Лексичні особливості перекладу міжнародних договорів

Основна функція міжнародних договорів - регламентаційно-директивна: вони накладають певні зобов’язання, надають чи обмежують права. Саме тому при їх укладанні виникають дві проблеми. По-перше, укладачі повинні брати до уваги той факт, що сторони можуть збільшувати свої права та звужувати коло обов’язків. Отже, фахівці, готуючи тексти договорів, намагаються звести до мінімуму будь-які випадковості й визначити ідеальну модель зобов’язань і прав, дозволів та заборон настільки точно, докладно та однозначно, наскільки це дозволяють мовні засоби. По-друге, ці договори стосуються регламентації поведінки, нюанси варіантів якої важко передбачити. Тому укладачі, моделюючи різні ситуації, намагаються не оминути жодного непередбаченого випадку, що, своєю чергою, надає документам рис всеохопності.

Щоб запобігти ймовірності виникнення будь-яких  непорозумінь чи двозначностей, адже кожне окреме тлумачення буде визначатися, залежати та обмежуватися чинниками конкретного випадку, події чи факту, що створює контекст для тлумачення, укладачі докладають величезних зусиль, щоб положення документів були не лише чіткими, зрозумілими, недвозначними, але й всеохопними. Саме це завдання: досягнути подвійної характеристики - точності, лапідарності та однозначності, з одного боку, й  всеохопності - з іншого,  робить  тексти договорів  мовно своєрідними [8, 3, 24, 25].

Взаємозалежність і взаємозв’язок  змісту та структури документа посідає вагоме місце в офіційно-діловому стилі мови загалом та у дискурсі міжнародних договорів зокрема. Залежно від типу документа та поставлених завдань, його текст має ту чи іншу форму організації на всіх мовних рівнях, що є визначальним при доборі лексичних засобів вираження. Форма міжнародних договорів на структурному рівні є інваріантною, ці документи складаються з назви, преамбули, матеріальної і заключної частин [8, с. 254].

Назва договору переважно побудована за моделлю (d)+Nа+WC (значно рідше WC+Nа), де d - визначник (International, United Nations, European, Vienna тощо), Nа -  іменник із семою домовленості (Agreement, Covention, Covenant, Treaty тощо), WC - словосполучення, що визначає предмет кожного окремого договору. Як визначник переважно виступають іменники або прикметники, що вказують на діапазон домовленості (International, European, American, Inter-American, African), місце підписання угоди (Vienna, Geneva, Tokyo, Hague, Montreal), тип договору (General Framework, Universal, Supplementary), організацію (NATO), хоча його вживання є факультативним.

Преамбула є вступною частиною міжнародного договору. З етимологічної точки зору в основі преамбули лежать два латинських слова: prae – попереду і ambulo – ноги, що означає – та, що йде попереду [ 21, с. 93].

Преамбулі  властива чітка текстова організація: зачин, основна та заключна частини. У зачині називають сторони договору. В основній частині наголошують на необхідності підписання договору, виражають бажання сторін досягти домовленості, а також називають інші міжнародні акти, які служать підставами для легітимності документа. Заключна частина вказує на те, що сторони договору дійшли згоди, вона є засобом когезії структурних елементів тексту.

Особливістю преамбули є функціонування ввідних слів. У розділі здійснена їх диференціація за функціями у тексті. Усі ввідні слова умовно поділяємо на три групи: а) слова на позначення необхідності укладання та підписання договору (noting, recognizing, considering, realizing, emphasizing); б) маркери, що вказують на зв’язок із нормами міжнародного права та посилання на вже існуючі міжнародні документи (bearing in mind, (re)affirming, guided, recalling, inspired, reiterating, observing); в) лексеми, що позначають рішучість досягти поставленої мети (desiring, ((being) deeply) concerned, alarmed, (being) resolved, convinced, prompted, determined). Проте зауважимо, що цей поділ є дещо відносним. Увідні слова - засіб текстової зв’язності у межах преамбули. Розглядаючи їх у цій макроструктурі із синтаксичної точки зору, помітимо, що для преамбули характерний такий стилістичний прийом, як паралелізм. Його функція зводиться до наголошення на семантичній рівнозначності всіх частин. Преамбулі властивий паралелізм, що грунтується на повторі одного слова чи синонімів.

Незважаючи на те, що лексичне наповнення преамбули може бути різним, незмінними залишаються її будова, лексичне наповнення заключної фрази та тип речення. Нередукована преамбула є складним реченням, яке вводиться початковою фразою-підметом, за якою йде серія інфінітивних чи дієприкметникових паралельних конструкцій, кожна з яких вводиться ввідним словом й формує абзац, який однаково важливий щодо інших абзаців преамбули.

Повна структурна модель матеріальної частини нетипова для текстів міжнародних договорів. Здебільшого їм властивий редукований варіант, що базується на випущенні певних структурних елементів. Але завжди ця модель складається з пронумерованих статей. У цій частині договору переважають складні речення. В аналізованих текстах продуктивні лексичний та синтаксичний повтор, ланцюжковий та наскрізний типи зв’язку. У міжнародних договорах синтаксичний паралелізм може вживатися у межах статті, або ж охоплювати фрагмент тексту. Паралельні синтаксичні конструкції можуть функціонувати у різних місцях абзацу, а отже, бути анафорою, епіфорою, вживатися всередині та безпосередньо одна за одною. Цей засіб синтаксичного зв’язку укладачі застосовують з метою досягти чіткості та логічності викладу положень, належного акцентування вагомих компонентів. Однотипна, одноструктурна побудова початку речень - свідчення того, що різні  підтеми, висвітлені у тексті, мають однакову форму репрезентації, а отже, однаково вагомі. Синтаксичний паралелізм, будучи продуктивним засобом когезії текстів міжнародних договорів, виконує також функції переліку багатьох рівнозначних принципів та тверджень: розвиває й уточнює певні положення, сприяє творенню текстового малюнка, мета якого - досягти зв’язності окремих фрагментів тексту.

Текстам матеріальної частини  притаманна двоскладова інтерактивна організація речень, які складаються з двох частин: основного положення та застережень. Аналізуючи договори,  ми звернули увагу на існування та взаємодію двох важливих аспектів. Перший - основне положення (основа положення), під якою розуміємо а) правовий суб’єкт (особа, держава чи організація, яким або надають права та повноваження, або накладають обмеження чи заборону на дії); б) правову дію (природа повноважень чи прав, які надаються, обмежуються чи забороняються, що випливає з положення). Але основна частина положення є лише каркасом, що доповнюється другим аспектом: застереженнями (підготовчими, операційними, реферативними), під якими розуміємо словосполучення чи речення, введені у синтаксичні рамки простих і складних речень, які надають додаткову інформацію, уточнюють, розширюють чи обмежують права, обов’язки, повноваження, викладені в основній частині положення. Якщо залишити лише кістяк речення, то положення стає неправильним або частково правильним і надто загальним,  оскільки  застереження дуже обмежують його дію та застосування або й заперечують його. З одного боку, застереження уточнюють, обмежують чи  роблять чітким конкретний пункт речення, а з іншого - можуть сприяти появі двозначності та нечіткості, якщо вони не розташовані належним чином. Саме тому укладачі прагнуть ввести їх відразу ж після слова, яке вони визначають чи уточнюють, навіть якщо це ускладнює та перевантажує синтаксичну структуру речення чи загрожує синтаксичним розривом. Синтаксичні розриви ще більш ускладнюють і без того складний синтаксичний характер речення у міжнародних договорах. Вони спричиняють серйозні психолінгвістичні проблеми під час опрацювання, тлумачення чи розуміння таких положень, особливо, якщо читачем є не професіонал, а пересічна людина.

Отже, міжнародні договори відіграють регламентаційно-директивну функцію, оскільки вони накладають певні зобов’язання, надають чи обмежують права. Текст МД складається з назви, преамбули, основної та заключної частини. Кожна структурна частину договору виконує окремі функції. Кожна частина договору є одинаково важливою, оскільки в преамбулі наголошують на необхідності підписання договору та виражають бажання сторін досягти домовленості, основна частина містить відповідні угоди сторін договору , що його підписують, та положення постанови по суті договору, а заключна частина передбачає шляхи та методи оформлення участі сторін у договорі, тимчасове припинення, набуття чинності, термін дії, порядок припинення дії договору, дату і місце укладення договору.

1.3. Композиція міжнародного договору

З точки зору Н.К. Кравченка, композиція багатостороннього міжнародного договору є стандартною і складається з таких жанрових фрагментів, як аргументив, дефінітив, імператив, консесив, імплементатив.

Жанровий фрагмент аргументив припадає на таку композиційну частину  тексту міжнародного договору, як Преамбула. У цьому фрагменті обґрунтовується необхідність регламентації об’єкта договору, аргументується актуальність договору. З однієї сторони, аргументив містить у собі експліцитну аргументацію умов укладення документа і цілі договірних сторін. З іншого боку, аргументив імпліцитно аргументує відповідність нормативного змісту тексту принципам справедливості та універсальним міжнародно-правовим цінностям. Аргументив складається з репрезентативів: recognizing, stressing, welcoming, noting, convinced that, mindful of, determined to, sharing the view that; перформативів: are committed, adopts; комісивів: have agreed as follows [15, с. 151].

Жанровий фрагмент дефінітив припадає на структурно-композиційну частину, яка визначає об’єкт регулювання та інші значущі поняття договору. Найчастіше дефінітив знаходиться у таких текстах, як Декларація, Конвенція, Пакт, Кодекс та інші [15, с. 152].

Жанровий фрагмент імператив є основою стратегічної програми жанру. Цей фрагмент реалізує проміжну стратегію встановлення обов’язкових правил поведінки держав у певній сфері міжнародних відносин. Імператив складається з директивів, комісивів та репрезентативів [15, с. 153].

NATO and Ukraine will base their relationship on the principles, obligations and commitments under international law and international instruments, including the United Nations Charter, the Helsinki Final Act and subsequent OSCE document. – НАТО та Україна розбудовують власні відносини на принципах та зобов’язаннях згідно з міжнародним правом та міжнародними інструментами, в тому числі і Статутом Організації Об’єднаних Націй, Гельсінським Заключним Актом та наступними документами ОБСЄ. 

Імператив завжди чергується з жанровим фрагментом консесив, який припадає на інваріантну частину структури договору і описує можливості порушення нормативних правил. Консесив буває двох видів – консесив-дозвіл і консесив-заборона [15, с.154].

The preceding provisions of this Article in no way affect the application of relevant provisions or agreements prescribing some other method of pacific settlement. – Попередні положення цієї Статті ніяким чином не впливають на застосування відповідних положень або домовленостей, що передбачають використання інших засобів мирного врегулювання спорів.  

Основною характеристикою жанру є жанровий фрагмент імплементатив. Цей ЖФ регламентує необхідність застосування норм та принципів документу в міжнародних відносинах. ЖФ имплементатив складається з директивів та репрезентативів [15, с.155].

It shall enter into force on the date of deposit of the last instrument of ratification and shall thereafter remain in force for fifty years. – Угода набирає чинності з моменту передання на зберігання останньої ратифікаційної грамоти та надалі залишається чинною впродовж наступних 50-ти років. Композиція МД складається з таких жанрових фрагментів, як аргументив, дефінітив, імператив, консесив, імплементатив.

ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ I

Міжнародні  договори – це піджанр міжнародних  документів високого рівня стандартизації реглементаційного характеру. З правової точки зору, міжнародний договір слід визначити як письмову угоду, що регулюється міжнародним публічним правом, укладену між двома або декількома суб’єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви. Вони фіксують правила поведінки держав у міжнародному спілкуванні й становлять особливу частину міжнародного етикету, який регламентує форми міжнародних контактів між представниками різних держав. Міжнародний договір як родове поняття у міжнародній практиці може мати різні видові назви: договір, угода, пакт, акт, конкордат, конвенція, декларація, трактат, хартія, комюніке, модус вівенді, протокол та ін.

Тексти договорів є мовно своєрідними, оскільки укладачі повинні докласти величезних зусиль, щоб положення документів були не лише чіткими, зрозумілими, недвозначними, але й всеохопними. Саме тому, основне завдання укладачів – досягнути подвійної характеристики - точності, лапідарності та однозначності, з одного боку, й  всеохопності - з іншого. 

Міжнародні  договори укладаються письмово і  мають сталу структурну організацію  тексту. Вони складаються з назви, преамбули, основної або матеріальної частини тексту договору та  заключної частини. Композиція багатостороннього міжнародного договору є стандартною і складається з таких жанрових фрагментів, як аргументив, дефінітив, імператив, консесив, імплементатив.

РОЗДІЛ 2

ЛЕКСИЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

          2.1. Переклад термінологічної лексики

          У словниковому складі мови велике місце належить термінологічній лексиці, кількість якої весь час помітно зростає. До термінологічної лексики належать усі слова, що об'єднуються в мові під загальною назвою терміни. Терміном називається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва, юриспруденції тощо.

Термін - емоційне нейтральне слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження понять та назв предметів. Передача англійських термінів на українську мову вимагає знання тієї галузі, якої стосується переклад, розуміння змісту термінів англійською мовою і знання термінології рідною мовою [51, http].