Шпаргалка по "Истории Древней Греции"

Музика

Важливе місце в житті  еллінів займала музика. Образи музикантів представлені в давньогрецькій міфології (Орфей, Пан, Марсій), зображення музикантів збереглися на грецьких вазах та у вигляді скульптур. В Греції існували спеціальні колегії (об'єднання) співаків, музикантів, танцюристів; музика звучала під час урочистостей, ритуалів, ігор, супроводжувала театральні дії. Музичний інструментарій був представлений струнними щипковими (кіфара, ліра) а також духовими інструментами (авлос, флейта Пана).

Давньогрецькими мислителями  були вивчені найважливіші акустичні  закономірності (Піфагор, Аристоксен), розроблена детальна ладова система та система нотації, разом з тим значне місце в трудах філософів приділено і музично-естетичним та музично-етичним проблемам (Платон, Аристотель). Музична культура древніх греків передувала культовій музиці християнської Європи наступних століть (візантійська музика, григоріанський спів) і значною мірою визначила подальший розвиток європейської музики, давши більшості європейських мов також і сам термін — «музика» (від муз).

Докладніше: Давньогрецька архітектура

В умовах рабовласницької  демократії створюється цілісне  середовище міст-держав. Розвивається система регулярного планування міста (Гіпподамова система), з прямокутною сіткою вулиць, площею — центром торгового і суспільного життя. Культовим і архітектурно-композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя — піднесеної і укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж у древньосхідної цивілізації, тип храму — відкритий, світлий, що прославляв людину, а не вселяв трепет. Характерно, що в архітектурі присутній людський метричний початок. Математичний аналіз пропорцій давньогрецьких храмів показав, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх сторін оточений колонадою. Дах був двосхилим. Трикутні площини, що утворилися з фасадів — фронтони — як правило, прикрашалися скульптурними зображеннями.

Грецьку архітектуру відрізняє  чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери («ордер» — в перекладі з грецького «порядок») — вони розрізняються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративним оздобленням. Доричний та іонічний стилі виникли у полісний період. Найчепурніший — коринфський ордер — з'являється у добу еллінізму.

Найбільш довершеним архітектурним  ансамблем класичної Греції є Афінський акрополь. Він був споруджений у другій половині V століття до н. е. в період найбільшої могутності Афін. Пагорб Акрополіс, що підноситься на 150 м над рівнем моря, здавна був фортецею, а потім місцем головних культових споруд. Однак під час персидського нападу всі вони зазнали руйнування. Перикл, що домігся перенесення в Афіни скарбниціАфінського морського союзу, в який входило багато давньогрецьких полісів, став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перикла — видатний скульптор Фідій. Відмінна риса цього комплексу — надзвичайна гармонічність, яка пояснюється єдністю задуму і короткими для таких масштабів термінами будівництва (біля 40 років).

Парадний вхід до Акрополя — Пропілеї — зведені архітектором Мнесіклом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі був побудований невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) — символ того, що богиня перемоги ніколи не покине місто. Головний храм Акрополя — біломармуровий Парфенон — храм Афіни Парфенос (Афіни Діви). Його архітектори — Іктін і Каллікрат — задумали і спроектували будову настільки пропорційною, що вона, виділяючись як безумовно найвеличніша споруда комплексу, при цьому своїми розмірами не тяжіє над іншими. У старовину в центрі Акрополя на постаменті, у золотих доспіхах, підносилася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельниці) роботи Фідія. Ерехтейон — храм, присвячений Посейдону, який за міфом суперничав з Афіною за право покровительствувати місту. Найзнаменитіший в цьому храмі портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат-каріатид. Римський історик Плутарх, що писав про споруди Акрополя: «.. їх вічна новизна врятувала їх від дотику часу».

Архітектура елліністичних  полісів продовжувала грецькі традиції, але нарівні зі спорудженням храмів більше уваги стало приділятися  цивільному будівництву — архітектурі театрів, гімназій, палаців елліністичних правителів. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будівель стало багатшим і різноманітнішим. До того часу відноситься зведення таких прославлених «чудес світу», як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі та Фароський маяк на вході в Александрійську гавань, храм Діонісу у Теосі — творіння Гермогена.

Див. також: серія  статей з теми Давньогрецький вазопис

Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдені десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів, так звані, куроси — статуї оголених юнаків і кори — задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими  не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха древньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій,Мирон, Поліклет із Аргоса. Фідія сучасники називали «творцем богів». До нас його головні роботи не дійшли, судити про них можна лише за захопленими описами і римськими копіями. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була справедливо причислена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую — Афіни Парфенос (Афіна-діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати у скульптурному зображенні руху людини. У його знаменитому Дискоболі вперше у мистецтві розв'язане завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолана статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу, обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним. Поліклету належить цикл статуй атлетів — переможців Олімпійських ігор. Найвідоміша фігура — Дорифор (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті «Канон». Найпрославленішим творцем жіночих скульптурних образів бувПракситель. Його Афродіта Кнідська викликала безліч наслідувань. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

Епоха завоювання Александра Македонського, подальшого краху його імперії, сповнена пристрастей, злетів і падінь людських доль, цілих держав, принесла нову атмосферу у мистецтво. Якщо порівнювати скульптури епохи еллінізму з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив незворушність, спокій. Художників (Апеллеса, Протогена та ін.)почали цікавити душевні пориви, метання людей, їх стан у трагічні моменти (наприклад, скульптурна група Лаокоон). З'являються скульптурні портрети, що передають індивідуальні риси. Яскравою була творчість Скопаса (до нас зберігся скульптурний портрет Александра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва. Одне з «семи чудес світу» — Колос Родоський, що являв собою бронзову статую бога Сонця Геліоса (висота колоса була близько 35 м).

Живописні твори (фрески, картини) час не зберіг, але про їх рівень дозволяє судити чудовий вазовий живопис. Із вдосконаленням керамічної технології ріс її художній рівень: для архаїки характерний, так званий, чорнофігурний стиль зображення (малювалися темні фігури на світлому фоні), який у класичну епоху змінився червонофігурним, що зробив зображення реалістичнішими.

40. Предмет курсу "Історія Стародавнього Риму". Періодизація історії Стародавнього Риму.

В історії Стародавнього  Риму виділяють такі періоди. VIII— VI ст. до н. є. — найдавніша історія Риму, або царський період. Наступний період — республіканський (VI—І ст. до н. е.). Він умовно поділяється на ранню республіку (VI—III ст. до н. е.), коли відбувалося формування ранньорабовласницького суспільства і завоювання Римом Італії, і на пізню республіку (II—І ст. до н. е.), для якої характерний розквіт рабовласницьких відносин і створення Римської середземноморської держави. Третій період — імператорський (кінець І ст. до н. є. — V ст. н. є.). Перші два століття імператорської епохи — це часи ранньої імперії (принципату), коли відбувався розквіт рабовласницьких відносин у всьому Середземномор'ї. УIII ст. н. є. сталася криза Римської імперії, яка загрожувала розпадом держави. Остання фаза імператорської епохи — часи пізньої імперії (домінату), який охоплює період з кінця III до V ст. Історія Стародавнього Риму завершується умовною датою — 476 р. (рік падіння Західної Римської імперії).

41. 1. Природа і населення Апеннінського півострова

Італія розташована на Апеннінському  півострові. З півночі на південь  його простягаються Апеннінські  гори. Півострів омивають п'ять морів: з півдня – Іонічне та Середземне, із заходу – Тірренське та Ліґурійське, а зі сходу – Адріатичне. Поряд  знаходяться великі острови –  Сицилія, Корсика, Сардинія. Клімат Італії м'якший ніж у Греції. Від холодних північних вітрів її захищають найвищі  в Європі гори – Альпи. Кількість  опадів у Середній і Північній  Італії достатня. Менше їх випадає  у Південній Італії. По території  країни протікають досить великі річки  – По, Арно та Тибр. На відміну від  Греції, в Італії багато територій, придатних для землеробства і  скотарства. Давні греки назвали  цю країну «Італія» – країна телят. В Апеннінських горах є поклади  міді, олова, заліза, золота й срібла. Багата Італія і на будівельний камінь та глину.

Найдавнішим населенням Апеннінського  півострова вважають племена ліґурів, сикулів, сіканів тощо. Інші племена  прийшли сюди пізніше. Серед прийшлих народів вирізняються італіки, які, можливо, дали назву країні. З часом  на основі місцевих і прийшлих племен утворилося дев'ять племен. Серед  них – латини, умбри. сабіни та ін. Усе це – землеробські племена, які  мали розвинуті металургію, гончарство та інші ремесла. Острів Сицилія населяли переселенці з міста Карфаген.

42.   Джерела з історії Стародавнього Риму

Источники по истории Рима весьма разнообразны: это памятники  материальной культуры, письменные памятники  и языковые данные. При использовании  памятников материальной культуры прежде всего определяют их назначение и  датировку. Письменны источники  сохранились в виде рукописей  на папирусе, коже, пергамене, написанных или переписанных в античную либо средневековую эпоху, а также  в виде надписей на камне, керамике, металле. Прежде всего их надо прочесть, этим занимаются специалисты — текстологи, палеографы, папирологи, эпиграфисты, нумизматы. По содержанию все письменные источники делятся на повествовательные (произведения исторического характера, художественной литературы, философские  трактаты и т. п.) и документальные (государственные акты, завещания, долговые расписки и т. д.). Все исторические памятники, как материальные, так  л письменные, могут быть классифицированы по тематике — характеризующие экономику, социальную жизнь, религию и т. д.

Важнейшими требованиями источниковедения являются критическое  отношение к источникам, выявление  присущей им тенденции и их комплексное  использование. Без определения  степени достоверности и полноты  сведений, содержащихся в источниках, невозможно какое-либо научное исследование. В последние годы формы работы с источниками расширяются, приемы совершенствуются. Применяются математические и химические методы анализа, аэрофотосъемка, фотозондаж, стратиграфические, подводные  археологические исследования.

1. Источники по истории  царского и республиканского  времени. (Раннерабовладельческое общество. Расцвет рабовладельческих отношений  в Италии.) Памятники материальной культуры имеют первостепенное значение для изучения древнейшей эпохи. Благодаря находкам орудий труда, оружия, посуды и наскальных изображений археологи доказали, что человек обитал в Италии в эпоху палеолита и неолита. Многочисленные погребения с заупокойными приношениями, самый тип захоронений (кремация или ингумация), следы свайных построек и хижин выявили типы культур бронзового и раннего железного века, принадлежащих различным племенам и народам. На юге Италии и на островах много следов греческих селений микенского времени и периода великой греческой колонизации. К концу VIII—VII вв. до н.э. относятся остатки поселений и святилищ карфагенян на острове Сардиния, что свидетельствует об их колонизационном движении. Большой материал, характеризующий этрусскую культуру и быт, обнаружен в Тоскане, Лации и Кампании, на Паданской равнине преимущественно в некрополях. Погребальные камеры дают представление о планировке и убранстве жилищ, об оружии, утвари и ювелирных украшениях. Стены гробниц расписаны сценами пиров, охоты, спортивных состязаний, изображениями божеств, зачастую сопровождающимися надписями. Тарквинии знамениты погребальными склепами с красочной росписью. Близ современного Марцаботто в Северной Италии был открыт план города VB. до н. э. Он представлял собой прямоугольник, состоящий из пересечения параллельных мощеных улиц, образующих регулярные кварталы. Благодаря аэрофотосъемке был найден упоминавшийся античными авторами город — порт Спина на Адриатике, отдаленный ныне на десятки километров от моря наносами реки По. Город процветал между VI — IV вв. до н. э. Его культура и население носили греко-этрусский характер. Через Спину осуществлялся ввоз аттической керамики, огромное количество которой указывает на развитие торговли и датирует ее расцвет. Невдалеке от Рима в этрусском городе Пирги были открыты остатки святилищ VB. ДО я. э. Одно из сооружений представляет собой храм, в тайнике которого найдены золотые пластинки с этрусскими и  финикийскими  

надписями, содержащими посвящение этрус-ско-карфагенской богине Уни-Астарте. В последние годы близ Аквы Россы  были впервые обнаружены остатки  этрусских жилых домов.

Особое значение имеют  археологические памятники самого Рима. По фрагментам керамики можно  судить о поселениях, относящихся  к апеннинской культуре бронзового века. На Палатине, Эсквилине и других холмах, а также на форуме обнаружено множество могил, а на Палатине —  и следы хижин начала I тысячелетия  до н. э. с бедным инвентарем. От VII в. до н. э. сохранились первое мощение  форума и система водостоков; от VI в. — фундаменты храмов, в том  числе на Капитолии, терракотовые фрагменты  их украшений, бронзовая скульптура волчицы, вскармливающей близнецов, а  также нижний слой оборонительной городской  стены, построенной Сервием Туллием (верхний принадлежит IV в. до н. э.). Все  это — свидетельства этрусского ' владычества. Одним из древнейших строений форума бьш круглый храм Весты, много раз отстраивавшийся  в прежнем виде, а по соседству  — дом, где жили жрицы-весталки, некогда  двухэтажный. Сохранились остов  архивохранилища на кромке Капитолия, а под ним руины храма Согласия в северном секторе форума и место  для проведения народных собраний —  комиций с трибуной для ораторов, Аппиев водопровод — памятники республиканского времени. Последним комплексом, материально  воплощающим конец этого периода, явился форум Цезаря.