Лекции по "Інформаційнім ресурсам"

Обґрунтуємо визначення «інформаційні ресурси». Наприклад, магазин займається торгівлею. Коли продавець продає, то клієнт купує. Процес один, а терміни різні. З  точки зору клієнта, він користується пунктом торгівлі/покупки, а продавець вважає, що працює в пункті продажу. Гіпотетично спеціальні підручники назвали б: для клієнта – «Технологія покупки товару», а для продавця – «Технологія продажу товару». Отже, оскільки підручник призначений для продавця, тобто для того, хто забезпечує клієнта інформацією, ресурси називаємо документними, а з точки зору користувача вони ж – інформаційні.

Поняття «документний ресурс»  доречно застосовувати до окремої  інформаційної системи – бібліотеки, фірми, музею, типографії, і коли це конкретне поняття. Від нього можна утворити множину: «документні ресурси». Про документні ресурси правомірно говорити як про певну обмежену сукупність окремо взятих зібрань документів. А також документний ресурс може розглядатися і як збірне поняття, коли мають на увазі будь-яку сукупність документних ресурсів того чи іншого масштабу: документний ресурс України, ресурс документів з бізнесу, документний ресурс для студентів напряму «Культура» тощо.

 

Все це розглядається  в окремих курсах спеціальності  ДІД. Курс «інформаційні ресурси» є вступним і містить загально-теоретичні положення про властивості інформаційного ресурсу, його функції, принципи функціонування, види документних ресурсів, Інтернет- інтранет-ресурси; також види генеративних систем, виробники інфоресурсів тощо.

 

Контрольні запитання:

• У чому полягає значення інформаційних ресурсів?
• Назвати ознаки інформаційного суспільства.
• Дати визначення та обґрунтувати поняття «інформаційні ресурси».

                                                                                                             

 

 

Лекція 2

 

Властивості та функції інформаційних ресурсів

 

                                                 

• Аспекти виникнення та формування інфоресурсів.
• Властивості інфоресурсів.
• Функції інфоресурсів.

 

Інформаційні  ресурси – це накопичена інформація про навколишню дійсність, що зафіксована на матеріальних носіях, які забезпечують передачу інформації у часі і просторі між споживачами для вирішення конкретних завдань.

Інфоресурсом є вся  накопичена інформація, у тому числі:

• Інформація недостовірна (дефектологічне);
• Інформація, що втратила свою актуальність;
• Інформація, що представлена хибними положеннями те неефективними підходами;
• Несумісні дані, які накопичені за нестандартними методиками;
• Інформація, що втратила конкретність у результаті суб’єктивних тлумачень;
• Явна дезінформація.

 

Залежно від носіїв інформації, інформаційні ресурси поділяють  на три класи (основних):

1. Персонал, який володіє знаннями і кваліфікацією.
2. Документи усіх видів і їх зібрання на будь-яких видах носіїв.
3. Колекції об’єктів живої та неживої природи (промислові зразки, рецептури, технології тощо).

Інфоресурси існували завжди. Історично вони були в центрі правлячих  кіл (істеблішменту) будь-якої держави, в першу чергу, як політичний чи військовий фактор.

«Інформаційний апарат – найбільш дієвий важіль управління державною системою». Герберт Міллер ( проф. Каліфорнійського університету)

Самі по собі політичний та військовий фактори відносяться  до традиційно найбільш зрозумілих інфоресурсів, що розвивалися тисячоліттями. Історично новим є зростання економічної значимості народногосподарських аспектів національних інфоресурсів. Інформація стає тим же основним ресурсом, що і матеріали та енергія. Національний інформаційний ресурс – нова економічна категорія.

У складі інформаційного ресурсу -  знання людей, але не будь-які знання, а лише нові, що перетворилися в повідомлення, тобто закодовані, розподілені, передані каналами зв’язку. Основним для нас є інформаційна робота, тобто продуктивне використання знань. Причому індивідуальні розумові процеси «зливаються» в єдиний процес життєдіяльності соціального інтелекту завдяки інформаційним зв’язкам між людьми. Інакше кажучи, людська свідомість робить інфоресурс колективним, масовим. Соціальний інтелект взагалі не можна розглядати поза інформаційно-комунікативним процесом. Принципове значення в розумінні сутності інфоресурсу має форма існування і представлення знань. Знання – це відображення того чи іншого боку об’єктивної дійсності, виражене у вигляді ідей (понять, уявлень чи суджень про якийсь предмет чи явище). Знання -  жива, діалектична система: вони передаються іншим людям, матеріалізуються, існують у трьох формах: «живі» знання, упредмечені знання, інформативність повідомлень. Не всі повідомлені знання (у вигляді книг, газет, радіопередач, патентних описів тощо) виступають Інфоресурсом. Тут виникає ще одна проблема – інформативність повідомлень. Книги мають знайти свого читача. З них має бути вилучена інформація. Отже, перед людством стоїть завдання: вилучити максимум інформації з нагромаджених за всю історію повідомлень і перетворити її в ресурс, який би активно функціонував.

Інфоресурси – інтелектуальний  ресурс, і основні складності в  розумінні його природи і функцій  полягають у розкритті механізму  переходу «знань у силу», способів його впливу на матеріальні фактори прогресу. Не сам по собі інфоресурс – «двигун» системи. Двигуном системи виступають матеріальні сили (енергетичні, трудові фактори). Але інфоресурс, немов фермент, «розв’язує» ці матеріальні фактори. Переводить з латентного в активний стан і вводить їх у задане цільове русло.

 

Властивості інфоресурсів.

1. Невичерпність.

Матеріальні (речові, енергетичні) ресурси поділяються на зростаючі, знижувальні чи відновлювальні. Наприклад, при збільшенні чисельності населення трудові ресурси зростають. Корисні копалини лише вичерпуються. Сільськогосподарська продукція щорічно відновлюється, деревина теж відновлюється, але протягом кількох десятиріч.

Отже, інфоресурси у  своїй сукупності в принципі невичерпні, оскільки користування інформацією не приводить до її зменшення чи збільшення.

2. Збільшення.

Завдяки господарчій, політичній, науковій, творчій діяльності соціуму виробляється нова інформація, тоді як і попередня зберігається. Інфоресурс постійно збільшується. Навіть виведено у науці закон її прискореного розвитку. Тут важливо знати темпи появи нової інформації в певних сферах суспільної діяльності.

3. Тиражованість.

Зростання інформації створюється  її тиражованість. Будь-який твір можна  скопіювати у будь-якій кількості  примірників. На відміну від цього багато матеріальних ресурсів не можна тиражувати в принципі, а там, де можна (напр.., у промисловому виробництві), тиражованість є наслідком реалізації тієї чи іншої попередньо створеної ідеальної інформаційної моделі: плану, креслення, інструкції.

Матеріальний ресурс різного виду використовують  лише в своїй сфері діяльності: паливо – в енергетичній, тканина –  в побутовій, технічній тощо. Інформація – специфічний вид ресурсу. Вона необхідна  всюди: жодна соціальна  діяльність не можлива без інформаційного ресурсу. Тобто, цим визначається виключне соціальне значення інфоресурсів.

4. Безальтернативність.

Деякі матеріальні ресурси  взаємозамінні, тому в світі існує  товарообмін. За необхідності можлива заміна одного виду ресурсу на інший (віддати територіальний ресурс заради політичної вигоди; використання технологічних ресурсів замість людських). Інфоресурсу альтернативи немає: дефіцит інформації можна відновити лише ліквідацією цього дефіциту. За те, щоб отримати необхідну інформацію, суспільство готове розрахуватися іншим ресурсом: волею, а то і життям своїх висококваліфікованих спеціалістів – розвідників; фінансовими засобами, матеріальними благами тощо. Інформація – дорожча за все – ця мораль  вміщена  в легенді про римського царя Тарквінія Гордого, якому Сивіла запропонувала купити книги, що в неї були за надзвичайно велику ціну. Тарквіній відмовився і вона кинула у вогонь три книги , а ті, що залишилися знову запропонувала за ту ж ціну. Коли здивований цар відмовився, знову кинула у вогонь три книги, а решту запропонувала за ту ж ціну. В кінці-кінців Тарквіній купив три книги (останні) за ті ж кошти. (Потім ці книги використовувалися римським сенатом для передбачень наслідків заходів, що він впроваджував). Ціну інформації неможливо перебільшити – ось висновок із дій Сивіли.

Інформацію отримують в обмін на іншу інформацію – тут діє закон інформаційного обміну. Важливо відзначити, що суб’єкт володіє все-таки саме потрібною йому інформацією, а не її замінником. Інформаційний ресурс  став головним саме тому, що він став товаром. Він не знижується після продажу (може продаватися кілька разів). Не псується протягом тривалого часу, потребує менш дорогих засобів складування і транспортування, чим матеріальні. Інформаційний ресурс як товар може давати надзвичайно високий прибуток.

5. Відображення.

Інформаційний ресурс займає невеликий простір і є одним  із проявів цивілізації, проте завдяки  вмісту (документів перед усім) має  властивість відображати усі  сфери людської діяльності. У ньому зосереджений світовий досвід людства у всіх галузях знань. Документний ресурс інформує про все нове, передове, але і при його посередництві забезпечується успадкування культури. Французький  поет-романтик Альфа Марі Луї де Ламартін (1790 - 1869) зауважив з цього приводу: «Якщо пара і залізні дороги знищили відстань, то книгодрукування знищило час: завдяки йому ми всі сучасники. Я розмовляю з Гомером і Цицероном, а Гомери і Ціцерони майбутнього будуть розмовляти з нами».

Інформаційний ресурс –  своєрідна модель буквально всіх досягнень цивілізації за весь час її існування. Ще у минулому столітті на цю властивість звернув увагу М. Рубакін в афоризмі «Бібліотека – книжкове відображення Всесвіту».

6. Спільність.

У різноманітних документних  ресурсів є спільні риси:

• Єдність призначення: забезпечувати документами соціальні системи, які вони обслуговують;
• Єдність завдань і цілей: мати такий комплект документів, який би був необхідним і достатнім для виконання свого соціального призначення;
• Єдність властивостей, ряду функцій і принципів функціонування, а також критеріїв формування;
• Єдиний системостворюючий елемент – документ; у деяких ресурсів навіть види документів повністю співпадають (тут розбіжність проходить за основними соціальними функціями систем чи іншими ознаками);
• Подібність основних технологічних процесів, що дозволяє виробляти єдині для різноманітних документних ресурсів нормативні документи (стандарти, інструкції, норми, правила тощо).

Отже, така спільність є  підставою для розробки теорії функціонування інформаційних ресурсів.

 

Функції інформаційного ресурсу.

Інформаційні ресурси  створюються заради забезпечення надійного  засобу управління соціальною системою в цілому і кожного її компоненту окремо. Їх основна функція –  забезпечення процесу управління (або сапортна). (Наука інтернаціональна, тому прийнято користуватися термінами на основі міжнародних мов – латині і грецької. Support (лат.) - підтримка).

У документних ресурсах (тут і далі ДР) людство набуло найкращого способу збору, накопичення і зберігання інформації, що необхідна для управління.

Функції інфоресурсу  як моделі своїх прототипів (елементів  і системи в цілому) надзвичайно різноманітні.

Найбільш важливі і  поширені:

• Ідентифікаційна, або довідкова (напр., паспорт).
• Легітимізаційна (напр., ліцензія, пропуск, квиток).
• Пошукова (знаючи номер, дату, назву наказу, легко знайти сам наказ).
• Обліково-звітна.
• Статистична.
• Інспекторська.

 

Контрольні  запитання:

 

1. Яка інформація вважається інформаційним ресурсом?
2. На які класи  поділяються інформаційні ресурси?
3. Охарактеризувати властивості інформаційних ресурсів.
4. Назвати функції інформаційного ресурсу.

 

 

 

 Лекція 3

 

 Принципи функціонування документного ресурсу.

 

• Поняття «принципу».
• Основні  принципи функціонування ДР.
• Місце документного ресурсу в соціальній системі.

 

Принципи – це основні вихідні положення, якими керуються при здійсненні будь-якої діяльності (у нашому випадку – при формуванні ДР). Найважливіший з них – доцільність.

Формування ДР не самоціль , він має створюватися з тією метою, заради якої в ньому виникає необхідність. У загальному – мета будь-якої соціальної системи – як мінімум забезпечити самозбереження, виживання, і за можливістю, благополуччя, як максимум – процвітання.

Оскільки будь-яка  система існує у зовнішньому  середовищі, для досягнення поставленої мети вона має:

• Постійно вивчати це середовище;
• Гнучко реагувати на безперервні зміни, які в ньому проходять.

Процес і результат  такого вивчення фіксують у документному вигляді. Ці документи включають  в загальносистемний документальний процес, який формує і веде адміністрація системи, її бухгалтерія.