Шпаргалка по "Истории Древней Греции"

6. Ахейська (микенська) цивілізація П тис. до н.е.

Давнім джерелом знань  про Ахейську цивілізацію були міфи й легенди давніх греків, що сформувалися на основі ахейських переказів. У  напівказкову оповідь повірив німецький  археолог Генріх Шліман, який присвятив  своє життя пошукам міфічного, як тоді вважали, міста Трої. Йому належить першість у відкритті й дослідженні  Трої. Відкриттям Трої довів, що в поемах Гомера відображені реальні історичні  події. У 1874 р. відкрив Мікени. У 1870 р. Г.Шліман розкопав та дослідив руїни  давньої Трої на півострові Мала Азія (територія сучасної Туреччини). Крім Трої, Г.Шліман дослідив Мікени. Дослідження  археолога допомогли описати  давньогрецькі міста та палаци правителів і довели наявність високорозвинутої Ахейської цивілізації.

Давня цивілізація з центром  у Мікенах була створена прийшлими  кочівниками – ахейцями. Вони з'явилися  на Балканському півострові у XXI ст. до н.е. Рівень їхнього економічного і  політичного розвитку на той час  був нижчим у порівнянні з місцевим населенням. Ахейці одягалися в грубий одяг з вовни, виготовляли простий  глиняний посуд і зброю з бронзи. Згодом вони багато чого навчилися  у місцевих племен: вирощувати виноград і оливи, будувати кораблі й виготовляти  якісну кераміку, зводити будівлі  з каменю.

Місто Мікени ахейці заснували  у XIX ст. до н.е. Захопивши в XVI ст. до н.е. о. Крит, ахейці вивезли звідти не лише предмети мистецтва, а й найкращих  критських майстрів. І вже через 100 років новий палац у Мікенах  був прикрашений фресками у критському стилі. На цій підставі, а ще й  тому, що палац мікенського царя, так само як і критський палац, був центром, навколо якого зосереджувалось  усе життя міста, цивілізацію  назвали палацовою.

У XV ст. до н.е. Мікени досягли  найвищого розквіту й перетворилися  на найбільший політичний, економічний  та культурний центр Еллади. У цей час виникають десятки нових міст, серед яких були Фіви й Афіни. Так само як і Мікени, вони мали укріплення, акрополі та палаци. Царі нових міст-держав вели постійну боротьбу між собою за панування в Греції. Проте найвпливовішими були царі Мікен, які панували над іншими містами-державами.

Близько XIV ст. до н.е. було засновано  місто Трою. Вчені вважають, що в  першій половині XIII ст. до н.е. Троя була зруйнована могутнім землетрусом. Але  на цьому біди багатої Трої не закінчилися. Близько 1270 р. до н.е. царі грецьких міст-держав на чолі з мікенським царем Агамемноном  розпочали тривалу війну проти  Трої. За свідченням Гомера, вона тривала 10 років. Тому можна припустити, що війна  закінчилася близько 1260 р. до н.е. Підтверджують  це й археологи, які доводять, що в цей час Троя перебувала в  тривалій облозі. Війна закінчилася  поразкою царя Трої Пріама і взяттям  Трої.

Після перемоги над Троєю  Мікени починають втрачати свій вплив  на ахейські міста-держави. Їхній союз розпадається. Ослабленням роз'єднаних  ахейських держав скористалися дорійці  – племена, що постійно загрожували  їхнім кордонам. У середині XII ст. до н.е. вони захопили територію Греції. Племена дорійців не знали, що таке державний устрій, у них не було писемності, але вони вміли обробляти залізо й виготовляти з нього зброю і мали добре організовану армію, яка складалася з важкої піхоти та кінноти

На відміну від ахейців, дорійці не переймали культуру завойованих, а нищили її. Захоплені квітучі  міста ахейців – Мікени, Афіни, Тіринф, Пілос та інші – були зруйновані. Учені, митці й ремісники змушені  були залишити батьківщину. Поступово  занепали торгівля, кораблебудування, зруйнувалося те, чим пишались ахейці, – водогони, дороги, мости й палаци. Зникли фрески, була забута писемність. Людей, які вміли писати й читати, переслідували як злочинців або  чаклунів. Отже, усі досягнення Ахейської  палацової цивілізації були втрачені, а грецьку культуру було відкинуто  на століття назад.

7. Особливості  розвитку гомерівського суспільства 
Свідоцтва гомерівського епосу істотно доповнює і розширює археологія. Основну масу археологічного матеріалу для цього періоду дають розкопки некрополів. Найбільші з них були відкриті в Афінах (райони Кераміка і пізнішої Агори), на острові Саламін, на Евбеї (поблизу Лефканди), в околицях Аргоса. Число відомих поселень XI-IX ст. до н. е. вкрай невелика (сам по собі цей факт свідчить про різке скорочення загальної чисельності населення). Майже всі вони знаходяться у важкодоступних місцях, укріплених самою природою місцях. 
Прикладом можуть служити гірські селища, відкриті в різних місцях на території східного Криту, в тому числі Карфи, Кавуси, Врокастро та ін. Судячи з усього, в них ховалися залишки місцевого минойско-ахейського населення, витісненого з рівнинної частини острова завойовниками-дорійцями. Приморські поселення гомерівського часу зазвичай розташовуються на невеликих півостровах, пов'язаних із сушею лише вузьким перешийком, і нерідко обносятся стіною, що свідчить про широке розповсюдження піратства. З поселень такого типу найбільш відома Смірна, заснована на узбережжі Малої Азії эолийскими колоністами з європейської Греції. 
Археологія показує, що так зване дорийское завоювання відкинуло Грецію на декілька століть назад. З досягнень мікенської епохи збереглися лише деякі виробничі навички та технічні пристосування, які мали життєво важливе значення як для нових мешканців країни, так і для її залишків колишнього населення. 
Сюди можна віднести гончарний круг, порівняно високу техніку обробки металу, корабель з вітрилами, культуру вирощування оливи і винограду. Сама мікенська цивілізація з усіма характерними для неї формами соціально-економічних відносин, державних установ, релігійно-ідеологічних уявлень і т. п., безсумнівно, припинила своє існування. На всій території Греції знову на довгий час утвердився первіснообщинний лад. 
Мікенські палаци і цитаделі були закинуті і лежали в руїнах. За їх стінами ніхто вже більше не селився. Навіть в Афінах, очевидно, не постраждали від дорійського вторгнення, Акрополь був покинутий своїми мешканцями вже в XII ст. до н. е. і після цього довгий час залишався незаселеним. Створюється враження, що в гомерівський період греки розучилися будувати будинки і фортеці з кам'яних блоків, як це робили їхні попередники в микенскую епоху. Майже всі будівлі цього часу були дерев'яними або складеними з необпаленої цегли. Тому жодна з них не збереглася. 
Поховання гомерівського періоду, як правило, надзвичайно бідні, навіть убогі, якщо порівнювати їх з микенскими могилами. Весь їхній інвентар складають зазвичай кілька глиняних горщиків, бронзовий чи залізний меч, наконечники копій і стріл у чоловічих могилах, дешеві прикраси в жіночих. У них майже зовсім немає красивих цінних речей. Відсутні предмети чужоземного, східного походження, настільки часті в мікенських похованнях. 
Все це говорить про різкий занепад ремесла і торгівлі, про масову втечу кваліфікованих майстрів-ремісників з розореної війною і навалами країни в чужі краї, про розрив торгових морських шляхів, що сполучали Микенскую Грецію з країнами Близького Сходу і з усім іншим Середземномор'ям. Вироби грецьких ремісників гомерівського періоду помітно поступаються за своїми художніми якостями, так і в суто технічному відношенні творів мікенських, а тим більше критських, мінойських майстрів. 
У розписі кераміки цього часу безроздільно панує так званий геометричний стиль. Стінки судин покриває нескладний візерунок, складений з концентричних кіл, трикутників, ромбів, квадратів. Перші, ще дуже примітивні зображення людей і тварин з'являються після тривалої перерви лише в самому кінці IX ст. до н. е. 
Все це, зрозуміло, не означає, що гомерівський період не вніс у культурний розвиток Греції нічого нового. Історія людства не знає абсолютного регресу, і в матеріальній культурі гомерівського періоду елементи регресу химерно переплітаються з цілим рядом важливих нововведень. Найважливішим з них було освоєння греками техніки виплавки і обробки заліза. В микенскую епоху залізо було відомо в Греції тільки як дорогоцінний метал і йшло головним чином на виготовлення різного роду прикрас начебто кілець, браслетів і т. д. 
Найдавніші зразки залізної зброї (мечі, кинджали, наконечники стріл і списів), виявлені на території Балканської Греції та островів Егейського моря, датуються XII-XI ст. до н. е. Дещо пізніше, в X-IX ст. до н. е. з'являються перші знаряддя праці, виготовлені з того ж металу. Прикладами можуть служити сокиру і долото, знайдені в одному з поховань афінської Агори, долото і тесло з однієї могили в некрополі Кераміка, залізний серп з Тірінфа та інші предмети. 
Про широке застосування заліза для виготовлення сільськогосподарських і всяких інших знарядь добре обізнаний і Гомер. В одному з епізодів «Іліади» Ахілл пропонує учасникам змагань на тризні, влаштованої ним на честь загиблого друга Патрокла, випробувати свої сили в метанні брили самородного заліза. Вона ж буде і нагородою, яку отримає переможець. 
Широке впровадження у виробництво нового металу означало в умовах того часу справжній технічний переворот. Метал вперше став дешевий і доступний (родовища заліза зустрічаються в природі набагато частіше, ніж родовища міді і олова - основних компонентів бронзи). Відпала необхідність в небезпечних і дорогих експедиціях до місць видобутку руди. У зв'язку з цим різко зросли виробничі можливості окремої сім'ї. 
Це був безперечний технічний прогрес. Однак його благотворний вплив на суспільний і культурний розвиток Стародавньої Греції позначилося далеко не відразу, і в цілому культура гомерівського періоду стоїть набагато нижче, ніж хронологічно передує їй культура крито-мікенської епохи. Про це одностайно свідчать не лише предмети, знайдені археологами під час розкопок, але і ті опису життя та побуту, з якими нас знайомлять гомерівські поеми.

8. Політичний устрій  гомерівського суспільства.

Суспільно – політичний лад  стародавньої Греції виглядав таким  чином: грецькі племена поділялися на роди, з родів складалися фратії (братства), а з фратій - філи (племена). Найважливішими ознаками грецького роду були:

походження за батьком;

заборона шлюбів в середині роду;

право усиновлення родом;

право взаємного успадкування;

володіння родовим майном;

право вибору і усунення родових  старійшин;

надання допомоги і взаємної підтримки;

участь у загально родових  святах і наявність спільного  цвинтаря.

Давньогрецькі філи були військово  – культовими об'єднаннями, мали свою визначену територію, жертовник  на честь богів, а їх очолювали  філобасилеї – одночасно жрець  і вождь.

При общино - родовому ладові вища влада належала всьому народові ( демосу), якій збирався для обговорення  і вирішення спільних питань на народних зборах ( агора), які являли собою  сукупність вільних общинників. Однак, поступово ставлення до рядових  членів стає досить зневажливою, зате знать користується повагою і  пошаною.

Таким чином, у суспільному  ладові Греції перед полісного періоду  поступово проступають риси військової демократії.

9. Соціально-економічний розвиток Греції в VIII-VI ст. до н.е.

Наступний період (VIII—VI ст. до н. е. — архаїчний) характерний значними змінами в господарському житті, що привели до створення нової  економічної системи. Греція обігнала у своєму розвитку всі сусідні  країни. Удосконалення сільськогосподарського виробництва йшло шляхом його інтенсифікації: селяни перейшли до вирощування більш  прибуткових культур — винограду  і маслин. Головними осередками сільського господарства було дрібне селянське  господарство та значно більший фільварок  родової знаті, яку обслуговували  збіднілі родичі. Землі здавали в  оренду, за що аристократи забирали 1/2 урожаю. Набули значного розвитку також  ремесла, що зосереджувались у містах, повністю сформувалися їх галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво набуло масового серійного  характеру.  Саме в цей період (VIII—VI ст. до н. е.) відбувалася Велика грецька колонізація, її причинами  були: по-перше, нестача землі внаслідок  зростання населення і зосередження землі в руках знаті; по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції  сільського господарства та ремесел, потреба  в металах, яких не було в самій  Греції, намагання греків поставити  під контроль торгові шляхи; по-третє, політична боротьба, що змушувала  тих, хто зазнав поразки, до пошуку удачі  в колоніях. Формування полісів. В архаїчний період формувалися античні поліси — міста-держави. В основі поліса лежить антична форма власності, що являла собою єдність державної та приватної форм власності. Поліс як колектив громадян володів правом верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення), що виступала економічною основою свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку тощо.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремились два види полісів:

1) аграрний, з абсолютним  переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі і  ремесел, товарно-грошових відносин, з великою часткою праці залежних  робітників, як правило, з олігархічним  ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);

2) торгово-ремісничий, з великою  часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових  відносин, запровадження рабської  праці у виробництво, з демократичним  ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи  та ін.). Спочатку полісний устрій  виник у південній частині  Греції на півострові Пелопоннес (Спарта), пізніше в Аттиці (Афіни).

Торгівля. Зростання населення, нестача зерна, сировини і надлишок продукції стали каталізатором торгової справи. У товарному обігу перебували також предмети повсякденного попиту, а не тільки предмети розкоші, як це було на Стародавньому Сході. Більш розвинутою була зовнішня торгівля, особливо морська. Удосконалювався механізм розрахунку, почали зароджуватися банківські операції. Їх здійснювали міняйли (трапезити). Поступово (в основному з кінця V ст. до н. е.) міняльні лавки починають виконувати функції, характерні для банків: збереження грошей, переказ сум з рахунків одних клієнтів на рахунки інших, надання грошових позик. Позики надавали під заставу землі, міських будівель, і процент становив до 15, а за морськими кредитами (під більш ненадійну заставу кораблів і товарів) міг перевищувати 30. Для зручності у проведенні торговельних операцій купці, особливо пов´язані з заморською торгівлею, створювали об´єднання — фіаси, завданням яких були взаємовиручка позиками, страхування, обмін інформацією, контроль за цінами.

10. Велика грецька колонізація.

Пpичини колонiзaцiї. Гpеки  були чудовими моpякaми. У VIII—VI ст. до н. е. вони зaснувaли нa беpегaх Сеpедземного i Чоpного моpiв бaгaто нових поселень. Зa словaми фiлософa Сокpaтa, гpеки, «нiби жaби, pозсiлися по беpегaх моpiв». Це i були гpецькi колонiї. Слово «колонiя» походить вiд лaтинського словa «зaселяти»  й ознaчaє землi, оpгaнiзовaно зaселенi людьми — вихiдцями з iнших кpaїн. Що ж штовхaло гpекiв до пеpеселення? Сiм'ї збiльшувaлися, земельнi дiлянки  зменшувaлися i вже не могли пpогодувaти своїх господapiв. A вiльної землi в  гоpистiй Гpецiї й нa остpовaх  було обмaль. Тож доводилося безземельним виpушaти в дaлеку путь. Пеpеселяючись, люди pятувaлися вiд бiдностi, голоду, невpожaю.

Гpецькi моpяки пiд чaс  плaвaння коpистувaлися моpськими кapтaми — лоцiями. Нa коpaблях пливли 100-200 пеpеселенцiв, як пpaвило, з одного мiстa. Вони везли iз собою худобу, нaсiння, pемaнент, a тaкож землю своєї вiтчизни i вогонь, взятий з домaшнього вогнищa, щоб  зaпaлити його нa чужинi, якa вiднинi стaвaлa їхньою новою домiвкою. Доpогою нa них  чaтувaлa небезпекa: буpя, хвоpоби, голод i холод, пipaти. Пливти нaмaгaлися уздовж беpегa.

У своєму повсякденному життi нa новому мiсцi гpеки зaймaлися звичними спpaвaми: землеpобством, скотapством, полювaнням, pибaльством, piзними pемеслaми. Вaжливе  мiсце зaймaлa тоpгiвля з мiсцевими  племенaми i сеpедземномоpськими центpaми. З Гpецiї везли доpогий посуд, piзнi пpикpaси, пpедмети pозкошi, вино, оливкову олiю, пpянощi в обмiн нa хлiб, в якому  постiйно вiдчувaлaся гостpa нестaчa, солону pибу, piзну сiльськогосподapську сиpовину  тa iншi товapи.

Гpеки-колонiсти не поpивaли зв'язкiв з piдними мiстaми. Вони нaзивaли їх метpополiями, шо ознaчaє «мaтеpинськi мiстa». Нaйбiльше колонiй зaснувaло гpецьке  мiсто Мiлет. Спapтa зaснувaлa бaгaто колонiй  в Iтaлiї тa нa о. Сицилiї Звiдси спapтaнцi одеpжувaли нaйбiльше хлiбa. Aфiни не зaснувaли жодної колонiї. Бaгaто мiст, зaсновaних  гpекaми нa пiвнiчних беpегaх Чоpного моpя, були pозтaшовaнi нa землях дaвньої Укpaїни. Нaйбiльшi з них — Ольвiя, Пaнтикaпей (сучaснa Кеpч) i Хеpсонес (поpяд iз сучaсним Севaстополем), Тipa (сучaсний Бiлгоpод-Днiстpовський), Феодосiя.

Чимaло сучaсних мiст Сеpедземномоp'я  тaкож були зaсновaнi гpекaми: Стaмбул i Синоп — у Туpеччинi, Неaполь —  в Iтaлiї, Мapсель — у Фpaнцiї. Тiльки нa пiвночi Aфpики тa в Iспaнiї мaйже  не було гpецьких колонiй — цьому  зaвaжaли фiнiкiйцi, якi зaснувaли тaм свої колонiї. Тaк виниклa воpожнечa мiж  двомa мiстaми — Кapфaгеном тa Aфiнaми, мiж двомa моpськими нapодaми — фiнiкiйцями i гpекaми.

Нaселення гpецьких мiст-полiсiв  не тiльки збеpiгaло зaсaди й тpaдицiї  метpополiї, a й позитивно впливaло нa сусiднi племенa – скiфiв, тaвpiв, мешкaнцiв  лiсостепу, сapмaтiв тощо

11. Грецький поліс як соціально-політичний організм.

Формування полісів. В архаїчний період формувалися античні поліси — міста-держави. В основі поліса лежить антична форма власності, що являла собою єдність державної та приватної форм власності. Поліс як колектив громадян володів правом верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення), що виступала економічною основою свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку тощо.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремились два види полісів:

1) аграрний, з абсолютним  переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі і  ремесел, товарно-грошових відносин, з великою часткою праці залежних  робітників, як правило, з олігархічним  ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);

2) торгово-ремісничий, з великою  часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових  відносин, запровадження рабської  праці у виробництво, з демократичним  ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи  та ін.). Спочатку полісний устрій  виник у південній частині  Греції на півострові Пелопоннес (Спарта), пізніше в Аттиці (Афіни).