Шпаргалка по "Истории Древней Греции"

Пройшовши довгий шлях розвитку, значного рівня досягла давньогрецька  архітектура. У V ст. до н. є. остаточно  визначилися два архітектурних  стилі — дорійський та іонійський, почав формуватися коринфський  стиль, що набув подальшого поширення  у наступному столітті. Стрімкими  темпами розгорнулася будівельна діяльність. Так, в Афінах з'являється цілий  ряд чудових художніх будівель громадського характеру: храмів, портиків, будинків для гімнастичних і музичних змагань, приватних будівель. Чудовим пам'ятником будівельного мистецтва класичної епохи був Парфенон — храм Афіни-Діви (Парфенос) на афінському Акрополі. Він був побудований з мармуру, галерея, що оточувала храм, складалася з 46 колон дорійського ордера. На метопах і фронтонах містилися скульптурні зображення, що відтворювали героїчні оповідання й легенди, а на фризі була представлена процесія панафінейського свята в Афінах. У самому храмі перебувала статуя Афіни.

Художні будівлі споруджувалися й в інших частинах Греції. Особливою  славою користувалися храм Зевса  в Олімпії, храм богині Афіни на острові  Егіні й храми в деяких містах Сицилії.

У тісному зв'язку з архітектурою розвивалася скульптура, що досягла  в Стародавній Греції високої, неперевершеної досконалості завдяки творчості  Мірона, Фідія й Поліклета.

Мірон ставив за мету зобразити  людське тіло в момент руху. Найкраще йому вдалося це в статуї юнака  — метальника диска (Дискобола). Гордістю епохи був майстер Фідій —  чудовий скульптор, ливар, архітектор і декоратор. З 450 р. до н. є. він керував  усім художнім оформленням Афін. Але  світової слави Фідій набув дивними  статуями Афіни. Бронзова статуя Афіни  — проводирки у битвах (Промахос), що стояла у дворі Акрополя, виділялася серед інших здобутків мистецтва. Інша статуя Афіни — 12-ти метрова  Афіна-Діва (Парфенос) була культовою  статуєю Парфенона. Вона була виготовлена  із золота й слонової кістки на дерев'яній основі, що називається хрисоелефантинною  технікою. Вона стояла, опираючись на спис, а її золотий одяг спадав до самої  землі. У правій руці вона тримала  статую Перемоги (Ніке), на щиті її була зображена боротьба греків з амазонками, на бортах сандалів у рельєфі —  битва кентаврів з лапифами —  міфічним плем'ям, що жило у Фессалії.

Не менше захвату викликала  як у сучасників, так і у наступних  поколінь велична статуя Зевса в  Олімпії, виконаного в тій же техніці. На жаль, про ці й інші твори Фідія  нам відомо лише з літературних описів або через погані копії.

Сучасником Фідія був  Поліклет з Аргоса, що очолював школу  місцевих скульпторів. Сила його таланту  знайшла своє вираження у винятково  тонкому й правдивому зображенні людського тіла. До кращих здобутків  Поліклета належать: ідеальна статуя юнака-списоносця — «Дорифора», «Поранена  амазонка», юнак-атлет, що накладає пов'язку переможця на свою голову — «Діадумен», монументальна статуя Гери із золота й слонової кістки в Арголіді. Поліклет був також відомий і як теоретик мистецтва, що намагався розробити  й обґрунтувати закони пропорційності частин і гармонії людського тіла.

Характерною особливістю  всього класичного мистецтва були велич, спокій і врочистість, з одного боку, багатство й розмаїття матеріалу  та художня майстерність — з другого.

Третьою самостійною галуззю  грецького мистецтва був живопис. Його яскравим представником був  Полігнот, що прославився своїми картинами, розміщеними на стінах «Строкатого  портика» в Афінах і альтанки (лесхи) у Дельфах. Уявлення про сюжети й  характер творчості Полігнота дають  описи його картин у давньогрецького  письменника II ст. Павсанія, що склав  свого роду путівник по найвизначніших пам'ятниках архітектури й мистецтва  Греції «Опис Еллади». Новий напрямок у живописі було представлено Аполлодором. За свідченням римського письменника  й ученого І ст. Плінія Старшого, Аполлодор володів мистецтвом розміщення світла й тіні, а також передачі перспективи на своїх багатобарвних  картинах.

Така грецька культура класичного періоду, розвиток якої далеко не закінчується на цьому етапі, але  знаходить природне продовження  в наступному, елліністичному, який багато в чому перевершив попередній. Саме в цей період Афіни стають найсильнішим політичним і культурним центром, що об'єднує 200 міст, але разом  з тим протиборство двох моделей  розвитку культури — афінської і спартанської — знекровлює Грецію й робить її легким здобутком Македонської держави.

26. Утворення держави в Македонії. Піднесення Македонії за Філіппа II.

Перша Македонська держава  була заснована на початку 9 століття до н. е. грецькою династією Аргеадів, переселенців з південного грецького  міста Аргоса (звідси і назва —  Аргеади). Перший цар Македонії —  Пердікка I.

Македонія, що успадкувала, як вважалося, землі міфічного царства  Мідаса, очолювана династією Аргеадів, оформилася в самостійну державу  за царя Александра I, на прізвисько Філеллін, на початку V століття до н. е.. Саме за його правління починають карбувати  царську монету, а Македонія, що існувала довгий час в ізоляції, вступила в контакт з Елладою і територія  країни значно розширилася. До Александра I Македонію населяли різні племена, що мали власних вождів, і македонські  царі володарювали лише номінально в  районі Центральної Македонії.

Засновником царюючої династії, за Геродотом, вважається Пердікка I, вихідець з Аргоса, розташованого в східній  частині Пелопоннесу. За македонською оповіддю, він прийшов до Македонії  разом з двома братами і  спочатку пас кіз. За свідченням античних істориків македонські племена, що жили в басейні річки Аліакмон (грец. Αλιάκμων або грец. Αλιάκμονας) і прилеглих плоскогір'ях, у VIII столітті до н. е. почали свій рух на схід до узбережжя  Егейського моря і на північ до річки  Стримонас (грец. Στρυμών або грец. Στρυμόνας), витісняючи, винищуючи або  асимілюючи місцеві племена іллірійського, фракійського, фрігійського походження.

На початку V століття до н. е. Македонія і прилеглі до неї  землі були підкорені персидським  царем Дарієм I, який допоміг македонському  цареві укріпити і розширити владу  над племенами. Після поразки  персів експансія Македонської держави  продовжувалася, і наступник Александра, Пердікка II, відчув себе досить сильним  для того, щоб вступити у війну  з Афінами (420-ті роки до н. е.). Під  час Пелопоннеської війни Пердікка II використовував війська Спарти для  придушення сепаратизму гірських племен.

Наступник Пердікки Архелай  будував фортеці, проводив дороги, створив  регулярну армію. При ньому значно зріс культурний вплив Еллади в Македонії, відомий Евріпід жив при дворі  царя і навіть обіймав офіційну посаду. Наприкінці V століття до н. е. Македонія  встановлює владу над прилеглими грецькими містами — Підною і  Лариссою. Кордони Македонського  царства пролягли приблизно по річці  Аліакмон на півдні, що розділяла Македонію  і Фессалію (область Еллади) і  до річки Стрімон на сході, що відокремлює  від Фракії. Піндський хребет на заході відокремлював Македонію  від Епіру і Іллірії, у верхній  течії Аксій (нині Вардар, або Аксіос в сучасній Греції) служив кордоном на півночі.

Незабаром після вбивства Архелая в 399 до н. е. через несприятливі зовнішні чинники і внутрішню  смуту Македонське царство послабшало. Царі в результаті запеклої боротьби за престол змінювалися швидко. До середини IV століття до н. е. країна опинилася  на межі розвалу.

Посилення частини Греції, яку називають Македонією, розпочалося  з часів правління царя Архелая (413–399 рр. до н.е.). Але на могутню  державу Македонія перетворилася  за Філіпа II (382-336 рр. до н.е.), який став регентом при шестирічному цареві. Зосередивши у своїх руках  і політичну і військову владу, Філіп II провів кілька реформ.

У першу чергу відбулися  зміни в армії. Філіпп, використавши афінський досвід, створив власну навчену, дисципліновану, непереможну  македонську армію. Вони складалася із загонів піхоти, легкої і важкої кінноти. Основною силою армії була фаланга важкоозброєних піхотинців. Озброєні довжелезними списами, які  виставлялися далеко вперед, захищені щитами та під охороною кавалерії, вони наводили жах на супротивника.

27.Встановлення македонської гегемонії в Греції

Першим великим державним  діячем Македонії став цар Фі-ліпп II, син Амінти. Він здійснив низку  реформ, спрямованих на централізацію  держави та впорядкування грошової системи. Македонія першою у світі  створила не міліційну, а регулярну  армію, яка складалася з 30 тис. піхоти та 3 тис. кінноти. Піхота комплектувалася  з македонського селянства, а  кіннота - із землеробської та скотарської  родової знаті.

Піхота поділялася на легку, середню й важку. Таким же був  поділ кінноти. Це дозволяло ставити  перед кожним підрозділом спеціальні бойові завдання. Було створено принципово новий бойовий порядок важкої піхоти - македонська фаланга. Вона докорінно відрізнялася більш глибоким ешелонуванням від еллінської фаланги, наприклад, афінської чи спартанської. Перші шість шеренг фаланги, залежно  від їх розташування у глибині  строю, мали списи різної довжини. Так, якщо воїни першої шеренги мали триметрові списи, то фалангіти шостої шеренги - сарисси довжиною у 7 метрів. Вістря списів перших шести шеренг, таким  чином, виходили перед фронтом фаланги. Це давало можливість брати участь у бою не тільки воїнам першої шеренги, а й шести шеренг, що стояли позаду. Фаланга складалася з 16-18 тис. важких піхотинців і шикувалася у 8-12 шеренг у глибину. її невразливість будувалася на збереженні щільності бойового строю  під час бою. Це, звісно, вимагало високої май

стерності та навченості воїнів. Така майстерність була б нездійсненою мрією при побудові війська за звичним принципом полісного  ополчення.

Як вже згадувалося, Філіпп зміцнив і грошову систему  держави. Він пустив у обіг золотий  статер під назвою „філіппік", який за місткістю золота був вагомішим  від перського „дарика", що дотепер  обертався в Іонії та в Елладі. Купці стали охоче приймати „філіппік" і невдовзі той повністю заволодів  середземноморським ринком. Тепер Філіппові  лишалося заволодіти Елладою силою  зброї.

Це завоювання він розпочав з Фессалії та Фокіди. На противагу  його намірам виникає антимакедонська  коаліція грецьких полісів, яку очолили  Афіни з Фівами. На хвилі антимакедонських настроїв зростає політичний авторитет  і вагомість видатного афінського державного мужа - Демосфена. Він енергійними  зусиллями переконав афінян та беотійців  не скорятися македонцям і не жертвувати свободою вітчизни в обмін на обіцяний Філіппом „захист від зовнішньої небезпеки". Політичний прихильник македонців Ісократ, противник Демосфена, навпаки закликав еллінів перейти  під надійне крило одноокого  македонця, який обіцяє стати гарантом свободи і незалежності Еллади. Нарешті  переважило віковічне волелюбство  еллінів і у 338 р. до н.е. в Беотії, поблизу Херонеї, відбулася вирішальна битва об´єднаного еллінського  війська проти македонців. Тут  уперше побачив поле бою молодий 18-літній син Філіппа Александр¹ (356-323 pp. до н.е.). Батько довірив йому командувати в битві важкою кіннотою. У цій битві, яка завершилася повною перемогою македонців, Александр цілком виправдав надії батька. Це відіграло велику роль у майбутньому, бо армія побачила звитягу і мужність молодого царевича і довірилася йому як полководцю.

Поразка еллінів у битві  при Херонеї привела до втрати еллінської незалежності на тисячі років. Недаремно казали, що: „разом із тілами загиблих при Херонеї було поховано еллінську свободу". Тепер Афіни  готувалися до оборони, але Філіпп оголосив свободу всіх еллінських держав, яким відтепер належало об´єднатися для  походу проти персів. У 337 р. до н.е. він  скликав загальноеллінсь-кий конгрес  у Коринфі. Запрошені були представники всіх еллінських держав, за винятком Спарти. У ході конгресу Філіпп весь час  тримався в тіні і звідти керував  ходом подій. На конгресі було ухвалено, що:

- усі еллінські держави  повинні жити в мирі і злагоді,  не втручаючись у внутрішні  справи одна одної;

- усі непорозуміння між  еллінами мають ладнатися постійним  представником Коринфського конгресу;

- без санкції конгресу  не дозволялося змінювати політичний  устрій кожного полісу;

- заборонялися також переділ  землі, скасування боргів та  звільнення рабів. 

Головнокомандувачем еллінської армії, яку належало скликати для  походу, призначався Філіпп. Уже  було відправлено на азійський берег  Геллеспонту корпус Парменіона для  створення плацдарму. Уже було завершено  всі приготування до походу. Але  навесні 336 р. до н.е. під час весілля  своєї дочки Філіппа було вбито  заколотниками у старій македонській столиці, в Егах. До наших часів  І залишилося невідомим, хто направляв  руку Павсанія, вбивці Філіппа, бо царська  варта зарубала заколотника на місці. Смерть Філіппа, безумовно, була вигідною персам з огляду на близький початок  походу. Це могла бути й помста відставленої дружини Філіппа, Олімпіади, матері Александра. Руку Павсанія, вихідця  з аристократичної македонської фамілії, могла направляти стара  македонська родова знать, невдоволена  засиллям молодої, служилої знаті. Як би там не було, а новим царем, ледь не над теплим іще тілом Філіппа, було проголошено його сина, Александра. Виключну роль у визначенні спадкоємця відіграла підтримка війська. Воїни  вірили, що молодий цар спроможний повести армію до перемог і  багатої здобичі.

Установилося міжцарювання. Александра проголошено царем, але  в нього ще немає довіри з боку союзників його покійного батька. До того ж, майже одразу відпали дикі племена іллірійців, три-баллів, фракійців, підкорених Філіппом. Одразу ж піднялися  Афіни й Фіви. Запеклий ворог македонців, Демосфен, з´явився на народні збори  у святковому вбранні зі звісткою про смерть Філіппа. „Ну а цей  дурник, Александр, нам не страшний!", - такими словами завершив свою промову  Демосфен. На додачу з´ясувалося, що перський цар Дарій III прислав афінянам 300 талантів для війни проти Александра. Щоби надихнути громадян на боротьбу, Демосфен оголосив, що Александр загинув  у Фракійських горах під час  придушення бунтівних трибаллів  і навіть пред´явив громадянам свідка його загибелі.