Розвиток страхового посередництва в Україні

- удосконалення державного  регулювання та нагляду за страховими посередниками у відповідності до положень Директиви 2002/92/ЄС «Про страхових посередників», зокрема, сприяння створенню страхових (перестрахових) посередників, спрощення правил їхньої діяльності та запровадження вимог щодо реєстрації страхових агентів та нагляду за їх діяльністю;

- внесення змін до  Цивільного і Господарського  кодексів України, Законів України  “Про фінансові послуги та  державне регулювання ринків  фінансових послуг”, “Про страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”  щодо:

1)   удосконалення  договірних відносин у сфері  страхування;

2)  внесення змін  до класифікації ризиків та  видів страхування;

3)  посилення системи  державного регулювання ринку  страхових послуг;

4) запровадження додаткових  вимог до страховиків, у тому  числі встановлення спеціального реєстру активів, що покривають страхові резерви та абсолютного пріоритету страхових вимог по відношенню до будь-яких інших вимог стосовно активів, які покривають страхові резерви;

5)   захисту прав  страхувальників (вигодонабувачів, застрахованих осіб), у тому числі створення альтернативного механізму вирішення спорів на ринку страхових послуг (страховий омбудсмен).

Вирішення першочергових  завдань стосовно подальшого розвитку національного страхового ринку  надасть можливість [35, с. 262]:

- підвищити надійність  системи страхування за допомогою  встановлення однакових вимог  і стандартів надання страхових  послуг, що використовуються у  міжнародній практиці;

- встановити правила,  нормативи та показники платоспроможності  і фінансової стабільності на основі звітності, складеній відповідно до міжнародних стандартів ціноутворення страхових послуг;

- забезпечити фінансове  оздоровлення страхової компанії, включаючи обов’язкове збільшення  капіталу і застосування примусових  заходів по управлінню її активами;

- встановити для професійних  учасників ринку страхування  вимоги щодо наявності відповідної  освіти та стажу роботи за  фахом, що дозволяють виконувати  покладені на них функції, а  також здійснити заходи, що перешкодять  доступу до управління страховою компанією осіб, які допустили фінансові зловживання.

Для вирішення завдань  розвитку ринку страхових послуг у першочерговому порядку необхідно  розробити і запровадити заходи щодо удосконалення та розвитку законодавства, яке регулює страхування, і, зокрема, забезпечити :

- створення правових  основ діяльності товариств співстрахування,  а саме: розробити та прийняти  Закони України “Про співстрахування”  та “Про діяльність страхового  пулу”;

- встановлення основ  обов’язкового страхування, а  також визначення їх пріоритетних видів;

- удосконалення здійснення  державного нагляду за страховою  діяльністю на території України.

Вирішення вищевикладених завдань дозволить продовжити роботу з модифікації основ законодавчого  регулювання страхування, що повинне  відповідати зростаючому рівню розвитку страхового права, і зажадає в середньостроковій перспективі здійснення кодифікації законодавства у сфері страхування.

Реалізація подібних заходів дозволить:

- підвищити рівень  захищеності організацій і громадян  від різних груп ризиків, підвищити якість і розширити спектр пропонованих страхових послуг;

- залучити у вітчизняну  економіку значні інвестиційні  ресурси;

- вирішити першочергові  завдання у сфері розвитку  страхування в Україні та зміцнити  систему державного нагляду за  страховою діяльністю;

- створити структурні  основи для розвитку добровільного  страхування;

- сформувати систему  правових основ страхового захисту  майнових інтересів населення,  організацій і держави, дотримання  прав і гарантій майнової безпеки  окремої особи та сфери господарювання.

У результаті виконанням першочергових завдань по розвитку страхування та удосконалення регулювання  відносин у цій сфері, відбудеться  подальше зростання числа договорів  страхування, збільшення розмірів страхових  виплат і, як наслідок, зростання обсягу фінансових ресурсів у системі страхування та надання більш широкому колу громадян і юридичних осіб якісного страхового захисту. Це, у свою чергу, дозволить страховикам акумулювати додаткові грошові кошти, що послужать джерелом інвестування фінансових ресурсів в економіку країни.

 

 

 

3.2.Перспективи  аткуарної політики при формуванні  комісійної винагороди страхових  посередників.

 

Для успішного функціонування страхового ринку України важливе  значення має правильне визначення комісійної винагороди страховим посередникам. Вже сьогодні  дискусійним питанням серед практичних працівників страхових установ є виплата винагороди страховому брокеру.  За рішенням Держфінпослуг страхові брокери повинні отримувати винагороду від страхувальника.  Більшість страхових брокерів вважають,  що винагорода повинна виплачуватись,  як страховиками так і страхувальниками.  Оскільки страхувальник сплачує страхову премію при укладенні договору,  а премія визначається як добуток страхової суми на тарифну ставку, то необхідно розглянути складові елементи тарифної ставки.

Страховий тариф визначається як ставка страхового внеску з одиниці  страхової суми за визначений період страхування,  яка забезпечує страховику формування страхових резервів, достатніх  для виплати страхових відшкодувань і страхових сум та коштів, необхідних для розвитку страхової компанії.

Страховий тариф чи тарифна  ставка  (брутто-ставка)  складається  з двох елементів: нетто-ставки та навантаження (надбавки).

Нетто –  ставка виражає  ціну страхового ризику  (пожежі,  повені,  вибуху тощо) і є основною частиною страхового тарифу, яка призначена для виплати страхового відшкодування і страхових сум та формування страхових резервів.

Навантаження – призначене для відшкодування витрат страховика, пов’язаних з проведенням страхування  (по іншому їх називають витратами страховика на ведення справи),  а також для забезпечення одержання страховиком прибутку.  Така структура страхового тарифу є характерною для

тарифів зі всіх видів  страхування (Таблиця 3.1).

 

Таблиця 3.1.

Структура страхового тарифу

Брутто – ставка страхового тарифу
Нетто ставка			Навантаження
Страховий фонд	Запасні резерви (резервні фонди)		Витрати на ведення справи	Прибуток страховика
Страхові резерви

 

*джерело:створено  автором

Конкретний розмір страхового тарифу вказується у договорі страхування. Розмір страхової премії встановлюється під час укладання договору страхування і залишається незмінним протягом строку його дії,  якщо інше не визначено умовами договору страхування. За добровільними видами страхування структуру тарифної ставки визначає сам страховик  (як правило, норма витрат на ведення справи складає не більше 50 %),  а при проведенні обов’язкових видів страхування існують певні обмеження. Постановою Кабінету Міністрів України від 4  червня 1994  року № 358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» установлено, що розрахунки страхових тарифів за обов’язковими видами страхування в Україні ведуться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи. При цьому він не повинен перевищувати:

- з обов’язкового  державного страхування – 6 % суми  тарифу;

- з обов’язкового  особистого страхування – 15 % суми тарифу;

- з обов’язкового  страхування майна і відповідальності  – 20 %  суми

тарифу.

Вітчизняний учений С.С. Осадець наголошує, що в багатьох Західних Країнах органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою недопущення використання страховиками

свідомо низьких, демпінгових  тарифів [1, 432]. 

В основу побудови нетто-ставки за будь-яким видом страхування покладено ймовірність настання страхової події. Вважаємо,  що по-перше тарифна ставка це розмір страхового платежу з одиниці страхової суми за річний період страхування.  По-друге,  одиницею страхової суми в Україні прийнято рахувати 100  гривень.  Тарифна ставка встановлюється з розрахунком,  щоб страховик міг виконати обов’язки перед страхувальником,  покрити всі свої витрати і мати нагромадження в формі запасного фонду і прибутку. 

Для розрахунку страхових тарифів використовують методи, які базуються:

- на теорії ймовірності  і математичній статистиці;

- на базі експертних  оцінок;

- на математичній статистиці  та розрахунку доходності;

- на методах аналогій  та інших.

Методика розрахунку тарифної ставки на основі теорії ймовірності включає:  визначення ймовірності настання страхового випадку;  розрахунок нетто-ставки зі 100  гривень страхової суми;  розрахунок ризикової надбавки  з використанням статистичних рядів;  визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності; розрахунок брутто-ставки, виходячи з планової рентабельності; визначення структури брутто-ставки та питомої ваги кожного елемента в ній.

Ймовірністю  (Р)  події  А –  позначається Р(А) –  називається  відношення кількості позитивних для неї випадків М до загальної кількості усіх рівно можливих випадків N.  Оскільки ймовірність події виражається правильним дробом,  тобто тим,  в якому чисельник менший знаменника  (М завжди менше або дорівнює N),  зрозуміло,  що 0  ≤ Р(А)  ≤ 1.  Якщо Р(А) = 0,  то подія А вважається неможливою. Якщо вона дорівнює 1, то це – достовірна подія.

Отже, ймовірність події  знаходиться в межах від 0 до 1. Якщо вона досягла своїх крайніх  меж, то страхування на випадок настання цієї події проводитися не може.

Нетто – ставка визначається за такою формулою:

Тn = Р(А) * К * 100,                           (1.1)

де Тn – тарифна  нетто - ставка;

Р(А) – ймовірність  страхової події;

А – страховий випадок;

К –  коефіцієнт співвідношення середньої виплати до середньої страхової суми на один договір страхування, 100 – одиниця страхової суми (100 грн).

Отже,  ймовірність  збитку визначається як добуток ймовірності  страхової події Р(А) на коефіцієнт К.

Таким, чином формула  для розрахунку нетто – ставки зі 100 грн. страхової суми має такий розгорнутий вигляд:

Р(А) = М/N = Кв/Кд ;                             (1.2) 

К=Св/Сс                                                   (1.3)

де Кв – кількість  виплат за рік;

Кд – кількість  укладених договорів за рік;

Св – середня виплата на один договір;

Сс – середня страхова сума на один договір.

У результаті формула  для розрахунку нетто -  ставки зі 100  гривень страхової суми набуває  вигляду:

Тn = Кв/Кд * Св/Сс * 100, або,  Тn = В/С * 100,                 (1.4)

де В – загальна сума виплат страхового відшкодування, грн.,

С – загальна страхова сума застрахованих об’єктів, грн.

Після розрахунку нетто  –  ставки розраховують розмір сукупної тарифної ставки, або брутто – ставки[2, с. 258–260].

Для обчислення брутто –  ставки до нетто – ставки додають навантаження.

Загальна методика розрахунку брутто – ставки має такий вигляд:

Тбр. = Тn + Н,                             (1.5)

де Тбр. – брутто –  ставка;

Тn – нетто – ставка;

Н – навантаження.

Норматив витрат на ведення справи Н може встановлюватися в одиницях брутто – ставки (наприклад, якщо остання визначена в грошовому квіваленті) і в цьому разі розмір сукупної брутто – ставки розраховується із співвідношення.

Величину нормативу  витрат на ведення справи Н рекомендується розраховувати на підставі даних бухгалтерського обліку операцій щодо певного виду страхування як суму таких складових[168, 84].

Н = Ні +Нk + Hpr,                                (1.6)

де Ні – прямі витрати  страховика (розраховуються як відношення витрат на певний вид страхування до брутто -  премії за цим видом),  у відсотках;  Нk –

комісійні виплати посередникам,  у відсотках;  Hpr –  норматив прибутку страховика за видом страхування, у  відсотках.

Головний елемент навантаження - витрати на ведення справи. Розділимо їх на витрати, пов’язані з укладанням та обслуговуванням договору страхування.

У страховій практиці розрізняють витрати на ведення  справи внутрішньою службою страхової  організації та витрати на проведення страхування відокремленими підрозділами страховика. Виділяють також постійні та змінні витрати на ведення страхової справи страховиком.