У 79 р. до н. е.
несподівано для усіх і абсолютно
добровільно Сулла відмовився
від своєї необмеженої влади.
Незабаром, в 78 р. до н. е.,
він помер на 60-му році життя.
Після його смерті біля влади
опинилася сенатська олігархія,
могутність якої зміцнив грізний
диктатор.
55. Італіки добилися прав римського
громадянства після кровопролитної Союзницької
війни. Якщо раніше правами римських громадян
обладали близько 400 тис. здатних носити
зброю чоловіків, то тепер правами громадянства
було наділено близько 2 млн. чоловік. Рим
як місто-держава до 80 р. I ст. до н. е. очолював
федерацію італійських міст і був пов’язаний
з ними договірними стосунками. Тепер
же сталося політичне об’єднання Італії,
а Рим як місто-держава розчинився і зник
у більшому державному утворенні. Колишній
поліс — гегемон італійських громад і
міст — перетворився на столицю, а колишні
неповноправні громади — в рівноправні
частини держави.
Крах полісних порядків
і утворення величезної держави
був викликаний в першу чергу
створенням товарної економіки,
широким проникненням рабства
в усі сфери виробництва в
Римі.
Ріст числа рабів,
перетворення рабів на основного
трудівника в сільському господарстві
і ремеслі підривали дрібне
виробництво, що складало найбільш
глибоку основу полісних порядків,
підривали єдність цивільного
колективу, призводили до соціального
розшарування і появи гострих
соціальних протиріч.
З іншого боку, розкладання
полісних відносин сприяло затвердженнюї
самодостатності і натурального
дрібного виробництва, перехід
до товарного господарства на
рабовласницьких віллах і в
майстернях вели до пожвавлення
товарно-грошових відносин в країні
і прискорення загального темпу
історичного розвитку. Якщо раніше
землю можна було продати або
купити лише у вузькому крузі
повноправних римських громадян,
то тепер вона стала повною
приватною власністю, і усі
обмеження, пов’язані з її
купівлею і продажем, були ліквідовані.
При полісних порядках значна
частина землі належала державі
і була, таким чином, вилучена
із обігу. Після аграрних реформ
і виділення земельних наділів
Гракхами, Сатурніном і Суллою
велика частина державної землі
Італії була роздана окремим
особам і перетворилася на
їх приватну власність. Широкий
розвиток приватної власності
на землю, ліквідація усіх обмежень
по купівлі-продажу землі послужили
основою краху полісних порядків,
сприяли впровадженню товарно-грошових
відносин у виробництво, інтенсифікації
римської економіки. Після розгрому
змови Катіліни в Римі і
Італії як популяри, так і сенатська
знать з тривогою чекали повернення
східної армії Помпея. Побоювалися,
що звитяжний воєначальник разом
з вірними йому легіонами насильно
захопить владу в державі. Проте
Помпей розсіяв тривоги столичних
політиків. Прибувши в Італію
в 62 р. до н. е., він, як і
пропонувала конституція, відразу
розпустив свої війська, не
виявивши бажання вести їх
на Рим за прикладом Сулли.
До того ж після пригнічення
змови Катіліни політичне положення
для встановлення диктатури було
несприятливим. Боязка сенатська
аристократія, яка так боялася
легіонів Помпея, після їх розпуску
доклала всіх сил, щоб принизити
звитяжного полководця. Йому було
відмовлено в консульстві наступного
року, сенат не затверджував зроблених
ним розпоряджень на Сході,
нарешті, був провалений законопроект
народного трибуна Флавія, який
пропонував наділ ветеранів Помпея
земельними ділянками.
Помпей опинився в
скрутному становищі. Воєначальник,
що взяв безліч перемог, розбив
війська 22 східних царів і царьків,
добре влаштував справи в східних
провінціях, в результаті підступів
столичних політиків виявився
перед небезпекою втратити свій
авторитет. Сенат загрожував анулювати
його розпорядження на Сході.
Він навіть не міг виконати
свою обіцянку про наділ ветеранів
земельними ділянками.
Помпей діяв енергійно
і рішуче, щоб зломити опір
сенатської олігархії. Він домовився
з двома найбільш великими
політичними діячами того часу
— Крассом і Юлієм Цезарем.
Ця негласна угода про спільну
боротьбу з сенатською олігархією,
що знаходиться в 60 р. до
н. е., і дістало в історії
назву першого
тріумвірату.
56 Після деяких коливань і ретельного
аналізу військово-політичної обстановки,
що склалася, Цезарь прийняв рішення почати
військові дії проти сенату і Помпея. 10
січня 49 р. до н. е. один з легіонів Цезаря
форсував пограничну річку Рубікон, відділяючу
провінцію Цізальпійська Галлія від власне
Італії. Жереб був кинутий (Alea jacta est). Громадянська
війна, в якій загинула Римська республіка,
почалася.
На перший погляд, військово-політичне
положення Цезаря було хитким.
Йому протистояла потужна коаліція
талановитого полководця Помпея
з його армією і правлячого
сенату, тобто існуючого уряду,
що мав в розпорядженні не
лише увесь авторитет законного
органу управління, але і величезну
державну казну. Проте реальне
положення Цезаря виявилося стійкішим,
ніж могло здатися на перший
погляд. З військової точки зору,
сили Цезаря були значнішими,
ніж у Помпея і сенату. Якщо
за загальною чисельністю вони були
більш менш рівними (по 12—14 легіонів у
кожного), армія Цезаря була монолітна,
набула великого досвіду ведення війни
в Галлії, була повністю відмобілізованою
і готовою до найрішучіших дій. Армія Помпея
була роздроблена на два великі угрупування,
з яких одна (6 легіонів) стояла в Африці,
інша (8 легіонів) була розквартирована
в Іспанії, тоді як їх командувач знаходився
в Римі. Вже понад 10 років воїни Помпея
не брали участь у великих війнах, насолоджувалися
тривалим миром і, природно, поступалися
за своїми бойовими якостями загартованим
у боях ветеранам Цезаря. Правда, Помпей
від імені сенату міг зробити набір в легіони
серед римських громадян в Італії, до того
ж мав в розпорядженні усю державну казну.
Як і в минулі роки Цезарь і його однодумці
вирішували проблеми, що встають, рішуче,
сміливо і далекоглядно. Після тривалого
перебування в Єгипті римський диктатор
виступив проти новоявленого відновника
Понтійського царства Митридата і його
сина Фарнака, і у битві при Зелі римські
легіони без особливих зусиль наголову
розгромили різношерсту, поспішно зібрану
армію боспорського царя (47 р. до н. е.).
Саме про цю перемогу Цезарь написав знамениті
слова: прийшов, побачив, переміг (veni, vidi,
vici), підкреслюючи рішучість дій і скоротечность
усієї кампанії. Ця стрімка перемога стабілізувала
військово-політичну ситуацію в усіх східних
провінціях.
Прибувши в Рим після
довгої відсутності, Цезарь передусім
своїм рішучим втручанням пом’якшив
гостроту боргової проблеми. Була
скасована заборгованість по
квартирній платі за минулий
рік, якщо ця плата не перевищувала
2000 сестерціїв за місяць в Римі
і 500 сестерціїв в італійських
містах. Одночасно був підтверджений
закон 49 р. до н. е. про
вирахування сплачених відсотків
з основної суми боргу, що
скоротило заборгованість не
менше чим на 1/3. Лихварям було
заборонено під страхом покарання
підвищувати процентні ставки
зверху прийнятої норми (0,5% в
місяць, 6% в рік). Цезарь хоча і
затвердив суворі заходи Марка
Антонія по військовому пригніченню
виступу Долабелли, але демонстративно
не став карати бунтівного
трибуна і навіть наблизив
до себе. Перемога в громадянській
війні і прихід до одноосібної
влади розглядалися Цезарем і
його політичним оточенням не
як одне із звичайних явищ,
а як подія епохального значення,
свого роду поява нового історичного
періоду. Мабуть, ця концепція
послужила одній з головних
причин радикальної реформи римського
календаря і переходу на нову
систему літочислення. Слід сказати,
що римський календар був незручним
і заплутаним. Річний цикл складався
з 12 місячних місяців (по 28—29 днів),
і в кожному році накопичувалося,
так би мовити, до 22—23 зайвих днів.
Для узгодження місячного і
сонячного циклів щороку доводилося
додавати вставний місяць, що
було досить незручно. До того
ж в межах величезної Римської
держави у багатьох провінціях
велося власне традиційне літочислення.
Це була гуманна далекоглядна
політика. Цезарь, можливо, один з
небагатьох (можливо, єдиний) політиків
світової історії, який не дав
розвинутися у своїй душі почуттям
жорстокості, помсти і ненависті
і усіма доступними йому засобами
прагнув до згоди і консолідації
в ім’я вищих державних інтересів.
В той самий час
відома компромісність реформ
і політика помилування колишніх
супротивників Цезаря разом з
його програмою встановлення
монархічного ладу породжували
і зміцнювали опозицію. Проти
Цезаря була складена змова,
на чолі якої встали Юний
Брут, Касій Лонгін і Децим
Брут, ідейним натхненником змови
став Марк Тулій Цицерон.
57. У своєму політичному, соціально-економічному
й культурному розвитку Стародавній Рим
пройшов три періоди:
1. 754 (753) — 510 (509) до
н. є. — царський період. У
цей час правили сім царів:
Ромул, Нума Помлілій, Тулл Гостілій,
Анк Марций, Тарквіній Приск, Сервій
Тулій, Тарквіній Гордий. Повноправних
громадян, що складали родову організацію,
називали патриції, тих, що знаходилися
поза нею, — плебеї. За переказами, Ромул
започаткував сенат — головну державну
раду, що обмежувала владу царя й складалася
із старійшин роду, а Сервій Тулій включив
до римського народу плебеїв. Після вигнання
останнього царя Тарквінія Гордого в країні
була встановлена республіка.
2. 510 (509) — 30 (27) до
н. є. — республіка. Прерогативи
царської влади в цей період
були розділені між консулами,
які обиралися на один рік.
У боротьбі між патриціями
й плебеями останні добилися
утворення посади народного трибуна
— спеціального представника, що
захищав права плебеїв, допущення
плебеїв на посаду консула
й відміни боргової кабали. Підкоривши
усю територію Італії, Рим перетворився
на велику державу, що добилася
гегемонії в усьому Середземномор´ї.
У результаті громадянських війн
та соціальних конфліктів велику
роль починає відігравати армія
та її вожді. У ході громадянської
війни 49—45 pp. до н. є. необмеженим
правителем країни стає Гай
Юлій Цезар, а після його
смерті — Октавіан Август, що
у 27 р. до н. є. отримав
від сенату необмежені повноваження.
Республіка перетворилася на
Імперію.
3. 30 (27) до н. є.
— 476 — імперія. Спочатку титул
імператора був лише почесним
військовим титулом, яким солдати
нагороджували свого полководця
після крупної перемоги, але Юлій
Цезар перший почав користуватися
ним як постійним, у його
ж наступника — Августа цей
титул вже набуває монархічного
значення. Імператори мали довічну
владу народного трибуна, звання
верховного понтифіката (жерця),
за бажанням обіймали посаду
консула, проконсула, цензора, вільно
розпоряджалися скарбницею. УII ст. до
н. е., за часів імператора Траяна,
країна досягла максимальних
розмірів, але повстання місцевого
населення, які супроводжувалися
нашестям варварів, призвели до
відпадіння ряду провінцій й
розділенню у 395 р. до н. є.
Релігія римлян найдавнішого
часу базувалася головним чином
на уявленні про внутрішні
сили, властиві окремим предметам
і людям, на вірі в духів
— охоронців і заступників
місць, дій, станів. До них належали
генії (добрі духи, що охороняли
людину протягом її життя), пенати
(охоронці і заступники рідної
оселі, а потім — усього
римського народу, звідси бере
свій початок відомий вислів
— «повернутися до рідних пенатів»,
тобто повернутися на батьківщину,
додому). Вірили і в божества
гір, джерел, лісів. Ці духи
і божества були спочатку безособові
і безстатеві, нерідко іменувалися
і в чоловічому, і в жіночому
роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна).
Цим божествам приносилися жертви,
їм присвячувалися релігійні
церемонії. Величезне значення
приділялося різного роду ворожінням
(за летом птахів, за нутрощами
тварин тощо). Римляни зуміли освоїти
і переробити накопичений наукою
різних країн потенціал і, розвиваючи
його, досягнути найзначніших результатів,
особливо в тих галузях знань,
де можливе практичне застосування
наукових досягнень.
На римській філософії
найсильніше позначався грецький вплив,
тут не склалося жодного оригінального
напряму. Популярність отримали насамперед
морально-етичні вчення. Майже офіційною
доктриною римської держави став
стоїцизм, який бачив мету філософії
в тому, щоб вказати шлях до щастя.
Видатним представником цього напряму
був Сенека. Він відігравав помітну
політичну роль при імператорі Нероні,
але закінчилася його кар'єра
трагічно. Запідозривши участь Сенеки
в змові, Нерон змусив філософа покінчити
життя самогубством. Сенека насамперед
розробляв проблеми практичної моралі:
подолання страху смерті, важливість
стриманості, етична рівність людей, існування
долі. Філософська розробка такого
кола ідей дозволяє вважати вчення
Сенеки одним з джерел християнської
етики. Цілком особлива роль належить
у світовій культурній традиції латинській
мові. Масштаби римських завоювань
перетворили її на мову міжнаціонального
спілкування для всіх підкорених народів
— від Іспанії до Межиріччя. На основі
так званої «народної латини» виникло
багато сучасних європейських мов: італійська,
іспанська, французька, англійська. Надалі
латина довго залишалася в Європі мовою
літератури і науки, а в медицині не втратила
цю роль і до сьогодні. Латинською ведеться
католицьке богослужіння.
Особливість розвитку латини
полягає в тому, що протягом тривалого
часу мова ця удосконалювалася не в
художній творчості, а насамперед у
політичній сфері: у виступах ораторів
у сенаті і на судових процесах,
у законотворчості, в політичній
публіцистиці. Про образність мови
свідчить безліч афоризмів, які живі
і зараз: «Карфаген мусить бути зруйнований»
(лат. Carthaginem esse delendam — Катон), «Прийшов,
побачив, переміг» (лат. Veni vidi vici — Юлій
Цезар), «Доки, Катіліна, ти будеш випробовувати
наше терпіння?» (Цицерон) і багато інших.
Цицерон, який вважав себе насамперед
політиком, по суті був творцем латинської
художньої прози. Зразковим став
стиль його промов, листів, філософських
творів. Своєрідне продовження цієї
традиції ми бачимо вже в художній
літературі: саме в Стародавньому
Римі вперше з'являється прозаїчний
роман. Найпопулярнішим був сатиричний
роман «Метаморфози, або Золотий
осел» Апулея. Виникнення театрального
мистецтва в Римі пов'язане зі
святами збору урожаю. Самобутнім
римським театральним жанром були міми
— побутові комічні сценки, які
включали діалоги, спів, музику і танці
(своєрідний прообраз сучасної оперети).
Пізніше стали ставитися комедії
і трагедії за грецьким зразком. Римські
актори походили з середовища вільновідпущеників
або рабів. Вони займали, як правило,
низьке суспільне становище. У Римі
вперше виникають професійні акторські
трупи і камерні (для невеликої
кількості глядачів) театральні вистави.