Вишиваний світ Віри Роїк

     Я зустрічав лише одну категорію людей, які сприймали Віктора Платоновича  негативно, з побоюванням для  себе особисто, – людей, що відкидали його апріорі. То були люди особливого чиновного складу розуму, партійні й усілякі інші керівники, бюрократія в найширшому розумінні слова, які врочисто йменували себе номенклатурними працівниками. Їм не хотілося виглядати перед ним цілковитими дурнями, і вони намагалися вибудовувати довкола нього ввічливу (адже В.П. Некрасов був лауреатом Сталінської премії!) стіну умовчання й підозрілості; він був кожному з них особисто далекий, з іншого тіста, – інакомислячий. Ну то що вдієш – така це була людина і такі були часи!»…

     Під час створеняя політичного портретного нарису автор публікації може вирішити конфлікт, який так чи інакше існує довкола особи, що має безпосереднє відношення до політики, «силовими» способами, підпорядкувавши, наприклад, художній аналіз політичним цілям. Політичний портрет створюється для розкриття образу, і в ідеалі – саме для чесного розкриття образу [4].

     У політичному портретному нарисі розробляється певний аспект концепції однієї людини, адже завдання такого нарису – створити позитивний образ героя. Дуже часто його створюють у кращих традиціях політичної реклами. Політичний портретний нарис на сьогоднішній день майже витіснив усі інші нариси.

     Приклад політичного портретного нарису – матеріал із офіційного сайту  Юлії Володимирівни Тимошенко. Саме тут розміщені матеріали, покликані створювати й підтримувати позитивний імідж колишнього прем'єра. «Наприкінці листопаду 2007 року фракції БЮТ і НУНС створюють у парламенті демократичну коаліцію, яка висуває кандидатуру нового Прем'єр–міністра України. З 18 грудня 2007 року Юлія Тимошенко очолює український уряд.

     Уряд  Юлії Тимошенко забезпечив виконання  більше десяти антикризових програм  – у гірничо–металургійному комплексі, агропромисловому комплексі, хімічній промисловості, будівництві тощо. Завдяки антикризовим заходам у будівельній галузі уряду вдалося розпочати програму забезпечення житлом малозабезпечених категорій громадян і пільговиків, які протягом десятиліть стояли на квартирному обліку.

     За  час свого прем'єрства Юлія Тимошенко  змогла відмовитися від посередницької компанії «Росукренерго» при постачанні російського природного газу в Україну. Зараз поставки блакитного палива здійснюються напряму в рамках Контракту, підписаного між НАК «Нафтогаз України» і російським ВАТ «Газпром».

     Незважаючи  на кризу, чинний Кабінет Міністрів забезпечив своєчасне і повне фінансування і підвищення виплат за всіма соціальними програмами, включаючи виплату пенсій, стипендій і заробітних плат у бюджетній сфері.

     Окрім того, уряд Юлії Тимошенко забезпечив виплати компенсацій у розмірі  однієї тисячі гривень 6 мільйонам громадян, які були вкладниками радянського «Ощадбанку», але продовження цих виплат було заблоковано парламентом через відмову ухвалити відповідні зміни до Державного бюджету.

     Уряд  під керівництвом Юлії Тимошенко  також ухвалив рішення про безоплатну видачу актів землекористування громадянам, одночасно оголосивши війну «земельній мафії». Станом на сьогодні півмільйона з 6,5 мільйонів громадян вже отримали акти на право користування землею.

     За  ініціативою Юлії Тимошенко Кабінет  Міністрів забезпечив передачу у державну власність шельфу Чорного моря, в надрах якого знаходяться стратегічні запаси нафти і газу, а також розпочав процедуру повернення в державну власність урядової резиденції «Межигір’я».

     За  часи прем’єрства Юлії Тимошенко в уряді було засновано інститут Уповноваженого Кабінету Міністрів з питань боротьби з корупцією та ухвалено пакет антикорупційних законів та нормативних актів уряду.

     24 жовтня 2009 року на Майдані Незалежності  в Києві IX з'їзд Всеукраїнського  об'єднання «Батьківщина», на якому були присутні делегати і близько 200 тисяч вільних громадян незалежної України, висуває Юлію Тимошенко кандидатом в Президенти.

     Після того, як Віктор Янукович, застосувавши механізми масових фальсифікацій  результатів виборів Президента по всій Україні, прийшов до влади, Юлія Тимошенко йде в опозицію. 9 березня 2010 року Віче народно–патріотичних сил України ухвалює резолюцію про створення об’єднаної демократичної опозиції, лідером якої обрано Юлію Тимошенко. З першого дня переходу в опозицію Юлія Тимошенко веде активну роботу, виступає на мітингах, які проводяться по всій Україні, зустрічається з трудовими колективами підприємств і громадськістю. У березні 2010 року Юлія Тимошенко ініціює створення опозиційного уряду, завданням якого є моніторинг дій чинної влади і надання пропозицій щодо позитивного розвитку країни. 10 травня 2010 року Юлія Тимошенко від імені ВО «Батьківщина» підписує установчий акт з представниками позапарламентських та парламентських політичних сил про створення Комітету захисту України для координації спільних дій у відстоюванні національних інтересів країни…». 
 
 
 
 

     Портретистику можна розглядати у трьох найважливіших  аспектах: філософському, жанровому, естетичному. Ми зупинимося на жанровому аналізі портрета.

     Здавалося б, що проблеми тут немає, оскільки журналістикознавство давно встановило й утвердило  жанрові норми, про які ми можемо дізнатися з будь–якого журналістикознавчого посібника, підручника. А от чи відповідають ці норми сучасній публіцистиці – це актуальне питання.

     Поглянемо на ті норми, які визначають портрет  у системі жанрів. Розпочнемо, так  званий, жанровий пошук. Але до того, як знайдемо різні визначення портрета, усвідомимо, що визначення – це та система ознак і характеристик явища, яка повинна охоплювати всю його суть і всі види, аби жодна найдрібніша частка не залишилася поза увагою.

     Звичним є те, що портрет зараховують до художньо-публіцистичних жанрів, до нарису (є портрет-есе, портрет-замальовка).

     У М. Подоляка читаємо: «У центрі портретного нарису – людина. Не просто «робот», «істота», а людина з характером, з її духовністю, з конкретними вчинками, які розкриваються в суспільне значимих діях, конфліктних ситуаціях... Головна особливість нарису – розкриття духовного світу героя, окреслення його характеру» [55, с. 31–32.]. Не можна не погодитися з тим, що портрет повинен розкрити людину, яка є центром осмислення, але політичний портрет має своїм центром політичну ситуацію, історичний портрет ставить у центрі епоху і час, культурологічний – буття культури. І хоч пріоритетною залишається людина й її духовний світ, проте точкою відліку мислення про людину є ситуація –політична, історична, культурна.

     Портрет потребує не тільки і не просто людини, портрет вимагає осмислення людини у системі, і система не меншовартісна у цьому поєднанні. Проте це ще не є проблемою жанрового визначення, оскільки ми зайшли у царину публіцистичної філософії. Що перше: людина чи світ, який її творить і оточує? Це питання важливе, але не є принциповим для окреслення жанру. Визначення жанру повинне не просто охарактеризувати твір, як уже було зазначено, у всіх його особливостях, але має дати інструменти, якими можна його створити. Для цього звернемося до нарисових характеристик, оскільки більшість радянських дослідників портрет долучали до нарису і сучасні дослідники продовжують цю традицію.

     Нарис – це самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно–політичні факти, явища, розкриваються події, в центрі яких є зображення людини.

     Таке  визначення, у різних варіаціях, ми знаходимо у більшості журналістикознавчих  довідників і воно, на перший погляд, відповідає особливостям портрета. Але, окрім визначення у журналістикознавчій  літературі, ми читаємо, що важливим для нарису є художнє бачення автора, тобто домисел навколо героя і кружляння фантазії навколо життєвої ситуації. Чи можливо це для політичного портрета? Адже політичний портрет – це аналіз, передусім, політичних фактів. Який може бути у ньому домисел, якщо він має представити політичні погляди політика? Так само й історичний портрет оперує фактами, які не повинні домислюватися, а повинні осмислюватися, залишаючись вповні реаліями минулого, а не витвором фантазії. Очевидно, що визначення портрета нарисовим не охоплює всі види портретів, а значить на сьогодні не є досконалим.

     Є й інше визначення портрета: «До сюжетних нарисів належить портретний та проблемний. Портретний нарис оповідає про якусь цікаву людину, яка заслуговує на увагу... про життя і діяльність якої цікаво дізнатися читачам, слухачам чи глядачам. Мета портретного нарису – змалювати живі риси героя, сповістити про те нове, що він приніс до життя» [3, с. 356–358.]. Воно мало різниться від попередніх, хоч і зазначає, що портретний нарис є сюжетним, проте не слід забувати, що сюжетність притаманна будь–якому твору, навіть без елементів художності, оскільки сюжетність має безліч різних форм вираження. І це значить, що сюжетність не є показником суто портретним.

     Визначення  повинне охоплювати всі види і особливості явища. Які ж портрети ми маємо на нашому інформаційному полі? Поглянемо, чи відповідає теорія практиці за тематичною спрямованістю.

     1. Літературний портрет. Має безліч  форм. Портрет-роман. Портрет–дослідження (за формою статті – поширений у «Літературній Україні»). Портрет–есе. Портрет–сенсація (за тлумаченням автора – див. О. Бузина «Шевченко–вурдалака») та ін.

     2. Політичний портрет. Посідає особливе  місце у сучасній портретистиці.  Є і формою аналізу політичної  ситуації, і формою творення політичного образу–іміджу. Політичний портрет активно послуговується іншими жанрами: долучає розслідування, репортаж, інтерв'ю. Найчастіше політичний портрет твориться у формі статті – глобальний аналіз на основі значної сукупності фактів. Розрізняються політичний портрет і портрет політика. Читаємо у книзі «Політика, преса, влада»: «Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика – це не обов'язково виклад його політичних поглядів і дій в динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика – його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті людська індивідуальність поступається місцем політичному єству особистості, тобто домінуючий бік твору – політика як основна, професійна форма діяльності...» [64, с. 34]. Тут, до речі, слід сказати, що якщо портрет політика може бути написаний і у формі нарису (есе чи зарисовки), і у формі статті, і у формі інтерв'ю, то політичний портрет у жодному разі не послуговується художньо–публіцистичними жанрами (хоч і не відмовляється від стилістичних прийомів, образності, тобто елементів художності, без яких тканина твору – мова є блідою і непринадною).

     3. Історичний портрет. Подібно до  портрета політичного історичний  портрет користується різними  жанровими формами залежно від  мети та способу оповіді. Але  слід пам'ятати, що ті портрети, які користуються історією лише як обрамленням, для створення духу, а не для відтворення минулого, скоріш належать до літературних портретів. Історичний портрет у своєму справжньому сенсі частіше долучається до статті, тобто до аналітики. Сьогодні особливо популярні історичні портрети–книги (штрихи до портретів, мемуар–портрети, інші форми).

     4. Культурологічний портрет. За  рейтингом популярності близький  до політичного портрета. Із великою  цікавістю аудиторії до світського  життя зіркового Олімпу суспільства  (співаків, артистів, режисерів, продюсерів і т. п.) виникла ціла низка портретів–зарисовок, які нічого спільного із нарисовими зарисовками не мають, окрім штрихової форми подачі та короткої форми. Ці портрети–зарисовки повідомляють зацікавлених читачів про найбуденніші, але найцікавіші для останніх відомості з життя Зіркового Світу, про звички, про вигляд, про спосіб відпочинку і т. д. Поряд з тим існують й серйозні культурологічні портрети, які користуються нарисовими чи аналітичними формами, висвітлюючи творчу діяльність представників культури.

     5. Соціологічний портрет. Портрет  рейтингів, графіків популярності  тощо. Найнетрадиційніший серед  портретів і найпопулярніший  у період виборів, що демонструє  своїх героїв у вигляді цифр., відсотків, таблиць. 

     6. Побутовий портрет, або портрет Простої людини. Портрет, який занепав у вітчизняній журналістиці в останні 10 років. Типовий нарисовий портрет радянських часів. Сьогодні стало не популярно писати про звичайну, Просту людину, тому що сама вона стала не популярною для держави, не пріоритетною для державної ідеології.

     Саме  з цього типу портрета виріс класичний  нарисовий портрет. Можна сказати, що саме з його занепадом занепав і нарис у цілому.

     Як  бачимо, різні тематичні напрями  портретів вимагають різних жанрових форм. Про це свідчить практика, аналіз існуючих на інформаційному ринку портретів. Звісно, саме тут могла б виникнути дискусія з приводу, чи може практика відхилятися від теорії. Та з іншого боку, чи може теорія так безнадійно відставати від практики? Адже очевидно, що сьогодні портретистика пішла значно далі нарису, переросла його, стала ширшою та самостійнішою. Подібно до тематичної класифікації можна навести класифікацію портретів за долученням інших жанрів. Портрет долучає: статтю, інтерв'ю, розслідування, репортаж, нарис, зарисовку, есе, фейлетон, памфлет.