Розвиток страхового посередництва в Україні

Київський Національний університет

імені Тараса Шевченка

 

КАФЕДРА СТРАХУВАННЯ ТА РИЗИК - МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

ВИПУСКНА  КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА магістра

 

 

 

«РОЗВИТОК СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА  В УКРАЇНІ»

 

 

 

 

 

                                                                  Студента 2 курсу магістратури,

                                                       спеціальності 8.030.508 «Фінанси і Кредит»

                                                                            заочної форми навчання

                                                                      Окаянюка Євгена Миколайовича

                                                                    Науковий керівник к.е.н., доцент                                                                                 

                                                                      Пікус Руслана Володимирівна

 

 

 

 

 

Роботу допущено до захисту  на засіданні ДЕК рішеням кафедри  фінансів

протокол № ______від  «____»_____________20__р.

 

 

 

Завідувач кафедри страхування та ризик менеджменту,

д.е.н.,доцент                                                    

Пікус Р.В.

                                                         

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012 р.

ПЛАН

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА.

1.1. Зміст та завдання страхового посередництва…………………….15

1.2. Функції та принципи організації  страхового посередництва…...15

1.3. Нормативна база функціонування  страхового посередництва….23

 

РОЗДІЛ ІІ. СТРАХОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТРУКТУРА.

2.1. Сучасні тенденції  діяльності страхових посередників…………..32

2.2. Нові форми страхового  посередництва…………………………...39

2.3. Модель взаємодії  посередників та страхових компаній…………53

 

РОЗДЛІ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ СИСТЕМИ СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В УКРАЇНІ.

3.1.Напрямки вдосконалення регулятивної бази діяльності страхових посередників на Україні………………………………………………..65

3.2.Перспективи аткуарної  політики при формуванні комісійної  винагороди страхових посередників. ……………………………………………….69

3.3. Страхове посередництво в країнах Заходу. ………………………81

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У сучасних економічних  умовах страховий ринок України  перебуває ще на початковому етапі  розвитку, де існують проблеми і  в діяльності самих суб’єктів  страхового ринку, тобто страховиків, і в посередників, зокрема страхових брокерів. Останні відіграють дуже важливу роль у розвитку страхового ринку, надаючи посередницькі послуги,  відтворюючи конкуренцію між страховими компаніями, що,  у свою чергу,  стимулює розвиток самого страхового ринку.

Сучасні об’єктивні реалії світової фінансової кризи вимагають  послідовної й системної реалізації стратегії розвитку страхового ринку  в Україні за допомогою таких  посередників,  як страхові брокери  з урахуванням світового досвіду. Аналіз останніх досліджень.  У вітчизняній економічній науці проблеми діяльності страхових брокерів досліджували такі науковці і фахівці, як В. Базелевич, О. Барановський, В. Гончарук, Е. Губарь, Пікус Р.В. Ю. Журавльов, Н. Задерій, В. Дарков, А. Матешевич, А. Павлюк, С. Слесарук, В. Хенке, А. Чувакова, А. Шульга, І. Секрет, проте питання подальшого розвитку брокерських послуг на страховому ринку України сьогодні залишаються невирішеним і потребують подальшого дослідження.

Метою даної магістерської  дипломної роботи є дослідження розвитку діяльності страхових брокерів на страховому ринку України й визначення їх ролі в інфраструктурі фінансового ринку та соціальній й економічних сферах держави з урахуванням міжнародного досвіду. Також метою кваліфікаційної роботи є визначення основних засад функціонування ринку страхового посередництва на Україні, дослідження сутності та значення, особливостей формування, сучасного стану, проблем та перспектив розвитку. Вивчення характерних рис і регулятивного впливу держави.

Для виконання поставлених задач необхідно розглянуті зміст та завдання страхового посередництва, дослідити сучасні тенденції його розвитку, дослідити модель взаємодії посередників та страхових компаній, розглянути напрямки вдосконалення регулятивної бази діяльності страхових посередників на Україні.

При написанні роботи використовувались наступні методи пізнання, як аналіз - метод дослідження, що полягає в уявному розчленуванні  цілого поняття на складові, виділенні  його окремих частин, зв’язку між  ними; синтез - з’єднання окремих частин в єдине ціле. Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою індукції (спосіб переходу від знання окремих фактів до знання загального, від вивчення причин до результатів) та дедукції - спосіб дослідження від загального до часткового, від результатів до причин.

Інформаційною базою  офіційні статистичні дані Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Міністерства статистики, праці вітчизняних і зарубіжних науковців, офіційні сайти Держфінпослуг, Міністерства статистики України, Кабінету міністрів та Верховної Ради України.

Структура кваліфікаційної  роботи. складається із вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаних джерел та 1 додатку. Містить 10 рисунків та 11 таблиць.

Об’єктом дослідження є страхове посередництво в Україні.

Предметом дослідження  є тенденції розвитку ринку посередництва  на страховому ринку України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА.

 

1.1. Зміст та  завдання страхового посередництва.

 

Страховий ринок — це сфера економічних (господарських) відносин, у процесі яких формується попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється їхнє надання. Іноді під цим поняттям розуміють усі форми надання страхового захисту. Страховий ринок визначається подекуди і як сфера грошових відносин, є об´єктом купівлі-продажу, є специфічним товаром — страховою послугою. Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб´єктів і страхових послуг, які є предметом надання (купівлі-продажу). Страховий ринок визначається і як особлива, соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об´єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, як сукупність страхових організацій, які беруть участь у наданні відповідних (страхових) послуг.

Спираючись на зазначені поняття, сформулюємо основні підходи до визначення страхового ринку: 1) це сфера економічних відносин, де об´єктом купівлі-продажу є страховий захист; 2) це форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу з формування та використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів; 3) це сукупність страховиків, страхувальників, страхових посередників, що беруть участь у реалізації відповідних послуг; 4) це середовище, в якому функціонують страхові компанії; 5) це механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.

На практиці страховий ринок  — це складна інтегрована система, яка охоплює різноманітні структурні ланки. Так, у структурі страхового ринку виокремлюють ринок страховика, ринок страхувальника, ринок страхового посередництва. Це зумовлюється тим, що одним із стратегічних завдань страхового ринку є створення високоякісної мережі розповсюдження страхових послуг через професійних страхових посередників.

Страховий ринок є досить складним явищем, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб´єктами страхового ринку, з другого — страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв´язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб´єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами: перший сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю; другий сектор — структурні елементи страхового ринку — страховики, страхувальники, об´єднання страховиків; третій сектор — елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники. Отже, третій сектор страхового ринку представлений елементами інфраструктури, до складу якої входять посередники на страховому ринку. Останні традиційно поділяються на три групи:

1. Прямі посередники — страхові  агенти, що діють від імені  страхової компанії; страхові брокери, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

2. Непрямі посередники — ті, що професійно оцінюють страхові  ризики (андеррайтер, сюрвеєр), та  ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер).

Андеррайтер — діє від імені  страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права. Визначається андеррайтер і як особа, відповідальна за укладення страхувальних (перестрахувальних) угод і формування портфеля страхових зобов´язань згідно з нормами страхового права та економічною доцільністю. Призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андеррайтера від раніше взятих ризиків.

Сюрвеєр — експерт, інспектор чи агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на оцінку, застрахованого майна (суден, вантажів тощо) і робить висновок щодо його стану, ступеня пошкодження, розміру завданих збитків унаслідок настання страхового випадку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар — особа, яка  з´ясовує та встановлює причини настання страхового випадку, визначає характер та розмір збитків. На підставі проведеного дослідження аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Аварійний сертифікат — це документ, в якому зазначають обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди. У ньому зазначають достовірні дані, які підтверджують об´єктивну інформацію про обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди.

Аджастер — діє від імені страховика при вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальників.

Диспашер — спеціаліст з розрахунків збитків за наслідками аварій та розподілу загальних збитків від аварії між її учасниками. Диспашер — спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

3. Нестрахові посередники —  виконують роботу інших напрямів, надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги. Водночас видається правильним визнати дійсними посередниками на страховому ринку лише прямих посередників (страхового (перестрахового) брокера, страхового агента), оскільки саме ця група суб´єктів господарювання здійснює посередницьку діяльність як основний (а для страхового брокера — виключний) вид господарської діяльності, в той час як непрямих та нестрахових посередників можна віднести до когорти посередників на страховому ринку лише зі значним ступенем умовності, оскільки їхня основна господарська діяльність не є безпосереднім страховим посередництвом та не перебуває у прямому зв´язку зі страховим посередництвом.

На страховому ринку України  посередники існують з кінця 80-х  років, тобто з моменту його виникнення. Посередники – це страхові агенти, фізичні особи, які працювали на умовах трудової угоди чи контракту, а також юридичні особи, для яких страхове посередни-цтво не було виключним видом діяльності (залізничні каси, турист-ські фірми, ощадбанк тощо). Функції страхових посередників вико-нували і продовжують виконувати страхові компанії, які продають страхові продукти іноземних страховиків. Професійні страхові посередники почали з’являтися на страхо-вому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів, що пра-цювали в інтересах страховиків, забезпечуючи їм перестрахування як на українському, так і на зарубіжних перестрахувальних ринках. Основу фахівців страхових брокерських фірм становлять колишні працівники страхових компаній середньої і вищої ланки. На сьогодні можна з упевненістю зазначити, що з кожним роком зростає довіра населення до страхування як інституту реального за-хисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхо-вих відшкодувань та підписаних угод. Проте потенційні можливості вітчизняного страхування значно більші, і вони потребують свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створити посередниць-кий ринок між страховиками і потенційними клієнтами. Страховий посередник діє на страховому ринку поряд зі стра-хувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типии посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції мо-Модуль жуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристські агентства, відділення зв’язку, агентства нерухо-мості, автосалони тощо. Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, ко-мерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об’єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського Союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 р. пропонує встановити програму навчання з мі-німальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов’язковим складанням іспитів після курсу навчання. У тому разі, якщо посередники незадовільно виконують свої обов’язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за професійні дії своїх агентів. При цьому постає низка проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо стра-хових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої про-фесійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов’язковим, є страхування професійної відповідальності страхо-вих брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депо-зиту. В Україні досі немає механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників. Без високопрофесійних каналів дис-трибуції страхових послуг страховим компаніям буде дуже важко вирішити проблему залучення значної кількості клієнтів для під-тримки стабільного фінансового стану. Державні вимоги до збільшення гарантованого капіталу страхо-вих компаній обов’язково призведуть до значного зменшення кіль-кості страхових компаній, що сприятиме переходу частини страхо-виків на страховий посередницький ринок.