Шпаргалка по "Истории Древней Греции"

Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися  циркові вистави, гладіаторські  бої, що свідчило про деградацію театральної  культури.

58 Принципат Августа виник в результаті класової боротьби ігромадянських війн, він являє собою певний етап у розвитку римськогоцезаризму.

 Спираючись на армію,  Август знайшов підтримку у  різнихпрошарків рабовласницького  суспільства. Про цей період  давньоримської історії Ф. Енгельсговорив: "Як виняток зустрічаються  періоди, коли борються класидосягають  такої рівноваги сил, коли державна  влада на час отримуєвідому  самостійність по відношенню  до обох класів, як удаванапосередниця між ними ".Принципат Августа з'явився переломним етапом боротьби територіальної монархії іполисно-республіканської системи. Монархія перемогла, але не повністю: результатомстав компроміс: поєднання традицій і новацій як у відносинах міжмонархічної влада і республіканськими органами, так і у відносинах міжцентром і периферією. Політична система, що склалася під назвою принципату, оформиласядалеко не відразу. Вона з'явилася стільки ж плодом свідомої волі імператора,скільки результатом обставин і реального співвідношення сил .Відправною точкою тут був закон Публія Тіція 43 р., що надав на 5 роківнеобмежені повноваження тріумвірам. Ці повноваження в результаті Тарентськогоугоди були продовжені до 31 грудня 33 р. включно. Таким чином, 1Січень 32 р. диктаторські Октавіана й Антонія юридично закінчилися. Однак вонине складали з себе влади, і ще в 32 р. Октавіан продовжував називати себе "тріумвірів".Строго кажучи, це була узурпація, і необхідно було її легалізувати. Одним зспособів легалізації була присяга, яку зажадали від своїх військ спочаткуАнтоній, а потім Октавіан. Смерть Антонія 1 серпня 30 р. фактично зробилаОктавіана єдиним і необмеженим володарем римської держави, алеюридично анітрохи не змінила його положення. Тоді згадали, що в 36 р.,після перемоги над Секстом Помпеєм, Октавіану була дарована довічнатрибунську владу. Тепер сенат її підтвердив і розширив.

59. Протягом I ст. н.е. у влади змінилося дві династії: 1)династия Юлієв-Клавдієв (14р.н.э.-68 р.н.э. Тіберій, Калігула і Нерон); 2) династія Флавієв (69 р.н.э.-96 р.н.э. Веспасиан, Тіт і Доміциан)

 Основні тенденції  внутрішнього розвитку і зовнішньої  політики I ст. н.е. можуть бути  визначені таким чином. 

 У політичному житті: 

1) відбувалося формування  бюрократичного державного апарату.  Створювалися відомства (при Клавдії), які очолювали імператорські  вільновідпущеники, здатні, зраджені  імператору і не пов'язані із  старою знаттю;

2) до управління державою  притягувалася верхівка провінційного  населення;

3) скоротилося застосування  відкупної системи збору податків, був введений строгіший контроль  над діяльністю відкупників;

4) прінцепси були позбавлені  надійної соціальної опори, залежали  від настрою війська. Особливо  значущою була роль преторіанськой  гвардії, яка була основною  опорою імператора, що ставило  його в залежність від волі  війська.

 У економіці:

 землеробство приходило  в занепад. Набуло поширення  крупне землеволодіння з екстенсивним (направленими тільки у бік  кількісного збільшення, а не  у бік поліпшення якості) методами  господарювання. Початок застосування  праці вільних арендаторов-колонов  (як писав Луций Колумелла в  своєму трактаті «Про сільське  господарство» відбулася зміна  у відношенні до рабів);

 залежність прінцепсов  від армії визначила необхідність  збільшення витрат на армію;

 даний період характеризується  подальшим розвитком рабовласницького  способу виробництва і економіки  провінцій, чому сприяли спроби  імператорів декілька обмежити  свавілля намісників і експлуатацію  провінціаліст. Економічному підйому  провінцій сприяло також розповсюдження  міського пристрою, особливо на  Заході. Грунтувалися численні міста,  серед яких велике місце займали  колонії ветераніст. Міста ставали  центрами не тільки політичного,  але і економічного життя. Розповсюдження  вілл, що часто спеціалізувалися  в одній якій-небудь галузі  господарства, сприяло пожвавленню  ремесла і торгівлі. Особливо  широких масштабів досягла торгівля  в східних провінціях Малої  Азії і Сірії. Народ в провінціях жорстоко страждав від римського панування. У селян віднімали землю для колоністіст. Потрапляючи в залежність до лихварів, селяни часто ставали рабами. Важким тягарем була служба в армії, а також обов'язкові поставки і повинності на користь війська. Неодноразово в провінціях спалахували повстання. Неспокійно було і на території власне Риму, бо тут яскраво позначилися дві полярні сторони: рабовласники, які вели розкішне життя, змагавшися в цьому плані з імператорами, і величезна маса простого люду, що жила в зубожіні. Після смерті Тіберія при загальному схваленні народних мас прінцепсом був проголошений син Германика - Гай Цезарь, що прозве Калігулой (37-41 рр. н.е.), тобто солдатським чобітком, що підкреслювало його близькість до солдатської маси. Гай Калігула відрізнявся незвичайним марнотратством, довівши скарбницю імперії до повного виснаження. Величезний спадок Тіберія в 2 млрд. 700 млн. сестерциев він марнотратив протягом одного року. Він витрачав величезні засоби на театральні уявлення і споруду будівель. Щоб стати популярним в Римі, він надав повну амністію всім переслідуваним, збільшив роздачі і організацію видовищ, намагався відновити народні збори, вельми шанобливо відносився до Сенату. Проте загравання з народом продовжувалося недовго. Незабаром молодий правитель став проявляти прагнення до зловживання владою. Почалися переслідування сенаторського стану.

 Політичним ідеалом  Каллігули була типу еллінізму  абсолютна монархія, притому в  єгипетській її формі. Він вважав  за краще вважати себе необмеженим  монархом і зажадав по відношенню  до себе божественні почесті.  Светоній приписує йому наступні  слова: «Хай ненавидять. Лише б  боялися». Калігула публічно виступав  в образі Юпітера з позолоченою  бородою і блискавках в руках.  Тріумфальне одіяння він носив  постійно, а іноді надягав панцир  Олександра Македонського, здобутого  з його гробниці. Зміст пишного  двору вимагав великих витрат. Щоб поповнювати скарбницю він  вдавався до найрізноманітніших  прийомів: конфіскації майна осуджених,  пристрою примусових аукціонів,  збільшенню податків в провінціях . Каллігула заохочував доносительство  рабів на своїх паніст. Останнє  розпорядження імператора і погубило  його. Проти Калігули була складена  змова, і 15 січня 41 р. н.е.  він був убитий офіцерами своєї  ж гвардії, що напали на нього  в темних переходах його палацу. Ходили чутки, що в найближчу  ніч божевільний імператор призначив  святкування і збирався вперше  виступити перед публікою як  актор.

Після смерті Калігули республіканських традицій залишалося настільки мало, що компромісну систему "прінципата" з того часу слід розглядати як пройдений  етап в розвитку одноосібної імператорської влади.

60. 1 липня 69 р. в Александрії був проголошений імператором командуючий в Іудеї - Тіт Флавій Веспасиан (69-79рр. н.е.), якого підтримували легіони, що знаходилися в Сірії і Іудеї. Він був послідовником династії Флавієв, яка правила з 69 по 96 рр. н.е. В кінці 69р. Веспасиан був визнаний Сенатом, а влітку 70 р. він прибув до Риму, здавши своєму сину Тіту командування військами, що билися в Іудеї. Положення імперії у момент приходу до влади Веспасиана було непростим. У Іудеї, Малої Азії і Північної Галії ще продовжувалися повстання. Державна скарбниця була порожня, дисципліна в армії лягла дуже низько. Проте за допомогою провінційної рабовласницької знаті йому вдалося відновити сили і укріпити державний апарат Римської імперії. Все правління Веспасиана відрізнялося господарністю і ощадливістю. Шляхом посиленої економії Веспасиан відновив фінанси держави (Сергєєв, с.470 п.1), що похитнули, вжив заходи до зміцнення римського сенату, провівши в 73р.н.э. рішучу його реорганізацію (Сергєєв, с.470 п.2), укріпив дисципліну у військах. Близько тисячі багатих і знатних провінційних рабовласників, головним чином з Іспанії і Галії, були переселені до Риму і поповнили ряди римської знаті. Цей захід Веспасиана мав виключно важливі історичні наслідки. З того часу Римська імперія ставала імперією всіх рабовласників середземноморського миру, у військовій і цивільній адміністрації імперії з'явилися вихідці з середовища провінційної знаті, а державний апарат імперії став захищати права крупних рабовласників, незважаючи на їх племінне походження. Веспасиан не допускав ніякого втручання в свої розпорядження і примусив Сенат провести особливий указ з наданням йому широких повноважень - має рацію скоювати всі акти, які він знайде потрібними для користі держави. Веспасиан дав право латинського громадянства і самоврядування численним міським общинам в Іспанії.

61. У I—II ст. н. е. народи Середземномор’я уперше в історії виявилися в межах однієї величезної держави — Римской імперії. Кордони між окремими державами, оберненими в римські провінції, були знищені, монетні системи до деякої міри уніфіковані, війни і морський розбій припинені. Створилися умови, що сприяли встановленню економічних і культурних зв’язків між різними областями Середземномор’я, прогресу сільського господарства, ремесел, будівельної справи, зовнішньої і внутрішньої торгівлі.

 У складі Римської  середземноморської імперії виявилися  народності і племена, що стояли  на різних східцях соціально-економічного  розвитку. Єгипет, Сирія, Мала Азія, Балканська Греція і Македонія ще до римського завоювання досягли високого економічного і культурного рівня, зрілих форм рабовласництва. Населення країн Західного Середземномор’я — ібери і кельти (галли) Піренейського півострова і Транзальпійської Галлії, лівійці, нумідійці та інші народності Північної Африки, паннонці, іллірійці, мези придунайських областей — знаходилося ще на стадії розкладу громадського ладу або раньокласових відносин і було відсталішим, ніж римляни, що завоювали їх. Включення цих регіонів до складу величезної Римської імперії сприяло зживанню в них первіснообщинних і раньокласових відносин і поширенню класичного рабства, цивілізованих форм економічного, соціального і культурного життя. В цілому економічні структури і соціальні умови римського Середземномор’я відрізнялися великою гетерогенністю, співіснуванням різних соціально-економічних устроїв, серед яких провідні позиції займав рабовласницький спосіб виробництва.

62 У II–III ст. н.е. велетенська Римська імперія вступила у тривалу кризу. Дедалі рідше збиралися народні збори і до III ст. н.е. зовсім зникли. Сенат уже не розв'язував важливих проблем держави. У провінціях постійно було неспокійно. Повставали не тільки підкорені народи, а й легіони, які повинні були тримати їх у покорі. Частина провінцій проголосила незалежність. Армія – опора імператорського Риму – втратила боєздатність і дисципліну.

Скарбниця держави спорожніла через витрати на величезну армію  та розкіш імператорського двору. Почалося знецінення грошей – інфляція. Срібні гроші замінювалися мідними. Втрачався  зв'язок з провінціями й занепадала торгівля. Нехтування римлянами законів, звичаїв і традицій призвело до небувалого зростання злочинності.

З припиненням загарбницьких  воєн Рим уже не отримував невільників. Тому рабів примушували працювати  все більше. Щоб раби трудилися  старанніше, господарі надавали їм ділянку землі, дозволяли мати сім'ю, власне майно, їх називали «рабами з  хатинами» – колонами. Але зазвичай колонам не вдавалося зміцнити своє господарство, вони поступово заборговували  заможним римлянам і розорялися. Тоді їх уже продавали з земельною  ділянкою та боргами.

На цей час серед  римлян виникла велика кількість  нероб, їх цікавили лише «хліб і видовища», а також чи роздаватиме гроші  черговий імператор. Усе це послаблювало імперію та наближало її загибель.

У III столітті н. е. Римська  цивілізація вступає в період, названий Кризою III століття, що характеризується рядом кризових явищ в економіці, ремеслі, торгівлі. З 235 р. почався період «імператорської чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249—251 рр.), а також аристократ Публій Ліциній Валеріан (253—260 рр.) і його син Галлієн (253—268 рр.). Однак і за час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268—270 рр.) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270—275 рр.). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада носила абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.

63. Діоклетіан проводив економічні, адміністративні і військові реформи. Вони були породжені практичною необхідністю. Потрібно було відновити боєздатність армії, зміцнити імперську адміністрацію, щоб тримати в покорі підданих, захищати імперські кордони, вести наступальні війни. Для цього були потрібні значні кошти, а їх бракувало. Тому передусім Діоклетіан спробував нормалізувати грошовий обіг, припинивши випуск низькопробної монети. Вже в 286 р. він приступив до проведення грошової реформи, наказавши карбувати нову повноцінну золоту монету. Була випущена і нова мідна монета. Проте реформа не вдалася, оскільки реальна вартість золота в зливках не відповідала оголошеній, дещо заниженій вартості нової золотої монети. Нові золоті і срібні монети, що випускалися, швидко зникали із обігу і Діоклетіану довелося відновити карбування низькопробної монети.

 Діоклетіан змінив  систему збору податків — велика  частина їх стягувалася не  грошима, а натурою. Для точної  розкладки податків в 289—290 рр. був зроблений загальний перепис  населення Імперії. Щорічна сума  податків встановлювалася на 5 років,  але після закінчення цього  терміну вносилися відповідні поправки. Через 15 років загальний перепис населення повторювався.

 У основу оподаткування  сільського населення були покладені  розрахунки кількості землі і  людей, що її оброблювали. Після  загального перепису ввели поголовний  облік (капітацію) усіх жителів  Імперії, які були зобов’язані  платити прямий податок: сільські  землероби у формі поземельного  податку (з одиниці площі), а  городяни у формі подушного  податку. Для усієї Імперії,  включаючи Італію (без її південних  територій, приписаних до Риму, жителі якого як і раніше  звільнялися від сплати податків), були встановлені єдині розміри  податків і способи їх стягування. Ця система оподаткування з  детальним обліком платників  податків за допомогою ретельно  складених описів-кадастрів була  запозичена з практики східноелліністичних  держав, і раніше усього Єгипту.