Застосування методики формування резерву для покриття можливих втрат за кредитними операціями

Рис. 3.5. - Схема реструктуризації кредитної заборгованості

На першому етапі банк і позичальник уклада­ють додаткову (модифіковану) угоду, за якою пози­чальнику надається відстрочка у погашенні кредиту на період коригування ним господарської діяльності з метою одержання коштів для повернення боргу. За домовленістю банк може здійснювати різні функції. Іноді він обмежує активність позичальника, напри­клад, стосовно придбання нового обладнання чи розширення виробництва. Рестрикціям з боку бан­ку можуть підлягати і витрати фірми на виплату гро­шових винагород працівникам. В інших випадках банк безпосередньо бере участь в управлінні фірмою. Це може відбуватися або у вигляді делегування співробітників банку в раду директорів компанії з на­данням їм контрольних функцій, або у формі реко­мендацій здійснити кадрові зміни у керівництві. Фірма погоджується на такі санкції, сподіваючись на поліпшення свого фінансового стану. Крім того, у модифікованій угоді може ставитися питання про додаткове забезпечення кредиту, якщо банк вважає, що наявне забезпечення недостатньо захищає його інтереси [63, c. 24].

Рефінансування може здійснюватися банком стосовно позичальників, що мають добру кредитну історію, задовільний фінансовий стан, але через не­стачу власних коштів не можуть здійснити повне погашення заборгованості у визначені кредитним договором строки.

Умови договору уступки вимоги можуть перед­бачати порядок сплати вартості уступленої вимоги в розстрочку за умови забезпечення зобов'язань ново­го кредитора за договором уступки права вимоги за­ставою ліквідного майна або іншим видом забезпе­чення. Залежно від фінансового стану боржника, класифікації кредиту та економічної доцільності для банку продаж боргу може здійснюватися з дискон­том. Укладення договору уступки вимоги не перед­бачає згоди боржника.

За рахунок продажу кредитів банк має змогу по­вернути кошти, спрямовані в кредитні вкладення (повністю або частково).

Ефект від здійснення таких операцій різнобічний.

По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю вивільняються ресурси для фінансу­вання більш прибуткових активів.

По-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягати кращого балансу між збільшенням банкі­вського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредиту­ванням; по-третє, зменшуються відповідні статті ба­лансу банку.

Погашення заборгованості за кредитом може здійснюватися шляхом придбання у позичальника за договорами купівлі-продажу векселів, платника­ми за якими є дебітори позичальника, з наступним проведенням взаємозаліку зустрічної заборгованості за кредитом із вищезазначеними договорами купівлі-продажу. З метою захисту інтересів банку векселі, за рахунок придбання яких планується погашення за­боргованості за кредитом, мають бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, мати товарний характер та достатню ліквідність. Для за­безпечення повної ліквідності вищезазначених век­селів рекомендується проведення банком їх поперед­ньої доміциляції, яка полягає в резервуванні коштів векселедавця на їх погашення на окремому рахунку в банку на підставі укладеної між банком та векселе­давцем угоди про доміциляцію векселів. Погашен­ня векселя здійснюється шляхом списання банком коштів на погашення векселя з рахунка, на якому депонуються кошти за доміциляцією.

За наявності у позичальника майна, яке може придбати банк для власного використання (неру­хомість, транспортні засоби тощо), або працюючого високоліквідного технологічного обладнання, яке можна передати у фінансовий лізинг, заборгованість за кредитом може бути погашена за рахунок придбання банком цього майна з подальшим проведенням взаємозаліку зустрічної заборгованості.

ВИСНОВКИ

Кредитний портфель комерційного банку слід розглядати у двох значеннях – широкому та вузькому. В широкому – як комплексний інструмент управління (активами і пасивами) банку; у вузькому – як набір кредитних інструментів для досягнення основних цілей. Так, основними цілями формування кредитного портфеля є: високий рівень доходу в поточному періоді; високий темп очікуваного доходу в майбутній довгостроковій перспективі; мінімізація рівня ризиків кредитного портфеля; дотримання необхідної ліквідності кредитного портфеля; забезпечення  максимального ефекту податкових пільг. Ефективне управління активами власного кредитного портфеля за допомогою використання теорій комерційного кредиту, перетворення (переміщення) активів, очікуваного доходу дозволяє комерційним банкам отримати ліквідний кредитний портфель. Ліквідний кредитний портфель для вітчизняних банків в умовах сьогодення при значному його зростанні є життєво необхідним.

Управління кредитним портфелем необхідно розглядати як процес, що складається із п’яти послідовних етапів: першого – вибору кредитної політики; другого – аналізу ринку кредитів; третього – формування кредитного портфеля; четвертого – перегляду кредитного портфеля; п’ятого – оцінки ефективності кредитного портфеля. Лише послідовне і ретельне дотримання вимог кожного з наведених етапів (без ігнорування будь-якого) дозволить банкам поліпшити управління кредитним портфелем та уникнути непередбачуваних збитків.

Методи управління кредитним портфелем, які застосовуються на етапі його формування, доцільно досліджувати на трьох ієрархічних рівнях, починаючи з найнижчого – рівня окремої позички через рівень кредитного портфеля і закінчуючи рівнем банку. При цьому пропонуємо використовувати на рівні окремої позички такі методи, як аналіз кредитоспроможності позичальника, аналіз та оцінку кредиту; на  рівні кредитного портфеля – диверсифікацію, лімітування, створення резервів, страхування, продаж кредитів, сек’юритизацію; на рівні банку –  економічні показники, авторизацію.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки креди­тування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до креди­тного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати осно­вним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Відділення № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ це універсальний комерційний банк, який надає своїм клієнтам повний комплекс банківських послуг, передбачених генеральною ліцензією НБУ.

Відділення № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ має лінійно-функціональну структуру управління. Кожний відділ і окремий посадовець виконує їм функції, що наказали, які знаходять віддзеркалення в положенні про відділ і посадові інструкції. На даний момент в Луганському філіалі працює 32 людини, середній вік працівників банку складає 34 роки.

Відділення № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ здійснює достатньо обережну кредитну політику. Кредитний портфель складають в основному короткострокові кредити, питома вага яких на кінець року -99,5 %. При загальному прирості кредитних вкладень 13,1 % темп приросту короткострокових кредитів 13,3%. Це пояснюється тим, що в умовах нестабільної економіки вкладення кредитних коштів у довгострокові проекти для банку є більшим ризиком, ніж вкладення у короткострокові проекти.

Збільшення кредитних вкладень банку на 3384,36 тис. грн. відбулося в наслідок підвищення залишків кредитів на початок періоду (на 6553,68 тис. грн.) порівняно з попереднім роком та збільшення суми наданих у звітному році кредитів (на 13751,04 тис. грн.). Підвищення суми погашення кредитів на 16920,36 тис. грн. призвело до зниження залишків на цю суму.

Виходячи з цього, можна оцінити рух кредитів загалом позитивно. Кредитна політика банку призвела до збільшення на 14,9 % обороту з надання кредитів, наслідком чого є підвищення залишків кредитних вкладень на кінець звітного періоду на 13,1 %.

Відбулось значне зростання рівня покриття класифікованих кредитів основним капіталом, що також оцінюється як позитивна тенденція. Переважне зростання кредитного портфелю порівняно з обсягом класифікованих кредитів призвело до зменшення середнього рівня ризику кредитного портфелю з 16,5 % до 12,5 %

Так на 2006 рік питома вага стандартних, субстандартих кредитів і кредитів під контролем виросла на 0,8 підпунктів і досягла 97,9 % при одночасному зниженні сумнівних та безнадійних.

Поліпшилась справа і з погашенням позик за процентами. Частка несвоєчасно погашених позик в загальному їх обсязі скоротилася з 32 % до 3 %.

Забезпечення кредитного портфелю поліпшилося також з точки зору захисту від можливих втрат. Відповідний коефіцієнт забезпеченості зріс більш ніж у 2 рази.

Особлива увага в загальному аналізі має приділятися дослідженню галузевої структури кредитів, яка характеризує рівень диверсифікації кредитів, а також галузеву спрямованість кредитної діяльності банку.

Деяке поліпшення структури кредитів на кінець року (збільшення питомої ваги кредитних вкладень у промисловість, будівництво, транспорт) призвело до незначного підвищення диверсифікації кредитів, але суттєвих змін не відбулося. Кредитна політика банку, виходячи з даних аналізу галузевої структури наданих кредитів, має забезпечити більш рівномірний розподіл кредитних вкладень між галузями національної економіки, що призведе до підвищення диверсифікації кредитів та зниження кредитного ризику. Особливу увагу приділити головній зоні кредитного ризику, що поширюється на торгівлю та неосновні галузі національної економіки.

У відділенні № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ спостерігається підвищення рівня забезпеченості позик: питома вага забезпечених кредитів у звітному періоді зросла на 3,0 підпункти (частка кредитів без забезпечення відповідна, знизилась на 3,0 підпункти).

У структурі забезпечених кредитів сталися зміни, які призвели до зростання забезпечення кредитів. Так, зросла питома вага кредитів, наданих під заставу як товарно-матеріальних цінностей, так і інших видів застав. Тут спостерігається не тільки ріст їх частки з 43,4 % до 45,6 %, але і збільшення обсягу на 1759,9 тис. грн. або на 18,8 %. Разом з тим, зросли обсяги питомої ваги кредитів, наданих під гарантії та страхові поліси.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банки створюють резерв для відшкоду­вання можливих втрат за кредитними операціями банку.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кре­дитними ризиками.

Формування резервів є одним з методів зниження кредитного ризику нарівні банку.

Загальна заборгованість за кредитними опера­ціями становить валовий кредитний ризик для кре­дитора.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується комерційним банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за умови виконання вимог статті 12 Закону України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств».

Управління ризиком включає в себе: процес систематичного виявлення джерел ризиків; визначення чинників ризиків; класифікацію, прогнозування ризиків; оцінювання ступеня ризику. Управління ризиком комерційного банку підпо­рядковується загальній кредитній політиці банку.

Управляти ризиком — чинити дії, спрямовані на підтримання такого

рівня ризику, який відповідає

поставленим на даний момент цілям управління банку.

Проблеми управління кредитними портфелями вітчизняних комерційних банків доцільно розділити на зовнішні та внутрішні. На зовнішні фактори комерційні банки безпосереднього впливу не мають, в основному вони можуть тільки їм підпорядковуватись і до них адаптуватись. Опосередкований вплив банків на зовнішні проблемні фактори може проявлятись через лобіювання банківськими групами своїх інтересів на законодавчому та політичному рівнях при наявності і “силі” таких груп. Так, до основних зовнішніх проблемних факторів, що негативно впливають на кредитні портфелі банків України, слід віднести нормативно-правові та загальноекономічні.

Обґрунтована доцільність застосування та вказані шляхи  теоретичного впровадження ідей сучасної портфельної теорії (MPT), зокрема моделей Г. Марковіца і У. Шарпа (САРМ) для управління кредитним портфелем комерційного банку. Запропоновано на базі “основних бет” (“історичної”, “ринкової”, “галузевої” та “присвоєної”) розраховувати “похідні (фундаментальні) бети” (“середньозважену”, “скориговану”, “сукупну, або загальну”), що дозволяють точніше розрахувати ринковий ризик (“бету”) кредитного портфеля і позичальника та роблять можливим наближення до “істинної бети”.

На основі регресивного аналізу запропоновано дві методики (першу – через загальні суми у програмі Word з застосуванням калькулятора; другу – через середні значення у електронній таблиці Exel з використанням меню Data Analysis) та побудовано ряд моделей, що оцінюють зв’язок між дохідністю гіпотетичного кредитного портфеля (відділення № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ) та ринкового кредитного портфеля (загального кредитного портфеля банків України), статично і у динаміці. Доведено, що саме друга методика дозволяє нам отримати точніші результати, до того ж значно легше та швидше. Для побудованих моделей знайдено кредитні портфелі з мінімальною дисперсією (ризиком) та оптимальні кредитні портфелі. Зазначене проілюстровано за допомогою розрахунків в електронній таблиці Exel та відповідних графіків. За допомогою алгоритму, орієнтованого на дохідність (“альфу”) кредитного портфеля, та алгоритму, орієнтованого на ризик (“бету”), комерційні банки можуть, відповідно до обраної кредитної політики, ефективно вирішувати питання про можливість включення тієї чи іншої позички до свого кредитного портфеля.