Оцінка фінансового стану

Якщо на підприємстві переоцінювалися  основні засоби, то слід перевірити правомірність і правильність проведення переоцінки відповідно до наступних вимог:

1) пунктом 16 Положення (стандарту) «Основні засоби» визначено, що підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості на дату Балансу.

2) у разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої він належить;

3) під час вибуття раніше переоцінених об'єктів основних засобів перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу;

4) не переоцінюють вартість малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів, якщо амортизація нараховувалась у розмірі 50 відсотків або 100 відсотків при введенні їх в експлуатацію.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості до первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта.

Під час аудиторської перевірки  необхідно звернути увагу на відповідність  методів визначення амортизації  основних засобів та інших необоротних  активів вимогам Положення 7, а  також доцільність обраного підприємством методу нарахування амортизації.

Відповідно до пункту 26 названого Положення амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів: прямолінійного; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивного; виробничого; норм і методів, передбачених податковим законодавством.

Амортизацію інших необоротних  активів слід нараховувати за прямолінійним  або виробничим методами.

Амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів можна нараховувати у першому місяці використання об'єкта у розмірі 50 відсотків вартості, яка амортизується, а на решту 50 відсотків – у місяці списання їх із Балансу або у першому місяці після використання 100 відсотків вартості об'єкта.

3. Перевірка статті Балансу «Довгострокові фінансові інвестиції»

Методологічні засади формування в  бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року №91.

Фінансові інвестиції повинні оцінюватися  та відображатися у бухгалтерському  обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із її придбанням.

Фінансові інвестиції в асоційовані  і дочірні підприємства та в спільну  діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) обліковуються по-особливому – методом участі в капіталі.

Асоційоване підприємство – підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (більше 25 відсотків) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Особливістю відображення інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі, є те, що на дату Балансу  вони відображаються за вартістю, яка  визначається з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором і об'єктом інвестування.

Відповідно Балансова вартість фінансових інвестицій повинна збільшуватись  (зменшуватися) на суму, що є часткою інвестора у чистому прибутку (збитку) об'єкта інвестування за звітний період. Водночас Балансова вартість фінансових інвестицій зменшується на суму визнаних дивідендів від об'єкта інвестування.

Балансова вартість фінансових інвестицій підлягає також збільшенню (зменшенню) на частку інвестора в сумі інших змін у власному капіталі об'єкта інвестування за звітний період (крім змін за рахунок прибутку або збитку).

Зменшення Балансової вартості фінансових інвестицій відображається у бухгалтерському  обліку тільки на суму, що не призводить до від'ємного значення.

Інші фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату Балансу відображаються за справедливою вартістю.

Фінансові інвестиції, справедливу  вартість яких достовірно встановити неможливо, відображаються на дату Балансу за їх собівартістю з урахуванням зменшення корисності.

Фінансові інвестиції, що утримуються  підприємством до їх погашення, відображаються на дату Балансу за амортизованою  собівартістю.

Амортизована собівартість фінансової інвестиції – собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

Різниця між собівартістю та вартістю погашення інвестицій у боргові  цінні папери амортизуються інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка.

Метод ефективної ставки відсотка –  це метод нарахування амортизації  дисконту або премії, за яким сума амортизації  визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.

Ураховуючи наведені вимоги Положення 12, аудиторська перевірка повинна  охопити:

■ правильність відображення первинної вартості фінансових інвестицій та подальшої їх оцінки (зокрема підстави для визначення їх справедливої вартості);

■ правильність обліку фінансових інвестицій в асоційовані, дочірні підприємства та для здійснення спільної діяльності, а також довгострокових фінансових інвестицій до погашення та інших;

■ правильність документального оформлення і відображення в обліку операцій із цінними паперами.

4. Перевірка статті Балансу «Запаси»

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, до складу запасів належать активи, які:

утримуються для подальшого продажу  за умов звичайної господарської  діяльності;

перебувають у процесі виробництва  з метою подальшого продажу продукції;

утримуються для споживання під  час виробництва продукції, виконання  робіт та надання послуг, а також  управління підприємством.

Первинною вартістю придбаних за плату  запасів є собівартість запасів, яка складається з таких  витрат: сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; сум увізного мита; сум непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельних витрат (затрат на заготівлю запасів, оплати тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, разом із витратами зі страхування ризиків транспортування запасів); інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до придатного для використання стану.

Перевіряючи правильність формування первісної оцінки запасів, слід урахувати, що не входять до первинної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені: понаднормові втрати і нестачі запасів; проценти за користування позиками; витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставлянням запасів та доведенням їх до придатного для використання стану [62, c. 15].

Запаси відображають у бухгалтерському  обліку і звітності за найменшою  з двох оцінок: первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Чиста вартість реалізації запасів  – очікувана ціна реалізації запасів  в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Запаси слід відображати за чистою вартістю реалізації, якщо на дату Балансу  їх ціна знизилась або вони зіпсувалися, застаріли чи іншим чином втратили очікувану економічну вигоду.

Необхідно перевірити відповідність  проведення уцінки запасів Положенню  про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, із групи  товарів широкого вжитку, продукції  виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затвердженому наказом Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України від 15 грудня 1999 року №149/300.

При цьому чиста вартість реалізації кожної одиниці запасів визначається вирахуванням із очікуваної ціни продажу  очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

У разі відпускання запасів у  виробництво, продажу та іншого вибуття  оцінка їх повинна здійснюватися  за одним із таких методів: ідентифікованої собівартості одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу.

При цьому необхідно врахувати:

запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних  замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються тільки за ідентифікованою собівартістю;

для всіх одиниць бухгалтерського  обліку запасів, що мають однакове призначення  та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Облік запасів за методом ідентифікованої  собівартості ґрунтується на фактичних  витратах, тоді як за методами середньозваженої собівартості, ФІФО – на відносних величинах.

Аудитору доцільно проаналізувати вплив обраного підприємством методу (методів) на прибуток.

5. Перевірка статті Балансу «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги»

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року № 237, дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та можна достовірно визначити її суму.

Якщо у складі дебіторської заборгованості є заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником, то на суму заборгованості підприємством створюється резерв сумнівних боргів.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку Балансу (і визнається активом) за чистою реалізаційною вартістю.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості – сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Тобто, щоб визначити чисту реалізаційну вартість дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, необхідно визначити величину резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних  боргів повинна визначатись підприємством  за такими методами:

- на основі класифікації дебіторської заборгованості;

- виходячи із платоспроможності окремих дебіторів;

- за питомою вагою безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати.

Визначена на основі класифікації дебіторської заборгованості величина сумнівних  боргів на дату Балансу становить залишок резерву сумнівних боргів на ту саму дату.

Залишок резерву сумнівних боргів на дату Балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.

Під час перевірки слід брати  до уваги, що частина довгострокової дебіторської заборгованості, яку потрібно погасити протягом дванадцяти місяців із дати Балансу, відображається на ту саму дату у складі поточної дебіторської заборгованості.

Основне завдання аудитора – підтвердження  реальності дебіторської заборгованості і правильне відображення її в бухгалтерському обліку.

Перевірка здійснюється на підставі документів, що підтверджують проведення інвентаризації зобов'язань за звітний період, та аналізу правильності створення резерву сумнівних боргів.

6. Перевірка розділу Балансу «Власний капітал»

У статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

Перевіряючи цю статтю, особливу увагу слід звернути на:

■ відповідність порядку формування статутного капіталу та змін до нього вимогам Закону України «Про господарські товариства» та Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 16 жовтня 2000 року № 158;

■ наповнення заявленого статутного капіталу;

■ наявність та порядок оцінки внесків до статутного капіталу згідно з засновницькими документами;

■ склад і структуру статутного капіталу (кількість і вид акцій, їх номінальна вартість);

■ додержання правил та вимог  додаткового випуску акцій згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» .

Необхідно перевірити також підстави створення, фактичну наявність і  цільове використання резервного капіталу.

Контроль за правильністю відображення в обліку операцій із власними акціями  повинен охопити: викуп акцій; продаж акцій; анулювання акцій; переоцінку акцій.

Окремого контролю потребує правомірність  нарахування і виплати дивідендів, а також правильність їх відображення в бухгалтерському обліку.

7. Перевірка статті Балансу «Довгострокові та поточні зобов'язання»

Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як передбачають, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Методологічні засади формування в  бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання визначте Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20.