Лекции по "Інформаційнім ресурсам"

Моделлю бібліотеки є її нормативні і організаційні документи: статут, положення, ліцензія, сертифікат, правила внутрішнього розпорядку тощо.

Функцію моделі бібліотечного фонду виконують бібліотечний каталог, тематико-типологічний план комплектування, інвентарна книга.

Функції бібліотеки.

Бібліотеки можуть створюватися будь-якими юридичними і фізичними  особами. Їх діяльність фіксується законом  «Про бібліотеки і бібліотечну справу».

Соціальне призначення  бібліотеки – збирання, зберігання і надання документів користувачу. Звідси її онтологічна функція – комунікаційна, тобто забезпечення зв’язку між документом і користувачем.

Наявність бібліотеки –  об’єктивна необхідність існування будь-якого соціального інституту, соціальний закон його успішної діяльності.

Бібліотека виконує комунікаційну функцію: об’єднує користувача з документом, у якому міститься потрібна інформація. Також функцію інформаційної підтримки соціального інституту (який вона обслуговує). Тобто бібліотека виконує допоміжно-виробничу, допоміжно-освітню, допоміжно-наукову та інші функції.

У всі тисячоліття  свого існування бібліотека виконувала освітню функцію. Бібліотека також здійснює функцію соціалізації, а ще має можливість здійснювати рекреаційну функцію, надаючи користувачам «легку» літературу, організовуючи вечори відпочинку тощо.

Прагматична функція бібліотеки дозволяє їй бути підґрунтям для користувачів при вирішенні ними будь-яких виробничих, навчальних, ділових та інших питань.

 

Контрольні  запитання:

1. Які характеристики мають бібліотеки пострадянського періоду?
2. Дати визначення бібліотеки.
3. Що означає поняття «документний фонд»?
4. Охарактеризувати функції бібліотеки

 

 

 

Лекція 10

 

Документний ресурс бібліотек (продовження)

 

• Організація бібліотечної діяльності
• Класифікація бібліотек
• Бібліотечна технологія

 

Організація бібліотечної діяльності полягає у наданні  користувачам на їх запити бібліотечні  продукти, а також надання бібліотечних, бібліографічних, інформаційних послуг. Користувач має право на вільний доступ до будь-якої не конфіденційної документованої інформації.

Як і будь-яка документальна  система, бібліотека будує свою діяльність на загальних принципах. Однак вони інтерпретуються у кожній конкретній системі по-своєму.

Принцип доцільності виступає у бібліотеці у вигляді вимоги конгруентності – прагнення до того, щоб функціонування бібліотеки відповідало завданням, що вона виконує, а також інформаційним потребам її користувачів. Конгруентність забезпечується диференціацією бібліотечних користувачів залежно від особливостей їх інформаційних потреб, складу характеру, рівня підготовки і інших параметрів, а також індивідуальним підходом до кожного користувача чи групи користувачів.

Принцип вибірковості представлено у бібліотеці у вигляді загальнодоступності бібліотечних продуктів і послуг усім бажаючим. Згідно з цим принципом законодавством гарантується:

• Відкритість публічних бібліотек для всіх категорій населення.
• Безкоштовність основних видів бібіліотечно-бібліографічного обслуговування.
• Надання усіх документів, що є у власному фонді і в корпоративній бібліотечній системі.

Цензура у бібліотеці заборонена.

Бібліотека будує свою діяльність і за власним принципом  – комфортності обслуговування.

Всі принципи пов’язані  між собою і взаємообумовлені.

 

Класифікація  бібліотек

Залежно від мети класифікації бібліотеки поділяються на роди і  види. Щоб родова класифікація не була проти річною, вона повинна будуватися на одній основі, охоплювати всі  без виключення бібліотеки.

Родовидових класифікацій може бути стільки, скільки цілей, заради яких вони створюються. Якщо родова ознака – засновник, то бібліотеки поділяються на особисті і суспільні. Підвидами суспільних є державні. Якщо родова ознака – форми власності, то можна виділити бібліотеки приватні, комерційні, безкоштовні. Бібліотеки поділяються і за іншими суттєвими ознаками, наприклад, за чисельністю персоналу, стану МТБ тощо.

Часто бібліотеки об’єднують у адміністративні, централізовані чи в корпоративні електронні системи.

Основою кваліфікації бібліотек  виступають різноманітні характеристики елементів бібліотеки як системи. Це стосується вихідного системостворюючого елементу – документу.

Контингент користувачів теж є основою кваліфікації.

Бібліотеки поділяються на типи:

• Масові.
• Наукові і спеціальні.

Масовими бібліотекам  властиві: орієнтація на широкий контингент користувачів, на їх запити, загальнодоступність, територіальний принцип розміщення. Масові бібліотеки складають приблизно 1/3, а їх фонди – 40% сукупного фонду бібліотек загального користування.

Наукові і спеціальні бібліотеки орієнтовані на вчених і  спеціалістів; фонди переважно наукової, виробничої, навчальної літератури тощо. За змістом ці бібліотеки можуть бути вузькоспеціальними, багатогалузевими і універсальними.

Бібліотечна технологія

Технологічно функціонування бібліотеки є комплексом взаємопов’язаних циклів, від яких залежить перетворення предметів праці (документів, інформації, знань): формування бібліотечного фонду  і довідково-бібліографічного апарату, обслуговування користувачів тощо.

Бібліотечна технологія – це цілеспрямовані дії, що здійснюються послідовно, з документами чи відомостями  про них для реалізації цілей  і змісту бібліотечної діяльності. Останнім часом у бібліотечну діяльність все ширше впроваджується комплексна автоматизована технологія.

У організаційній і планувальній структурі бібліотечної будови виділяють  три зони: службова, для читачів  і для збереження документів.

Зв'язок бібліотек  з іншими документальними системами.

Найтісніші зв’язки з органами науково-технічної інформації.

З давніх пір збереглися синкретичні документальні установи, пріоритет у назві яких у слова  «бібліотека»: бібліотека-архів, бібліотека-музей  тощо.

Бібліотека є структурним  підрозділом будь-якої організації, фірми, будь-якого підрозділу в тому числі архіву, музею. У багатьох бібліотек є архівні і музейні під фонди, інфоцентри.

 

Контрольні  запитання:

1. На яких принципах будує свою роботу бібліотека?
2. У чому полягають принципи конгруентності та вибірковості?
3. На які типи поділяються бібліотеки?
4. Охарактеризувати бібліотечну технологію.

 

 

Лекція 11

 

Архівний документний  ресурс

 

• Еволюція архівів
• Розвиток архівної справи

 

Завдання збереження документів виникло одночасно з  появою тих документів, що мали тривале значення. Іншими словами, перші архіви з’явились у момент виникнення писемності, тобто ще у древньому світі у всіх країнах. Спочатку це були спільні з бібліотеками установи, тому що відокремити документ архівний від бібліотечного, що складався за тією ж технологією і існував як унікальний, було важко, а головне, в цьому не було потреби. Бібліотека – це книгозбірня, а службові документи теж мали вид книг свого часу. Цілком природно, що усі книги зберігалися разом.

            Встановлено, що ще у ІІІ  т. до н.е. в бібліотеках Шумерського царства зберігались і службові документи. Архіви знайдено на території Давнього Єгипту, Вавилону, про їх наявність спільно з бібліотеками свідчить Біблія.

У книгозбірні разом  із священними книгами містились  важливі державні акти, родовідні, літописи, державна, фінансова документація: договори про купівлю-продаж землі, рабів, розписки у отриманні позики, різного роду заяви. Пізніше вони з’явилися у Давній Греції.

У ІУ ст. до н.е. Афінський  архей он був побудований як місце  присутності, канцелярія, що завідувала реєстрацією і обліком вхідних і вихідних державних паперів. Простіше кажучи, це був у сучасному розумінні поточний архів. Потім цим словом почали називати архіви у сучасному розумінні цього слова. Пізніше архіви почали створюватися у інших столицях Давньої Греції – Вавилоні, Олександрії.

У більш пізніший період, у античному Римі (що наслідував давньогрецьку культуру), державний  архів розміщувався у храмі Сатурна, бога часу і плодючості. Плебейський  архів був розміщений у храмі богині землеробства Цецери.

У Древній Русі перші  відомості про зберігання документів відносяться до Х ст. За їх збереження відповідав ларник (той, що завідував  ларем – скринею з документами), який засвідчував їх скріпою-печаткою. На Русі, як і інших країнах, спочатку не проводилась різниця між книгами бібліотечними і організаційно-розпорядчими: ті й інші були рукописними, виконувались на одному й тому ж матеріалі. Про це свідчить так звана Перечна розпис 1288 р., яку пізніше було включено до Іпатіївського літопису.

Від бібліотек архіви почали відокремлюватися на Русі у ХІУ ст. У цей час  за особами, що займались діловодством закріпилися терміни «дияк», «піддячий», у церковному діловодстві «диякон».

У період наказної системи управління важливість архівів ще не усвідомлювалася: місця зберігання не були стабільними, копії не відокремлювалися від оригіналів, генеральні описи архівів робили час від часу, а це обумовлювало неповноту і не впорядкування відомостей про них. Найбільш великі комплекси документів архівувалися в наказах, особливо в Помістному, Розрядному і Посольському. До них додались архіви церковні, монастирські, земські.

Крім того, відомості про статки і обов’язки посадських людей  за вимогою Судебника 1550 року вели старости, сотські, десятські. Документи, які стали неактуальними, направляли у казенки – казенні установи.

Як самостійна установа функціонував лише царський архів. Ним завідував  дияк, у його розпорядженні було сотні скринь, кожна з них мала свій профіль: документи особистої  канцелярії царя, документи Боярської думи тощо.

Петровські реформи наблизили постановку архівної справи до європейського рівня. Прикази були замінені на колегії, вирішені справи з них передавали в актосховища, які з 1722 почали називати архівами. Керували ними архіваріуси. Спеціальним указом Сенату в 1722 році було засновано перший державний архів. У губерніях діловодство вели канцелярії, в уїздах – земські комісари. Відповідно створювали архіви губернські і органів місцевого самоврядування (ратуші), а також судейські.

З 1802 р. виникли міністерства. Відповідно до цього будувалася архівна  справа. Указом Сенату передбачалася  для архівів побудова кам’яних будівель з ґратами на вікнах. Виносити документи  з архівів категорично заборонялося., в кінці робочого дня будівлі  архівів опечатувалися. Це підвищило суспільний рейтинг архівів і рівень організації їх роботи.

З 1845 року вперше у світовій практиці справи розміщувались в  уніфікованому порядку – відповідно до їх реєстрації у поточному діловодстві. Саме цим архівістам полегшили завдання організації архівного фонду – виключалась необхідність наново перекладати усі документи у кожній справі і складати новий опис.

У ХІХ ст. почалась планова  експертиза цінності справ і визначення їх зберігання. З’явились інструкції з критеріями цих термінів: короткотривалі (1- 3 роки), тимчасові (5 - 20 років) і постійні (безтермінові).

У цілому архівна справа була ще в невпорядкованому стані, відомства розпоряджалися документами на свій розсуд. Внаслідок цього суспільство втратило багато цінних документів.

Суспільство намагалося архівну справу тримати під контролем: у березні 1917р. представники бібліотек, музеїв, наукових установ створили Раду російських архівних діячів. На Жовтневу революцію архівісти відреагували саботажем. Однак Новий уряд взявся за справу: декретом Ради народних комісарів від 1 червня 1918 р. «про реорганізацію і централізацію архівної справи у РРФСР» були реалізовані ідеї дореволюційних  археологічних з’їздів і нова влада пішла далі: усі архіви були націоналізовані і створений Єдиний державний архівний фонд, який сформувався до 1941р.

На І Всеросійській  конференції архівних працівників (1921) було запропоновано розмежувати  функції соціальних інститутів у  збиранні, збереженні і науковій обробці  документів, розробивши інструкцію для працівників архіві, бібліотек і музейної справи.

Під час ВВв 14 млн. архівних справ було евакуйовано у безпечні місця. Частина була схована на місцях. Але багато документів постраждало  і було втрачено.

Після війни, у 1945 р., почалось створення відомчих галузевих архівних фондів. Найбільш великою подією у повоєнні часи було прийняття у 1980 р. положення про державний архівний фонд (ДАФ) СРСР.

Розпад Радянського  Союзу вимагав впорядкування  взаємовідносин у галузі архівної справи між колишніми республіками. У 1992 р. було досягнуто згоди СНД про правопреємність у відношенні державних архівів, тобто взаємо визнання юрисдикції архівів кожної держави. 

 

Контрольні  запитання:

 

1. Розповісти про створення античних архівів.
2. Як зберігалися документи у Древній Русі?
3. Охарактеризувати розвиток архівної справи у дореволюційній Росії.
4. Назвати основні досягнення у архівній галузі Радянського періоду.

 

 

    

Лекція 12

 

Архівний документний  ресурс (продовження)