Становлення та розвиток міжнародної системи захисту прав людини

Теоретичному  осмисленню поняття та сутності прав людини були присвячені праці давньогрецьких філософів - софістів Алкідама, Антифона, Лікофрона, римського філософа Сенека, китайського мислителя Мо-Цзи, у працях видатних мислителів лібералізму й просвітництва – І. Бентама, Г. Васкеса, Ф. Віторіа,  Г. Гроція,  Т. Джефферсона,  И. Канта, Б. Лас Касас, Дж. Локка, Дж. Мілля, Ш. Монтеск'є, С. Пуфендорфа,  Ж.Ж. Руссо, Ф. Суареса було закладено основи сучасного розуміння прав людини, яке знайшло подальшого розвитку у працях вчених, які створили теоретичну базу для аналізу змісту окремих видів прав і свобод громадян та вивчення різноманіття засобів забезпечення їх реалізації: В. Акуленка, Ю. Боярса, М. Буроменського, Б. Візера, О. Висоцького, В. Гулієва, В. Денисова, В. Євінтова, О. Зайчука, В. Каленського, А. Каримського, Є. Кубка, В. Лазарєва, І. Ледяха, О. Лепьошкіна, П. Недбайла, В. Селіванова, І. Строговича, Я. Уманського, Б. Ебзєєва та інших.

Звісно, плідна робота науковців не вичерпала всього кола питань і можливостей дослідження  проблематики прав і свобод людини, які постають за сучасних умов динамічного розвитку самої юридичної науки та практики. Адже відомі попередні дослідження проводились за інших соціально-історичних умов і тому потребують поглиблення наукового аналізу з огляду сучасних реалій.

Викладене зумовлює вибір теми бакалаврської роботи, її теоретичну актуальність і практичне значення.

Мета і завдання дослідження. Метою бакалаврської роботи є комплексне дослідження особливостей становлення та розвитку міжнародної системи захисту прав людини та її впливу на формування регіональних систем захисту прав людини.

Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань:

• висвітлити основні філософсько-методологичні та концептуальні підходи до розуміння прав і свобод людини;
• конкретизувати зміст понять та ознак прав і свобод людини у змісті перших внутрішньо-правових актах;
• окреслити основні чинники, фактори та особливості забезпечення прав і свобод людини у сучасних міжнародно-правових документах;
• дослідити вплив міжнародної системи захисту прав людини на формування та розвиток сучасних регіональних систем захисту прав людини.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є права і свободи людини та їх захист в сучасному міжнародному праві.

Предметом дослідження  є уявлення про права і свободи людини та їх закріплення в основних міжнародно-правових документах.

Методи дослідження. У процесі дослідження поставлених питань використовувались наступні загальнонаукові методи дослідження. Історико-правовий метод – при аналізі перших історичних правових актів. Метод формально-логічного аналізу застосовувався при дослідженні ключових міжнародних актів з питань захисту прав людини. Метод системного та структурно-функціонального аналізу – для аналізу основних характеристик і особливостей регіональних систем захисту прав людини, в рамках яких регіональних організацій вони діють та положеннями яких основних документів характеризуються. В роботі використовувався і спеціально-юридичний метод, такий як порівняльно-правовий при розгляді спільних та відмінних рис у класичній доктрині природних прав та сучасній концепції прав людини. Компаративістський метод використовувався при порівнянні основних положень основних правових актів регіонального характеру.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів бакалаврської роботи полягає у тому, що на основі дослідження розвитку філософсько-правової думки про права і свободи людини, визначено суть і структуру основних концепцій прав людини, закріплення у світовій практиці, а також набули подальшого розвитку фактори, які уможливлюють реальне гарантування прав і свобод людини і громадянина у суспільному житті.

На основі аналізу  історії філософсько-правової думки  про права і свободи людини виокремленні та систематизовані ідеї та уявлення щодо прав, які сформувались на цивілізаційних ідеалах свободи, рівності, справедливості.

Обґрунтованість і достовірність  положень, висновків і рекомендацій. Усі положення, висновки і рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, бо спираються на реальні науково-теоретичні матеріали, що викладені в багатьох працях зарубіжних і вітчизняних вчених, численні міжнародні нормативно-правові документи.

Наукове значення результатів роботи. Теоретичні положення та висновки можуть бути використані як окремі положення навчальних курсів дисциплін міжнародно-правового спрямування; у науково-дослідній роботі для розвитку науки міжнародного права.

Практичне значення отриманих результатів. Здобуті результати та сформульовані при цьому теоретичні положення і практичні пропозиції мають наукове та певне прикладне значення.

 Основні  положення та висновки роботи  можуть бути використані для  вдосконалення міжнародних нормативно-правових  актів та чинного законодавства  України з метою забезпечення прав та основних свобод людини.

Апробація результатів роботи. Основні положення та висновки роботи обговорені на засіданні кафедри міжнародного права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету та виступ на XІХ Міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених “Наука і вища освіта” (Додаток А).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що охоплюють одинадцять підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг роботи становить 96 сторінок, один додаток на 3 сторінках, список використаних джерел складається з 53 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЕВОЛЮЦІЯ  СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРАВ И СВОБОД ЛЮДИНИ

1.1. Філософські  концепції прав и свобод людини

 

Як зазначено в одному з найавторитетніших  світових енциклопедичних видань – «Британіці», права людини – це словосполучення, що увійшло до  мовного лексикону лише після Другої світової війни, ознаменувавши народження сучасної концепції прав людини, яка прийшла на зміну доктрині природного права [49, с. 809]. На думку С. С. Алексеева, права людини – це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності в усіх сферах суспільного життя, у той час коли право, на його думку, – це невід'ємна якість людини і властивість його буття [1, с. 415].

Головним чинником формування зазначеної концепції виявилося становлення  нового міжнародного правопорядку, запровадженого ООН: з діяльністю цієї організації  саме й пов’язано розробку документів, які згодом утворили фундамент міжнародної  нормативної системи прав людини.

Однак зрозуміло й те, що сучасна концепція прав людини не з’явилася та й не могла з’явитися на «порожньому місці». Адже найперші документи, в яких було закріплено права людини, були результатом саме внутрішньодержавної, а не міжнародної правотворчості. Тому видається слушним та доцільним простежити наявність спільних та відмінних рис у класичній доктрині природних прав та сучасній концепції прав людини – це дасть змогу з’ясувати, якою мірою сучасна концепція виступає, з одного боку, своєрідною ланкою ланцюга еволюції зазначеної доктрини, а з іншого – у чому виявляються нові, невідомі раніше риси та тенденції феномену прав людини.

Поняття прав людини як окрема категорія з’явилося лише в епоху Просвітництва (XVIII ст.), хоч окремі положення, які дотичні ідеї прав людини, можна виявити задовго до того вже у творах грецьких філософів та й у деяких релігіях світу [39, с. 95].

Першим і, безумовно, найважливішим письмовим свідченням цього тривалого процесу формування уявлень і понять про права  людини є Біблія, у якій стверджувалося найголовніша істина — людина —найцінніше з - поміж усього створеного Богом. У Біблії часто зазначається про необхідність забезпечення рівності людей; неабияка увага приділяється праву на власність і її охорону; регулюються людські взаємини; чільне місце посідають правила судового розгляду суперечок, конфліктів. Біблія є, безперечно, одним із визначних джерел, з яких поступово розвинулися існуючі нині уявлення про права людини.

У зв’язку з  цим, слід зазначити, що низка фундаментальних положень Загальної декларації прав людини по змісту збігаються із Біблією, що пояснюється наявністю об’єктивних закономірностей існування суспільства загалом і кожної людини зокрема.

Згодом, у VI-V ст. до н.е., ідеї рівності усіх людей обстоювалися давньогрецькими філософами - софістами (Алкідам, Антифон, Лікофрон). Вони доводили, що всі люди від народження мають однакові, зумовлені природою права, оскільки створені Космосом і над усіма «рівно тяжіє доля». Відомий філософ Сенека, наприклад, вважав, що всі люди є співтоваришами як раби долі. Аналогічні ідеї виникли і на Сході. Так, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н. е.) доводив, що всі люди рівні перед небом; держава ж є результатом їх угоди. Проте, так звана небесна рівність аж ніяк не розповсюджувалась на грішну Землю.

Відображаючи  відповідні конкретно-історичні умови, такі уявлення об’єктивно слугували ідеологічним виправданням нерівноцінності, нерівності усіх членів суспільства, пригнічення і експлуатації більшості людей. Однак, саме завдяки таким ідеям поступово накопичувався інтелектуальний матеріал для формування у майбутньому, за інших історичних обставин, концепції прав людини.

Зокрема,  в деяких країнах Європи, де було ухвалено декілька хартій, що кодифікували певні свободи людини (наприклад, такі документи, як Magna Charta Libertatum 1215 р., датська Erik Klippings Handfaestinung 1282р.), не стільки виголошували права людини, які можна було відстоювати за тих чи інших обставин, скільки визначали межі втручання державної влади у життєдіяльність певної, кількісно обмеженої групи осіб. Відтак вони ще не містили всеосяжної філософської концепції свободи – концепції, в якій права людини виступали б як самостійне правове начало, а не лише критерій визначення легітимності державної влади.

Лише у працях видатних мислителів лібералізму й просвітництва – І. Бентама, Т. Джефферсона,  І. Канта, Дж. Локка, Дж. Мілля, Ш. Монтеск'є, Ж.Ж. Руссо було закладено основи сучасного розуміння прав людини – на життя, свободу, власність, тощо – як священних імперативів і норм взаємовідносин особи і влади. Ці природні права мають бути священними, що тлумачилось як найбільша шана і повага до прав людини, як найвищий статус їх у суспільній системі цінностей, та невідчужуваними - невідривність, невід’ємність від людини, оскільки без них вона не зможе проявити себе як саме людська істота взагалі, незалежно від місця і часу її існування.

Франціско де Віторіа (1486-1546) та Бартоломе де Лас Касас (1474-1566)  заклали доктринальний фундамент визнання свободи і гідності всіх людей, шляхом захисту особистих прав населення територій, відкритих і колонізованих іспанською короною. Серед правників необхідно також виділити Франціско Суареса (1548-1617) та Габріела Васкеса (1549-1604). Саме вони сприяли утвердженню ідеї jus naturalism (природне право) та еволюції прав людини.

Наступним етапом у розвитку ідеї прав людини є творчість  Гуго Гроція (1583-1645) — батька сучасного  міжнародного права, Самуїла фон  Пуфендорфа (1632-1694) і Джона Локка (1632-1704), який власне розробив всеосяжну концепцію прав людини. Ці ідеї набули широкого поширення в  XVIII столітті. Наступним етапом у розвитку ідеї прав людини є творчість Жана-Жака Руссо (1712-1778), який розробив концепцію, за якою суверен отримав свою владу від «суспільного договору» зі своїми підданими. Сам термін «права людини» вперше з'явився у французькій Декларації прав людини і громадянина (1789 р.). Дещо раніше французьким мислителем Шарлем-Луї Монтеск'є була розроблена концепція розподілу влади. Її головна ідея полягає в тому, що для утвердження свободи, забезпечення законності й усунення зловживання владою з боку будь-якої групи інтересів, закладу чи окремої особи необхідно розділити державну владу на законодавчу, виконавчу і судову. Кожна із цих гілок – самостійна; вона стримує інші та здійснює свої функції через особливі системи органів у специфічних правових формах. Оголошуючи розподіл влади, народ організовує державну владу так, щоб зробити її апарат дійовим, таким, що відповідає вимогам повсякденної практики на основі раціонального розподілу владних повноважень між державними інституціями.

В епоху Просвітництва  набула поширення думка про те, що саме природа наділяє людину певними  фундаментальними правами, які можуть бути протиставлені урядові, але  разом з тим мають ним й  охоронятися. З того часу права людини, їх здійснення, стали розглядатися як елементарні передумови гідного людського існування.

У зв’язку з цим слід порівняти  складові концепції природних прав та сучасної концепції прав людини на двох рівнях: термінологічному та правозастосовному.

Одним з перших принципів концепції  природних прав є їхній загальний, тобто універсальний, характер: такі права стосуються всіх без винятку людей, – лише завдяки їхньої належності до роду людського; вічність (поза історичність) змісту таких прав, який із плином часу не змінюється – адже, породжені одного разу і назавжди, такі права є незмінними; абсолютність (невід’ємність) таких прав, заперечення наявності яких є неприпустимим з огляду на їхню «вмонтованість» у природу людини і тому може кваліфікуватися як посягання на саме існування людської істоти як такої.