Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Марта 2013 в 20:22, курс лекций
Інформаційні ресурси надзвичайно важливі для діяльності будь-якої установи, підприємства, організації чи фірми. Відомий афоризм «Хто володіє інформацією, той володіє світом» перестає бути афоризмом, стає реальністю.
Існує багато суспільних інститутів, які всю свою діяльність побудували/будують лише на інформації: її збирання, обробки, переробки, зберігання, використання. Такі, наприклад, державні і комерційні органи науково-технічної інформації; служби розвідки – економічної, політичної, військової тощо.
У Німеччині виникає декілька національних музеїв.
У ХІХ ст. також з’явилися краєзнавчі музеї, що дають універсальну і своєчасну історичну картину. Вони прославляють малу батьківщину і виховують патріотичні почуття.
У 1895 р. у Санки-Петербурзі був заснований російський музей – найбільший на території СНД музей вітчизняного мистецтва усіх історичних періодів. За багатством вітчизняного мистецтва він порівнюється з Третьяковською галереєю у Москві, що зараз відноситься до найбільших музеїв світу.
У 1902 р. почалась підготовка музейних працівників.
На поч. ХХ ст. з’являється такий своєрідний вид музею як зоопарк.
У 1918 році при Наркопросі
був створений державний
Як і інші документальні інститути, музеї профілюються. Є універсальні музеї, є галузеві: природничонаукові, політехнічні, історичні, літературні, художні тощо. В принципі будь-який об’єкт дійсності може представляти музейний інтерес. У Амстердамі, Копенгагені є музеї еротики; під Москвою є музей дитячої іграшки. Кожна галузь може представлятися у музеї повністю, але вона може і диференціюватися скільки завгодно. Крім політехнічного є технічні музеї – за кожним розділом техніки. Можуть існувати вузькопрофільні музеї, наприклад: музей писанки, музей тульського самовару. Досить поширене створення музеїв окремої установи, освітнього закладу, фірми. Літературні музеї досить часто персоніфіковані.
Зазвичай музеї – ілюстрація колишнього. Однак, багато музеїв зорієнтовані на сучасність: музеї сучасного живопису, техніки, живої природи тощо.
Музейних працівників світу об’єднує Міжнародна рада музеїв.
ДР музеїв формується на основі закону України «Про музеї та музейну справу». Законом визначені основні поняття, якими оперують у галузі музейної справи. Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Міністерство культури і мистецтв України.
Контрольні запитання:
Лекція 15
Документний ресурс музеїв (продовження)
Музейний предмет. Це культурна цінність, якість чи особливі ознаки якої роблять необхідним для суспільства її збереження, вивчення і публічне представлення.
У поняттях документології музейний предмет – це документ у функціональному смислі, тобто субстанціонально він документом може і не бути, якщо не має записаної інформації, причому способом, який винайшла людина. Але функціонально предмет може виступати як документ, якщо інформація з нього все-таки добувається. Такі зразки гірських порід, залишки давніх тварин тощо. Отже, музейний документ – найбільш своєрідний вид документа із усіх документних ресурсів. Вихідним для більшості видів музеїв є аутентичні чи псевдоаутентичні документи, що мають артефактну цінність.
Легенда. Вихідний документ служить для створення документа похідного, він вже не аутентичний. Цей документ є легендою аутентичного документа. Легенда у перекладі з латині “те, що має бути прочитане”. У даному випадку легенда – сукупність сукупність понять, щро стосуються аутентичного документа. Легенда постає у вербальному, звуковому чи письмовому, а також іконічному, в тому числі голографічному виконанні. Вона є документом найнижчого ступеню узагальнення. Легенда, в свою чергу породжує документи більш високих ступеней узагальнення: науковий, опис і аналіз музейного аутентичного документав, звіт про наукову експедицію, статтю тощо.
Музейознавство ще недостатньо розробило класифікацію своїх документів, хоча визнає, що музейний предмет є документом. Музейознавство з часів Г. Ауфзеса (Німеччина, 1852) визнає однакову цінність документальних, літературних і предметних матеріалів, але не може теоретично відрізнити документальні матеріали від літературних, опис (легенду) предмета від нього самого. У головному музей подібний до інших документальних систем. Як і вони, діяльність музеїв базується на ДР. Наявність і зберігання документів вписують музеї у термінальні документальні системи.
Музейна колекція. Музейний фонд.
Сукупність музейних предменів, що об’єднані суттєвою ознакою є музейна колекція. Музейним фондом називається сукупність усіх музейних предметів і музейних колекцій на території України. Терміну для характеристики ДР окремого музею не існує. Назвемо цей ресурс фондом музею. Фонд музею може знаходитися у державній, приватній чи іншій формі власності. У будь-якому випадку він входить до складу музейного фонду України, але лише після реєстрації у Державному каталозі Музейного фонду.
Музей. Поява цього поняття йде з язичницьких часів. У Давній Греції словом “museion” називали хран муз, тобото покровителів мистецтв: Ерато, чи Евтерпа – муза ліричної поезія; Калліопа – епосу, Кліо – історії, Мельпомена – трагедія; Полігімнія – танцю і музики; Т алія – комедія; Уранія – астрономії. Ці храми ще не були музеями (в сучасному розумінні). Але жреці цих храмів зосереджували у них твори мистецтва. На їх базі і розвивалися поступово музеї. Зараз музеєм вважають некомерційний заклад культури, що зберігає, вивчає і публічно представляє музейні предмети і музейні колекції.
Становлення музейної діяльності. Музеї – це культурно-наукові установи. Вони створюються для: виявлення, збереження і збирання музейних предметів та їх колекцій; наукового вивчення цих документів, їх опису і аналізу, з подальшою публікацією цих досліджень; просвітницькою і освітньою діяльністю у формі проведення екскурсій і демонстрації експонатів.
Створення музеїв для інших цілей, крім оговорених у законі, не допускається.
Центрального національного музею універсального профілю в Україні немає.
Функції музею
Головна функція – меморіальна. Близькі до музею пам’ятники: мавзолей, некрополь, заповідник, архітектурні споруди і ансамблі. Обов’язок музею – зберігати документні цінності, а це означає створення юридичних і матеріальних умов.
Друга функція – інформативна – предмети і колекції музею є джерелом інформації. Оскільки з них «дістають» нові знання, музей виконує гносеологічну функцію. Тобто, музей є своєрідним науково-дослідним інститутом, що шукає матеріали для своєї діяльності і сам здобуває з них інформацію, обробляє її і робить доступною для широкого загалу. У інформаційній функції розглядається публікаційна діяльність як одна із форма функціонування будь-якого музею.
Забезпечуючи доступ до своїх ресурсів, музей виконує виховну та просвітницьку функції. Експозиційна функція виражена в музеях найбільше серед близьких документальних систем – бібліотек і архівів, де виставки теж складова частина їх діяльності.
Таким чином, музей – заклад полі функціональний, як і інші документальні системи.
Принципи формування музейного фонду
Головним принципом є артефактність документа. Документ у музеї є доказом свого існування в конкретну історичну епоху. Оригінал документа надає цінності музейній експозиції. У фонд музею намагаються включати лише документи, що є унікальними у якомусь відношенні. Відбирають їх на основі дуже суворої експертизи.
Стохатичність – вирізняючий принцип формування фонду музею. Поступовість формування фонду – теж специфічний музейний принцип (все, що потрапило у музейну колекцію, залишається в ній назавжди).
Принципу збереження надається найбільша увага (до експонатів навіть не можна торкатися). Втрачаючи початкові якості музейний предмет має реставруватися.
Контрольні запитання:
Лекція 16
Документний ресурс виставок
Виставка – складова частина музею, а також бібліотеки, архіву. Але вона існує і як самостійний соціальний інститут. У цьому випадку він має повний набір обов’язкових елементів: власний виставковий продукт, будівлю чи комплекс будівель, штат співробітників, контингент відвідувачів.
Тимчасові виставки. Найчастіше виставки існують як тимчасове явище, організовують їх з поважного приводу. При цьому вони не мають спеціалізованого приміщення, але є відведена територія, на якій будують виставкові павільйони. Виставляють все, що заслуговує на увагу. Найчастіше експонують останні досягнення науки і техніки. Такі експозиції влаштовують або постійно, або періодично, переважно щорічно в один і той же час.
За масштабами виставки розрізняються досить широко: від виставки місцевого значення до грандіозних всесвітніх виставок універсального характеру. Традиційними стали міжнародні і близькі до них фестивалі, особливо фестивалі кіномистецтва.
Документознавцю виставки цікаві у двох аспектах: коли на них демонструються субстанціональні документи і коли для огляду надаються будь-які інші товари. У першому випадку є можливість з перших рук познайомитися з новинками документної продукції, чи то книга, чи преса, чи кінофільм. Оскільки кожну експозицію обслуговують спеціалісти своєї фірми, вони дають вичерпну інформацію про виставлений товар, дозволяють ознайомитися з ним.
Особливо важливі в цьому відношенні виставки в книжкових магазинах. Це постійні виставки зі змінними зразками книжкової продукції.
Якщо можна придбати виставлений товар, то це називають виставка-продаж, якщо таке трапляється раз на рік, то мова йде про виставку-ярмарку.
Виставки документної продукції бувають складовою частиною виставок більш загального характеру. Виставки недокументної продукції супроводжуються документами. Досить багато рекламної продукції, яка характеризує виставкові предмети і ці видання розповсюджуються безкоштовно.
Постійні виставки. Найстарша постійна виставка – Всеросійський виставковий центр, що був оснований у 1939 р. як Всесоюзна сільськогосподарська виставка. Потім її профіль розширився і вона стала ВДНГ. В Україні найбільша виставка знаходиться у Києві – Національний Експоцентр України. Виставкові центри широко рекламують свою діяльність у ЗМІ спостерігаючи за інформаційними повідомленнями, документознавець буде зорієнтований на відвідування тієї чи іншої виставки, адже це – складова частина його професійної діяльності.
Виставкова діяльність – обов’язкова складова функціонування усіх документальних інститутів, включаючи музеї. Також виставки існують як відносно автономні документально-комунікаційні інститути, формуючи власний документний інформаційний фонд: каталог виставки, рекламні видання, накопичує власний архів. Іноді на базі виставок виникають музеї.
Все сказане – ще одне свідоцтво тісного зв’язку термінальних документальних спеціалізованих систем, утворення ними єдиної суперсистеми, що частково представлена в корпоративному утворенні «Національна електронна бібліотека».
Контрольні запитання:
Лекція 17
Документний ресурс інформаційних центрів
До 1950 р. обслуговування спеціалістів документами, необхідними для творчої діяльності, здійснювалось переважно науково-технічними, а також універсальними науковими бібліотеками.
Однак науковий прогрес вимагав відокремлення від них спеціальних соціальних систем, призначених для цієї мети. У найбільш розвинених країнах почали створюватися органи науково-технічної інформації (НТІ), які за своїм генезисом повторили шлях відокремлення від бібліотек архівів, музеїв.
У нашій країні державна система НТІ почала створюватися в 1950-х рр., а зміцніла в 1966 р. Вона включала в себе десять всесоюзних інститутів, 83 центральних галузевих і міжгалузевих, 15 республіканських інститутів. Очолював цю систему ВІНІТІ – Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації. За час своєї роботи він дав інформацію в спеціальних реферативних журналах про 35 млн. публікацій з основних напрямків науки і техніки, включаючи документалістику і інформатику.