Оцінка фінансового стану

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також  у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).

Проведення аудиту є обов'язковим  для:

1) підтвердження достовірності  та повноти річного балансу  і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств,  кооперативів, товариств та інших  господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка  річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану  засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при  здачі в оренду цілісних майнових  комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання  неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим  також в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідальність за дотримання порядку  ведення бухгалтерського обліку, визначеного законодавством України, своєчасне та повне надання бухгалтерської звітності користувачам та аудиторам покладається на керівника господарюючого суб'єкта.

Публічна бухгалтерська звітність  повинна бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним.

Аудиторські перевірки не виключають здійснення державними податковими  інспекціями контролю за дотриманням  податкового законодавства та виконання  контрольних функцій іншими суб'єктами, уповноваженими на це законами України.

В економічній літературі аудит  поділяється крім зовнішнього, на операційний, аудит на відповідність, аудит фінансової звітності, першочерговий, періодичний, аудит, що базується на ризику, системно-орієнтований тощо. Але тему аудиту визначає замовник, він може замовити одну із спеціальних тем (наприклад, перевірка касових операцій) або декілька тем (наприклад, перевірка касових операцій та стану обліку). У відповідності з сформульованими темами аудиторська фірма ставить завдання аудитору [39, c. 47].

Як внутрішній, так і зовнішній  аудит може охоплювати перевірку  фінансової звітності, дотримання процедур та норм, оцінку характеру діяльності. Внутрішній аудит проводиться всередині  підприємства на вимогу та за ініціативою  його керівництва, від його імені. Внутрішній аудитор є штатним працівником підприємства. Під час проведення перевірки він керується внутрішніми установчими та розпорядчими документами підприємства. Призначаються внутрішні аудитори адміністрацією підприємства, тому у виконанні своїх функцій вони, на відміну від зовнішніх, є залежними від керівництва підприємства.

Внутрішній аудит може розглядатись як невід'ємна частина загальної  системи управлінського контролю, причому  роль внутрішнього аудиту постійно розширюється шляхом доповнення його новими завданнями з оцінки якості інформації, що видається управлінською інформаційною системою, оцінки корисності методики аналізу інформації, що застосовується управлінським апаратом підприємства.

Зовнішній аудит проводиться незалежними аудиторськими фірмами (аудиторами) на підставі договору з підприємством-замовником. Зовнішній аудит регламентується законодавче і дозволяє на договірних засадах спостерігати та потенційно контролювати діяльність господарюючого суб'єкта та його керівництва. Правовий статус зовнішніх аудиторів визначається законодавчими та внутрішніми нормативними актами.

Сьогодні в Україні існує  велика кількість аудиторських фірм і перед господарюючими суб'єктами постає проблема самостійного вибору аудитора або аудиторської фірми для одержання аудиторських послуг або проведення аудиторської перевірки. Найпростіший спосіб вибору аудиторської фірми здійснюється через рекламу, але це є одним із ненадійних способів.

Для того, щоб зробити правильний вибір, підприємства користуються системою критеріїв вибору аудиторської фірми (аудитора).

Критерії вибору аудиторської фірми: кількість персоналу та його досвід; найбільші клієнти фірми; рівень цін на послуги; відповідальність за якість аудиту; наявність філій в  регіонах; стаж роботи на ринку; наявність відповідного дозволу проведення діяльності.

Після вибору аудиторської фірми готується  договір на проведення аудиту для  підписання зацікавленими сторонами.

Договір про проведення аудиту або  надання аудиторських послуг (додаток 11) є офіційним документом, який регламентує взаємовідносини аудитора (аудиторської фірми) з клієнтом. Згідно з договором про надання аудиторських послуг аудитор-виконавець зобов'язується надати послуги або провести аудит, а замовник-клієнт – оплатити ці послуги. Цей документ підтверджує і фіксує офіційну, юридичну згоду інтересів сторін договору. Договір може бути укладений на тривалий термін. Предметом такого договору можуть виступати одночасно проведення аудиту та супутні аудиту послуги, які не забороняються законодавством з аудиту.

Ґрунтуючись на укладеному договорі з клієнтом та поставленими в ньому  цілями, аудитор повинен здійснити  планування перевірки.

Під плануванням аудиту розуміють  підготовку головної стратегії і  конкретних підходів до характеру, періоду і часу проведення аудиту. Метою планування аудиту є зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямках перевірки, проблемах, які слід вивчити більш глибше.

Планування аудиту допомагає належним чином організувати роботу аудитора, здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь в перевірці, координувати роботу інших аудиторів та фахівців інших професій.

Планування є початковою стадією  проведення аудиту, в ході якої визначаються обсяги і терміни аудиту, розробляється  план та програма перевірки, які визначають види та послідовність дій аудитора [33, c. 47].

Процес планування умовно можна  поділити на три стадії:

попереднє планування;

складання загального плану;

розробка програми аудиту.

На стадії попереднього планування аудитором вивчається наявна і доступна йому інформація про підприємство-замовника.

Для цього використовуються матеріали, що зберігаються в постійному архіві аудиторської фірми, інформація, одержана від інших аудиторських фірм. Для  роз'яснення спірних питань можливий виїзд до клієнта, попередньо узгодивши з ним перелік питань, які підлягають обговоренню. При виникненні сумнівів щодо суттєвих питань, які стосуються показників господарської діяльності підрозділів, основному аудитору корисно застосовувати додаткові прийоми вивчення.

В процесі попереднього планування аудитору слід ознайомитись зі становленням та розвитком підприємства, його організаційно-управлінською  структурою, видами діяльності, структурою статутного капіталу, системою оплати праці та розподілу прибутку, системою внутрішнього контролю тощо.

Джерелами інформації при цьому  можуть бути: Статут підприємства, документи  про його реєстрацію, протоколи засідань Ради директорів та зборів акціонерів, договори, накази про облікову політику, внутрішні звіти аудиторів, внутрішньофірмові інструкції, організаційна структура, список філій і дочірніх компаній, судові та арбітражні матеріали, статистична звітність; інформація отримана з бесід з керівництвом та персоналом підприємства, а також при загальному обстеженні підприємства та його основних підрозділів тощо.

В результаті попереднього планування аудитор одержує інформацію про:

1) зовнішні фактори, які впливають  на господарську діяльність підприємства, що відображають економічну ситуацію  та галузеві особливості;

2) внутрішні фактори, які впливають на господарську діяльність підприємства, пов'язані з його індивідуальними особливостями;

3) незалежність аудиторської фірми  відносно підприємства-клієнта.  Зібрана аудитором інформація  про діяльність господарюючого  суб'єкта дозволяє йому визначити коло проблем, для вирішення яких необхідно залучити сторонніх спеціалістів.

Аудиторам слід враховувати, що використання роботи експерта при проведенні аудиту, в тому числі посилання на таку роботу в аудиторському висновку, не знімає відповідальності з аудиторської фірми за висловлені думки про достовірність бухгалтерської звітності господарюючого суб'єкта [58, c. 42].

Одержавши в процесі попереднього планування дані про підприємство, аудитор приступає до розробки загального плану аудиту.

План аудиту є документом організаційно-методологічного характеру, який містить основні стадії процесу аудиту, розміщені в логічній послідовності, із зазначенням видів запланованих робіт, періоду їх проведення, відповідальних виконавців та інших питань. План складається з врахуванням особливостей бізнесу клієнта, організації обліку і системи внутрішнього контролю, визначених ризиків і меж суттєвості, координації і керівництва, супроводження і нагляду за діяльністю асистентів аудитора, експертів та інших фахівців, які не є аудиторами тощо.

У випадку, якщо системою внутрішнього контролю своєчасно попереджається виконання неефективних операцій, виникнення недостовірної інформації, виявляються  можливі відхилення, порушення тощо, то аудитор за достатнього ступеню  впевненості може суттєво зменшити обсяг запланованих процедур.

Займаючись розробкою плану, аудитору необхідно визначити аудиторський ризик і рівень суттєвості, які  дозволяють вважати фінансову звітність  підприємства достовірною. Рівень даних  показників значно впливає на особливості підбору прийомів і способів аудиту.

 Під час планування також  враховується ступінь автоматизації  облікових робіт, обробки звітної  інформації, наявність структурних  підрозділів і філій, показники  діяльності яких відображаються  в консолідованій звітності підприємства [36, c. 47].

З метою підвищення ефективності перевірки  окремі пункти плану можуть обговорюватись з керівництвом підприємства, що дозволить  скоординувати роботу аудиторів  і спеціалістів господарюючого суб'єкта.

4.2. Методика проведення аудиту фінансової звітності форми №1 „Баланс”

Методика проведення аудиту ф.№1 „Баланс” включає наступні етапи:.

1. Перевірка статті Балансу «Нематеріальні активи».

Методологічні засади формування у  бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи (НМА) визначаються в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року № 242.

Аналізуючи дані статті Балансу «Нематеріальні активи», насамперед слід звернути увагу на відповідність наведених у Балансі активів визначенню «нематеріальний актив» і правильність їх розподілу за відповідними групами.

Оскільки первинна вартість придбаного нематеріального активу складається  з ціни придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із його придбанням та доведенням до придатного для використання стану, аудитору необхідно звернути увагу на правильність визначення такої вартості.

Зокрема, врахувати те, що витрати  на сплату відсотків за кредит не входять  до первинної вартості нематеріальних активів, придбаних повністю або  частково за рахунок кредиту банків, а належать до витрат звітного періоду.

Перевіряючи проведення переоцінки НМА, аудитор фіксує дотримання підприємством таких вимог:

1) за справедливою вартістю може здійснюватись переоцінка лише тих НМА, щодо яких існує активний ринок;

2) у разі переоцінки окремого об'єкта слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої він належить;

3) переоцінені об'єкти групи нематеріальних активів підлягають щорічній переоцінці.

Слід з'ясувати, чи враховано під час визначення терміну корисного використання об'єкта нематеріальних активів:

1) терміни корисного використання подібних активів;

2) амортизацію, що передбачається;

3) правові або інші обмеження щодо термінів його використання та інші фактори.

Аналізують доцільність обраного підприємством методу амортизації нематеріального активу, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод.

2. Перевірка статті Балансу «Основні засоби»

У складі основних засобів (ОЗ) підлягає відображенню вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів ОЗ, орендованих цілісних майнових комплексів, а також вартість інших матеріальних необоротних активів.

Потрібно перевірити відповідність  аналітичного та синтетичного обліку ОЗ та правильність розподілу основних засобів на відповідні групи.

Аудитор також перевіряє правильність формування первинної вартості об'єкта основних засобів, що повинна складатися з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядчикам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставляння основних засобів;

- витрати на транспортування, встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, придатного для використання із запланованою метою [34, c. 78].

Крім того, первинну вартість основних засобів слід збільшувати на суму витрат, пов'язаних із поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта.

Витрати на сплату відсотків за кредит не входять до первинної вартості основних засобів, придбаних повністю або частково за рахунок кредиту, а належать до витрат звітного періоду.