Шпаргалка по "Правознавству"

49.Поняття, система та джерела фін. права України.

Фінансове право  України являє собою галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.

Предметом фінансового  права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави — відносини з приводу мобілізації і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.

Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято вважати такі: відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів; в цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; дані відносини мають владно-майновий характер.

Однак не всі грошові  відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих  відносин регулюється іншими галузями права. Фінансовими будуть лише специфічні грошові відносини, які безпосередньо пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Основним методом фінансово-правового  регулювання є метод владних приписів, який притаманний й іншим галузям публічного права — конституційному, адміністративному, кримінальному. Але на відміну від зазначених правовідносин, учасники фінансово-правових не наділені правом оперативної самостійності, коло їх прав і обов’язків чітко визначене законодавством, а санкції фінансово-правових норм завжди мають каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. Однак принцип нерівності сторін фінансових правовідносин не усуває можливості оскарження дій органу, наділеного владними повноваженнями, в разі перевищення ним цих повноважень.

Під системою фінансового  права розуміють об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку і  послідовності.

Фінансове право, аналогічно з іншими галузями права, поділяється на два великих блоки норм — Загальну та Особливу частини.

До Загальної частини  фінансового права як галузі права  належать фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові  форми і методи фінансової діяльності держави; систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх правовий статус; зміст, форми і методи фінансового контролю.

Норми Загальної частини  фінансового права конкретизуються  у фінансово-правових нормах Особливої частини. Остання містить низку великих розділів, які в свою чергу, складаються з фінансово-правових інститутів. До Особливої частини фінансового права належать розділи, що об’єднують норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; фінансів державних підприємств; загальнодержавних і місцевих податків і зборів; державного кредиту; державного страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання.

50.Поняття, види та методи фінансового контролю.

Фінансовий  контроль визначають як цілеспрямовану діяльність законодавчого і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямовану на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин.

Враховуючи час проведення контролю виокремлюють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступний фінансовий контроль.

Попередній фінансовий контроль: здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень щодо фінансових питань; здійснюється на стадії розробки і прийняття законів та інших нормативних актів з фінансових питань; передує витрачанню фінансових ресурсів і прийняттю будь-яких рішень з фінансових (і не тільки фінансових) питань.

Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосередньо оперативною фінансовою діяльністю, а саме — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів.

Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінансовими результатами діяльності. Він проводиться після здійснення фінансових операцій і, як правило, після завершення певних етапів діяльності з метою з’ясування її ефективності.

За формою проведення фінансовий контроль поділяється на обов’язковий та ініціативний.

Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється: в силу вимог нормативних актів; за рішенням компетентних органів держави.

Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб’єктів.

За суб’єктним складом органів, що здійснюють фінансовий контроль, його поділяють на такі види: 1) фінансовий контроль органів законодавчої влади 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції; 4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий контроль фінансових установ; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогосподарський фінансовий контроль; 8) громадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і способи його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а залежно від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб’єкта контролю; 2) об’єкта контролю; 3) мети і завдань, що стоять перед суб’єктом контролю; 4) підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше  застосовують такі методи фінансового  контролю — ревізії, перевірки, обстеження, інспекції.

Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень та крадіжок коштів.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою.

Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб’єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва.

Інспекція — це перевірка стану фінансів підприємств на місцях, що періодично здійснюється представниками держави та її окремих органів. Вона, як правило, проводиться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.

51.Система органів фінансового контролю.

Фінансовий  контроль в Україні здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, недержавними спеціалізованими організаціями. Особлива роль належить спеціалізованим органам державної виконавчої влади з управління фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Серед них — Міністерство фінансів України, в системі якого є спеціальний орган державної виконавчої влади, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні та Державна податкова служба в Україні.

Державна  податкова служба (ДПС) — це система органів виконавчої влади, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Діяльність ДПС регулюється Законом України «Про державну податкову службу в Україні» з подальшими змінами та доповненнями.

Система органів Державної  податкової служби : Державна податкова  адміністрація України, державні податкові  адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах,  податкова міліція.

Завдання органів ДПС є забезпечення єдиної системи контролю за додержанням податкового законодавства, правильності обчислень, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством України.

Державна  податкова адміністрація України— центральний орган виконавчої влади, вищий орган у системі органів державної податкової служби України. Утворена відповідно до Указу Президента України на базі Головної державної податкової інспекції України. Діє на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні» з подальшими змінами і доповненнями, Державній податковій адміністрації України підпорядковані державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, яким, у свою чергу, підпорядковані державні податкові інспекції у районах, містах, а також міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.

Основними завданнями ДПА є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством; здійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі і тими, майно яких перебуває у податковій заставі; запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків; розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків, інших платежів.

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби і здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань: приймає  і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку  і приймає щодо них передбачені законом рішення; здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляє причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів й інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів щодо їх усунення.

Державна  контрольно-ревізійна служба в Україні створена згідно із Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» і є системою органів виконавчої влади. Державна контрольно-ревізійна служба включає: Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні відділення і групи у районах, містах і районах у містах.

Головним завданням  є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і  достовірністю бухгалтерського  обліку та звітності в центральних органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів всіх рівнів і державних цільових фондів; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм.

У системі фінансового  контролю особливе місце посідає 
аудиторський фінансовий контроль, який регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність».

Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними аудиторами, аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування.

Особливими контролюючими  повноваженнями наділена Рахункова палата. Діяльність Рахункової палати регулюється ст. 98 Конституції України, Законом України «Про Рахункову палату» з подальшими змінами і доповненнями та Бюджетним кодексом України.

Рахункова палата — це постійно діючий орган контролю, який утворюється Верховною Радою  України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від  будь-яких інших органів держави. До складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін.

Рахункова палата має  право проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної  Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді  державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.