Рекомендації щодо оптимізації фінансової діагностики на ЗАТ Артемівський машинобудівний завод „ВІСТЕК”

      Аналіз  фінансової стійкості показує структуру капіталу підприємства за складом і джерелами фінансування, частку власних і позикових коштів у майні підприємства, дає можливість простежити, чи відповідають ці показники оптимальним значенням. Завданнями аналізу фінансової стійкості підприємства є виявлення та усунення недоліків його фінансової діяльності, а також пошук способів підвищення ліквідності та платоспроможності.

      Діагностика фінансової стійкості підприємства передбачає [5 - 8; 19; 23; 24] оцінку умов, які  характеризують (формують) картину руху коштів (їх наявність на підприємстві, напрямки та обсяги витрат, забезпеченість грошових витрат власними ресурсами, наявність резервів тощо), здатність підприємства погашати свої зобов'язання та зберігати права володіння підприємством у довгостроковій перспективі, що може бути визначено за співвідношенням власних і позикових коштів і їх структурою. Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися за умов змінного внутрішнього та зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і за необхідності залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Підприємство може бути кредитоспроможним за наявності в нього передумов для одержання кредиту, здатності у встановлений термін і повному обсязі розрахуватися за раніше отримані кредити (позики) зі сплатою належних відсотків, можливістю у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел і т. ін.

      При проведенні аналізу фінансової стійкості  можуть бути використані такі показники.

      Для фінансове стійкого підприємства коефіцієнт автономії (який порівнює власний і позиковий капітал підприємства) має бути більший за 1, щоб у випадку одночасного відкликання коштів всіма кредиторами підприємство, реалізувавши активи, змогло розраховуватися за зобов'язаннями і зберегти за собою права володіння підприємством. При оцінці також рекомендується звертати увагу на динаміку зміни коефіцієнтів та визначати значення коефіцієнтів, припустимих (оптимальних) для підприємства за кожний інтервал аналізу. Розраховані припустимі значення коефіцієнта автономії необхідно порівняти з їх фактичними значеннями. Так, якщо фактична величина коефіцієнта скорочувалася, але при цьому різниця між припустимим та фактичним значенням залишалася незмінною, рівень фінансової стійкості можна визнати як збережений.

      Коефіцієнт  іммобілізації розраховується як співвідношення постійних і поточних активів. Даний  показник відображує ступінь ліквідності  активів і тим самим можливість відповідати за поточними зобов'язаннями у майбутньому. Чим нижче значення коефіцієнта, тим більше частка ліквідних активів у майні підприємства, і тим вище його можливості відповідати за поточними зобов'язаннями.

      Коефіцієнт  маневреності показує, яку частину  власного капіталу вкладено в найбільш маневрену (мобільну) частину активів.

      Частка  власних джерел фінансування поточних активів показує, яку частину  поточних активів утворено за рахунок  власного капіталу.

      Коефіцієнт  забезпеченості запасів власними джерелами  фінансування характеризує ступінь  покриття запасів і витрат (незавершеного виробництва та авансів постачальникам) власними джерелами фінансування.

      Проводячи дослідження, рекомендується вибирати кілька показників, що надають найбільш повну інформацію про фінансову  стійкість підприємства, наприклад, коефіцієнт автономії та чистий оборотний капітал (ЧОК) (абсолютна величина та частка ЧОК у загальних активах). Додаткові коефіцієнти розраховуються при необхідності, наприклад, при підготовці звіту для зборів акціонерів або за вимогою інвесторів.

      Розрахунок  основних показників фінансової стійкості рекомендується доповнювати аналізом показників самофінансування.

      Мета  аналізу самофінансування - визначити, наскільки ефективно підприємство використовує джерела збільшення власного капіталу та наскільки раціонально  розпоряджається власними коштами. Залежно від етапу розвитку підприємства пріоритетним може бути фінансування або постійних активів, або обігового капіталу.

      Коефіцієнт  самофінансування показує, яку частину  чистого прибутку підприємства спрямовано на його розвиток, тобто на збільшення накопиченого капіталу. Якщо основним напрямком використання чистого прибутку є інші цілі (низький коефіцієнт самофінансування або стійка тенденція до його зниження), то можна зробити висновок, що підприємство недостатньо ефективно використовує потенціал збільшення власних джерел фінансування. Використовуючи дані аналітичного обліку, рекомендується проаналізувати інші напрямки використання чистого прибутку й оцінити можливості їх скорочення (або відмови). Значення коефіцієнта, яке перевищує 100%, свідчить, що зростання накопиченого капіталу пов'язане не тільки з використанням чистого прибутку на розвиток підприємства, але і зі зростанням інших складових накопиченого капіталу. При негативних значеннях чистого прибутку або негативних приростах накопиченого капіталу розраховувати коефіцієнт самофінансування Не має сенсу. Приріст власного капіталу може бути спрямований на фінансування постійних активів або оборотного капіталу.

      Коефіцієнт  мобілізації накопиченого капіталу дозволяє визначити, яку частину приросту накопиченого капіталу спрямовано на збільшення оборотних коштів. Значення коефіцієнта мобілізації, що перевищує 100%, свідчить про те, що фінансування чистого оборотного капіталу здійснювалося не тільки за рахунок власних коштів, але і за рахунок вибуття (продажу) частини постійних активів. При негативних значеннях приросту оборотних коштів і (або) накопиченого капіталу розраховувати коефіцієнт мобілізації недоцільно.

      Для характеристики фінансового менеджменту  підприємства може бути використано коефіцієнт забезпеченості довгострокових активів власними коштами, що визначає ступінь покриття постійних активів інвестованим капіталом (власний капітал + + довгострокові зобов'язання). Для фінансове стійкого підприємства коефіцієнт забезпеченості довгострокових інвестицій має бути більше за 1. Значення коефіцієнта, менше за 1, говорить про те, що за рахунок позикових коштів фінансується весь оборотний капітал і частина постійних активів. У цьому випадку фінансовий стан підприємства є хитливим і виникає серйозна загроза проблем з погашенням позикових коштів. Коефіцієнт забезпеченості довгострокових інвестицій, що не досягає 1, може бути індикатором ризикованої інвестиційної політики (масштаби інвестицій перевищують фінансові можливості підприємства).

      При недостатньому обсязі власних джерел фінансування рекомендується проаналізувати можливості збільшення власного капіталу підприємства. У цьому випадку  особливо актуальним стає аналіз прибутковості.

      Мета  аналізу прибутковості - оцінити  здатність підприємства приносити дохід на вкладені в поточну діяльність кошти.

      При аналізі прибутковості підприємства окремо розглядаються і порівнюються між собою результати основної діяльності, інших операцій і діяльності підприємства в цілому. Для оцінки прибутковості  основної діяльності використовуються такі показники.

      Прибутковість змінних витрат - показник, який дозволяє оцінити, наскільки зміниться прибуток від основної діяльності при зміні  змінних витрат на 1 грн, та зорієнтуватися, який з напрямків вкладення коштів є потенційно прибутковим - основна діяльність або які-небудь інші напрямки.

      Прибутковість постійних витрат - показник, який характеризує ступінь віддалення підприємства від  точки беззбитковості.

      Прибутковість всіх витрат показує, скільки прибутку від основної діяльності припадає на 1 грн поточних витрат.

      Коефіцієнт  операційного прибутку показує частку прибутку до сплати відсотків та оподаткування  у виторзі від реалізації підприємства, а також ефективність основної (операційної) діяльності підприємства незалежно від фінансових операцій та норм фіскального регулювання.

      Прибутковість всього продажу відображує частку чистого  прибутку від основної діяльності в  результатах діяльності підприємства. Цей показник є підсумковою характеристикою  прибутковості основної діяльності підприємства за період часу, показує, наскільки ефективно «спрацювала» вся управлінська команда, включаючи виробничих менеджерів, маркетологів, фінансових менеджерів у частині основної діяльності підприємства, характеризує вміння керівників контролювати собівартість, забезпечувати підприємству внутрішні конкурентні переваги, її оцінюють у динаміці та у порівнянні з підприємствами-конкурентами. Слід зауважити, що відносне зниження цього показника менш істотне в порівнянні зі зниженням показника операційного прибутку.

      Однією  з важливих складових оцінки прибутковості  діяльності є аналіз беззбитковості. При його проведенні вирішуються  три основні задачі:

      1) визначення точки беззбитковості '-- мінімального розміру виручки  від реалізації (або обсягу виробництва), при якому діяльність підприємства залишається беззбитковою;

      2) визначення «запасу міцності» підприємства з погляду прибутковості - ступеня віддаленості фактичного обсягу виручки від реалізації від точки беззбитковості;

      3) виявлення та оцінка причин, що вплинули на зміну «запасу міцності» підприємства.

      Мета  аналізу рентабельності - оцінити  здатність підприємства приносити  дохід на вкладений капітал. Характеристика рентабельності підприємства базується  на розрахунку таких показників.

      Рентабельність активів (відношення валового або чистого прибутку до середньої величини активів) показує вміння керівників регулювати структуру активів.

      Рентабельність  усього капіталу показує, скільки чистого  прибутку без урахування вартості позикового капіталу припадає на 1 грн вкладеного в підприємство капіталу.

      Рентабельність  власного капіталу характеризує ефективність використання вкладених у підприємство власних коштів та показує, скільки  чистого прибутку зароблено кожною гривнею власного капіталу. Цей показник оцінюють у порівнянні з розміром доходу (відсотків) на капітал, який можна одержати шляхом вкладення того ж капіталу в інші цінні папери (акції інших підприємств) або розміщення на банківських депозитах.

      Рентабельність  фінансових інвестицій, що визначається як відношення доходів за цінними паперами та від участі у спільній діяльності до величини довго- та короткострокових фінансових інвестицій, показує, наскільки ефективно підприємство здійснює інвестиційну політику.

      Для оцінки результату діяльності окремих  підприємств і порівняння підприємств між собою необхідно, щоб показники рентабельності були представлені в адекватному для порівняння вигляді (визначені за однакові за тривалістю періоди аналізу - місяць, квартал, півріччя, рік).

      Представлення показників рентабельності в річному вимірі найбільш зручне. Вартість капіталу на ринку (процентні і депозитні ставки) і макроекономічне оточення (інфляція, ставка рефінансування) характеризуються показниками в річному вираженні. Приведення показників до річного вираження здійснюється за допомогою співмножника (360 : інтервал аналізу в днях).

      За  результатами діагностики можливі  такі висновки: наскільки успішно  підприємство працює в порівнянні з  конкурентами; які зміни у стані  підприємства відбулися в порівнянні з попередніми періодами (погіршився або покращився); чи є прийнятними в існуючих умовах показники роботи підприємства. 
 

1.3. Аналіз існуючих  підходів щодо  проведення фінансової  діагностики 

  Актуальність проблеми фінансової діагностики підприємств зумовила виникнення і розвиток різних наукових досліджень в цій області.

  У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі існують різні підходи до прогнозування неплатоспроможності (банкрутства) підприємств. На рис. 1.1 представлена класифікаційна схема цих підходів.

Рис.1.1. Класифікація існуючих підходів до проведення фінансової діагностики підприємства 
 

  З рис. 1.1 видно, що існує чотири основні підходи до оцінки і прогнозування вірогідності банкрутства підприємств: 1) експертні методи; 2) економіко-математичні методи; 3) штучні інтелектуальні системи; 4) методи оцінки фінансового стану.