Становлення та розвиток міжнародної системи захисту прав людини

Положення Пакту  не допускають зворотної сили закону, тобто встановлюють, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину  внаслідок якоїсь дії чи упущення, що на момент його вчинення не вважалися кримінальним злочином згідно з внутрідержавним законодавством або міжнародним правом (ст. 15).

Пакт забороняє  свавільне або незаконне втручання  у приватне і сімейне життя  кожної особи, гарантує їй недоторканність  житла, таємницю кореспонденції, захист її честі та репутації (ст. 17). З-поміж політичних прав і свобод документ ставить під міжнародний захист право на свободу думки, совісті та релігії, на одержання і поширення інформації та ідей (ст. 18-19), право мирних зборів, свободу асоціацій (ст. 21-22), право на участь в управлінні державою та загальне  і рівне виборче право, яке забезпечує вільне волевиявлення виборців (ст. 25).

У ряді положень забороняються пропаганда війни, націоналізму, расова або релігійна ненависть, дискримінація, ворожнеча і насильство (ст. 20).

Визнано право  чоловіків і жінок укладати шлюб та створювати сім'ю на основі вільної  та повної згоди, а в разі розірвання шлюбу враховувати інтереси дітей (ст. 23). Передбачено також обов'язок сім'ї, суспільства і держави вживати необхідних заходів для захисту прав дітей без будь-якої дискримінації (ст. 24).

Пакт стверджує  рівність усіх перед законом і  право кожної особи на рівний та ефективний захист закону без будь-якої дискримінації (ст. 26), захищає права етнічних, релігійних і мовних меншин користуватися своєю культурою, рідною мовою, сповідувати свою релігію (ст. 27) [37, с. 478].

Для контролю за виконанням положень Пакту на основі резолюції ГА ООН 2200А (XXI) від 16 грудня 1966 року та й у відповідності зі ст. 28 цього Пакту утворено Комітет з прав людини. До складу Комітету входять 18 фахівців у галузі прав людини, які виступають в особистій якості. Їх обирають із числа громадян держав-учасниць Пакту терміном на 4 роки, з правом продовження строку. Кворум утворює присутність 12 членів Комітету, а постанови Комітету приймаються більшістю голосів присутніх членів.

Відповідно  до Першого Факультативного протоколу, прийнятого одночасно з Пактом (набув  чинності 23 березня 1976р.,), держава-учасниця Пакту стає одночасно й учасницею Протоколу, також Протокол наділив Комітет  компетенцією приймати і розглядати повідомлення від окремих осіб або груп осіб, які стали жертвами порушень будь-якого з прав, викладених у Пакті, якщо такі порушення відбулися під юрисдикцією держав, що ратифікували Факультативний протокол. Отримавши повідомлення, Комітет повідомляє відповідній державі, що протягом шести місяців вона повинна подати Комітету письмові пояснення, котрі роз'ясняють це питання, і повідомляє про заходи, що можуть бути прийняті.

 Ця процедура  може мати місце лише в тому  випадку, якщо громадянин доведе, що він вичерпав усі внутрішньодержавні (національні) засоби захисту  своїх прав, якщо скарга стосується  порушення права, яке закріплене  в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, або якщо це саме питання не повинне розглядатися за іншою міжнародною процедурою, а також якщо заява не є анонімною.

Розгляд скарг  відбувається на закритих засіданнях, але рішення Комітету є відкритими та підлягають опублікуванню. Рішення Комітету є рекомендаціями. Однак сам факт скарги, сама процедура розслідування і розгляду носять компрометуючий характер, тому держави прагнуть не тільки не доводити до розгляду, урегулювавши всі проблеми даної скарги, але нерідко ліквідують причини, котрі призвели до скарги. При цьому важливу роль відіграють виступи членів Комітету та їхній аналіз ситуації в країні. Скарги відіграють важливу роль у регулярних звітах, які надають держави-члени Комітету. Оцінка доповідей ураховує й індивідуальні скарги.

Ні Пакт, ні Факультативний протокол не передбачають права Комітету тлумачити права, проголошені в  Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Але за роки існування  Комітету у зв´язку з розглядом  повідомлень про порушення прав людини склалася так звана юриспруденція Комітету, яка є значним внеском у правове розуміння прав людини і основних свобод.

Комітет розглядає доповіді держав-учасниць Пакту про заходи щодо захисту проголошених в ньому прав (ст. 40). У разі, якщо держава-учасниця зробить заяву згідно зі ст. 41 Пакту, Комітет може одержувати та розглядати в порядку, встановленому в цій статті, повідомлення від інших таких держав про невиконання нею своїх зобов´язань за Пактом.

Щорічно подавати доповіді Комісії з прав людини ООН  повинен Верховний комісар з прав людини, посада якого була створена у 1994 р. Посаду Верховного комісара засновано для зміцнення механізму ООН, для «заохочення і захисту всіх прав людини». Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН і затверджується ГА ООН терміном на 4 роки з можливістю одного повторного переобрання. Він має керуватися Загальною декларацією прав людини 1948 р., іншими основоположними міжнародно-правовими пактами, має виходити з того, що всі права людини – громадянські, культурні, економічні й політичні – є унікальними, взаємозв´язаними і взаємозалежними. На нього покладено відповідальність за діяльність ООН в сфері прав людини в рамках загальної компетенції, повноважень і рішень ГА ООН, ЕКОСОР і Комісії з прав людини. За різними оцінками, ООН отримує щорічно від 30 до 40 тис. скарг про порушення прав людини [3, с. 311].

20 жовтня 1989 року  ГА ООН прийняла другий Факультативний  протокол до Пакту. Він передбачає, що держави, які погодилися  його підписати, відмовляються  від застосування смертної кари (набув чинності 1991).

У ст.1 протоколу  націленого на відміну смертної кари, йдеться про те, що жодна особа, що знаходиться під юрисдикцією держави-учасниці цього Протоколу, не підлягає смертній карі. Кожна країна-учасниця приймає усі необхідні заходи для відміни смертної кари у рамках своєї юрисдикції [53, с. 51].

 

 

2.3.2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права

 

 

Пакт про  економічні, соціальні та культурні  права (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) – основоположний міжнародно-правовий документ у галузі міжнародного захисту економічних, соціальних і культурних прав та основних свобод людини. Прийнятий ГА ООН 16 грудня 1966 року. Набув чинності 1976 року. Складається з преамбули і 31 статті.

За Пактом, кожна  держава, яка бере в ньому участь, «зобов'язується в індивідуальному  порядку та в порядку міжнародної  допомоги і співробітництва, зокрема  в економічній і технічній  галузях, вжити у максимальних межах  наявних ресурсів заходів для  того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав» (ст. 2).

Документ визнає право на працю, включаючи право  кожного на одержання можливості заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає і на яку  він вільно погоджується. Держави-учасниці повинні забезпечувати це право шляхом здійснення програм професійно-технічного навчання і підготовки, досягнення неухильного економічного, соціального і культурного розвитку та повної виробничої  зайнятості в умовах, які гарантують основні політичні та економічні свободи людини (ст. 6).

Пактом встановлені  також права кожного на справедливі  та сприятливі умови праці, які забезпечують справедливу зарплату та рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-яких відмінностей, причому гарантуються жінкам умови, не гірші від тих, якими користуються чоловіки, з рівною платою за рівну працю.

Згідно з  Пактом має надаватися однакова для  всіх можливість просування на вищі посади винятково на основі труд, стажу  і кваліфікації. Зафіксоване право  на відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку, також як і на винагороду за працю у святкові дні (ст. 7).

Для захисту  своїх економічних і соціальних інтересів трудящим гарантується можливість створювати профспілки, а останнім – національні федерації або конфедерації, які можуть засновувати міжнародно-професійні організації або приєднуватися до них. Проголошено право на страйки за умови його здійснення згідно з законами кожної країни. Користування цими правами не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки або громадянського, порядку і для захисту прав та свобод інших людей (ст. 8).

В документі  закріплено інші важливі права: на соціальну безпеку, в тому числі соціальне страхування (ст. 9); на найширший по можливості захист сім'ї, особливо матерів протягом розумного періоду до і після пологів, а також матерів, котрі працюють і яким має надаватися оплачувана відпустка; на захист дітей і підлітків від економічної експлуатації та будь-якої дискримінації (ст. 10); на гідний життєвий рівень, який включає достатнє харчування, одяг, житло; на свободу від голоду, що передбачає поліпшення методів виробництва, зберігання та розподілу продуктів харчування шляхом широкого використання технічних і наукових знань, поширення знань про принципи харчування та вдосконалення або реформи аграрних систем таким чином, щоб досягти найефективнішого освоєння та використання природних ресурсів (ст. 11); на найвищий досяжний рівень фізичного та психологічного здоров'я, у тому числі зниження дитячої смертності, поліпшення усіх аспектів гігієни зовнішнього середовища та гігієни праці в промисловості, запобігання та лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб, створення умов, які забезпечували б усім періодичну допомогу і мед. лікування в разі хвороби (ст. 12)

Пактом взято  під захист право кожного на освіту. Вона має спрямовуватися на всебічний  розвиток людської особистості та усвідомлення її гідності, зміцнення поваги до основних свобод людини. У ст. 13 сказано, що освіта повинна дати всім можливість бути корисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між націями, расовими, етнічними та релігійними групами і допомагати роботі ООН у підтриманні миру.

Держави-учасниці визнали, що для повного здійснення права на освіту початкова освіта повинна стати обов'язковою та безплатною для всіх; середня освіта в її різних формах, включаючи професійно-технічну середню освіту, має бути відкритою та доступною для всіх шляхом вжиття необхідних заходів, зокрема поступового введення безплатної освіти; вища освіта має стати однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного шляхом вжиття відповідних заходів і, зокрема, поступового введення безплатної освіти. Кожна держава-учасниця зобов'язалася протягом 2 років з моменту підписання нею Пакту розробити програму обов'язкової безкоштовної початкової освіти (ст. 14).

Згідно з  Пактом держави-учасниці повинні забезпечувати  право кожної людини на:

–  участь у культурному житті;

–  користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування;

–  захист моральних та матеріальних інтересів, які виникають у зв'язку з будь-якими науковими, літературними або художніми творами, а також поважати свободу, необхідну для наукових досліджень і творчої діяльності.

Контроль за виконанням положень Пакту був покладений безпосередньо на Економічну і Соціальну раду ООН (ЕКОСОР). Держави повинні періодично подавати до ЕКОСОР доповіді про виконання ними положень цього документа через Генерального секретаря ООН (ст. 15-25). З метою поглибленого і детального контролю за додержанням основних положень Пакту, їх імплементації у національне законодавство держав-учасниць ЕКОСОР утворила 28 травня 1985 року Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, що складається з 18 незалежних експертів, які призначаються державами-учасницями. Він діє з 1987 року. Комітет збирається у м. Женеві (Швейцарія) і щорічно подає доповіді ЕКОСОР про хід виконання державами-учасницями положень Пакту.

У своїй діяльності Комітет спирається на безліч інформаційних  джерел, включаючи доповіді, що представляються  державами-учасниками, і зведення, що надходять зі спеціалізованих установ  Організації Об’єднаних Націй – Міжнародної організації праці, Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Продовольчої і сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй, – а також з Управління Верховного комісара Об’єднаних Націй у справах біженців і інших установ. Крім того, йому представляють інформацію неурядові й общинні організації, що діють на території держав, що ратифікували Пакт, міжнародні правозахисні організації й інші неурядові організації, а також інші договірні органи ООН.

 

 

 

Висновки  до розділу 2

 

 

Сьогодні система  міжнародно-правових актів у сфері  регламентації прав і свобод людини налічує близько 300 документів, котрі  можна класифікувати як акти універсального характеру, акти спеціального характеру та акти регіонального характеру. В цілому система характеризує сучасне міжнародне право як найдемократичніше, найсправедливіше й найпрогресивніше з усіх існуючих до цього часу систем. Ця система справляє величезний вплив на національні правові системи і визначає характер міжнародного співробітництва і міжнародні стандарти у сфері прав і свобод людини.

Утвердження в  міжнародному праві загальновизнаних прав і свобод людини веде до утвердження  індивіда як суб'єкта міжнародного права. Однак, з огляду на те, що предметом міжнародного права, в основному, є міждержавні відносини, це питання поки що не вирішено. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ВПЛИВ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ  ПРАВ ЛЮДИНИ НА ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СУЧАСНИХ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

3.1. Європейська система захисту прав людини