Вишиваний світ Віри Роїк

     А далі, каже, писала на кшталт народних пісень. Наприклад, про любов. Брат ще тоді казав малій Тетянці: «І чого пишеш про любов? Напиши про кицьку!». Найбільшу радість від творчості відчувала вже у Львові, коли у школі навчилася шрифту Брайля – могла свої вірші записати! Писала, згадує, багато, читала подругам, а от про видання віршів навіть і не мріяла.

     Поетичні  збірки Тетяни Фролової побачили світ завдяки ініціативності її другого чоловіка – Лайоша Молнара. Складала й казки – спершу для синів, а потім, звичайно, й для онуків». Текст перенасичений власними спогадами й коментарями героїні, що дозволяє читачу краще відчути та зрозуміти її.

     Фінал яскраво вирізняється тим, що авторка тектсу особисто познайомилася зі своєю героїнею і поговорила з нею. Це додає авторитету автору, цікавості матеріалу і довіри написаним словам: «Звертаю увагу, що пані Тетяна ні на що не скаржиться, розповідає про непросте своє життя–буття з лагідною усмішкою: «Навіть мої найближчі друзі не знали до ладу, які в мене були проблеми. Якщо плакала, то тихенько, а на людях завжди була веселою. Насправді я є щаслива людина, бо в мене цікаве, насичене життя. Єдине, про що мрію, – щоби діти й онуки були здорові. Підсумовуючи вищесказане, можна сказати про те, що текст вийшов доволі посереднім за своєю емоційністю і викладом думок. Так само посередність є і в окресленні самого жанру – портретного нарису. Дуже мало героїні у тексті – мало зовнішності, мало творчості, мало переживань.

     Щодо  мети, то вона благородна – розповісти світові про творчість чудової  людини і письменниці. Але цим  власне мета і обмежується – нічого більшого, як на мене, за нею не стоїть.

     Проаналізуємо текст Миколи Хрієнка із газети «День» № 72––73, стр. 7 від 22 квітня 2011 року «Австрійський шпигун» [Додаток И].

     Дуже  сильний і цікавий типово портретний нарис. Викладений текст у форматі спогадів самого автора про головного героя свого тексту. Підтвердженням цьому може бути хоча б і це речення: «Пізніше я дізнався, що Петер Зігмундович Демант – добре відомий у Ягідному не тільки як борець, альпініст і мисливець, а й радіолюбитель, фотограф і книголюб...». Далі автор демонструє читачу глибоке знання біографії свого героя. Але використовує не порожні факти, а показує через своє знання людину: «цей чоловік, який мав дві вищі освіти, здобуті за кордоном, і досконало володів, крім російської, ще й німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, чеською, польською, арабською, японською та іншими мовами – працював... вантажником у місцевій торговій конторі управління робітничого постачання.

     Заняття спортом і фотографія, взаємна  цікавість до складних туристичних  походів і літератури швидко зблизили нас, і ми збиралися при нагоді в оригінальній квартирі Петера Зігмундовича, слухали музику, розглядали географічні карти й розповідали один одному про ті місця, в яких довелося побувати». Використовує автор і письмові спогади свого героя, що є, по–перше, чудовим інструментом портретного нарису, а по–друге, прекрасним ілюструючим засобом: «Я сам вырос в Западной Украине – в прекрасном городе Черновцы, где удачно сочетались культуры представителей разных народов. Но любой житель этого города знал украинский язык коренного населения – западный диалект. Румыны тщетно старались переделать названия тех мест на свой лад. Да разве, например, такое красивое и глубокое в историческом плане название, как «Стрілецький Кут», вычеркнеш из народной памяти?! И городская украинская интеллигенция была на высочайшем уровне – искусствовед Владимир Жаложицкий и его родной брат – лучший врач в Черновцах. Граф Василько и митрополит Виссарион Пую, который учился в Духовной семинарии вместе с безбожником Иосифом Джугашвили – будущим Сталиным». Справа в тому, що через думки самого героя розповіді, якнайкраще проглядається сам герой. І автор знав про це.

     Використовуючи  і «граючись» емоційними і логічними зв’язками у тексті, будуючи його у формі розповіді–спогаду, насичуючи художніми вставками, автор передав головну ідею і чітко окреслив мету – показати Людину. Саме з великої літери. Людину, яку варто наслідувати і досвіду якої варто вчитися.

                                                                        Таблиця 3.2

     Характеристика портретних нарисів газети «День»

     Висновки:

     Отже, у газеті «Слово Просвіти» було виявлено 5 портретних нарисів, у газеті «День» – 9.

     Тему першого проаналізованого портретного нарису «Вишиваний світ Віри Роїк», опублікованого у газеті «Слово Просвіти», можна назвати актуальною, оскільки вона є патріотичною, а зважаючи на політичну ситуацію у країні, патріотизму Україні справді бракує. Художніх засобів реалізації, а зокрема – метафор, – забагато. Через це де інде у тексті розсіюється увага читача. Тема нарису – відповідь на головне питання життя героїні, його головний сенс. Мета – пропаганда українського заняття героїні.

     Правила обробки факту витримані. Автор  грамотно відібрав важливі факти із життя героїні. Автор підсилив одні риси героїні завдяки іншим: безмешну любов до рідного краю через талант української вишивки. Конфлікт інтересів проходить через усе життя героїні.

     Текст «Людина з легенди» ще одна патріотична робота, опублікована у газеті. Через такі тексти «Слово Просвіти» впровалжує любов до українського на своїх шпальтах. Мета саме цього нарису – формування позитивної громадської думки що до борців за українську незалежність. Худолжніх засобів у тексті замало, загалом він суто інформативний. Реальні ситуації із життя героя – неначе «текст у тексті». Конфлікт тексту і підкреслення одних рис через інші тут поєднані: нескінченна боротьба України за свою незалежність через призму життя одного її героя.

     Тема  «Поклику неба» є двоякою. По-перше, це знову ж таки впровадження почуття гордості за українців й українське, а по-друге – сміливість й таємниця жіночої долі. Назва нарису – запитання, відповідь чи то роз’яснення якого й є основним текстом. Автор вводить свого ліричного героя – у даному тексті – себе. Він переповідає життєві ситуації, свідками яких ставав разом із героїнею, тим самим спонукаючи читача відчути себе також учасником подій. Конфлікт нарису – в нежіночому житті жінки, сенсом існування якої було небо…

     У «Землі і мові Віктора Чабаненка» окрім безлічі художніх засобів, також зустрічаються й рядки, написані самим героєм нарису. Мета нарису – пропаганда до української мови і слова. У тексті з’являється й ліричний герой. Також додає до тексту невеличкі оповідання, завдяки чому легше розуміти героя й здогадуватися про його думки.

     Ідея нарису «Молитва пензлем» – відображення того, що може зробити одна людина, якщо вона живе задля добробуду своєї батьківщини. У тексті чітко прослідковується пропаганда служіння батьківській землі й своєму народові. Автор відібрав найважливіші, на його погляд, події із життя героя, запроторивши час, простір й деталі якнайдалі.

     Мета  «Невтомності пошуку» – показати справжню українську жінку, віддати шану її праці. Художніх засобів у нарисі не зустрічається. Життя героїні подається суто інформативно й не емоційно. Через головну героїню й її спогади автор показує українців – цікавих, працьовитих, добрих й сміливих.

     «Важкий дар правди» перенасичений художніми  засобами. Проте, це тексту лише на користь, адже він покликаний не залишити жодного  свого читача байдужим. У тексті наявні інструменти синтезу фізичного і духовного опису головного героя. Конфлікт твору – постійна напруга, у якій автор тримає  читача.

     «Повернення Віри Річ» – портретний нарис, що покликаний демонструвати безмежну любов до України і українськості, глибокий патріотизм, якого варто повчитися. Завдяки великій кількості спогадів героїні, читачеві легче зрозуміти її думки та погляди. Текст не містить конфлікту й свого ліричного героя. Автор передавав життя героїні читачеві не за допомогою емоції та художніх прийомів, а за допомогою великої кількості фактажу, який й говорить сам за себе.

     «Крізь  темряву до…щастя» вийшов доволі посереднім за викладом своїх думок. Мета тексту – показати, як людина із вадою може віднайти шлях до світла була досягнута, проте, тексту не вистачило емоційності. Конфлікт – у важкості й одночасно легкості й житті людини. Розповідь про те, як можна завдяки своему ставленню до життю прожити його щасливо й з гордістю.

     Портретний  нарис «Австрійський шпигун»  викладений у форматі спогадів самого автора головного героя. Тобто, ліричний герой у тексті з’являється з перших рядків. Використовуючи емоції й логіку, автор висвітлює одне через друге. Мета – познайомити читача із життя видатної особистості. Конфлікт твору – «Шпигун» у назві й добра людина у самому тексті нарису.

    ВИСНОВКИ 
 

    Отже, ми дослідили такий жанр журналістики, як портретний нарис, з точки зору жанровых особливостей, методики створення й сучасного стану на шпальтах газет.

    Провівши  аналіз друкованих видань, можна зробити висновок, що в сучасних українських ЗМІ портретний нарис займає своє місце: у кожному друкованому виданні так чи інакше періодично з’являються портретні нариси. Часто їх пишуть не просто журналісти, а вчителі, лауреати літературних премій (зокрема у «Слові Просвіти»).

    Сучасному нарису найчастіше властива документальна  насиченість, часто на шкоду художності. Типові риси сучасного нарису можна викласти у 4 пунктах.

     1. Журналіст обирає в якості  предмета відображення типовий  для сьогоднішньої дійсності  випадок.

    2. Оповідання ведеться від імені  біографічного автора, тобто особи  реально існуючої.

     3. Драматургія твору будується  на класичному для художніх  творінь конфлікті добра, справедливості, закону (з одного боку) і зла,  несправедливості, злочинності (з  іншого боку).

    4. Характери в нарисі «малюються» шляхом детального опрацювання найбільш значущих і емоційно насичених епізодів, докладного опису фактів.

    Портретний  нарис можна написати про будь–кого. Інша справа, що герой повинен бути відомим суспільству, або ж на його життєвому шляху повинні зустрічатися справді незвичні люди або траплятися приголомшливі події. Порівнюючи портретний нарис із будь–яким іншим жанром, наприклад зі статтею і кореспонденцією, , в ньому можна побачити риси, що ріднять його з цими жанрами. І все ж грамотний портретний нарис важко сплутати із чимось іншим.  Своєрідність портретного нарису як особливого жанру визначається якостями, що виникають під впливом предмета, мети, методів отримання інформації, а особливо особливостями викладу отриманого матеріалу.

     Мета  портретного нарису полягає у тому, щоб розкрити читачу очі на справжню людину: на її талант, на те, чому вона вчинила так, а не інакше у своєму житті.  Публіцистичний початок нарису виявляється в опорі на факт. У документальному нарисі реальні події – вихідна точка розвитку сюжету. Автор так групує факти, щоб вони додавали життєвість соціально значимому характеру. У белетристичному нарисі ситуація виглядає максимально узагальненою, кордони факту розмиті: місце реальних подій і людей займає дія, створена фантазією публіциста. Треба відмітити, що, колись популярний белетристичний нарис (пригадаємо С. Овєчкіна, Е. Дороша, Р. Радова) чи не зовсім пішов з повсякденної практики ЗМІ. Але і в документальному нарисі (як, втім, і у фейлетоні) істотну роль грає домисел. Домисел – необхідний елемент творчості публіциста. Звичайно, він можливий і в інших жанрах, де через необхідність автор займається реконструкцією факту або ситуації (журналіст не був очевидцем події, але вважає за необхідне його відновити в тексті так, як воно протікало насправді). У нарисовому (і у фейлетоні) тексті образне перетворення реальності неминуче веде до її домислення. Воно виявляє себе у введенні концептуального часу і простору, в особливих способах розробки конфлікту, використання значущих деталей і реплік дійових осіб і так далі.