Розробка iнформацiйноi систем для забезпечення ефективностi використання грошових потокiв на пiдприэмствi

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь задавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на невелику суму; складність оформлення чека.

Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника , там за депонованих для цієї мети, або в банку платника – так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання за депонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий – це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок “Акредитив”.

Непокритий – це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.

Відзивний – це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідзивний – це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитиву, спосіб його виконання,банк постачальника і покупця.

Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).

Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:

на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;

після закінчення терміну чинності акредитива;

на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.

Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.

Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено.

Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Крім того все частіше підприємства України використовують вексельну форму розрахунків. Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель – це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Установи банків періодично, але не рідше одного разу на місяць надсилають підприємствам поштою, або видають через уповноважену підприємством особу виписку з поточного рахунка, додаючи копії документів, на підставі яких банк здійснював операції по рахунку. Після одержання з банку виписки із поточного рахунка головний бухгалтер перевіряє відповідність записів у ній документам та записам бухгалтерії підприємства.

Для обліку наявності та руху грошових коштів, що знаходяться на рахунках у банках і можуть бути використані для поточних операцій призначено рахунок №31 “Рахунки в банках”.

Рахунок №31 “Рахунки в банках” має такі субрахунки:

№311 “Поточні рахунки в національній валюті”;

№312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”;

№313 “Інші рахунки в банку в національній валюті”;

№314 “Інші рахунки в банку в іноземній валюті”.

На дебеті рахунка №31 “Рахунки в банках” відображається надходження грошових коштів, на кредиті – їх, використання.

Операції по рахунку №31 “Рахунки в банках” відображають на підставі перевірених виписок банку і грошових документів, доданих до них. Якщо у виписках банку виявляються операції помилково проведені на рахунку №31 “Рахунки в банках”, то вони відображаються відповідно на дебеті або кредиті рахунка №31 у кореспонденції з рахунком №374 “Рахунки за претензіями”. Про помилки письмово сповіщають установу банку і вимагають їх виправлення. Помилки, допущені в операціях рахунка №31 “Рахунки в банках”, необхідно своєчасно виявляти й слідкувати за їх обов’язковим і точним виправленням установою банку.

Не виявлені або не виправлені помилки тягнуть за собою збитки грошових коштів і мають бути зрештою списані на збитки підприємства. На рахунку №31 “Рахунки в банках” залишок на кожний даний момент часу має відповідати залишку грошей, зафіксованому у виписці банку по рахунках №31 “Рахунки в банках”.

Аналітичний облік на рахунках №31 “Рахунки в банках” здійснюється за виписками банку, і лише за наявності на підприємстві розрахункових субрахунків відкривають окремі аналітичні рахунки для обліку відповідних. У разі необхідності деталізація кожного аналітичного рахунка здійснюється за виписками банку.

Основою для запису операцій на рахунку №31 “Рахунки в банках” є виписки з цього рахунка. Періодично (частіше кожного дня) банк видає власникам рахунків виписки з відповідного рахунка з копіями розрахункових операцій. Виписка обов’язково подається на перше число кожного місяця, вона перевіряється підприємством із точки зору відповідності її доданим документам; при цьому встановлюються, чи всі записи належать до підприємства – власника рахунка. Виписка є основою для записів у реєстрах (журналу-ордеру №2) операцій на рахунку №31 “Рахунки в банках”. Записи банку і підприємства мають бути ідентичними, але ці рахунки підприємств є пасивними рахунками. Тому на дебеті у виписці банку буде показана сума коштів, списана з рахунка підприємства, а на кредиті зарахована на нього сума, відповідно сальдо у виписці буде на кредиті рахунка.

Кореспонденція рахунків з відображення операцій на поточному рахунку в банку від операційної діяльності щодо безготівкових розрахунків відображено в додатку 4.

Сальдо на рахунку №31 “Рахунки в банках” завжди має бути однаковим як в обліку банку, так і підприємства. Виписка банку замінює регістр аналітичного обліку по рахунку, а тому обов’язково має містити дату, номер документа, короткий зміст операцій і суми записів на дебеті й кредиті, а також залишки коштів на початок і кінець періоду.

В умовах ринкової економіки однією із форм економічної діяльності України є зовнішньоекономічна. Іноземна валюта використовується як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торгового обороту.

Всі операції з руху коштів в національній валюті, що відносяться до операційної діяльності так само відносяться до операційної діяльності, якщо будуть здійснюватись у валюті іноземній. Крім того до операційної діяльності відносяться операції з відображення курсових різниць позитивні курсові різниці підприємства відображаються на субрахунку 714 „Дохід від операційної курсової різниці”. Позитивну курсову різницю записують по дебету рахунка 312 та кредиту рахунка 714. Негативні курсові різниці відображаються по дебету субрахунку 945 „Втрати від операційної курсової різниці” і кредиту субрахунку 312.

Інвестиційною діяльністю вважають придбання і реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

До складу руху коштів інвестиційної діяльності включаються операції з надходження та витрачання коштів, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції.

Такі грошові потоки у відповідності із названими вище нормативними та інструктивними документами є складовими інвестиційної діяльності підприємств, що видно із будови Звіту про рух грошових коштів, порядок складання якого регламентується П(С)БО 4.

Зменшення (витрачання) як готівкових так і безготівкових коштів в результаті інвестиційної діяльності пов’язане із здійсненням витрат діяльності вказаного виду, які обліковуються на рахунку 97. грошові інвестиційні витрати – це втрати від неопераційних курсових різниць, оплата праці робітників зайнятих на будівництві, придбанні чи створенні необоротних активів, оплата рахунків постачальників та підрядників за придбані у них, чи створені підрядним способом необоротні активи, витрати коштів на придбання фінансових інвестицій, надання позик іншим підприємствам тощо.

Проаналізувавши зміст грошових витрат, які узагальнюються на рахунку 97, можна дійти висновку, що їх необхідно дещо розширити. Таке твердження пояснюється тим, що частина цих витрат, які за своєю економічною сутністю повинні відноситися до інвестиційних, включаються згідно з П(С)БО 16 в склад операційних. До них можна віднести суми списаної безнадійної заборгованості за реалізовані необоротні активи та сплачених штрафних санкцій за невиконання умов договору із реалізації необоротних активів, які узагальнюються на рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності". На рахунок 97, на наш погляд, слід списувати частину загальновиробничих витрат, пов'язаних із реалізацією необоротних активів. Такими витратами є заробітна плата керівників структурних підрозділів підприємств, обов'язкові нарахування на неї, витрати на відрядження за час укладання і виконання договорів із реалізації майнових комплексів та необоротних активів, всі ці витрати також є монетарними і відносяться до грошових потоків. Крім цього, вважаємо, були б правомірним обліковувати в складі витрат інвестиційної діяльності і деякі грошові витрати які обліковуються в складі операційних витрат на рахунках 92 і 93 . Це витрати на оплату праці працівників, що зайняті організацією реалізації необоротних активів і майнових комплексів, фінансових інвестицій тощо здійснюють в основному працівники відділу збуту або ж інші працівники адміністративного апарату, витрати на утримання яких узагальнюються відповідно на рахунках 93 "Витрати на збут" і 92 "Адміністративні витрати".

Облік таких грошових витрат в складі операційної діяльності призводить на практиці до заниження фінансового результату від операційної діяльності і завищення фінансового результату від інвестиційної діяльності.