Зарубіжна література

     Таким чином, автором вирішується проблема зруйнованої бібліотеки як парадигми культури, як смислообразу культурної свідомості. Есхатологія бібліотеки інтерпретується ним як втрата «волі до смислу». За Борхесом це може бути відчуття «смислової межі», гостре усвідомлення обмеженості пізнання, розгубленість серед множинності культурних значень, втрата духовних орієнтирів чи переоцінка цінностей. Але в космогонії бібліотеки потенційно прихована можливість діяння як творчого акту культури, як реалізація «волі до смислу», до смислотворення, тобто до створення культурних цінностей. І поки Бібліотека лишається в підґрунті Культури, а люди мислять її категоріями і прагнуть до її пізнання, кожному в Культурі відведено місце читача-реципієнта чи митця-бібліотекаря.

 

ВИСНОВКИ 

     Дослідивши  художню своєрідність творчості Х.Л.Борхеса, ми дійшли таких висновків.

     Творчість Борхеса має в собі те ексцентричне начало, яке згадує Зенон у своїх творах [12, с.136]. «Повне зібрання творів» Борхеса, яке парадоксально рік за роком виявляється не таким вже й повним – на сьогоднішній день щоразу знаходяться нові збірники його творів, які не увійшли у повне зібрання – являє собою заплутане, складне читання і сприймається більше, ніж просто збірник творів, це підручник таємниць, які виявляють різноманітні аспекти світу і у той же час вони заплутують нас.

     Борхес, захоплений лабіринтами і дзеркалами, готував своє повне зібрання творів, неначе коридор лабіринтів, спроможний до віддзеркалення безмежності: повторює метафори, теми, повні абзаци есе або коротких оповідань, перекручує дані, створює уявних авторів і книги, щоб досягти своєї мети. Кінцеве зображення, яке нам передає, це, власне, витвір, на сторінках якого знаходиться Всесвіт і можливо, що Вавилонська бібліотека, одне з оповідань, це часткова біографія читача, який намагається підійти до розгадки, до пошуків ключів, що все обгрунтовують або пояснюють.

     Погоджуюсь  зі словами, які написав Баес у  своєму виступі, надрукованому у літературному журналі «Летралія – тіерра де лет рас» , що можливо, існує та сторінка Борхеса, що містить в собі п’ять переддумок, які за словами Ф.Гойла, знищили б поняття теперішньої цивілізації, тієї, яку знаємо [40, с.12]. «Щоб не було абсурдним подумати, що цієї ночі хтось прочитає цю сторінку – або вже її прочитав – щоб хтось із присутніх в цій залі зрозумів все і з абсолютною упевненістю знав, що він не той, про кого він сам думає, а інший, інший, який живе справжнім життям, і що його сновидіння зображають лише картини, на які його надихає ніч, щоб пізнати цю реальність, що він належить собі – тобто іншому» [40, с.34].

     Оригінальність  творів Борхеса полягає в тому, що часто залишається чіткий характер розповідного викладу у літературних текстах із яскраво вираженим  філософським змістом. Він включає факти, перекручує дати, вигадує книжки, протиставляє між собою протилежні тези. Він так перекручує дані та форму писання, що про нього кажуть критики, що він вигадав власний стиль, який знаходиться між есе та новелою.

     Універсальність Борхеса поширюється на цілий світ і на всі часи. Це одна із його головних характеристик. Його творчість можна розглянути в контексті сучасної літератури, але треба зважати, що на його творчість вплинули попередні автори, класики, такі як Гомер, Данте, Сервантес, Достоєвський. І безперечно можна знайти його вплив на нове покоління письменників серед яких – Умберто Еко, Італо Калвіно, Сабато та інші.

     Борхес  звертався перш за все до тих тем, які його особисто хвилювали. А саме, в есе яскраво вираженого філософського, політичного, літературознавчого та релігійного характеру. Варто наголосити на значній публіцистичній майстерності Борхеса, віртуозному володінні виражальними і зображальними засобами, особливо це стосується влучної й всепроникаючої іронії митця, яка інколи межує навіть з цинізмом.

     Як  особливу прикмету, притаманну саме Борхесові, треба відзначити втілені ним  у публіцистичних творах нове бачення  світу і нові оригінальні есе, частина з яких має суцільну віршовану форму.

     Загалом можна стверджувати, що прозаїчний і поетичний доробок Борхеса – це творчість високого ґатунку, інтелектуально наснажена й художньо вагома. А якщо так, то зрозуміло, що творчість ця має переважно елітарний характер, а відтак потребує глибокого вивчення, і має великі перспективи щодо подальшого дослідження.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

    1. Аверинцев С. София – Логос. Словарь. – К.: Дух і літера, 2001. – С. 26.

    2. Андрусів С. У лісі людської  душі // Жовтень. – 1988. – № 11. – С. 108.

    3. Атоян А.И. Социальная маргиналистика // Полис. – 1993. – № 6. – С.35-36.

    4. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. – М.: Наука, 1989. – 511 с.

    5. Берегуляк А. Магічний реалізм та літературний міф – зцілення чи панацея в постколоніальному контексті // Сучасність. – 1993. – № 3. – С. 67.

    6. Білоцерківець Н. Інтелектуальні візерунки в дусі Умберто Еко // Березіль. – 1997. – № 5-6. – С. 188-189.

    7. Борхес Х.Л. Алеф: Пер. з ісп. / Передмова В.Г. Наріжної. – Харків: Фоліо, 2008. – 572 с.

    8. Брагина А.А. Чужое – все-таки чужое // Русская речь. – 1981. – № 4. – С. 65-66.

     9. Бутов М. Химическая свадьба маятника и розы // Новый мир. – 1995. – № 12. – С. 229.

    10. Вікторова Л.Л. Об этнической специфике культуры // Этнографическое изучение знаковых средств культуры: Сб. науч. тр. – Л.: Наука, 1989. – 207 с.

    11. Голянич М., Хороб М. Барви новелістичного саду // Актуал. проблеми сучасного літературознавства та мовознавства: Зб. наук. праць. – К., 1991. – С. 31-38.

    12. Дубин Б.В. Борхес в свои сто: знакомый и неизвестный // Иностранная литература. – 1999. – №9. – С. 136-138.

    13. Дубин Б. Борхес: предыстория // Борхес Х.Л. Собр. соч.: В 4 т. – Спб.: Амфора, 2001. – Т. 1. – С. 17.

    14. Дубин Б.В. Книга и дом: к  социологии книгособирательства  // Дубин Б.В. Слово – письмо  – литература: Очерки по социологии современной культуры. – М.: Нов. лит. обозр., 2001. – С. 50.

    15. Дубин Б.В. Хартия книги и архикнига в организации и динамике культуры // Дубин Б.В. Слово – письмо – литература: Очерки по социологии современной культуры. – М.: Нов. лит. обозр., 2001. – С. 85.

    16. Дубин Б. Хорхе Луис Борхес. Писатель, написанный книгой // Новое время. – 1999. – № 48. – С. 33.

    17. Завадская Е. Ихэюань – сад  творящий гармонию // Сад одного  цветка: Сб. статей и эссе. – М.: Наука, 1991. – С. 236.

    18. Завадская Е. «Эпистемологические игры» Хорхе Луиса Борхеса // Человек. – 1991. – № 3. – С.166 – 168.

    19. Залеська-Онишкевич Л. Шлях вічного  повороту // Сучасність. – 1996. – № 1.– С. 93-96.

    20. Ігнатенко М. Ігрова культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1998. – № 2. – С. 19.

    21. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. – М.: INTRADA, 2001. – 600 с.

    22. Каганский В.Вопросы о пространстве  маргинальности // НЛО. – 1999. –  №3 (37). – С. 58.

    23. Карасева Л. Лики смеха // Человек. – 1993. – № 5. – С. 147.

    24. Книжность как феномен культуры: Материалы «круглого стола» // Вопр. философии. – 1994. – № 7-8. – С. 33.

    25. Конрад Н.И. Избранные труды.  История. – М.: Наука, 1974. – 260 с.

    26. Косиков Г.К. Ролан Барт –  семиолог, литературовед // Барт Р.  Избранные работы: Семиотика: Поэтика. – М.: Наука, 1989. – С. 26.

    27. Кравченко І. Що таке сад? // Сучасність. – 1998. – № 4. – С. 122.

    28. Кругликов В.А. Образ «человека  культуры». – М.: Искусство, 1988. –  40 с. 

    29. Культурология. ХХ век. Энциклопедия. – Спб.: Университетская книга, 1998. – Т. 2. – С. 12.

    30. Кусков С. Палимпсест постмодернизма как «сохранение следов традиции» // Вопр. искусствознания. – 1993. – № 2-3. – С. 213.

    31. Лагутина И.Н. Образ-символ в  поэтике Гете: О функции сада  в романе «Годы учения Вильгельма Мейстера» // Весник МГУ. – Сер. 9: Филология. – 1997. – № 1. – С. 12.

    32. Леви-Стросс К. Структурная антропология. – М.: Наука, 1989. – 389 с.

    33. Левин Ю.И. Избранные труды.  Поэтика. Семиотика. – М.: Языки  русской культуры, 1998. – 452 с.

    34. Литературная энциклопедия терминов  и понятий / Под ред. Н. Николюкина. – М.: Интелвак, 2001. – С. 22.

    35. Лихачев Д.С. Поэзия садов. К  семантике садово-парковых стилей. Сад как текст. – М.: Согласие, 1998. – 180 с.

    36. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих  миров. Человек – текст –  семиосфера – история. – М.: Языки русской культуры, 1996. – 230 с.

    37. Лотман Ю.М. Культура и взрыв. – М.: Гнозис, 1992. – 560 с.

    38. Лотман Ю.М. Об искусстве. –  М.: Наука, 1998. – 260 с.

    39. Лотман Ю.М. Выход из лабиринта  // Эко У. Имя розы. – М.: Книжная палата, 1989. – С. 468-481.

    40. Мамонтов С.П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки. – М.: Высшая школа, 1983. – 345 с.

    41. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. – Спб.: Алетейя, 2000. – 110 с.

    42. Маслов А.О. Маргінальна особистість  в системі сучасних інститутів  та спільнот // Грані. – 2000. – № 3 (11). – С. 83.

    43. Михайлов А.В. Языки культуры. – М.: Языки русской культуры, 1997. – 180 с.

    44. Муляр В. Маргіналами не народжуються // Віче. – 2002. – № 1. – С.42.

    45. Муляр В.І. Самореалізація особистості  як соціальна проблема: філософсько-культурологічний аналіз. – Житомир: ЖІТІ, 1997. – 172 с.

    46. Мыльников А.С. Язык культуры и вопросы изучения этнической специфики средств знаковой коммуникации : Сб. науч. тр. – Л.: Наука, 1989. – С. 14.

    47. Николова М. Структуралистская интерпретация человека и его места в обществе // Филос. науки. – 1974. – № 2. – С. 108-118.

    48. Павлишин М. Канон та іконостас:  Літературно-критичні статті. – К.: Час, 1997. – С.143-156.

    49. Панченко В. Время сажать сад  // Лит. обозрение. – 1981. – № 6. – С.55.

    50. Парахонский Б.Д. Язык культуры и генезис знания . – К.: Наукова думка, 1988. – 360 с.

    51. Парахонский Б.Д. Барокко. Поетика и символика // Филос. и социол. думка. – 1993. – № 6. – С. 99 – 114.

    52. Парк Р.Э. Культурный конфликт и маргинальный человек // Социология. – 1998. – № 2. – С. 174.

    53. Парк Р.Э. Человеческая миграция и маргинальный человек // Социол. и гум. науки. Социология. – 1998. – № 3. – С. 175-176.

    54. Петровский И. Алгебра и гармония Хорхе Луиса Борхеса // Философ. и социологич. мысль. – 1991. – № 2. – С. 32 - 36.

    55. Постмодернизм и культура: Материалы  «круглого стола» // Вопр. философии.– 1993.–№ 3. – С. 4.

    56. Руднев.Словарь культуры ХХ века. Ключевые понятия и тексты. –  М.: Аграф, 1997. – С. 348.

    57. Свирида И.И. Введение // Человек в контексте культуры. Славянский мир. – М.: МГУ, 1995. – С. 8.

    58. Семків Р. Пересипання сенсу // Критика.– 2000.–Січень-лютий. – С.23-24.

    59. Слово. Знак Дискурс: Антологія  світової літературно-критичної  думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів.: Літопис, 2001. – 832 с.

    60. Смирнов И.П. Художественный смысл и эволюция поэтических систем. – М.: Наука, 1977. – 203 с.

    61. Современники о Борхесе // Иностранная  литература. – 1999. – № 9. – С. 188.

    62. Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977.– 540 с.

    63. Стариков Е. Маргиналы, или размышления на старую тему: «Что с нами происходит?» // Знамя. – 1989. – № 10. – С. 139-146.

    64. Стоунквист Э.В. Маргинальный человек. Исследование личности и культурного конфликта // Совр. заруб. этнопсихология: Сб. ст. – М., 1979. – С. 90-112.

    65. Тарнашинська Л. Закон піраміди, або Чи існує формула ідеального  «я» // Дніпро. – 1990. – № 12. –  С. 135.

    66. Тертерян И. Человек, мир, культура в творчестве Х.Л.Борхеса // Тертерян И. Человек мифотворящий. – М., 1988. – С. 381-402.

    67. Тертерян И. Художественное своеобразие литературы Латинской Америки. – М.: Наука, 1976. – 234 с.

    68. Успенский Б.А. Избранные труды. – М.: Генезис, 1994. – 330 с.