Шпаргалка по "Правознавству"

Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб, які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою. Вони поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація без членів, створена однією або кількома особами шляхом об’єднання майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються спеціальними законами.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами вважаються товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (споживчі кооперативи, об’єднання громадян, політичні партії, релігійні організації тощо).

Окремої уваги заслуговують господарські товариства, якими визнаються юридичні особи з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Акціонерне (АТ) — це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Товариство  з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених статутом розмірів, учасники якого не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів.

Повне товариство (ПТ) — це товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і відповідають за його зобов’язаннями всім майном, що їм належить.

Товариство  з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, учасники якого несуть субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається статутом.

Командитне  товариство (КТ) — це товариство, в якому поряд з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один чи кілька учасників, які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Виробничим  кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній власній трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов’язаннями кооперативу субсидіарну відповідальність у розмірах та порядку, передбачених законом і статутом кооперативу.

68. Підстави  виникнення, зміни та припинення  цивільних прав та обов‘язків.

Підставою виникнення, зміни  і припинення цивільних правовідносин  є юридичні факти, тобто конкретні  життєві обставини, з якими норми  цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи, так і до соціальної сфери життя. Такі юридичні факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності.

Юридичний факт характеризується двома чинниками: наявністю явищ зовнішнього світу і визнання їх державою юридичними фактами. Одні й ті самі факти можуть бути або не бути юридичними залежно від того, як до них ставиться держава в даний період.

ЦКУ передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які  породжують цивільні правовідносини:

-угоди, передбач. законом, а також уго що йому не суперечать;

-адміністративні акти;

-відкриття, винаходи, створ. творів науки, літер-и, мист-ва;

-заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

-події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Разом з тим закон  підкреслює, що цей перелік не є  вичерпним. Визнається можливим виникнення цивільних прав та обов'язків з "інших  дій громадян і організацій", якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Підставою цивільних  правовідносин може бути простий  юридичний факт та складний юридичний  факт або юридичний склад. Кожний з юридичних фактів, що входить  до юридичного складу, може мати самостійне значення, але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому.

Юридичні склади поділяються  на прості і складні. Прості юридичні склади являють собою сукупність фактів, які можуть накопичуватись у довільній послідовності, важливо  лише, щоб у якийсь певний момент вони були в наявності. Складні юридичні склади — це сукупність фактів, між якими існує сувора залежність. У цьому випадку юридичні факти повинні виникати в чітко визначеному порядку і бути в наявності в потрібний час.

Особливий різновид юридичних складів у механізмі цивільно-правового регулювання являють собою ті склади, обов'язковими елементом яких є такий юридичний факт, як державна реєстрація дії або події. Особлива роль таких юридичних складів полягає в тому, що вже саме існування юридичного факту у формі дії або події за відсутності факту їх державної реєстрації не спричинює цивільно-правових наслідків.

 

 

69.Захист цивільних  прав.

Право на захист являє  собою суб'єктивне цивільне Право  певної особи, тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно виходить із конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом".

У разі порушення цивільних  прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним законодавством будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи охоронюваного законом інтересу.

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи:

- визнання права

- відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та припинення дій, що порушували права;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- припинення або зміну правовідношення;

- компенсацію моральної шкоди;

- стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойки;

- інші способи.

Зазначені способи захисту  цивільних прав реалізуються з допомогою  спеціальних засобів. Серед них  передусім слід відзначити позовні, оскільки захист прав особи здійснюється через подання позову до суду (в разі, коли однією зі спірних сторін є громадянин, колгосп, міжколгоспне об'єднання, державно-колгоспне підприємство) або арбітражного суду (коли спірними сторонами є юридичні особи, крім колгоспів). Іноді є можливим адміністративний порядок захисту прав через звернення до відповідних адміністративних органів. Захист цивільних прав у випадках та в порядку, передбачених законодавством України, здійснюється також товариськими і третейськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.

Крім спеціальних засобів  захисту прав особи, цивільне право  допускає виняткові засоби, до яких належать необхідна оборона і  крайня необхідність.

Необхідна оборона є вчиненням певних дій з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання способом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто  посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законодавством України. Шкода, завдана нападникові внаслідок таких дій, не підлягає відшкодуванню.

Крайня необхідність - це збіг обставин, що змушує особу  вчинити одне правопорушення з метою  запобігання більшому правопорушенню. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, за загальним правилом, підлягає відшкодуванню тим, хто її заподіяв. Але за певних обставин суд може зобов'язати третю особу, в інтересах якої було вчинено шкоду, відшкодувати її чи звільнити від відповідальності повністю або частково як заподіювача шкоди, так і третю особу.

 

70.Поняття,  види та форми правочинів у  цивільному праві.

Правочином є дія особи (юридичний факт), спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ознаки правочину:

1. є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;
2. є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинків, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);
3. лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

не створити правового результату на який він спрямовувався.

4. є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;
5. має мету та мотиви вчинення.

Види правочинів

1. За формою укладення:

• усні;

• прості письмові;
• письмові нотаріальні.

2. За кількістю сторін:

• односторонні (створюють обов'язки, як правило, лише для особи, яка вчинила; для інших осіб - у випадках встановлених законом (заповіт) або за домовленістю з цими особами);
• двосторонні (різноманітні договори);
• багатосторонні (погоджена дія трьох або більше сторін).

3. За наявністю або відсутністю майнового еквіваленту:

• оплатні (купівля-продаж, поставка, майновий найм, підряд);
• безоплатні (дарування, безоплатне користування майном).
• Форми виплатності:
• грошова;
• майнова;
• відробіткова.

4. За моментом виникнення та припинення прав та обов'язків

• строкові;
• безстрокові.

5. За умовами настання правових наслідків:

• безумовні;
• умовні.

6. За метою:

• казуальні (мета визначена);
• абстрактні.

7. За моментом дійсності:

• консесуальні (дійсні після досягнення сторонами згоди);
• реальні (після вчинення фактичної дії).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

71.Поняття та  види представництва. Довіреність.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити  правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Обсяг та характер повноважень  представника залежать від тих юридичних  фактів, з яких виникає представництво. Розрізняють такі види представництва:

1. представництво, яке грунтується на договорі;
2. представництво, яке грунтується на законі;
3. представництво, яке грунтується на адміністративному акті.