Вишиваний світ Віри Роїк

     Існує безліч засобів розкриття сюжету. Це і присутність автора в нарисі, його характеристика героїв, відступи» введення в дію читача, авторський опис вчинків персонажів і їх мислення. Це – і взаємне розкриття образів, коли в зіткненнях героїв, в їх розмовах тощо проявляється авторський задум – відповідно висвітлити подію; це – і невласна пряма мова, яку варто використовувати нарисовцям.

     Отже, нарис – це оповідний художньо–публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей. За обсягом цей жанр наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов'язкової для новели й притаманної оповіданню. Фабула в нарисі має фрагментарний характер. Нарис – це твір суспільно-політичної, побутової, історичної чи психологічної тематики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 3 
 

Порівняльний  аналіз публікацій у жанрі портретного нарису в газетах «Слово Просвіти» і «День» 
 

     Період  дослідження – 17 березня – 13 травня 2011 року. Для аналізу було відібрано кожне п’ятничне видання газети «День» й кожне видання «Слово Просвіти». Так як «Слово Просвіти» – щотижневик, а газета «День» – щоденне видання, було вирішено аналізувати кожне п’ятничне видання газети «День». Кількість номерів газети «Слово Просвіти», що буде проаналізорвано – 7. Кількість номерів газети «День», що буде проаналізовано – 8.

     Жанрові особливості аналізуватимуться за, на наш погляд, найактуальнішими 7 критеріями, які подає Ю. Лабезник у «Проблемах літературної майстерності в журналістиці».

1. Правильно обрана суспільноважлива тему.
2. Художні засоби реалізації.
3. Актуальність сьогоднішнього відображення фактів.
4. Тема нарису – запитання або відповідь на запитання.
5. Мета нарису: пропаганда, заклик.
6. Формування громадської думки:

     7.   Правильна обробка факту. Тут автор повинен дотримуватися таких правил:

     а) відбирати з усієї сукупності своїх спостережень ті, які він вважає типовими і значними;

     б) підсилювати, підкреслювати одні риси героя в його портреті за рахунок інших;

     в) доповнювати риси однієї реально існуючої людини рисами іншої, запозичувати ситуації з життя, але розгортати сюжет в середовищі інших, хоча б також існуючих в житті персонажів; звичайно, в цих випадках герої повинні виступати під вигаданими іменами;

     г) зсувати події в часі (певна річ, не порушуючи меж епохи), переносити їх іноді з однієї місцевості в іншу;

     д) «здогадуватися» про думки і переживання своїх героїв;

     е) вводити в середовище реальних людей вигаданих персонажів, частіше за все свого «ліричного героя»;

     є) включати до тексту нарису, наприклад в опис подорожі, вставні новели-оповідання з вигаданими героями і т. ін. ;

     ж) конфлікт або зіткнення інтересів. 

     Газета  «Слово Просвіти»

     Тижневик  «Слово Просвіти» висвітлює проблеми духовності, культури, друкує матеріали на утвердження державності української мови, відкриває перед читачами ті сторінки української історії, які приховувала тоталітарна система, зокрема, репресії та голодомори, сприяє розвитку національно–демократичних тенденцій у сучасному українському суспільстві.

     Постійні  рубрики газети: «Події, факти, коментарі», «Просвіта», «Наша книга», «Мова єдина», «Українці у світі», «Культура», «Мистецтво», «Гаряча тема», «Суспільство», «Український шлях», «Читацьке віче», «Шевченкіана», «Духовний простір», «Геноцид», «Абетка відомих імен», «Молода країна», «Музика», «Погляд», «Освіта», «З блокнота письменника», «Родовід», «Свята і традиції», «Очевидець і літописець», «Творчий портрет», «Імпресії», «Цікаво знати», «Неопалима купина», «Малі міста України» та інші.

     Серед постійних авторів тижневика  – відомі в Україні політичні та громадські діячі, письменники, культурологи, діячі мистецтв: П. Мовчан,

І. Заєць, І. Драч, В. Яворівський, М. Жулинський, Д. Степовик, І. Ющук, О. Пономарів, Ю. Гнаткевич, А. Чебикін, І. Фаріон, Ю.Іллєнко та інші.

     На  шпальтах тижневика – актуальні публікації на мовну тематику, унікальні історичні розвідки, ексклюзивні інтерв'ю, безкомпромісні журналістські розслідування гострих ситуацій, широко висвітлюється молодіжна музика і концертна діяльність провідних митців України, виграє всіма барвами художня палітра майстрів пензля.

     Наклад  тижневика – 25000 примірників. Його постійні читачі – члени «Просвіти», українська інтелігенція: сільські вчителі, лікарі, бібліотекарі, працівники вищої школи, письменники. 

     Аналіз  текстів

     Проаналізуємо текст Віктора Хоменко із газети «Слово Просвіти» №18, стр. 14 від 5-11 травня 2011 року «Вишиваний світ Віри Роїк»  [Додаток А].

     Значний розмір цього тексту, художня манера й стиль викладу думок автора дозволяють зробити висновок, що цей текст є портретним нарисом. Тема цього портретного нарису, на нашу думку, є актуальною у часи, коли Україні так необхідна віра у свої сили. Наша держава зараз як ніколи потребує патріотичної публіцистики, де головними героями б виступали такі люди, як, от, наприклад, Віра Роїк. Текст перенасичений художніми засобами. Через це місцями страждає головна лінія тексту: метафори розсіюють увагу читача.

     Щодо  правил обробки факту – те чого повинен дотримуватися автор портретного нарису, то (відбирати з усієї сукупності своїх спостережень ті, які він вважає типовими і значними). Із цим завдання автор впорався. Чітко і структуровано він подав до уваги читача важливі і значні події із життя героя нарису (підсилювати, підкреслювати одні риси героя в його портреті за рахунок інших). У тексті одні риси героя підкреслені завдяки іншим. Це і безперечний талант вишивання, й патріотична любов до рідного краю, й мужність боротьби із хворобою.

     Автор не тільки здогадується про думки  й переживання свого героя. Через  пряму мову він дає змогу близькій до героя людині їх висловити. Зустрічаються  й спогади самого героя, хоча її вже навіть немає серед живих (вводити в середовище реальних людей вигаданих персонажів, частіше за все свого «ліричного героя»).

     Рушники у тексті неначе оживають, любов  майстрині до них не може залишити читача байдужим (включати до тексту нарису, наприклад в опис подорожі, вставні новели–оповідання з вигаданими героями і т. ін.).

     Рядки справжнього репортажу розпочинають нарис. Завдяки цьому краще проглядається  його актуальність.

     Конфлікт  або зіткнення інтересів –  те, на чому зав’язується будь–який сюжет. У даному випадку це – довгий і тернистий шлях героя. Її невпинне прагнення української національної праці.

     Проаналізуємо текст Олексія Ровенко із газети «Слово Просвіти» №18, стр. 5 від 5-11 травня 2011 року «Людина з легенди» [Додаток Б].  

     Практично усі тексти, надруковані у газеті «Слово Просвіти» є патріотичними. Даний портретний нарис – не виключення. «Слово Просвіти» проводить велику роботу по впровадженню почуття любові, поваги і гідності до всього українського. Цього разу героєм матеріалу став Костянтин Петер. Те, що текст є саме нарисом, є незаперечним: «стержень» твору – це життєвий шлях людини. Місцями він переплітається із життям суспільним, а місцями читач ніби ненароком заглядає у щось особисте…

     Мета  цього нарису – формування позитивної громадської думки щодо борців за українську незалежність. Художніх засобів у тексті мало: загалом він поданий суто інформативно. Проте, та невелика кількість метафор і метонімій, що все ж наявна у тексті, вдало підкреслює інформаційний потік.

     Автор матеріалу вдало відібрав факти для нарису. Орієнтуючись на суспільний інтерес, він уміло передав усі важливі елементи біографії, не забув й про особисті переживання героя. Автор доповнював нарис реальними ситуаціями із життя героя, тим самим ніби вміщуючи у матеріал невеличкі оповідання, що говорить про його високий рівень майстерності.

     Думки і переживання героя ніби чутно  й читач їх відчуває протягом усього твору. Що ж до головного у будь–якому творі – конфлікту, то у даному нарисі він навіть вищий за особисте головного героя. Тут це – одвічний конфлікт українського народу – нескінченна боротьба України за свою незалежність через призму життя одного героя.

     Проаналізуємо текст Анатолія Шевченко із газети «Слово Просвіти» №12, стр. 13 від 24-30 березня 2011 року «Поклик неба» [Додаток В].

     Даний є портретним нарисом, герой якого  – Галина Блащук. Через її насичену біографію й власні спогади автор (чоловік Галини Яківни) знайомить читача із життєвим шляхом і цілим внутрішнім світом героїні. Матеріал легко й ненав’язливо формує погляди читача на життя сміливої дівчини й таємниці жіночої душі загалом. Автор вдало підкреслює одні риси героїні за рахунок інших. Також він вдало запозичує реальні ситуації з життя, дозволяє читачу зрозуміти, якою людиною була героїня й як оригінально поводила себе у звичайних життєвих й побутових ситуаціях.

     Автор включає до тексту опис подорожі, тим  самим передає атмосферу, у якій жила й досягала свого героїня. «Згадую, коли ми відпочивали на волинському озері Доброму двома сім’ями: ми з Галиною і сином, і наш друг Олександр Лук’яненко із сином. Пішли в ліс збирати гриби і заблукали. Що робити? «Я зараз дізнаюся», – сказала Галина. Підбігла до височезного дерева і вилізла на саму верхівку. Ми поглянули і в нас закрутилися голови. Тим часом Галя швиденько злізла і сказала: «Ходімо, я знаю як іти до озера». Таким відчайдухом вона була все життя…».

       Конфліктом нарису є незвичне для пересічної людини світобачення жіночої долі: сміливість духу, легкість вдачі і величезна любов до рідних просторів.

     Проаналізуємо текст Костянтина Сушко із газети «Слово Просвіти» №11, стр. 8 від 17-23 березня 2011 року «Земля і мова Віктора Чабаненка» [Додаток Г].

     Даний матеріал є журналістським нарисом, оскільки у ньому подані біографічні  дані героя, показане його життя та творчій шлях. Окрім художніх засобів реалізації у тексті зустрічаються й рядки, написані самим героєм нарису. Саме з ним автор розпочинає матеріал та ними закінчує, тим самим наближаючи нарис до художнього твору. Мета нарису – пропаганда любові до української мови і слова (одна з головних цілей газети «Слово Просвіти» загалом).

     Портретний  нарис не класичний, а орентований  на творчий доробок героя. По всьому тексту читач зустрічає слова, написані самим героєм, що дозволяє краще  здогадуватися про його думки і переживання.

     Автор вводить свого «ліричного героя»: «Особисто мені (залюбки зізнаюсь!) це дуже до вподоби, оскільки, переконаний: будь–який науковець, хто б то не був – математик, хімік, кібернетик, мистецтвознавець тощо – лише тоді має право вважатися справжнім служителем науки, коли паралельно з плеканням своєї, так би мовити, базової спеціальності, він не лише побіжно цікавиться, а й глибоко переймається долею рідної Землі: її історією та здоров’ям». Також він підсилює сторони героя, закликає до любові рідної землі. Автор додає до тексу невеличкі новели–оповідання: «Передчуваючи загрозу, за кілька днів до розливу із плавнів у прибережні байраки, яри та балки починала тікати всяка звірина (вовки, лисиці, тхори, дикі коти, пацюки й інші створіння), а для риби наступала благодатна пора: за водою з Дніпра, Кінської та Базавлука виходила на широкі простори маса коропів, щук, сомів, краснопірки, лящів, окунів, тараньки. Раділи свіжому припливу й лини та карасі, що розкошували в озерах і лиманах».

     Проаналізуємо текст Миколи Цимбалюка із газети «Слово Просвіти» №11, стр. 9 від 17–23 березня 2011 року «Молитва пензлем» [Додаток Д].

     Даний портретний нарис несе в собі переважно  художню концепцію відображення особистості Феодосія Гуменюка.

     …«Колись він теж вчився грати на бандурі. Хтозна, якого бандуриста ми втратили, але те, що народна дума, українська мелодика і пісня справили магічний вплив на талант і самобутність художника, то це поза сумнівом. Ось майже півстоліття як він ятрить, розбурхує, голубить не тільки свою, а й душі людські яскраво-барвистими, неповторними образами своєї, нашої України. Для нього, як і для нас, вона найкрасивіша, найдорожча, вона – свята. Феодосій (з грецької – Богом даний) як і його тезка-святий – Печерський, щобожий день молиться за її долю своїм пензлем. Багато із його ранніх полотен як назви молитов: «Вірність Україні» (1972), «Священний край» (1974), «Моя Україна» (1976), «Мій край» (1980)…» Це яскравий приклад того, що може зробити одна людина, якщо всі думи, помисли, ідеї її будуть підпорядковані одному – служити своїй батьківській землі, своєму народові. У цьому портретному   нарисі  автор не лише знайомить читача з героєм, а й подає власну, добре продуману концепцію його образу. При цьому особливо цінним є не загальна сентенція, а суб'єктивність письменника в доборі епізодів фактів, окремих промовистих деталей, фраз, реплік героя.