Шпаргалка по "Правознавству"

Об'єкти зобов'язань —  це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов'язки суб'єктів (наприклад, передача майна, виконання  роботи, сплата грошей тощо).

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника. При цьому за змістом  зобов'язання спрямовані на передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позички  тощо); виконаний робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про спільну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; сплату грошей на підставі договорів позички, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування об'єктів державної і колективної власності; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна.

Зобов'язання виникають  за таких підстав: договорами та іншими правочинами; внаслідок створення  літературних, мистецьких творів, винаходів  та інших результатів інтелектуальної діяльності; через заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Крім того, зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  акта цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акта органів  державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду). У випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобов'язань може бути настання або ненастання певної події.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

77. Підстави  припинення зобов’язань за цивільним  законодавством.

Згідно з Цивільним  кодексом України зобов'язання припиняються: виконанням, зарахуванням, передачею  відступного; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; за домовленістю сторін; внаслідок зміни плану; неможливістю виконання; смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належ-ним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання.

Зобов'язання припиняється:

• за згодою сторін внаслідок передачі боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передачі відступного встановлюються сторонами;
• внаслідок звільнення (прощення) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;
• якщо боржник і кредитор — одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову;
• угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами.

Зобов'язання між організаціями  підлягає припиненню або зміні сторонами  в установленому порядку у  випадках, якщо підстави, на яких зобов'язання основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін;

• неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає;
• зі смертю боржника, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою, у зв'язку з чим не може бути виконане іншою особою;
• « зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора;
• ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). Законодавством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (наприклад, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті).

 

78.Способи забезпечення  виконання зобов’язань.

Цивільно-правові зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно. До особи, яка не виконує або виконує  неналежним чином юридичний обов'язок, можуть бути застосовані заходи примусу. Водночас можуть застосовуватися додаткові стимули у вигляді спеціальних засобів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно з ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням та іншими способами, встановленими законами або договором. Загалом ці способи забезпечення поділяють на зобов'язально-правові та речово-правові.

До першої групи віднесено  неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другої — заставу і притримання.

Неустойка поділяється на три види: 1) власне неустойка; 2) штраф; 3) пеня. Власне неустойка – це санкція, яка виражається грошовою сумою за повне невиконання зобов‘язання. Штраф – це санкція, яка виражається в абсолютному грошовому вимірі або у відсотках до суми договору і застосовується, як правило, при частковому невиконанні зобов‘язання. Пеня – санкція, яка визначається у відсотковому відношенні до суми простроченого зобов‘язання. Пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення. Розміри неустойки необхідно зазначати детально в договорі. Завдаток – це грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові як частину сплати за договором і як підтвердження наміру добросовісного виконання договору. Якщо зобов‘язання не виконується боржником, то завдаток залишається у кредитора, якщо зобов‘язання не виконується кредитором він має повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі. Гарантія і порука (ЦК). Гарантія – це правовідносини, в яких при невистачанні коштів у основного боржника кредитор має право звернути стягнення додаткового боржника. У відносинах гарантії суб‘єктами виступають юридичні особи, у відносинах поруки суб‘єктами виступають фізичні особи.

Способи забезпечення виконання зобов'язання мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен зі встановлених способів обумовлює поруч з головним зобов'язанням нове зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер. З цього випливає, що додатковим зобов'язанням можна забезпечувати лише дійсні вимог.

Правочин щодо встановлення способу забезпечення виконання  зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно  від форми основного зобов'язання.

Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, встановлюють в інтересах кредитора. Тому при переході прав до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переході боргу зберігають чинність лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між ними і третіми особами (порука)

 

 

79.Поняття цивільно-правового догов-у та його види.

Договір є основною підставою  виникнення зобов'язально-правових відносин, який встановлює певні суб'єктивні права і обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде дія незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договори, що базуються  на волевиявленні однієї особи, називаються  односторонніми (заповіт, видача довіреності).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми.

Договори, в яких бере участь більше двох осіб, називаються багатосторонніми).

Розрізняють договори реальні  й консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій.

Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (купівля-продаж, найом).

За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. За загальним  правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під  час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Проста письмова форма  застосовується за укладення між  собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а  також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон.

80.Порядок укладення,  зміни та розірвання договору.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі  погодили між собою його істотні  умови. Ці умови погоджують у процесі  переговорів, які передують укладенню  договору.

Оскільки договір є  спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: а) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта; б) прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцептантом. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:

- у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна, строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Пропозиція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;

- оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиція невизначеному колу осіб зробити оферту.

Коли пропозиція укласти  договір була направлена із зазначенням  строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивну відповідь було надано протягом зазначеного строку. У разі, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода його укласти дана негайно.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Розірванням договору зобов'язання сторін припиняється. Але зміна і  розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, тому що договір є  обов'язковим для виконання сторонами. Угода про розірвання чи зміну договору вчиняється в тій самій формі, що й договір.

Договір може бути змінено  чи розірвано за згодою сторін або  за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором.

Коли сторони не досягли  згоди щодо приведення договору у  відповідність до обставин, які істотно  змінились, або щодо його розірвання, договір може бути на вимогу заінтересованої  сторони розірваний або змінений за рішенням суду за наявності одночасно таких умов:

- у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу  між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

81.Поняття та  зміст договору купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу  продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

Сторонами договору є  продавець і покупець, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Зміст договору полягає  в передачі майна від однієї особи  до іншої. Разом із майном до покупця переходить і право власності на це майно. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Предметом договору купівлі-продажу  може бути всяке майно, яке не вилучено із цивільного обігу, навіть те, якого  ще немає в натурі на момент укладення  договору. Однак ряд предметів можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові й радіоактивні речовини тощо). Щодо деяких інших встановлений спеціальний порядок оформлення відповідного договору. Наприклад, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, а також підлягає реєстрації у виконавчому органі місцевої Ради.

Договір купівлі-продажу  належить до двосторонніх договорів, оскільки права та обов'язки виникають у  обох сторін: продавець зобов'язаний передати майно і має право на грошову винагороду за це; покупець зобов'язаний заплатити грошову суму і має право вимагати передачі йому майна.

Договір купівлі-продажу  вважається вчиненим у момент досягнення згоди щодо його умов між сторонами, тобто є консесуальним. При цьому, якщо право власності переходить до покупця раніше від передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ належним чином, не допускаючи її погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо це передбачено.