Вишиваний світ Віри Роїк

     Особливо  популярним стає портрет–інтерв'ю. Чимало різноманітних видань послуговуються таким способом аналізу особистості, через її ж власні думки, висловлювання про себе, про світ, про оточуючих. Та не тільки видання, а й телевізійні, радійні передачі користуються цим видом портрета. Оскільки поргрет не є обмеженим у засобах вираження і творення, то ним користуються майже всі види ЗМ1, можливо, що й Інтернет найближчим часом виробить свої форми портретистки.

     Це  різноманіття портретних форм свідчить про головне, про те, що журналістикознавство стоїть перед проблемою переосмислення жанрових класифікацій та визначень, про адаптацію теорії до тих практичних здобутків, які вже зробила журналістика. Портретистика потребує свого окремого місця у системі жанрів.

     З приводу переосмислення радянського  журналістикознавства цікаво дізнатися, що думають про портретистику  іноземні дослідники. У французькому збірнику жанрів ««Гід журналіста» портрет знаходимо серед аналітичних жанрів. Визначення дають таке: «Портрет є публіцистичним жанром, який об'єднує елементи репортажу, розслідування, інтерв'ю та аналізу. Він має довільну форму викладу й може змінювати свій обсяг» [12, с. 60].

     Французькі  журналістикознавці дають 4 характеристики портрета.

     1. «Добре виписаний портрет має залишати у читача враження, ніби він особисто познайомився з людиною, ім'я якої йому давно відомо.

     2. Персонаж портрета має бути  присутнім з перших рядків  тексту і не зникати з жодного  абзацу. Розповідь має містити багато цитат, сценок з життя, влучних зауважень.

     3. Жанр передбачає, щоб автор зустрічався з персонажем особисто, а попередньо назбирав на нього гарне досьє.

     4. Виписати портрет – це відшукати ті риси, які максимально точно окреслюють персонажа...» [12, с. 63–64].

     Є принаймні три корисні аспекти  в іноземному досвіді:

     а) портрет виокремлюється як самостійний жанр у системі жанрів;

     б) портрет аналізує, належить до аналітичних жанрів;

     в) портрет долучає інші жанри.

     Характеристики, притаманні вітчизняним портретам:

     а) сучасний портрет перестав бути тільки нарисовим,

     б) сучасний портрет став і аналітичним;

     в) сучасний портрет є самостійним жанром.

     Отже, очевидно, що портретистика зробила  крок: від радянської традиції до західної, і це має якось позначитися на теорії, зокрема на жанровому визначенні портрета.

     Найзагальнішим  визначенням сучасного портрета може бути таке: Портрет – самостійний жанр у системі журналістських жанрів, який аналізує особистість, індивідуальність людини на тлі історичної, соціальної, політичної, культурної дійсності. Портрет використовує різні жанрові форми (нарис, есе, зарисовка, стаття, розслідування), переймаючи їх особливості.

     Це  визначення тільки дає напрям для  аналізу портрета, задає систему  координат. Але воно, як і попередні, не дає інструментів творення портрета. Для цього наука журналістикознавства повинна розробити визначення кожного окремого виду портрета, враховуючи особливості його творення. Спершу ж наука повинна проаналізувати сучасний стан речей у публіцистиці та портретистиці, і не зупинятися в цьому аналізі ніколи, тому що журналістика рухається попереду часу, і науці слід за цим рухом встигати.

     Висновки

     У нарисі може бути зовсім відсутнім  сюжет або він в усякому  разі ослаблений. Автор нарису часто переходить від одного явища, що описує, до іншого, лише в загальних рисах вказуючи на їх залежність.

     Не  зв'язаний необхідністю наочно, в образній формі показувати розвиток дії, автор  нарису частіше, ніж автори інших  жанрів, втручається в хід описуваних подій від першої особи. Це дає нарисовцеві можливість вільнішого угрупування матеріалу, можливість багатообразних зіставлень, аналогій й такого іншого.

     У нарисі набагато більше значення, ніж, наприклад, в розповіді, мають публіцистичні  міркування, наукові узагальнення, інколи навіть статистичний матеріал.

     Нарис – один з різновидів малої форми епічної літератури – розповіді, відмінна від іншої його форми, новели, відсутністю єдиного, гострого і такого, що швидко ирішується конфлікту і більшою розвиненістю описового зображення. Обидві відмінності залежать від особливостей проблематики нарису. Нарисова література зачіпає не проблеми становлення характеру особи в її конфліктах із сталим успільним середовищем, як це властиво новелі (і роману), а проблеми цивільного і етичного стану «середовища» (втіленого зазвичай в окремих особах) – проблеми «нравоописательные»; вона володіє великою пізнавальною різноманітністю. Нарисова література зазвичай поєднує особливості художньої літератури і публіцистики.

     Нарисом називається один з різновидів розповіді, що відрізняється більшою описовістю, зачіпає переважно соціальні проблеми. Публіцистичний, у тому числі й документальний нарис викладає і аналізує реальні факти і явища суспільного життю, як правило, у супроводі прямого тлумачення їх автором.

     Основна ознака нарису – писання з натури. У нарисі вигадка грає набагато меншу роль, ніж в інших літературних жанрах. Типізація в нарисі досягається, окрім вибору типових явищ, підбором особливо типових для явища меж. З описового по перевазі характеру нарису витікає і композиційна його побудова.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2 

МЕТОДИКА  РОБОТИ НАД НАРИСОМ З УРАХУВАННЯМ ЖАНРОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 
 

     2.1. Етапи роботи над нарисом 
 

     Термін  «портрет», що спочатку означає «опис зовнішності людини», з часом трансформувався в об'ємніше поняття. У публіцистичній творчості він став позначати не лише зовнішні, але і внутрішні особливості людини, – все, що пов'язане з духовним життям особи. А отже, першим етапом роботи нарису можна назвати «Вибір актуальної теми». У даному випадку мова йде про вибір цікавої й суспільноважливої особистості у герої твору. Об'єктом відображення в портретному нарисі можуть виступати як соціальні стосунки «головного героя» з його безпосереднім оточенням (соціологічний аспект), так і внутрішні психологічні процеси, що відбуваються в житті окремого індивіда. Соціологічний аналіз особи, доповнений психологічним, безумовно, розширив можливості портретного нарису в плані цілісного зображення людини [32, с. 16 ].

     Портретний  нарис – це спресована розповідь про чиєсь життя. Написати його непросто, і також непросто за декілька годин спілкування зрозуміти іншу людину. Відомий журналіст Ю. Рост із цього приводу сказав: «Я прагну відчути свого співбесідника. Я запитую його, про що він більш всього шкодує в житті, чим пишається. Мій інтерес щирий, і він допомагає мені створити спочатку усередині себе, а потім на папері образ свого героя» [46].

     Існує питання: чи про кожну людину можна  написати нарис? Портретний нарис розробляє певний аспект концепції людини, розкриває внутрішній світ героя, соціально–психологічну мотивацію його вчинків, індивідуальне і типове в характері. Нарисовець шукає в реальному житті таку особу, яка втілювала б в собі основні типові межі свого соціального середовища і одночасно відрізнялася своєрідністю рис вдачі, оригінальністю думки (так вважає Д. Туманів). І вже потім створює не фотографічне зображення, а художньо–публіцистичне відображення індивідуального образу.

     Це  не проста біографічна довідка. Життя  людини не можна розкрити в її етичній красі, в багатстві її творчого прояву, підміняючи розповідь про неї викладом анкетних даних або описом технології праці героя [47].

     У вдалому портретному нарисі характер героя дається, як правило, в нетривіальній  ситуації. Тому для автора дуже поважно виявити таку «ділянку» на життєвій дорозі героя, який містить якісь неординарні труднощі, володіє драматичним характером. Саме тут можна виявити конкретні прояви характеру героя, його таланту, завзятості, працьовитості і інших значимих, з точки зору досягнення мети, якостей. У тому випадку, коли таку «ділянку» виявити не удається, авторові важче розраховувати на створення цікавого матеріалу [61, с. 251].

     У письменника і журналіста К. Паустовського інша думка про те, чи про кожну людину можна написати портретний нарис, – Щоб написати хороший нарис, треба володіти здатністю відкрити в людському серці те, що потонуло у вирі щоденних подій. Хороший нарис заставляє читачів пригадати, хто вони самі за своєю суттю, чого хочуть про що мріють.

     Природне питання: чи про кожну людину можна написати нарис? Так. Головне – зуміти знайти в своєму співбесіднику якусь «родзинку», підкреслити особливість його професії або хобі, розповісти про його незвичайні погляди. Одним словом, створити живий образ, який не залишить читача байдужим. Портретний нарис не має бути схожий на короткий виклад біографії. Справжній нарис виникає в результаті художнього аналізу особи героя і схожий на розповідь або новелу [48].

     Основна мета нарису – познайомити читачів з людиною. Перш ніж приступати до написання нарису, слід провести бесіду з цією людиною, поговорити з людьми, знайомими з ним.

     Портретний  нарис – це розповідь про людину (або групі людей), не слід обмежуватися лише перерахуванням фактів з його (їх) життя, інтересів і успіхів або лише інтерв'ю з ним (з ними) [57].

     Щоб портретний нарис зайняв цілу газетну  сторінку, потрібна така особа, яка  була б дуже значною. Адже журналіст лише в деталях, штрихами намічає портрет свого героя. Але і менш, ніж в 300, рядків нарисовець навряд чи укладеться: відносний лаконізм жанру поєднується тут з публіцистичною розробкою актуальної проблеми, аналізом психології героя [47].

     Наявність розгорнутих пейзажних зарисовок  в портретних нарисах швидше виключення, чим правило. Адже увага нарисовця більшою мірою направлена на біографічні аспекти життя людини, на розкриття його характеру, на показ його душевних особливостей і так далі Тому пейзажні компоненти якщо і присутні в творі, то зазвичай виступають як фон, що характеризує місце дії. Введення пейзажних елементів в портретний нарис необхідне лише в тих випадках, коли без цих виразних засобів неможливо передати атмосферу що відбувається, проникнути в суть людського світосприймання, з'ясувати відношення людини до навколишнього світу і так далі В цьому випадку пейзаж стає смислообразующим елементом. У портретних нарисах пейзаж застосовується:

       а) як контрастне порівняння між внутрішнім станом героя і природою, що оточує його;

       б) як засіб в розкритті людського характеру;

       в)  як фон для портрета героя;

       г) як прийом в розкритті світоглядних позицій героя і так далі.

     Деталь. Деталь служить також ефективним засобом типізації нарисових образів. Щоб деталь зайняла в творі гідне місце, стала «ключовою», сприяла створенню художнього образу, характеристиці героїв і художньо–естетичному осмисленню дійсності, журналіст повинен опанувати різні методи обігравання деталі.

     Прийоми обігравання деталей в нарисі можуть бути найрізноманітнішими. У  одних випадках деталі використовуються для образного трактування тих або інших подій, в інших – для створення символічного образу, в третіх – для асоціативних в'язок, в четвертих – для передачі особливостей зовнішніх і внутрішніх людських проявів.

     Портрет в публіцистиці частенько виступає як своєрідний аналог характеру героя. Він дає можливість наочно, зримо побачити героя і в цьому плані він стимулює читацьку уяву. Інша його функція – допомогти через виділення якихось зовнішніх деталей заглянути в світ душі людини, в світ його емоцій і відчуттів. Портретна характеристика безпосередньо зв'язується з психологічними особливостями особи.  Дійсно, зовнішність людини, її манера одягатися, звичні пози, жестикуляція, міміка і тому подібне можуть при уважному погляді багато що сказати про людину. Основна вимога, яка пред'являється до будь–якої портретної характеристики, – це документальна точність відображення. В даному випадку нарисовець не має права щось вигадати в окресленні зовнішності людини, але не варто відмовлятися і від показу типового. Саме поєднання строгого документалізма і художнього узагальнення і народжує повноцінний образ у нарисі.

     У нарисах журналісти активно використовують досягнення сучасної психології. Наприклад, з'ясувавши, до якого психологічного типа відноситься та або інша людина: сангвінік, флегматик, холерик або меланхолік, вони можуть визначити, як ті або інші якості виявляються в подобі і поведінці особи. Ось так, виходячи з певних психологічних характеристик, відтворюється портрет людини. У описі подоби використовуються також різні портретні штрихи. Вони необхідні, коли журналістові потрібно підкреслити який–небудь психологічний стан героя, його звичні жести і мімічні реакції, нарешті, зразку одягатися і триматися з людьми.