Розвиток страхового посередництва в Україні

З прийняттям нової редакції Закону України "Про  страхування" від 4 жовтня 2008 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.

Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

Законодавство визначає обов'язки та права суб'єктів  страхового ринку, договірні відносини  між сторонами, порядок та умови  здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

Загальні  аспекти державного регулювання  страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

• Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року.
• Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " від 12.07.2001 року.
• Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2008-12 роки" від 02.02.2007 року та інші.

Нормативними  документами міністерств та відомств регулюються діяльність страхових  посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості  функціонування товариств взаємного  страхування, діяльність аварійних  комісарів тощо.

Система заходів прямого державного регулювання - нагляду за страховою діяльністю включає:

• реєстрацію страхових компаній;
• видачу ліцензій на проведення певних видів страхування
• здійснення контролю за діяльністю страховиків.

Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України" (від 9 грудня 1996р.).

Єдиний державний  реєстр страховиків України - це система  збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений в Законі України "Про страхування" та в  іншій нормативно - законодавчій базі зі страхування.

Від організації  державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.

Державне  регулювання також важливе для  проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Взаємовідносини страховика й держави будуються  на таких принципах:

• страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика;
• не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обовязковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;
• держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;
• утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року.

Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.

Державно-правове регулювання  діяльності на страховому ринку України здійснюють також органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

У зв'язку з  демонополізацією страхування в  Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів входять: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України.

До системи органів регулювання входять ще: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України - податкове регулювання, Антимонопольний комітет - антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва - регуляторну політику, Фонд державного майна України - управління частками державного майна, Господарський суд - розгляд спірних питань у страхуванні.

Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001 р.) інститутами - регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку визнані Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

Державний нагляд за страховою діяльністю має бути спрямовано на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страховиків, порушенню ними зобов'язань перед страхувальниками, здійсненню псевдострахування з метою відмивання коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород.

Формування, подальший розвиток і вдосконалення  державної політики в галузі страхування здійснюється відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава сприяє цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній  контакт зі споживачами страхових  продуктів, необхідно регулювати й  контролювати їхню діяльність. 20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийняла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС.

Характерною особливістю  цього документа та його значною  відмінністю від попереднього є  те, що у визначенні терміна «страховий посередник» відсутній поділ на агентів та брокерів. Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо їх обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників. У більшості країн законодавство, що регулює діяльність страхових посередників, передбачає порядок їх реєстрації, вимоги до рівня професійної підготовки та надання інформації, а також необхідність фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при посередницькій діяльності.

Реєстрація вирішує  принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв'язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, — вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація — суто формальний акт. Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання.

У тому разі, коли посередники  незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають  отримати компенсацію. Надання таких  фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту. В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників.

З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України  роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємостосунків страхових посередників і страхувальників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. СТРАХОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТРУКТУРА.

 

2.1. Сучасні  тенденції діяльності страхових  посередників.

 

У 2012 році, після першого  кварталу стало зрозуміло, що головні  тенденції розвитку діяльності страхових  посередників у майбутньому будуть значно відрізнятись від минулих  років. Головним чинником страхових компаній на зміну  стратегії взаємодії по роботі з страховими посередниками стали такі, які не дозволять в динамічному ринку працювати за застарілими умовами. Далі ми розглянемо основні тенденції які супроводжували посередницьку діяльність до 2012 року.

Перш за все розглядаючи  основні тенденції діяльності страхових  посередників необхідно відокремити  страхових та не страхових посередників.

До страхових посередників можна віднести наступних економічних  суб’єктів:

• Страхові компанії
• Брокери
• Фінансові спеціалізовані установи

До не страхових посередників як правило відносяться всі інші можливі економічні одиниці та суб’єкти підприємницької діяльності, через  яких потенційно можливо організувати канал продажів страхових продуктів, наприклад:

• Банки
• Автосалони
• Реєстраційні органи влади.
• Податкові органи
• Підприємства будь якої галузі
• Супермаркети та магазини електроніки
• Почтові відділення
• Автозаправочні комплекси
• Медичні установи