Шпаргалка по "Истории Древней Греции"

У II—І ст. до н.е. в Римі утверджується  грецька система освіти, правда з  деякими особливостями. Діти з більш  багатих сімей починали відвідувати  школу, досягнувши шестирічного віку. Поступали вони в так званий лудус - початкову школу. Більшість дітей  закінчували лудус у віці 11 років  і подальшу освіту здобували уже  вдома.

Досягнувши одинадцятирічного  віку, деякі хлопчики переходили до граматика (середня школа), де вони вивчали  такі предмети, як історію, філософію, географію, геометрію, музику і астрономію. Важливими предметами були також  латинська і грецька мови. Твори  римських і грецьких письменників вивчались  дуже ретельно. Вважалось, що учні повинні  вміти імітувати стиль знаменитих авторів. Грецька мова була необхідна  римлянам тому, що більшість кращих книг з різних галузей знань були написані греками. На завершальному  етапі навчання нерідко здійснювались  освітні поїздки в грецькі  культурні центри, особливо в Афіни.

На вищій стадії навчання особлива увага, на відмінну від Греції, приділялась не філософії, а риториці. В Римі замість математичних наук на перше місце вийшли юридичні. Одним із завдань середньої освіти була підготовка учнів до занять з  учителем красномовства - так званим ритором. Кожний, хто хотів стати  політичним, державним діячем або  юристом, повинен був учитись  умінню красиво і виразно говорити перед публікою. Навчання ораторському мистецтву починалось з 13 або 14 років  і могло продовжуватись дуже довго. Так, наприклад, Цицерон учився цьому  мистецтву до 30 років. У стародавньому  Римі система ораторських шкіл, де виховували ораторів, філософів-полемістів, була дуже розгалуженою. До цих шкіл юнаки вступали після закінчення граматичної школи.

Сильного впливу з боку грецької зазнала римська література. Першими творами на латині були переклади  з грецької мови. Першим римським поетом, основоположником римської літератури був грек Лівій Андронік (помер  в кінці III ст. до н.е.). Разом з багатьма іншими полоненими греками він прибув до Риму після завоювання грецького  міста Тарента у Південній  Італії в 272 р. до н.е. Відпущений на волю сім’єю Лівіїв, він прийняв ім’я Тіт Лівій Андронік. Він був  учителем і з навчальною метою  переклав на латинську мову «Одіссею»  Гомера - перший в європейській літературі переклад і одночасно перший пам’ятник  римської літератури. Протягом двох століть  «Одіссея» Лівія Андроніка залишалась в Римі шкільною книгою. Андронік перекладав на латинь також грецькі трагедії та комедії, переважно Софокла і  Еврипіда. Причому його переклади  були дуже вільними, допускали включення  нових уривків, зміну імен. Сучасну  ж йому елліністичну поезію Андронік знав мало і її вплив ніяк не позначився на його творчості.

На культуру Риму у великій  мірі впливало грецьке мистецтво. Греки  визнавали могутність гармонії, пропорційності та краси. Римляни не визнавали іншої  могутності, крім могутності сили. Особисті таланти не висувались і не культивувались - соціальна установка була зовсім інша. Звідси і формула дослідників  римської культури - «великі діяння були здійснені римлянами, але серед  них не було великих людей» - великих  художників, архітекторів, скульпторів, не було рівних за значенням геніям античної Греції. Римські скульптори та художники намагалися старанно копіювати  грецькі зразки. Поети і драматурги переспівували сюжети грецької поезії і драми.

Починаючи з III ст. до н.е., широкого розповсюдження набув у Римі театр. Це сталося після того, як між  Римом і Грецією встановились тісні зв’язки. Перша п’єса була представлена в Римі в 240 р. до н.е. Це була грецька драма, яку переклав на латинську мову Лівій Андронік. Спочатку вистави відбувались в  примітивних дерев’яних театрах, але  в 55 р. до н.е. Помпей побудував у Римі перший кам’яний театр, який вміщав до 27 тис. глядачів. Пізніше такі театри були побудовані по всій Римській імперії. В цілому римляни незмінно розглядали театр насамперед як засіб розваг, як предмет розкоші, а не частину  внутрішнього світу.

Від греків римляни здобули  більшість своїх пізнань у  медицині. Гіппократ склав опис всіх відомих тоді хвороб і вказав, як їх потрібно лікувати. Його праці були покладені в основу медичної освіти в Греції, а потім і в Римі. В республіканську епоху в  Римі були відкриті медичні школи  і почалося організоване навчання мистецтву  лікування.

Вплив грецької культури був  настільки сильним, що на початку, після  завоювання Еллади, римська наука  стала двомовною. Лише з часом  римські філологи розробили лексичну та синтаксичну систему латині настільки, що нею можна було передавати всі  тонкощі всебічно розвинутої грецької мови.

Грецького впливу не уникнув  непримиренний противник грецької риторики, філософії та поезії Марк Порцій Катон Старший (234149 рр. до н.е.) - видатний римський державний діяч і письменник. У своїх творах він  використовував грецькі джерела. Найдавнішим  твором римської прози, який дійшов до наших днів, став його трактат «Про землеробство». Катон став першим істориком, який писав латинською мовою. Він  зробив історичний опис життя римлян з найдавніших часів під назвою «Джерела». Ця книга не збереглася.

У духовному житті римлян значне місце посіла епікурейська філософія. Вчення грецького філософа Епікура  найповніше викладене в поемі  «Про природу речей» римського поета, філософа Тіта.

70. етап в історії країн Східного Середземномор'я — етап еллінізму — починається з походів Александра Македонського (IV століття до н. е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Стародавнім Римом у I столітті до н. е. (останнім був захоплений Єгипет). Македонія, що завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, тож після звитяжних походів Александра Македонського давньогрецька культура розповсюджується по завойованих східних країнах. В свою чергу, підкорені народи були носіями власної давньої культури і самі впливали на античну культуру.

 Фреска «Мозаїка Александра»,  що зображує битву при Іссі: Александр Македонський на своєму  коні Букефалі

Битва при Херонії і  завоювання греко-македонської армії  на сході під командуванням Александра Македонського відкрили період еллінізму. Монархія Александра розпалася одразу після його смерті 323 до н. е. Довга  боротьба діадохів і їх наступників  — епігонів — призвела до створення  низки самостійних елліністичних  держав (найбільшими з них були монархії Селевкідів, Птолемеїв і  власне Македонія). Для Греції елліністичного періоду характерне переважання  держав і союзів воєнізованого типу (Македонія, Ахейський союз, Етолійський  союз, деякий період — Спарта), які  продовжували оскаржувати панування  в Греції.

У більшості держав при  владі перебували олігархія чи царі. Боротьба держав на чолі з Афінами  проти Македонії після смерті Александра (Ламійська війна) закінчилася  перемогою Македонії і розправою  із грецькими демократами. Після  вторинної поразки у Хремонідовій війні (267–261 роки до н. е., названа на честь афінського полководця Хремоніда) Афіни були розгромлені, ставши цілком залежними від Македонської монархії. Однак Македонія не змогла відновити свою владу над усім Балканським півостровом. Проти неї боролися два нових могутніх союзи — Ахейський (відновлено близько 280 до н. е.) та Етолійський (створений близько 320 до н. е.).

Ахейський союз охоплював  більшу частину Пелопоннесу (крім Спарти, яка увійшла в союз після 192 до н. е.) і найбільші міста (Сікіон, Коринф, Мегари). У Етолійський союз, крім Етолії, входили райони Середньої  Греції (крім Афін), південна Фессалія та деякі інші міста. Боротьба наступників  Александра, а пізніше Македонії  і двох союзів за владу в Греції призводила до масового руйнування міст, продажу греків у рабство, заселення  центрів новими колоністами. Спустошували грецькі міста й пірати, яких використовували  етоляни, продаючи їм у рабство жителів  захоплених міст (з однієї тільки Лаконіки було продано до 50 тисяч осіб). Результатом  боротьби були повільна агонія міст, розорення  середніх верств, зростання бідноти, хвилювання якої ставали звичайним  явищем (у Коринфі, Аргос, Мілеті).