Шпаргалка по "Истории Древней Греции"

Виключне право володіти земельною ділянкою мали жителі поліса. У Спарті, наприклад, усі найбільш родючі землі було розподілено відповідно до числа повноправних громадян на 9000 наділів. Головним власником землі  залишався поліс, а його громадяни  отримували наділи в тимчасове користування. Наділи не можна було дарувати, дробити, заповідати, після смерті власника вони поверталися до держави. Для  Спарти характерні прагнення до повної рівності, зневага до багатства, сувора система виховання, заборона громадянам займатися господарством, ремеслами  та торгівлею, користуватися золотом  і сріблом, обмеження контактів  із зовнішнім світом. Усе це зафіксовано  в законах Лікурга (IX ст. до н. е.). Жителі Спарти колективно експлуатували  уярмлене населення — ілотів. На кожний наділ землі припадало  кілька сімей ілотів, які були зобов´язані  раз на рік платити натуральний  оброк, приблизно 1/6—1/7 урожаю.

Більш розвинутими економічно були Афіни. Закони Драконта (621 р. до н. е.) оформили право приватної власності. Основним виробничим осередком стала  велика земельна ділянка (3—5 га), власником  якої був громадянин полісу. Землю  обробляли члени сім´ї цього  громадянина. Їм допомагали 1—2 раби. У  більших полісах використовували  працю 15—25 рабів. Господарства мали, як правило, багатогалузевий характер. Проводилися реформи, зокрема відомі реформи Солона. Найбільш важлива  з них (594 р. до н. е.), так звана сейсахтейя (страхування тягара), полягала в  тому, що усі борги, взяті під заставу  землі, було прощено, селянам відновили  статус власників, заборонялося перетворювати  афінян на рабів за борги, обмежували позичковий процент. Дозволяли вивіз  маслинової олії з метою наживи, а вивіз зерна заборонявся. Заохочували  ремісничу діяльність. Вводився земельний  максимум для обмеження концентрації земельної власності.

Велике значення мали реформи  і для підриву політичного  панування знаті: усіх афінських  громадян було поділено на чотири категорії  за величиною земельною прибутку. Тепер розмір приватної власності  визначав значимість людини. А законодавство  Клісфена (509 р. до н. е.) завершило ліквідацію родового ладу — всі громадяни, незалежно  від майнового становища, наділялися однаковими правами.

З викладеного випливає, що в архаїчний період (VIII—VI ст. до н. е.) відбувся розклад родового ладу і встановились нові форми соціально-економічної  організації, хоча цей процес у різних частинах Еллади проходив по-різному.

Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (V—IV ст. до н. е.) стало панування полісів  і поширення в торгово-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалася залежність на зразок ілотії

12. Формування Афінської держави. Реформи Солона.

Територію Аттики (область  Греції, де згодом виникла Афінсь- ка держава) наприкінці 2 тисячоліття до н.е. населяло чотири пле­мені (філи), кожне  з яких мало свої народні збори (екклесп), раду старійшин і виборного вождя - базилевса.

  Розподіл праці на землеробство, скотарство і ремісництво, поява надлишкового продукту призвели до розвитку майнової ди­ференціації. Почали виділятися багата родова верхівка і бідніти вільні общинники, багато з яких або перетворювалися на батраків (фетів), або потрапляли у рабство.

  Характерною рисою  суспільного ладу Афін цього  періоду було широке розповсюдження  рабовласництва.      3 часом процеси майнової диференціації призвели до того, що багаті представники афінського суспільства почали здійснюва­ти вплив на формування і діяльність родоплемінних органів вла­ди. Так, у народних зборах почав зростати вплив знатних родів, з їх представників стали формуватися рада старійшин та обиратися базилевси. В результаті колишні родоплемінні органи управління перетворилися на типову військову демократію (перехідна форма управління суспільством між первіснообщинним ладом і держа­вою).

     Розвиток обміну, необхідність більш ефективної  організації господарства внаслідок  виснаження природних ресурсів, ослаб­лення кровноспоріднених  зв’язків тощо стали передумовами  для об’єднання в 7 ст. до н.е.  племен Аттики під єдиною владою. Здій­снення заходів по їх  об’єднанню, наслідком чого стало  утворення Афінської держави,  легенда пов’язує з іменем  грецького героя Те­зея.

     Сутністю реформ  Тезея, окрім об’єднання (або  сінойкізму) чотирьох племен з  центром у Афінах, стало створення  єдиних На­родних зборів, до яких  відійшла частина справ, що  раніше вирі­шувалися народними  зборами кожного з цих племен. Також Тезей провів поділ усіх  вільних повнолітніх громадян  на три розряди за майновою  ознакою:

- евпатридів (або благородних), до складу яких увійшли пред­ставники родової знаті;

- геоморів, до яких були віднесені землероби - більша частина населення Аттики;

 -деміургів - сюди були включені ремісники.

   Таким чином, реформи  Тезея та подальші перетворення  зруй­нували родоплемінний лад  й призвели до виникнення у  Афінах класової рабовласницької  держави.

Реформи Солона

Солон ввів закон про свободу  заповіту, відмінив борги, добився звільнення тих, хто вже потрапив в рабство  за борги, і заборонив надалі робити позики під заставу особистої  свободи. Інші економічні реформи заохочували  розведення в Аттіці маслин, а також  стимулювали ремесла і торгівлю в Афінах (для чого іноземним ремісникам надавалося афінське громадянство). Розпочалося  карбування монети, яка успішно конкурувала  з монетою інших грецьких держав. Що стосується управління, то Солон  встановив в Афінах нову систему, пов'язавши права громадян на участь у виборах і заняття політичною діяльністю з їхнім прибутком. Пентакосіомедимни (п'ятисотлірники, 1-й клас) і вершники (2-й клас) могли засідати в Раді та займати найвищі посади. Зевгіти (3-й клас) могли займати нижчі  посади і входити в Раду (буле), у той час як найбідніші громадяни, або фети (4-й клас), могли брати  участь тільки в народних зборах. Рада (відома під назвою Ради чотирьохсот) також являла собою одне з нововведень  Солона; члени Ради щорічно обиралися 4 афінськими філами, по 100 чоловік від  кожної філи. Третім напрямом реформ було нове законодавство. Солон створив  й апеляційний суд — геліею, яка була фактично народними зборами, на яких розглядалися оскарження вироків.

13Тиранія Пісістрата  і Пісістратидів

Пісістрат як ніхто інший  підходив на роль народного вождя. Історично  склалося, що ця роль надавалася людям, що прославилися своїми військовими  подвигами. Пісістрат був блискучим  полководцем, він завоював острів 
Саламін, що був перешкодою торгівлі, тому що займав вихід з афінської гавані. Йому ж вдалося захопити гавань Мегари Нісею, що поставило Мегару в економічну залежність від Афін. Так, що Пісістрат зробив неоціненну послуги афінянам. Багато в чому завдяки цьому його група посилювала свій вплив. 
Правда, у 560 році до н.е. Пісістрат був вигнаний з Афін, але, зібравши у вигнанні численну армію з найманців, незабаром повернувся, і, спираючись на союзників, знову досяг влади. 
Прийшовши до влади, Пісістрат, насамперед, приступив до масового вигнання противників. Деякі з аристократичних родів все ж залишилися, прийнявши владу Пісістрата. Це була землевласницька знать, що прекрасно знала, що йому нічого не варто розорити і вигнати їх, а у вигнанні без землі, без торгових зв'язків і навиків вони б не вижили. Таким чином, ця частина аристократії була змушена миритися з новими порядками. 
Тиранія Пісістрата 
Звичайно, будучи вождем диакріїв, Пісістрат приступив до поліпшення положення селянства. Він значно розширив селянський земельний фонд, наділив селян ділянками з конфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці, але і на Саламіні, на Лемносі й в інших володіннях Афін, причому він вжив заходів до того, щоб земля знову не зосереджувалась у руках багачів. Він щедро видає селянам із казенних сум позички і кошти на покупку худоби, інвентарю і знарядь, потрібних для господарства і на необхідні витрати. 
Уся діяльність Пісістрата була спрямована на врахування інтересів дрібного селянства і їхнього захисту. Відомо, що Пісіситрат “сам давав у борг бідним ... гроші на польові роботи так щоб вони могли добувати засоби до життя землеробством...”. Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися життєздатності селянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити в селянах почуття самоповаги, зробити їх “сіллю аттичної землі”. Він перетворив у державне свято селянське свято Діоніса, він офіційно приписав їм носити їхній національний костюм катонаку, чого вони вже почали соромитися. 
Існували думки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат здійснював політику відповідно до інтересів народу не просто тому, що хотів домогтися справедливості стосовно нього. Зокрема, Аристотель турботу про народ пояснює так: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені по країні і не зосереджувались у місті, по-друге, така політика здійснювалося для того, щоб селяни займалися землею і не мали ні часу, ні бажання помишляти про управлінські справи, і, по-третє, обробка землі збільшувала прибуток самого Пісістрата, тому що він одержував десяту частину врожаю. 
Звичайно, визначену вигоду Пісістрат мав, але розпочаті їм заходи для поліпшення положення селянства не були “побічним ефектом”, ця політика здійснювалася усвідомлено і цілеспрямовано. 
Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527 році до н.е. вона без усяких потрясінь перейшла до його синів Гіппія і 
Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не відрізнялося від правління 
Пісістрата. 
У цей час серед аристократів стали формуватися групи вороже настроєні до існуючого режиму. Їм було вигідно те, що передовий міський шар населення перестав миритися з тиранією. Він міг із нею миритися доти, поки вона знищувала його головного противника - аристократію. Коли ж це було зроблено, диктатура стала відчуватися безпосередньо міським класом, тому що заважала вільному його розвитку. До того ж в епоху правління Пісістратидів у зв'язку з відкриттям нових ринків значення торгово-ремісничого населення зросло і воно вже починає претендувати на те, щоб керівники держави цілком відбивали його інтереси. Існувала ще одна умова, що викликала невдоволення і слугувала опору опозиції. Біля VI в. до н.е. перси захопили протоки, у результаті чого афіняни перестали одержувати хліб. Необхідність одержувати його з Єгипту, Сицилії або Італії створювали перебої з постачанням і, отже, підняли ціни на хліб. Це неминуче повинно було викликати невдоволення серед селян і городян. 
Користуючись цим, аристократія організувала ряд замахів на правителів. 
У 510 році Гіппій залишив Афіни. Так закінчилася епоха тиранії. 
Висновки 
Афінська тиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях, тому що до 
510 року обходилася без терору і перетворила Афіни в потужне, багате і впливове місто Греції. Навіть скептично настроєний Аристотель говорив, що 
“Пісістрат, узявши у свої руки владу, управляв суспільними справами скоріше в дусі громадянської рівноправністі, ніж тиранії...”. Недарма тиранію називали “золотим віком”, “життям при Кроні”. Скинення тиранії здійснилося лише після довгих зусиль навіть такої воєнізованої держави як Спарта, що була спільницею аристократії в боротьбі з Пісістратидами. Це показує, наскільки велика була симпатія до Пісістратидів серед афінян. 
Після вигнання Гіппія спартанці хотіли поставити на чолі Афін спартанофільску аристократію, очолювану Ісагором, але народ нічого і слухати про це не хотів і в сформованій ситуації підтримав великих крамарів і ремісників, очолюваних Клісфеном із роду Алкмеонідів, що підтримали аристократію в боротьбі з Гіппієм і знову повернулися в Афіни після вигнання. Після довгих терть влада знову опинилася в аристократії (на афінських монетах знову чеканяться родові герби). Аттичне селянство не могло з цим миритися. Селяни практично з усіх сіл збіглися в місто й взяли в облогу Ісагора і його прихильників. Ісагор був розгромлений, і при владі опинився представник торгово-ремісничої групи Клісфен. Будучи представником групи, зацікавленої, насамперед у свободі товарно-грошового обігу, Клісфен не видав ніяких законів для поліпшення положення бідноти. Всі його закони стосувалися соціальних взаємовідносин і державного устрою, але в цьому відношенні їм зроблено дуже багато: він завершив роботу Солона і Пісістрата і як би підбив підсумок революції VI століття і створив той устрій, що із деякими змінами протримався доти, поки афіняни стали незалежними.

14. Реформи Клісфена і їх роль в формуванні Афінської держави.

Клісфен (VI ст. До н.е.) - син  Мегакла, афінський законодавець. Походив  з аристократичного роду Алкмеонідов. Очолив рух проти тиранії Пісістратідов. У 510 р. за підтримки спартанського  царя Клеомена I усунув від влади  Гиппия, сина Пісістрата, змусивши його піти у вигнання. Після повалення  тиранії Клісфен фактично встав  на чолі афінського поліса. У період з 509 по 507 р., незважаючи на протидію з  боку політичних супротивників, провів ряд реформ, спрямованих на демократизацію афінського суспільства.

Найважливіша з реформ Клісфена скасовувала старе родоплеменное  розподіл афінського суспільства на 4 філи; замість них вводилося 10 нових  територіальних філ, які в свою чергу  ділилися на Деми (округи) - первинні адміністративні  одиниці. У кожну Філу входило 10 демов, таким чином, число демов в  Аттиці дорівнювало ста. Члени дему (демотов) обирали старійшину (демарха), скарбника і суддів, які розбирали  дрібні позови. Верховна влада в  деме належала зборам демотов. Кожен  дем мав свого бога-покровителя, святилище цього бога і священнослужителя.

Завдяки територіальним поділом  до складу кожної філи входили громадяни, які проживали в різних районах  Аттики і різних кварталах міста, що разобщило родову знати, позбавивши її колишнього впливу в управлінні державою.

Нове територіально-адміністративний поділ визначило заміну Ради 400, введеного  Солоном, Радою 500. Від кожної філи до Ради 500 обиралося по 50 чоловік. На Раду 500 покладався ряд обов'язків: підготовка справ до розгляду у народних зборах, винесення по них попередніх рішень, приведення у виконання всіх рішень народних зборів, вирішення другорядних  питань у період між скликаннями  народних зборів.

Клісфен створив ще один новий  управлінський орган-колегію 10 стратегів. Від кожної філи в цю колегію обиралося  по одній людині, як правило, знатного походження. Спочатку стратегам належали чисто військові функції, згодом же вони стали володарями вищої виконавчої влади.

Для того щоб перешкодити  відродженню в Афінах тиранії, Клісфен  ввів остракізм ("суд черепків"), який був спрямований проти надмірного піднесення того чи іншого політичного  діяча. Остракізм представляв собою  процедуру таємного голосування, проведеного  у народних зборах. На остраконах (черепках) писалися імена особливо небезпечних  політиків; одержав більшість голосів  повинен був піти у вигнання терміном на 10 років без конфіскації майна. Остракізм знайшов широке застосування у політичному житті Афін, проіснувавши аж до 417 р. до н.е. У результаті реформ Клісфена в Афінах було остаточно  повалено панування родової аристократії, афінське суспільство значно просунулося  вперед у своєму розвитку по демократичному шляху.

15. Політична організація  Афінської держави за часів  Перікла.

У середині V ст. до н. є. Афіни  стають квітучою державою. У цей  час вони вступили в пору свого  найвищого розвитку. Набув остаточного  завершення демократичний устрій суспільства. Тому цей період справедливо називають  «золотою добою» Афінської держави (479-431 pp. до н. е.). Він тривав від перемоги в битві при Платеях до початку  Пелопоннеської війни та занепаду Афін. 
Більша частина цього періоду припадає на правління Перікла, видатного державного діяча, людини передових поглядів, яка мала чудову освіту. Попри своє знатне походження, Перікл з роду Алкмеонидів став лідером демократів. Саме діяльність Перікла під час його правління (444-429 pp. до н. е.) сприяла піднесенню Афін.

Обдарований від природи, за свої промови, подібні до блискавок  Зевса, прозваний Олімпійцем, Перікл став першим стратегом Афінської  держави, зосередивши у своїх  руках величезну владу.  
Він здійснив глибокі перетворення в інтересах демосу, насамперед бідноти. Перікл запровадив платню громадянам, що обіймали державні посади. Тепер найбідніші з афінян, фети, могли перебувати на посадах суддів і розпорядників, отримуючи за це платню, без якої вони раніше не прагнули участі в державних справах. Перікл установив оплату відвідувань театру біднотою за державний кошт. Платили також за службу у війську.

Було змінено порядок  призначення вищих урядовців  — тепер майже на всі посади кандидати обиралися жеребкуванням. Таким способом уникали навмисного проведення до влади бажаних аристократам політиків. Тільки на посади, які вимагали здібностей, особливих знань чи моральних  чеснот, обирали голосуванням, наприклад  стратегів і скарбників.

Завдяки діяльності Перікла  в Афінах остаточно сформувався  демократичний устрій держави. Це була найпередовіша форма влади в  умовах рабовласницького ладу. 
  
2. Політичний устрій 
 Вищим державним органом в Афінах стали народні збори — еклесія, у яких брали участь усі громадяни віком понад 20 років. Будь-хто мав право внести на зборах пропозицію чи законопроект, скаргу щодо порушення законів, яку відразу ж розглядали. Щодесять днів еклесія збиралася неподалік від Акрополя, а згодом — у зручнішому місці — театрі Діоніса.

На еклесіях: 
•    оголошували війни та укладали мир; 
•    заслуховували посланців від інших народів; 
•    укладали угоди й союзи; 
•    обирали вищих урядовців і вислуховували їхні звіти; 
•    дарували й скасовували громадянські права.

Після народних зборів найважливішим  органом була Рада П'ятисот — буле. Рада діяла постійно, вирішуючи поточні  державні справи, керуючи фінансовими  справами й торгівлею, контролювала стан флоту й арсеналу, стежила  за добробутом міста й роботою  посадових осіб.