Становлення та розвиток міжнародної системи захисту прав людини

МКПЛ уповноважено також приймати, аналізувати та досліджувати  індивідуальні звернення (петиції), пов'язані з порушенням прав людини; Водночас було обмежено коло прав та обов'язків людини, порушення яких можна було оскаржувати в таких петиціях. Це, зокрема, право на життя, свободу, безпеку особи; рівність перед законом; свобода віросповідання; свобода слова; свобода від незаконного арешту; право на відповідну правову процедуру.

Комісія слідкує  за загальною ситуацією в окремих  державах-учасницях і публікує відповідні доповіді, коли вважає це доцільним; для глибшого вивчення ситуації організує поїздки членів Комісії на місця, після чого, як правило, надсилає відповідні звіти до Генеральної асамблеї ОАД.

З метою привернути увагу громадськості до проблем  прав людини публікує дослідження зі специфічних питань, зокрема прав матері та дитини, місць населення, забезпечення більшої незалежності судової системи тощо.

МКПЛ поширює  інформацію про діяльність міжамериканської системи захисту прав людини, залучаючи  при цьому представників академічних  кіл, неурядових організацій та ін. Надає рекомендації країнам щодо захисту прав людини, пропонує окремим державам вжити заходів запобігання у надзвичайних ситуаціях.

Комісія вповноважена передавати справи до Міжамериканського  суду з прав людини та берати участь у судовому процесі.

МКПЛ приймає  до розгляду повідомлення держав-учасниць Американської конвенції 1969 р. про порушення прав людини іншими державами-учасницями за умови визнання ними її компетенції для розгляду таких повідомлень. При цьому Комісія має право запитувати в конфліктуючих держав потрібну інформацію, проводити власне розслідування, надавати послуги для вирішення конфлікту. При досягненні взаємоприйнятного рішення МКПЛ складає доповідь, яка направляється державам-учасницям для розгляду, а також Генеральному секретарю ОАД. За відсутності позитивного результату доповідь надсилається відповідним державам з пропозиціями і рекомендаціями Комісії. Якщо протягом 3 місяців з моменту передачі доповіді питання не вирішено, чи не передано до Міжамериканського суду з прав людини, МКПЛ може призначити строк, протягом якого держави зобов'язані здійснити заходи для виправлення ситуації. По завершенні цього строку Комісія розглядає питання про достатність прийнятих державою заходів і необхідність опублікування відповідної доповіді.

Рішення Комісія  не носять обов'язкового характеру, а  розглядаються як рекомендації. Комісія  може домагатися дружнього врегулювання спорів. Проте Комісія, а також  зацікавлені держави можуть передати справу в Суд. Перед Судом Комісія  грає активну роль як орган, що стоїть на захисті прав людини.

На відміну  від відповідного европейського  органу Міжамериканський суд не вчинив якогось значного впливу на формування регіональних стандартів прав людини, розглянувши за 40 років існування  трохи більше 10 справ. Уся правозахисна діяльність лягла, таким чином, на Комісію, в яку можуть звертатися зі скаргою будь-які фізичні особи, групи, особи чи недержавні організації. Комісія вживає заходів до досягнення дружнього врегулювання, а якщо це не вдалося, – вона приймає висновок у справі. Ці висновки мають велику моральну вагу, їх, як правило, враховують держави, обвинувачені в порушеннях прав людини.

Повноваження  Міжамериканського суду з прав людини визначені в ст. 62 конвенції. Відповідно до неї суд розглядає справи, які містять звинувачення тієї чи тієї країни у порушенні конвенції. Він також уповноважений висловлювати консультативну точку зору, яка інтерпретує конвенцію та інші договори у сфері захисту прав людини. Конвенція не передбачає якогось механізму для контролю за виконанням рішень суду.

Ст. 65 лише встановлено, що суд до кожної сесії Генеральної  асамблеї ОАД має готувати доповідь про свою роботу за рік. У доповіді окремо повинні наводитися випадки, коли та чи інша країна нє виконала рішення  суд.

 

 

3.3. Африканська система захисту прав людини

 

 

Африканська система  міжнародного захисту прав людини характеризується положеннями Африканської хартії прав людини і народів (АХПЛіН) 1981 р., прийнятою Асамблеєю глав держав та урядів Організації африканської єдності (ОАЄ) і набула чинності 1986 р. після її ратифікації державами-членами. АХПЛіН 1981р. іменується також Банжульською хартією (за місцем прийняття – м. Банжул, Гамбія).

Положення АХПЛіН враховують специфіку континенту і завдань держав-учасниць. Цілі Хартії полягають у запровадженні міжнародних стандартів прав людини з урахуванням специфіки розвитку цих прав у країнах Африки, закріпленні особливих прав народів як важливого інструменту гарантування прав людини. Хартія також передбачила створення Комісії з прав людини та прав народів [51, с. 177].

У цьому документі  на перший план висуваються питання  самовизначення, боротьби з колоніалізмом, з іноземним пануванням, проблеми соціально-економічного і культурного  розвитку, здійснення суверенних прав над природними багатствами і ресурсами.

В АХПЛіН підкреслюється, що «свобода, рівність, справедливість і гідність є суттєвими цілями для досягнення законних прагнень африканських народів» і вони мають спрямовуватися на «викорінення усіх форм колоніалізму в Африці, координацію і посилення їх співробітництва, зосередження зусиль на досягненні кращого життя...». Реалізація зазначених цілей має відбуватися через історичну традицію та цінності африканської цивілізації. Висловлено переконання, що «право на розвиток, а також громадянські і політичні права не можуть бути відокремлені від економічних, соціальних і культурних прав як у їх концептуальному, так і універсальному значенні, і що задоволення економічних, соціальних та культурних прав є гарантією для користування громадянськими і політичними правами» (преамбула).

На відміну  від обсягу прав і свобод людини за європейськими документами, в  Африканській хартії приділяється багато уваги правам третього покоління (на міжнародний мир та безпеку, на благополучне навколишнє середовище, на використання національних багатств і ресурсів, на економічний, соціальний, культурний розвиток).

 У ній регламентовані політичні, громадянські, економічні і соціальні права громадян держав Африканського континенту. В документі подано широкий перелік цих прав і свобод людини, а також прав народів, чим підтверджена прихильність африканських держав принципам прав і свобод людини та народів, які містяться у деклараціях, конвенціях та інших документах ОАЄ, Руху неприєднання, ООН.

Хартія ст. 1-18 закріпила, зокрема, такі права людини:

• право на рівність перед законом та рівний захист законом;
• право на життя, повагу і гідність; 

–  заборона всіх форм експлуатації і гноблення людини, включаючи рабство, работоргівлю, тортури, нелюдські або принижуючі гідність види поводження і покарання;

– право на свободу та особисту безпеку, включаючи свободу від свавільного арешту або затримання;

• право бути вислуханим у справі;
• право на презумпцію невинності;
• захист і розумні строки розгляду справи судом;
• право на свободу совісті, інформацію, об'єднання та мирні збори;
• право покидати країну і повертатися до неї;
• свобода пересування і проживання;
• право на політичний притулок;

• право вільно брати участь в управлінні країною і рівного доступу до державної служби та державної власності;

• право на працю, освіту, культуру, захист моральних і традиційних цінностей, що визначаються суспільством.

Крім того, «забороняється масове вигнання осіб, які не є громадянами  держави. Під масовим вигнанням  розуміється і вигнання національних, етнічних або релігійних груп» (п. 5 ст. 12).

 Водночас, в  Африканській хартії сформульовані  обов'язки громадян перед сім'єю, державою і навіть перед міжнародним  співтовариством.

Спеціальний розділ АХПЛіН присвячений надзвичайно  широким обов'язкам індивідів з урахуванням особливостей розвитку африканського суспільства:

• кожний індивід має обов'язки щодо своєї сім'ї, суспільства, держави та інших законно визнаних спільнот і міжнародного співтовариства;
• права і свободи кожного індивіда повинні здійснюватися з належним урахуванням прав інших, колективної безпеки, моралі та загального інтересу;
• кожний індивід повинен поважати свого ближнього і ставитися до нього без дискримінації та підтримувати стосунки, що мають на меті забезпечувати і посилювати взаємну повагу і терпимість.

Індивід також  зобов'язаний, згідно зі ст. 27-29:

• дбати про гармонійний розвиток сім'ї, поважати своїх батьків, підтримувати їх у разі необхідності;

• слугувати своїй національній спільноті;

• не вступати у компроміс щодо безпеки держави, громадянином якої він є, або в якій проживає;
• берегти і посилювати соціальну та національну солідарність, особливо в разі загрози останній;
• берегти і розвивати африканські культурні цінності у дусі терпимості, діалогу і консультацій;

• сприяти досягненню африканської єдності.

У ст. 19 - 24 АХПЛіН окреслено права народів: право на рівність; право на існування, пов'язане із невід'ємним правом народу на самовизначення і правом на вільне визначення свого політичного статусу та здійснення свого економічного та соціального розвитку; право колонізованих або поневолених народів на звільнення від панування; право на одержання допомоги з боку держав-учасниць Хартії у визвольній боротьбі проти іноземного панування у політичній, економічній та культурній сферах; право вільно розпоряджатися своїми багатствами та природними ресурсами; право на законне повернення своєї власності, а також на адекватну компенсацію у випадку її незаконного захоплення; право на економічний, соціальний та  культурний розвиток; право на рівне користування загальною спадщиною людства; право на розвиток; право на національний та міжнародний мир та безпеку; право на здорове довкілля, сприятливе для розвитку народів [4, с. 356].

Своєрідними гарантіями зазначених прав народів є встановлені в Хартії обов'язки держав. Поряд із зобов'язаннями кожної держави-учасниці дотримувати і забезпечувати ці права, в ній виділено два особливих зобов'язання держав щодо сприяння правам народів:

1. обов'язок вживати всіх необхідних заходів для викорінення будь-яких форм іноземної економічної експлуатації, особливо з боку міжнародних монополій, з тим, щоб народи могли одержувати всі вигоди від переваг, які надаються їм національними ресурсами (п. 5 ст. 21);
2. обов'язок в індивідуального або колективного порядку забезпечити народам реалізацію їх прав на розвиток (п. 2 ст. 22).

Держави-члени ОАЄ зобов'язалися визнати права, обов'язки і свободи, які містяться в АХПЛіН 1981р., і вжити законодавчих та інших заходів для їх здійснення (ст. 1).

З цією метою  в липні 1987 року створено Африканську комісію з прав людини і народів. Вона складається з 11 членів, які обираються таємним голосуванням Асамблеєю глав держав та урядів ОАЄ; при цьому кандидатами висувають найвідоміших осіб найвищої репутації (ст. 30—31).

Функціями Комісії є:

1) сприяти правам  людини і народів, зокрема: 

а) збирати документи, організовувати вивчення і дослідження  африканських проблем у сфері  прав людини і народів, проводити  семінари, симпозіуми і конференції, розповсюджувати інформацію, підтримувати національні та місцеві установи, заінтересовані у правах людини і народів, висловлювати свої міркування та давати рекомендації урядам;

 б) розробляти  принципи і норми, спрямовані  на розв'язання правових проблем,  що стосуються прав людини  і народів та фундаментальних свобод, на яких африканські уряди можуть засновувати своє законодавство;

 в) співробітничати  з іншими африканськими та  міжнародними установами, заінтересованими  у сприянні та захисті прав  людини і народів; 2) забезпечувати  захист прав людини та народів на засадах Хартії;

3) тлумачити  всі положення Хартії на прохання  держави-учасниці, інституції ОАЄ  або африканської організації,  яка визнана ОАЄ; 

4) здійснювати  будь-які інші завдання, доручені  Комісії Асамблеєю глав держав  та урядів (ст. 45).

Комісія заслуховує кожні два роки звіти держав про  законодавчі й інші заходи для  захисту прав людини. Комісія з  цього приводу формулює судження і пропозиції. Також вона розглядає  заяви громадян і недержавних  організацій про масові і систематичні порушення прав людини. По них Комісія готує свої висновки для вищого органу ОАЄ – Асамблеї глав держав і урядів.

Ця комісія  щорічно проводить свої сесії. Держави-учасниці кожні два роки подають доповіді про законодавчі та інші заходи, ухвалені ними для забезпечення прав і свобод, передбачених Хартією. Але функції Комісії сформульовані лише в загальних рисах, а в Хартії відсутні норми про повноваження цього органу ухвалювати будь-які рішення з доповідей, що обговорюються. На практиці Африканська комісія формулює лише пропозиції по законодавчому забезпеченню тих чи інших прав і свобод.

У Африканській хартії прав людини і прав народів, на відміну від Європейської і  Міжамериканської конвенції, проводиться  різниця між повідомленнями про  поодинокі порушення прав індивідів і тими, які свідчать про масові і грубі порушення прав людини. Якщо Африканська комісія, вивчивши повідомлення, приходить до висновку про наявність в тій чи іншій країні систематичних порушень прав людини і прав народів, вона повідомляє про це Асамблею голів держав і урядів. За дорученням Асамблеї Комісія проводить всебічне розслідування таких випадків і подає їй свою доповідь з висновками і рекомендаціями. Всі повідомлення розглядаються конфіденційно доти, доки асамблея глав держав і урядів не ухвалить рішення. Інформація про окремі порушення прав і свобод людини Комісією не розглядається.