Шпаргалка по "Истории Древней Греции"

1 Предмет курсу  "Історія Стародавньої Греції". Періодизація історії Стародавньої  Греції.

Історія Стародавньої Греції поділяється на 3 великих етапи: 1) етап крито-мікенської цивілізації; 2) полісний етап античної Греції; 3) елліністичний  період. Перший етап — це час виникнення, розквіту і падіння ранньокласових суспільств і перших державних утворень II тисячоліття до н. є. Після так  званого «дорійського завоювання» (XII ст. до н. є.) починається другий цикл розвитку державності в Стародавній  Греції, який включає в себе три періоди: 
1. Гомерівський, або предполісний («темні віки»), — XI—IX ст. до н. є. 
2. Архаїчна Греція (VIII—VI ст. до н. є.) — час формування полісних структур, Великої грецької колонізації і ранньогрецької тиранії. 
3. Класична Греція (V— IV ст. до н. є.) — розквіт давньогрецьких полісів, їхньої економіки, період найвищих культурних досягнень давніх греків. 
Останній етап — елліністичний. Він починається походами Александра Македонського (остання третина IV ст. до н. є.) і завершується в 30 р. до н. е., коли остання з елліністичних держав — Птолемеївський Єгипет — була завойована Римом. З цього часу історія Стародавньої Греції та колишніх елліністичних держав вивчається вже в рамках історії Стародавнього Риму.

2. Географічні та природні умови Стародавньої Греції

ГеографіяТериторіальне  ядро ​​- південна частина Балканського півострова (Балканська, або материкова, Греція), а також прилеглі до нього острови та західне узбережжя Малої Азії.На північному заході межувала з Іллірією, на північному сході - з Македонією, на заході омивалася Іонічним (Сицилійського), на сході - Егейським і фракійські морями. Включала три регіони - Північну Грецію, Середню Грецію і Пелопоннес. Північна Греція гірським хребтом Пінд ділилася на західну ( Епір) і східну ( Фессалія) частини. Середня Греція відмежовується від Північної горами Тімфрест і Ця і складалася з десяти областей (із заходу на схід): Акарнанії, Етолія, Локрія Озольская, Доріда, Фокиде, Локрія Епікнемідская, Локрія Опунтская, Беотія, Мегаріда і Аттика. Пелопоннес поєднувався з рештою Грецією вузьким (до 6 км) Коринфским перешийком.Центральної областю Пелопоннесу була Аркадія, яка межувала на заході з Еліди, на півдні з Мессенії і Лаконией, на півночі з Ахайя, на сході з Арголіда, Фліунта і Сикионе; в крайньому північно-східному куті півострова розташовувалася Коринф. Острівна Греція налічувала кілька сотень островів (найбільші - Крит і Евбея), утворювали три великі архіпелагу - Кіклади на південно-заході Егейського моря, Споради у східній та північній його частині та Іонічні острова в східній частині Іонічного моря. Балканська Греція в основному - гориста країна (її пронизують з півночі на південь два відгалуження Динарських Альп) з надзвичайно порізаною береговою лінією та численними затоками (найбільші - Амбракійскій, Коринфский, Мессенської, Лаконской, Арголідскій, Сароническим, Малійскім і Пагасейскім).Найбільші з грецьких островів - Крит на південний схід від Пелопоннеса і Евбея, відокремлена від Середньої Греції вузьким протокою. Численні острови Егейського моря утворюють два великих архіпелагу - Кіклади на південно-заході і Споради у східній та північній його частині. Найвагоміші з островів біля західного узбережжя Греції - Керкіра, Левкада, Кефалленія і Закінф.

Природні умовиГірські ланцюги ділять Грецію на безліч вузьких і ізольованих долин з виходом до моря. Тут мало великих родючих рівнин, якщо не вважати Лаконії, Беотії, Фессалії і на Евбее. У давньогрецький період три чверті території складали пасовища і лише одна восьма була зайнята ріллею. Багатством і різноманітністю відзначався як рослинний (дуб, горіх дикий, кипарис, каштан, ялиця, ялина, мирт, лавр, олеандр тощо), так і тваринний світ (ведмеді, вовки, лисиці, вепри, кабани, лані, олені, козулі , зайці; в стародавні часи леви), але особливо багато давало море. Надра таїли значні поклади корисних копалин, насамперед заліза (Лаконія, численні острови), а також срібла (Аттика, Фасос, Сифнос), міді (Евбея), золота (Фессалія, Фасос, Сіфнас), свинцю (Кеос), білого мармуру ( Аттика, Парос), темно-синьої глини (Аттика).

3. Природа та географічне положення, населення

Греція розташована на Балканському півострові, у східній  частині Середземного моря. З давніх часів місцеве населення називало свою батьківщину Елладою. Із заходу її омиває Іонічне море, а зі сходу – Егейське. З півночі Еллада обмежена хребтами Балканських гір. Найвищими горами Греції є Олімп (висота 2 917 м) та Парнас (2 450 м).

Грецію поділяють на континентальну й острівну. Континентальна складається  з трьох частин: Північна (Ахейя), Середня (Аттика) та Південна (Пелопоннес). Ахейя й Аттика з'єднані між собою Фермопільським проходом, а Аттика і Пелопоннес – вузьким Коринфським перешийком. Острівна Греція налічує кілька тисяч великих і маленьких островів. Найбільшими з них є Крит, Евбея, Родос, Саламін.

Літо в Греції жарке  та посушливе, а зима порівняно прохолодна, хоча й без снігу. Опади бувають  в основному восени та взимку. Навесні  та влітку дощі бувають украй рідко. Великих річок немає.

Це гориста країна з  гірськими луками, хребтами, долинами, у якій небагато земель, придатних  для землеробства. Тільки на півночі  та півдні, а також у гірських долинах є порівняно великі ділянки  родючих земель. На схилах гір здавна вирощували виноград, ячмінь і фрукти, у південних долинах країни дозрівали  апельсини й оливки.

Гори Еллади багаті на дорогоцінні, кольорові метали та залізо, славляться також покладами будівельного каменю, мармуру, високоякісної глини.

2. Населення Давньої Греції

Територія Греції була заселена з давніх часів, переважно на родючих  землях долин Фессалії й Додони та на островах Егейського моря. У III тис. до н.е. тут починають утворюватися військові союзи, будуються укріплені поселення.

Такі поселення перетворювалися  на осередки землеробства і скотарства. З часом тут почали будувати складні  іригаційні системи. Це давало можливість за умов теплого клімату вирощувати зернові культури, виноград, оливки. Вже в ті часи з оливок виготовляли  олію, з винограду – вино, оцет.

Поселення давніх жителів  Еллади мали вимощені каменем вулиці й водогони. Палаци й храми, багатоповерхові  будинки будували із каменю, вміли  виплавляти й обробляти мідь, бронзу, виготовляти високоякісну кераміку, будувати кораблі.

Життя давнього населення  Греції було нерозривно пов'язане з  морем. Це єдиний шлях, який сполучав Балканський  півострів з островами Середземномор'я. Нерідко допливти до сусіднього поселення  було легше, ніж долати шлях через  гори. Море було багате на рибу та інші морепродукти, тому населення Греції було вправним у риболовлі та кораблебудуванні.

У III-II тис. до н.е. з півночі на Балканський півострів вторглися племена ахейців. Поступово вони захопили не тільки континентальну Грецію, а й острови Егейського моря.

Наприкінці II тис., так само з півночі, в Елладу прийшли дорійці. Вони відзначалися надзвичайною агресивністю та жорстокістю. Давні народи, які населяли територію Греції, а також прийшлі ахейці й дорійці утворили єдиний народ, який і дістав назву «греки».

4. Джерела з історії Стародавньої Греції.

Нечисленні джерела цього  часу підрозділяються на три основні  категорії: письмові пам’ятники, написані складовим письмом, дані археологічних  розкопок міст і поселень і зведення з історії II тисячоліття до н. е., що збереглися у творах грецьких авторів пізнішого часу.

Найбільш ретельні та систематичні дані про історію та політичну  думку Давньої Греції містять  письмові джерела. Головними письмовими джерелами з історії політичної думки Греції є твори античних істориків, філософів, політиків.

Таблички, написані складовим  письмом, були знайдені під час розкопок на Криті Евансом в 1901 р., проте  лише в 1953 р. англійський вчений М. Вентріс  розшифрував незрозумілу мову написів. Нині відомі декілька тисяч табличок, написаних складовим письмом. Вони знайдені на розвалинах Кносса на Криті, під час розкопок міст Пілоса, Мікен, у Фівах, Тиринфі, але понад усе (понад 90% усіх текстів) виявлено в архівах  Кносса і Пілоса. Переважна більшість  табличок датуються XIV—XII ст. до н. е. Написи дуже короткі і головним чином  документи господарської звітності.

Деяка інформація про історію  ахейських і Критських царств міститься в пізній грецькій традиції. У поемах Гомера «Іліада» і «Одіссея», складених в IX—VIII ст. до н. е., збереглися не лише живі спогади про минуле, зокрема про події Троянської війни, але і цілі пісні і оповіді, складені в ахейську епоху.       У творах грецьких авторів V—IV ст. до н. е. (Геродота, Фукідіда, Арістотеля) і  подальших століть (Страбона, Плутарха, Павсанія) збереглися окремі смутні спогади  про славне минуле греків, про могутність Критського царя Міноса, створення  великої держави, про високу культуру того часу. Досить різноманітний, хоча і дуже складний для вивчення матеріал про історію і культуру, звичаї і релігію греків II тисячоліття  до н. е. міститься в численних  оповідях і міфах греків про богів  і героїв.

Загальна кількість і  різноманітність джерел для вивчення історії Греції VIII—ІV ст. до н. е. різко  зростає. Найбільш ранніми письмовими джерелами стали епічні поеми, що приписуються сліпому оповідачеві  Гомеру — «Іліада» і «Одіссея». Ці твори вважаються кращими зразками епічного жанру світової літератури і були складені на основі численних  оповідей, легенд, пісень, усних народних переказів, висхідних ще до ахейського часу.        Цінні відомості про землеробство, важку селянську працю і сільський побут можна отримати з поеми «Праці і дні» беотійського поета Гесіода (рубіж VIII—VII ст. до н. е.). Йому ж належить інша поема — «Теогонія», де детально описані релігійні переконання греків, походження богів, їх генеалогія і взаємовідносини. Праця афінського історика Фукідіда, сина Олора (приблизно 460—396 рр. до н. е.), присвячена подіям Пелопоннеської війни (431—404 рр. до н. е.).        Безліч відомостей різноманітного характеру міститься в численних розмовах афінських ораторів IV ст. до н. е., які дійшли до нашого часу,— Лісія, Ісократа, Демосфена, Есхіна, Гіперіда.

Греки робили написи досить часто і з різних приводах: договори з іншими державами, статті законів, фінансові та інші звіти, запису про  витрати, продажу майна, застави, договори про оренду, присвячення богам, будівельні написи, перерахування заслуг покійника  і багато що інше. Сам характер грецьких написів, таким чином, припускає  надзвичайно широкий об’єм найрізноманітнішої інформації, знайомство з якою дозволяє дізнатися про такі сторони життя, про які мовчать усі інші джерела. Написи, як правило, сучасні згаданим в них подіям, викладають достовірні факти, оскільки виставлялися для публічного огляду.

У «Історичній бібліотеці»  Діодора Сицилійського (I ст. до н. е.), що складається з 40 книг, повністю збереглися книги XVIII—XX, в яких окрім історії  класичної Греції (V—IV ст. до н. е.) детально описані боротьба діадохів, історія  правління тирана Агафокла в Сицилії  та інші події ранньоелліністичної  історії (до 30 р. до н. е.). Діодор користувався достовірними джерелами, і його фактичний  матеріал має велику цінність. Разом  з подіями військово-політичними  Діодор висвітлює також економічний стан воюючих сторін, наприклад Єгипту і Родосу, коротко повідомляє про соціальні зіткнення.

Найбагатші відомості  найрізноманітнішого змісту приведені  в «Географії» Страбона (64 р. до н. е. — прибл. 23/24 р. н. е.). Праця Страбона — не стільки географія в загальноприйнятому сенсі, скільки енциклопедичне керівництво  для практичних потреб державного управління. Тому Страбон самим ретельним  чином описує не лише географічне  положення, клімат, природні ресурси, але  і особливості господарського життя  кожної області, державний устрій, найбільш знаменні політичні події, пам’ятки культури. Велика частина об’ємистої праці Страбона (12 книг із 17) присвячена опису грецького світу. У книгах Страбона досить багато відомостей, що відносяться до архаїчного і класичного часу, але найбільша інформація дана якраз з елліністичного періоду  грецької історії.   

Унікальним по багатству  матеріалу для відтворення історії  культури Греції усіх епох, включаючи  архаїчну, класичну і елліністичну, являється твір Павсанія (II ст. н. е.) «Опис Еллади«. Праця Павсанія складається  з 10 книг, кожна з яких присвячена культурі найбільш багатих історичними  пам’ятниками областей Балканської  Греції. Павсаній детально описує храми, святилища, архітектурні комплекси, залишки  будівель, статуї, картини, включає  в ці описи оповіді і міфи, пов’язані  з тими або іншими пам’ятниками.

Численні епіграфічні, нумізматичні, археологічні джерела з історії  еллінізму. Знайдені десятки тисяч  найрізноманітніших написів практично  з усіх областей грецького світу  найрізноманітнішого змісту — від  законодавчих актів до учнівських вправ. Новою категорією джерел для вивчення елліністичної історії, особливо Єгипетського царства Птолемеїв, є численні тексти на папірусах.

5. Мінойська цивілізаціяНайдавнішим осередком цивілізації в Європі був острів Крит. Час виникнення мінойськоі цивілізації - межа ІІІ-ІІ тис. до н.е. У цей час на Криті з'являються химерні споруди — палаци. Головна резиденція правителів знаходилася в Кносі. Тут же жив легендарний владика Криту — цар Мінос. Греки називали палац Міноса "лабіринтом". Незважаючи на видиму внутрішню хаотичність будівлі, палац Справляв враження цілісного архітектурного ансамблю. У палаці було все необхідне для спокійного й зручного життя його мешканців. Будівельники палацу передбачили навіть водопровід, каналізацію, систему вентиляції й освітлення. Під час розкопок кноського палацу археологи знайшли багато різноманітних творів мистецтва й художнього ремесла, виконаних з великим смаком і майстерністю. Це свідчило про високий рівень розвитку гончарства, ювелірної справи, живопису та ін. Центральною фігурою мінойського пантеону була велика богиня — "володарка". Поруч з великою богинею, утіленням жіночності й материнства, символом вічного відновлення природи знаходилося божество, що уособлювало в собі руйнівні сили природи — грізну стихію землетрусу, силу розбурханого моря. Ці явища у свідомості мінойців були пов'язані з образом могутнього й лютого бога — бика. На деяких мінойських печатках божественний бик зображений у вигляді фантастичної істоти з бичачою головою, що відразу ж нагадує нам більш пізній грецький міф про Мінотавра. Релігія відігравала величезну роль у житті мінойського суспільства, накладаючи свій відбиток абсолютно на всі сфери його духовної і практичної діяльності. Вищою монархічною владою була "теократія" (один з різновидів монархії, коли світська й духовна влада належать одній і тій же особі). Цар вважалася особою священною й недоторканною. На той час Крит був високорозвиненою державою, де споруджувалися мости, зрошувальні канали, прокладалися дороги, водопроводи. При цьому обов'язково здійснювався державний облік у всіх сферах за допомогою глиняних табличок. Мінойська держава мала широкі торговельні зв'язки з Єгиптом, Сирією та іншими країнами. Колонії і торгові факторії виникали на островах Кікладського архіпелагу, на острові Родос і навіть на узбережжі Малої Азії, у районі Мілета. Розквіт мінойської цивілізації припадає на XVI-XV ст. до н.е. У середині XV ст. до н. е. Крит пережив катастрофу, рівної якій острів не знав за всю свою багатовікову історію. Майже всі палаци й поселення були зруйновані, уцілілі мешканці покинули благодатний колись край, запустіння прийшло сюди на тисячоліття. Після такого удару мінойська культура вже не змогла більше ніколи відродитися. Одні вчені вважають, що загибель Мінойської держави була наслідком виверження вулкана на острові Фера. Інші вчені схиляються до думки, шо винуватцями катастрофи були греки-ахейці, які вторглися на Крит з материкової Греції.