Шпаргалка по "Правознавству"

Істотною умовою для  цього виду договору визнається ціна товару. Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавством.

 

82.Загальна  характеристика договору найму (оренди).

За договором майнового  найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове  користування за плату. В юридичній лексиці вживаються два терміни для означення цього договору — «договір майнового найму» і «договір оренди», які мають майже однаковий правовий зміст.

Сторонами договору є  наймодавець і наймач, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Зміст договору полягає  в передачі майна від наймодавця до наймача в тимчасове користування, а не у власність. Саме в цьому полягає головна відмінність договору майнового найму від договору купівлі-продажу. Другою його рисою є платний характер користування. За цією ознакою договір майнового найму відрізняється від договору безоплатного користування майном.

Предметом договору майнового найму можуть бути лише речі індивідуально визначені та такі, що не можуть бути знищені або істотно змінені в процесі користування ними, оскільки наймач при припиненні договору найму зобов'язаний повернути майно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Договір майнового найму  між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений  у письмовій формі. Договір найму  майна юридичних осіб повинен  бути укладений у письмовій формі за винятком випадків, передбачених законодавством.

Строк договору майнового  найму визначається за погодженням сторін. Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк, і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці. У разі продовження користування майном після закінчення строку договору за відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Договір майнового найму  належить до двосторонніх, сплатних і  консесуальних договорів.

83.Загальна характеристика договору позики.

За договором позики одна сторона передає другій стороні у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Сторонами договору є  позикодавець і позичальник, якими  можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак законодавством передбачено існування ряду юридичних осіб, що створюються спеціально для здійснення позичкових операцій, наприклад ломбардів.

Зміст договору полягає  в передачі грошей або інших родових  речей від однієї особи (позикодавця) до іншої (позичальника) у власність. При цьому такий договір має  безоплатний характер, оскільки позикодавець має право на одержання процентів на суму позики лише в випадку, якщо це передбачено законом.

Відмінність договору позики від договору майнового найму  полягає в тому, що, за договором позики передаються гроші та інші родові речі, а за договором майнового найму — індивідуально визначені речі. Договір позики має знову ж таки безоплатний характер, а договір манного найму—сплатний. 1 по-третє, в зв'язку з тим, що предметом договору позики є родові речі, за цим . договором відбувається перехід права власності на них.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Отже, він належить до реальних договорів. Передача грошей або інших родових речей являє собою не лише виконання договору, а й його укладення. Ця сама обставина дає підставу вважати договір позики одностороннім договором, оскільки обов'язок виникає лише у позичальника — повернути позикодавцю отриману суму грошей або кількість речей. Позикодавець має тільки право вимагати повернення цієї суми грошей або кількості речей.

Близьким за своєю  природою до договору позики є кредитний договір. За цим договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму коштів та проценти на неї. До кредитного договору застосовуються ті самі правила, що й до договору позики.

84.Загальна  характеристика договорів міни  і дарування.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність  один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на послуги. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

За договором дарування  одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Оскільки договір дарування є  двостороннім, то для його дійсності  потрібна не лише воля дарувальника, а  й згода обдарованого. Як правило, така згода проявляється у прийнятті дарунка. Однак цілком можлива й відмова обдарованого з якихось причин від дарунка. У цьому випадку договір вважається неукладеним.

Договір дарування є  безоплатним договором, тому якщо обдарований за договором зобов'язується вчинити на користь дарувальника будь-яку дію, то це вже інший вид договору, ніж договір дарування.

Договір дарування належить до реальних договорів, тому що він  вважається укладеним з моменту  передачі майна обдарованому.

Оскільки за договором  дарування відбувається перехід  права власності, то дарувальником  може виступати лише власник майна, яке дарується.

Договір дарування, починаючи  з певної суми, встановленої законом, повинен бути нотаріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається у простій письмовій формі. Договір дарування жилого будинку вимагає нотаріального посвідчення та реєстрації у виконавчому органі місцевої Ради.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

85.Поняття,  підстави та види цивільно-правової  відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність — це невигідні наслідки майнового характеру, що покладаються на особу, яка вчинила цивільне правопорушення, не виконала чи неналежно виконала зобов’язання або посягнула на абсолютні майнові чи особисті немайнові права чи блага інших осіб.

 Притаманні такі функції, як виховна, попереджувальна, каральна. Провідна роль відведена компенсаційній функції, яка полягає в усуненні негативних наслідків, що виникли у потерпілого, відновлення його статусу за рахунок зменшення майнової сфери винної особи.

 Види. залежно від підстав її виникнення: Договірна — це відповідальність, яка настає в результаті порушення боржником своїх зобов’язань за договором, тобто у правовідносинах, які вже існують. Недоговірна — це відповідальність, яка виникає із заподіяння шкоди внаслідок правопорушення. Правопорушник – боржник, потерпілий – кредитор.

         За обсягом цивільно-правову відповідальність  поділяють на повну (шкода відшкодовується в повному обсязі); підвищену, а також обмежену (відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода;).

        Якщо у правовідносинах є кілька боржників, то може наставати дольова, солідарна або субсидіарна відповідальність. Дольова відповідальність означає, що кожен з боржників повинен виконати зобов’язання, відповідати за завдану шкоду у певній частці, яка визначається законом або договором. Якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідальності кожного з боржників є рівною.

Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Настає лише у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання, спільного заподіяння неподільної шкоди і т. ін.

У разі субсидіарної (додаткової) відповідальності існує основний боржник, який зобов’язаний відшкодувати шкоду у повному обсязі, та додатковий боржник. Останній залучається до відповідальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного залагодження шкоди. Субсидіарною є відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників за шкоду, завдану неповнолітніми у віці від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільного правопорушення: 1) протиправність дій  боржника; 2) наявність шкоди майнової (збитків) чи немайнової; 3) наявність  причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і виникненням збитків; 4) вина боржника.

Протиправність поведінки означає, що вона суперечить нормам права і порушує суб’єктивні права інших учасників цивільних правовідносин.

Шкода являє собою втрати майнового або немайнового характеру, що є наслідком протиправної поведінки боржника. Майнова шкода, виражена в грошах, — це збитки. Збитки поділяють на реальну шкоду та упущену вигоду

Немайнова (моральна) шкода може бути однією з умов відповідальності у випадках виникнення недоговірної шкоди, визнання правочинів недійсними на основі недобросовісної поведінки однієї із сторін, посягання на особисті немайнові права і блага. Моральною шкодою вважаються втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок фізичних чи моральних страждань особи.

Виною вважається психічне ставлення особи до вчиненої нею протиправної дії. Форми: умислу та необережності. Вина на обсяг об’єктивної шкоди не впливає.

       Боржник не несе відповідальності, якщо належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили. або в результаті випадку — обставин, в яких немає вини сторін, та можливість настання яких боржник не міг і не повинен був передбачити.

Принцип презумпції вини боржника: він вважається винним, поки не доведе що неналежне виконання зобов’язання (шкода) виникло не з його вини.

Обсяг відповідальності залежить від завданих кредиторові збитків. Розмір повинен обґрунтувати й довести кредитор. при визначенні неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором для їх одержання. неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Розмір відшкодування визначається судом,враховуються вимоги розумності і справедливості, відшкодовується незалежно від майнової шкоди

86.Спадкування  за законом в Україні.

 Спадкоємці за законом  одержують право на спадкування  почергово. Кожна наступна черга  спадкоємців за законом одержує  право на спадкування у разі  відсутності спадкоємців попередньої  черги, усунення їх від права  на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Ця черговість може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки  та усиновлювач і його родичі прирівнюються  до родичів за походженням. Усиновлений  та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах.

У першу чергу право  на спадкування за законом мають  діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. 2 - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід. 3 - рідні дядько та тітка спадкодавця. 4 - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. 5-ін родичі до шостого ступеня споріднення включно.6 - утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманець - неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Внуки, правнуки спадкодавця  спадкують ту частку спадщини, яка  належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники - частку, яка належала б їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця). Двоюрідні - частку, яка належала б їхнім матері, батькові. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.