Розвиток страхового посередництва в Україні

Змінні витрати зі страхування відносять на окремий  вид страхових послуг (окремий  страховий поліс).  Постійні витрати  розподіляють на весь портфель укладених договорів страхування.

Слід зауважити, що визначаючи страхові тарифи необхідно врахувати, що страховими внесками треба покривати  не тільки страхові суми і відшкодування, а й витрати на утримання страховика. З огляду на це, витрати на ведення  справи можна класифікувати так:  аквізиційні,  інкасаційні,  ліквідаційні,  організаційні, управлінські (рис.3.1).

Рис 3.1. Класифікація витрат на ведення справи страховиком.

 

Аквізиційні витрати  –  виробничі витрати страховика,  пов’язані зі залученням нових страхувальників та укладенням нових угод страхових послуг зі страхування з участю посередників (страхових агентів).

Інкасаційні витрати  –  витрати,  пов’язані з обслуговуванням  готівкового обороту надходження  страхових платежів. Це витрати на виготовлення бланків квитанцій про приймання страхових платежів та облікових реєстрів (відомостей, довідок тощо).

Ліквідаційні витрати  –  витрати з ліквідації збитків,  нанесених страховою подією  (заробітна  плата осіб,  які займаються ліквідацією збитків,  судові витрати,  поштово-телеграфні витрати і витрати,  пов’язані з виплатою страхового відшкодування).

Організаційні витрати  пов’язані зі заснуванням страхової  компанії,  їх відносять до активів  страховика, бо вони є інвестиціями. Управлінські витрати поділяють на загальні витрати управління та витрати управління майном.

Складовою частиною навантаження є прибуток від страхових операцій. З метою зниження вартості страхової  послуги та розширення страхового поля страховик може не закладати прибуток у вартість тарифу.  Це,  насамперед, стосується тарифів з обов’язкових видів страхування[2, 261].

Дієвість страховика на ринку страхових послуг значною  мірою залежить від уміння використовувати  механізми перестрахування і  співстрахування, що сприяє фінансовій стійкості й нормальній діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу.  Світова практика показує,  писав минули Президент Ліги страхових організацій України Філонюк О.Ф.,  що в такій специфічній, вузькопрофесійній області комерційної діяльності,  як перестрахування, найбільш ефективним засобом доповнення нормативно-правової бази, регулюючи ці відносини є застосування стійких,  єдино зразково прийнятих звичаїв ділової практики [3, 127]. Це дуже важливо для страховиків, особливо тих,  котрі тільки що отримали ліцензію на право проведення страхових операцій і надіються тільки на свій капітал –  статутний фонд,  а страхові резерви ще не сформовані. Вони, використовуючи інструмент перестрахування, розширюють свої можливості, беруть на страхування більшу кількість ризиків, що дає змогу використовувати закон великих чисел і основний важіль страхування: збитки кількох покриваються багатьма.

Досягається перестрахування  завдяки ретельному виконанню вимог  закону України  «Про страхування»  у частині дозволу розміщення об’єму ризику на власному утриманні.  Однак,  разом з сумою відповідальності,  яку страховик дробить і передає своїм партнерам  (перестраховує), він дробить   та передає їм частки отриманої ним від страхувальника страхової премії. Тобто ділиться не тільки ризиком, а й страховою премією за застраховане  покриття, таким чином об’єднуючи страховиків на ринку страхових послуг, змушуючи їх відкривати свої надбання та бути чинними один перед одним,  а значить –  і перед суспільством.

Отже, перестрахування – це система економічних відносин, відповідно до якої страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за них (з урахуванням своїх можливостей) передає на узгоджених умовах іншим страховикам.

За допомогою перестрахування ризиків досягається:

1) Вихід на нові  сфери бізнесу. 

2) Розширення страхового  ринку. 

3) Зниження ціни страхового  поліса.

4)  Захист страхового  портфеля від впливу наслідків  великих страхових

ризиків.

5) Колективна сплата  сум страхового відшкодування всіма учасниками, що беруть участь у перестрахуванні відповідного об’єкта[4, 336].  

Основна функція перестрахування  –  вторинний розподіл ризику, завдяки  чому досягається кількісна та якісна збалансованість страхових портфелів  страховиків.

Найважливішою дією у страхуванні є пошук страхувальника,  його страхування й отримання від нього страхової премії.  Перестрахування є набагато позитивним і цікавішим.  Як зазначає Базидевич В.Д.,  зміст його полягає у передачі частини ризику  (ризиків)  у відповідальність іншому спеціалізованому страховику,  тобто перестраховику [5, 400]. 

Розглянемо приклад,  де комісійна винагорода страхового посередника дорівнює 15 %  від  суми страхової премії. Об’єм ризику прийнятого на страхування умовно приймаємо за 100 %.

Таблиця 3.2.

Значення комісійної винагороди агенту по укладених ним  договорах страхування з урахуванням  долі перестрахування та винагороди цедента цесіонарієм.

Власне утримання	100	90	80	70	60	50	40	30	20	10	0
Перестрахування Винагорода цедента,%.	0	10	20	30	40	50	60	70	80	90	100
10	15	13,65	12,30	10,95	9,60	8,25	6,90	5,55	4,20	2,85	1,50
20	15	13,80	12,60	11,40	10,2	9,00	7,80	6,60	5,40	4,20	3,00
25	15	13,875	12,75	11,625	10,50	9,37	8,25	7,125	6,00	4,85	3,75
30	15	13,95	12,90	11,85	10,80	9,75	8,70	7,65	6,60	5,55	4,50
35	15	14,025	13,05	11,10	11,10	10,12	9,15	8,175	7,20	6,225	5,25

* джерело:створено автором

 

Розрахунок:

При утриманні 100 %  ризику страховик виплачує 15%  страховому посереднику (агенту, брокеру, консультанту) з укладеного страхового договору.

При утриманні 90 %  ризику на власному зобов’язанні страховий  посередник отримує:

90 % * 15 % / 100 % =13,5 %;

Від цесіонарія цедент отримує  при 10 % ставці винагороди:

10 % * 100 % / 100 ФФ % = 1 %;

Страховий посередник (агент, брокер, консультант) отримує:

1 % * 15 % /100 % = 0,15 %;

Разом страховий посередник (агент, брокер, консультант) отримує:

13,5 % + 0,15 % = 13,65 %  від  суми страхової премії страхувальника, отриманої першим страховиком  і перестраховиком,  поділеної  у визначеній нами пропорції 90 % та 10 %.

Отже,  у нашому прикладі –  при 100 %  власного утримання  ризику цедентом страховий посередник отримує 15 % комісійної винагороди від  суми страхової премії, яку страховик («перший страховик») зарахує на свій рахунок.

При зменшенні частки власного утримання ризику – зменшується і фактична сума комісійної винагороди страховому посереднику від власного утримання першого страховика.

Відомо,  що до 30-х років  ХХ століття в колишній Радянській Україні склалася розгалужена агентська  мережа з власне страхових агентів,  агентів-аквізиторів і субагентів.  Вони виконували різні функції,  і відповідно,  по різному оплачувалася їхня праця.

Страховий агент,  який цілком відповідав за проведення і  розвиток страхування на своїй території, одержував винагороду в змішаній формі: певне фінансування,  комісійну винагороду та в деяких випадках –  відрядну оплату.

Крім того,  агент  міг одержати премію за успішну організацію  надходжень обов’язкових платежів[6, с. 105].

На вітчизняному ринку  іноземні страхові  (перестрахувальні)  брокери представлені через постійні представництва,  які зареєстровані як платники податків відповідно до законодавства України,  такими відомими брендами як «Marsh», «AON Group», «Oakeshott Insurance Consultants Ltd», «BMS Harris and Dikson Insurance Brokers Limited», «MAI  іншуренс брокерс»,  «ОПОРА БС, с.р.о.», «БЕССО ЛІМІТЕД» та «Малакут».

Однак,  у зв’язку  з веденням Держфінпослуг України  заборони на отримання винагороди за укладання договору страхування  страховим брокером від страховика, у 2004 році два брокери, які діяли на ринку страхування життя реорганізувались у страхові агентства [7, 212].

Більш конкретніше розглянемо ситуацію, що склалася на ринку страхових  послуг України з оплатою брокерських  послуг.  Так,  в 2005  році відбулося останнє судове засідання Господарського суду міста Києва,  на якому суд домагався розібратися чи мають право страхові брокери надавати посередницькі послуги страховикам і отримувати від останніх винагороду.

Позов був страхового брокера ТОВ ІІ  «ЕОС Ризик Україна» до Держфінпослуг по причині заборони комісії згаданому брокеру отримувати винагороду від страховиків.

Позиція Держфінпослуг  в тому,  що страхові брокери мають  отримувати комісійну винагороду виключно від страхувальників.  Підкріплюючи цю позицію нормами чинного законодавства,  а саме статтею 15  Закону України «Про страхування»  та Постановою Кабінету Міністрів України №1523  «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками»  Держфінпослуг перевіряючи страхового брокера ТОВ ІІ  «ЕОС Ризик Україна»  визначила, що страховий посередник займається не властивою страховим брокерам діяльністю, а саме надання агентських послуг страховикам. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг заборонила страховим брокерам отримувати комісійну винагороду від страховиків,  мотивуючи це тим,  що на відміну від страхового агента,  який діє від імені і в інтересах певного страховика,  діяльність страхового брокера має бути спрямована виключно на задоволення потреб страхувальників.  Клієнту необхідна передусім якісна страхова послуга, тобто купівля страхового продукту в надійного страховика за прийнятною ціною.  Водночас,  як стверджують у Держфінпослуг,  надання брокеру можливості отримувати винагороду від страховика часто призводить до завищення розміру комісійних,  які брокери отримують від страховиків.  У брокера виникає спокуса працювати лише з тими компаніями,  які платять найбільші комісійні. 

Інша позиція у брокера. Так брокери не заперечують, що їхня діяльність спрямована на задоволення,  насамперед,  потреб страхувальників.  Проте розуміють свою роль як посередників трохи ширше,  ніж регулятор.

Відштовхуючись від  терміна  «посередник»,  страхові брокери вважають, що у своїй діяльності вони мають право укладати угоди  й отримувати комісійну винагороду від страховиків.

Розглянувши структуру  тарифної ставки, а також структуру  навантаження, куди входить комісійна  винагорода посередникам  можна  стверджувати, що комісійну винагороду повинен сплатити брокеру страховик, або отримуючи страхову премію від страхувальника, частину премії залишати у себе у вигляді комісійних,  а решту перераховувати страховику. І твердження, що комісійна винагорода підвищує вартість страхової послуги є невірним, оскільки вона закладена у навантаженні і страхувальник сплачує її при

укладенні договору. 

Отже, брокер,  тобто  страховий посередник у своїй  діяльності має право укладати угоди  й отримувати комісійні винагороди тільки від страховика.  А тому для врегулювання цього питання  необхідно внести зміни в нормативні документи, а саме в Закон України  «Про страхування»,  а також у Постанову Кабінету Міністрів України №1523  «Про провадження діяльності страховими посередниками».

У більшості країн  світу брокери отримують винагороди саме від страховиків.  Це стосується і всіх країн ЄС за виключенням Фінляндії і Данії. Рівень проникнення послуг страхових брокерів в цих країнах значно нижчий (9 % і 10 %  відповідно), чим в Європі в цілому  (близько 25 %) [10]. І слід до цього додати, що укладення агентських угод – це лише один із видів надання страхової посередницької діяльності за допомогою брокерів. Розподіл ризику в перестрахуванні може бути здійснено тільки у великих страхових центрах і

здійснюється звичайно за допомогою спеціальних посередників –  страхових брокерів (в Англії), маклерів (у Німеччині), куртьє (у Франції).

Представники синдикатів безпосередньо мають справу не з  страхувальниками,  а з брокерами,  які формально виражають інтереси страхувальників.  За свої операції брокер отримує від синдикату  комісійну винагороду.  В кінцевому підсумку брокерські витрати оплачують страхувальники,  так як,  обчислюючи ставку страхової премії,  синдикат враховує розмір комісійної винагороди.  В морському страхуванні брокерська винагорода в середньому складає 5 %  (деколи доходить до 8-10 %)  зібраної страхової премії [8, 77].

За даними російських брокерських компаній середнє значення брокерської комісії складає 13-14 %  від величини страхових премій,  сплачених за договорами укладеними при їх посередництві. Розмір комісії коливається від 4-30 %.

За даними Swiss Re,  в 2011  році середня світова величина комісії  страхових брокерів,  які спеціалізуються  на посередницькому ринку страхування  «не -  життя» (Non-Life),  складала 12,1 %.  При цьому середній розмір комісії  в особових видах страхування був на рівні 10 %,  в майновому страхуванні – 14,5 %, в страхуванні відповідальності –11,5 % [10].

Підкреслюючи сказане, можна зробити висновок, що необхідно  застосовувати закон великих  чисел, згідно з яким більшість покриває збитки одного. Розширювати перестрахування, що вкрай важливо Україні як 152 члену СОТ,  коли страховики мають інтерес до проникнення на інші страхові ринки світу чи у розширенні можливостей самого страховика.

Мудрий страховик,  через перестрахування, має можливість знижувати на ринку страхових послуг тарифну ставку,  при цьому розраховуючи на все більше число власних клієнтів,  як страхувальників так і особливо страхових посередників. Кошти нетто-ставки використовуються страховиком для виплат страхових відшкодувань і страхових сум.  Нетто-ставка коливається від 90  до 60 %.

Навантаження використовується страховиком для покриття витрат, пов’язаних з проведенням страхових  операцій,  одержанням прибутку.  Навантаження займає від 10  до 40 %  тарифної ставки.  З цього випливає,  що    оплату брокерських послуг повинні здійснювати самі страховики.  Крім того,  згідно Директиви 2002/92  ЕС  «Про страхових посередників»,  оплату страховим брокерам здійснюють страховики.  Запровадивши цю норму можна розраховувати на зростання посередницької діяльності за участю страхових брокерів, так як це відбувається в розвинутих країнах.