття, наведені у  таблиці 2.1.

                                                                                                     Таблиця 2.1

Останні десятиліття, що характеризуються стрімкими змінами  в технології, зростанням складності та наукомісткості виробництва, його глобалізацією та розповсюдженням сучасних інформаційних технологій, дали міцний поштовх теоретичним узагальненням та прикладним науковим дослідженням в системі управління.

Ідеї та концепції, які утворюють класичну теорію побудування системи управління підприємством, розроблялись багатьма вченими та практиками.  Однією з перших спроб проаналізувати організаційні аспекти управління біла здійснена Ф.Тейлором та його послідовниками. Ідеї та методи досліджень Ф.Тейлора відомі як наукове управління.

Основною передумовою цього  напрямку класичної теорії є те, що робота (зокрема, робота операційних  виконавців) має й повинна вивчатись  за допомогою наукових методів. Сутність наукового управління відображується у таких основних положеннях:

1. Кожний елемент роботи має бути науково обгрунтованим (замість вольових рішень).
2. Відбір, навчання, освіта та розвиток робочої сили за допомогою певних критеріїв.
3. Тісна співпраця з людьми, яка при цьому забезпечує виконання роботи відповідно до розроблних принципів науки.
4. Забезпечення обгрунтованого розподілу праці й відповідальності між керівниками та робітниками. Керівник виконує ту роботу, для якої він більш підготовлений, ніж робітник.

Розробка проблем наукового  управління на початку ХХ соліття, яка зосереджувала свою увагу на діяльності та спеціалізації керівника, зіткнулась з необхідністю аналізу побудування організації в цілому та формульювання принципів її функціонування. А.Файоль запропонував 14 організаційних принципів, які він вважав корисними дл управління крупною вугледобуваючою компанією Франції. Групування зазначених принципів за різними ознаками наведене в таблиці 2.2

                                                                                                    Таблиця 2.2

Групування  принципів А.Файоля

У дослідженнях Макса Вебера бюрократія належить до соціологічних уявлень щодо раціоналізації колективної діяльності. Бюрократична структура, як вважав Вебер, передбачає високий рівень урахування результатів для керівництва організації, а також для тих, хто з нею пов’язаний. Для того щоб отримати максимальну вигоду з бюрократичної форми, Вебер зазначав, що підприємство має приймати певну стратегію розвитку. Суть теорії полягає у наступному.

1. Всі завдання, необхідні для досягнення цілей, повинні розподілятися на високоспеціалізовані види робіт. Виконавці мають стати експертами у своїй роботі й нести відповідальність за ефективне виконання своїх обов’язків.
2. Кожне завдання має виконуватись відповідно до “постійної системи абстрактних правил” з метою гарантування однорідності та скоординованості різних завдань.
3. Кожний співробітник або офіс організації повинен відповідати перед керівництвом за свої дії або дії підлеглих. Влада керівників грунтується на експертних знаннях та узаконюється тим, що делегується з верхніх рівнів ієрархії управління.
4. Кожна офіціальна особа на підприємстві  (керівник підрозділу) має вести свої справи безособисто та формально. Вона має підтримувати соціальну дистанцію між собою та підлеглими, а також клієнтами. Мета такої практики – гарантувати невтручання окремих осіб у продуктивне виконання цілей підрозділу, відсутність фаворитизму, службових відносин, які грунтуються на дружбі або знайомстві.
5. Наймання на роботу в бюрократичну організацію повинно грунтуватись на технічній кваліфікації та передбачати захист від довільного звільнення. Відповідно, просування за службою основується на трудовому стажі та особистих досягненнях. Наймання робітника розглядається як кар’єра працівника протягом всього життя, що передбачає високий рівень його відданості підприємству.

На початку  ХХ століття А.А.Богдановим була зроблена спроба систематизувати організаційний досвід людства в цілому та розробити концепцію триєдиної організації – речей, людей та ідей. Богданов сформульував задачу – надати людям знання організаційних принципів та законів, які є загальними для всих систем. Був запропонований цілий ряд ідей, таких як поняття “керуюча та керована система”, “зворотний зв’язок”, “моделювання”, універсальний закон фізиологічних затрат енергії”.

За думкою Богданова, предметом наукового  узагальнення мають стати організацйні принципи та закони, за якими протікають процеси організації у всії сферах органічного та неорганічного світу: у психічних та фізичних комплексах, у живої та неживої природі, у роботі стихійних сил та усвідомленої діяльності людей. Вони, за думкою А.Богданова, діють у техніці (організація речей), економіці (організація людей), та ідеології (організація ідей). Він висловив ідею необхідності системного підходу до вивчення процесів в організації, дав характеристику системи та її елементів, показав, що організована цілісність є більше, ніж проста сума її частин. При цьому елементи будь-якої організації проявляються в “активностях” та “опірах”. Їх сполучення призводять до утворення трьох типів організації – організованих, дезорганізованих та нейтральних комплексів.

Відповідно  до теорії А.Богданова, основними організаційними  механізмами є формуючий та регулюючий, при цьому “біорегулятори” є спорідненими з поняттями “зворотного зв’язку” в кібернетиці; також ним обгрунтовані поняття “ланцюговий зв’язок”, “принцип мінімуму” та ін. В свою чергу, формуючі механізми включають у себе такі елементи як:

• з’єднання комплексів;
• входження елементу одного комплексу в інший;
• розпад комплексу.

З’єднання комплексів являє собою основу організаційного розвитку і виступає у формі співробітництва, ділового спілкування, обміну товарами між підприємствами, збори працівників, дискуссіїї з опонентами та ін. З’єднання комплексів, яке призводить до виникнення якісно нової системи, здійснюється безпосередньо або шляхом використання певного їх поєднання. Можливо також розділення комплексів, що призводить до розпаду системи, утворення її нових кордонів, виникненню окремих утворень.

Регулюючий механізм являє собою підбір найкращого сполучення елементів. Відбір елементів і забезпечення їх ефективного сполучення можуть мати позитивне або негативне значення в залежності від спрямованості на розвиток комплексів або на їх занепад. При цьому організація речей (техніка) має пріоритетне значення перед організацією людей (економіка) та організацією ідей (організація досвіду) и устворює основу останніх. Звідси витікає положення про те, що первинним фактором є техніка й домінуюче значення мають загальні організаційні закономірності, від яких залежать людські організаційні методи. Тут спостерігається зв’язок тектології з такими сучасними галузями наукового знання, як кібернетика, теорія систем, теорія оргаінзації та інших, які виникли поспіль декількох десятиліть після опублікування праць російського вченого. Положення та принципи тектології можуть бути використані в процесі розробки проблем побудови організацій та їх адаптації до мінливого зовнішнього середовища.

Певну зацікавленість представляє сформульований Богдановим “закон найменьших”, в силу якого “міцність ланцюга визначається найбільш слабкою з його ланок”. Іншими словами, йдеться про те, що розширення організаційного цілого залежить від найбільш відстаючої його частини. Відомо, що саме ідея “найбільш слабкої ланки” пізніше лягла в основу розробки методів мережевого планування та управління. Із законом найменьших пов’язані й інші ідеї автора, зокрема постановка питання щодо рівноваги (сбалансованості та пропорційності) між різними частинами, елементами будь-якої системи. В зв’язку з цим, структура системи розглядається як результат перманентної боротьби протилежностей, що призводить до зміни одного стану рівноваги системи іншим.

2. Поведінковий  підхід.

Дослідження Ренсіса Лайкерта показали, що ефективні організації значно відрізняються від неефективних на підставі певних структурних вимірників. Відповідно до теорії Р.Лайкерта, ефективною є та організація, яка спонукає керівника засередити головну увагу на спроможності створити робочу групу з високопродуктивними цілями. Розроблена Р.Лайкертом “система-4” передбачає, що організація будується на людських мотиваціях, які провляються через:

• процес постановки цілей;
• процес прийняття рішень;
• контроль;
• децентралізацію.

Меньш ефективні організації спонукають керівників до наступних дій;

• розбити загальні дії на прості складові частини або завдання;
• розробити найкращий спосіб виконання кожного з цих складових частин;
• найняти людей з відповідними здібностями та кваліфікацією для виконання кожного з цих завдань;
• навчати цих людей виконанню завдання найкращим способом;
• здійснювати керівництво, контроль виконання завдань, хронометрування робіт;
• використовувати заохочення в формі індивідуальної або колективної відрядної оплати праці.

Вказані вище положення  підсумковують відповідальність керівника, виходячи з класичної теорії. Однак, дослідження Лайкерта виявили, що ці передписання не призводять до ефективних організацій, оскільки не враховують зміни факторів зовнішнього середовища. До таких змін слід віднести наступні:

• зростання конкуренції з боку інших країн, які мають більш низьку ціну виробництва при однаковій технології;
• тенденцію до більш індивідуальної свободи та ініціативи та пов’язане з ними скорочення повноважень вищих ланок підприємства;
• підвищення загального рівня освіти, що призводить до виникнення людей, здатних приймати рішення та брати на себе відповідальність;
• підвищена увага до здоров’я та повного розвитку особистості;
• ускладнення технологій, що потребує від кожного працівника відповідної кваліфікації.