Застосування методики формування резерву для покриття можливих втрат за кредитними операціями

Таблиця 3.3. - Ринкова модель кредитного портфеля відділення № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ, розрахована у динаміці через середні значення

Продовження таблиці 3.3

Основні показники нетрадиційного підходу до управління кредитним портфелем банку поділено на базові та показники ефективності. Базові визначено як показники, за допомогою яких розраховуються показники ефективності; останні ж як показники, що оцінюють ефективність кредитного портфеля банку в порівнянні з ринковим чи кредитними портфелями інших банків. До складу базових показників включено: середню дохідність, дисперсію, коваріацію, стандартне відхилення, кореляцію, детермінацію, недетермінацію, середнє безризикового кредиту, історичну “альфу”, “бету” (історичну, ринкову, галузеву, присвоєну, фундаментальну). До показників ефективності віднесено коефіцієнти Трейнора, Шарпа, Йенсена, Модільяні, КДЕФ (табл.3.3).

Такі показники, як “бета”, “альфа”, стандартне відхилення, кореляція доцільно і необхідно використовувати також і при вирішенні питання щодо включення позички до кредитного портфеля, і при оцінці ефективності кожної позички, що вже входить до кредитного портфеля. Для цього слід оцінити дохідність позички по Y та дохідність гіпотетичного кредитного портфеля по Х (табл.3.3).

Алгоритми, що відповідно до обраної кредитної політики дозволяють банку ефективно вирішувати питання про можливість включення тієї чи іншої позички до свого кредитного портфеля. Показники, наведені в алгоритмах, не мають критеріальних значень та встановленої кількості балів. Критеріальні значення та бали комерційні банки мають встановлювати самостійно, в залежності від власної кредитної політики, політики НБУ, стану кредитного ринку та економічної ситуації в країні. Однак, якщо критеріальні значення “бети” (не більше 2), від’ємної кореляції (від 0 до –1) та дюрації (чим більше відхиляється від кредитного портфеля, тим краще) потенційної позички встановити не важко, то для визначення “альфи” та стандартного відхилення банку необхідно дослідити стан кредитного ринку країни та порівняти значення одних потенційних позичок з іншими.

Побудовані моделі дозволяють: по-перше, отримати достовірну “кредитну історію кредитного портфеля” з моменту утворення банку; по-друге, на основі минулих емпіричних даних ефективно управляти поточним кредитним портфелем (для чого, окрім моделей, нами вперше побудовано алгоритми, що дозволяють успішно вирішувати дилему про можливість чи неможливість включення кожної потенційної позички до кредитного портфеля банку); по-третє, в подальшому побудувати багатофакторні моделі, які будуть ефективнішими в управлінні кредитним портфелем комерційного банку.

3.2. Управління проблемними кредитами і засоби реструктуризації безнадійних боргів

Незалежно від якості кредитного портфеля та ме­тодів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикають­ся з проблемами неповернення кредитів [71, c. 39].

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, за яких банк матиме сумнів щодо повернення кредиту.

Банківська практика свідчить, що складності з поверненням кредитів частіше всього обумовлені впливом процесів, які розвиваються протягом ви­значеного періоду часу. Тому досвідчений кредит­ний працівник банку може ще на ранній стадії вия­вити у позичальника ознаки фінансових труднощів, що зароджуються, і вжити заходів щодо їх поперед­ження і захисту банківських інтересів.

Кредитний працівник банку повинен прагнути того, щоб ужити таких заходів якомога раніше, пе­ред тим, як ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими. Неприйняття своєчасних за­ходів із недопущення фінансових проблем у пози­чальника призводить не лише до несплати основно­го боргу і відсотків — збитки в цьому році для банку значно більші [69, c. 94]:

По-перше, підривається репутація банку, так як більша кількість прострочених кредитів може при­звести до падіння довіри вкладників та інвесторів і до загрози неплатоспроможності банку.

По-друге, втрати від кредитних операцій підви­щують загрозу відпливу з банку висококваліфікова­них працівників через зниження можливостей їх матеріального стимулювання.

По-третє, банк вимушений здійснювати додат­кові витрати, пов'язані зі стягненням проблемного кредиту.

По-четверте, певна частина позикового банків­ського капіталу заморожується в непродуктивних активах. Названі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищувати прямі збитки від непогашення боргу.

Проблемні кредити не виникають спонтанно. Мають місце багаточисельні попереджувальні сиг­нали, які свідчать про те, що фінансовий стан пози­чальника погіршується і що виданий йому кредит може бути непогашений в строк чи зовсім не буде повернений. Ці сигнали кредитор повинен якомога раніше виявити. Для цього використовуються аналіз бухгалтерської і фінансової звітності, особисті кон­такти з позичальником, повідомлення третіх осіб, інших відділів банку.

Найхарактерніші попереджувальні сигнали виник­нення проблемних кредитів:

претензії на майнові права, податкові санкції щодо нерухомості, прийнятої банком як застава;

раптове припинення зв'язку з позичальником; недотримання умов і вимог, передбачених докумен­тацією про видачу кредиту;

необґрунтовані затримки в одержанні від клієнта фінансової звітності; відмова надати на про­хання банку фінансову інформацію;

одержання неповної чи недостовірної інфор­мації від фірми;

погіршення фінансового стану, що виявляєть­ся зі звітів;

наявність проблемних кредитів у позичальни­ка чи поручителя за кредитами, отриманими в інших кредитних установі;

погашення кредитів із запізненням;

збільшення обсягів і термінів погашення дебі­торської і (чи) кредиторської заборгованостей;

збитки за операціями протягом одного чи де­кількох кварталів або періодів;

оплата низьколіквідними активами - векселя­ми й матеріальними запасами за бартером (у разі на­явності коштів);

несвоєчасна реакція на звернення банку;

спроби позичальника змінити форму і масш­таби проекту, що є як об'єктом фінансування;

уповільнення темпів реалізації частини не­рухомості чи іншої продукції, що пропонується фірмою на ринку, в порівнянні з плановими показ­никами;

зміни в галузі чи конкретному секторі еконо­міки, що можуть безпосередньо вплинути на гос­подарську діяльність позичальника;

поява нових технологій, яка може привести до того, що продукти або послуги, що надаються по­зичальником, будуть незатребуваними або застарі­лими;

катастрофи, наприклад, пожежа чи повінь, що можуть негативно позначитися на господарській діяльності позичальника навіть за наявності страховки;

значні зміни в звітах про матеріально-технічні запаси або про кредиторську заборгованість;

випадки виявлення підробок; численні про­хання про подовження терміну виплат за кредитом;

чутки про господарську діяльність позичаль­ника, які отримані з надійних джерел, що свідчать про проблеми, що існують у позичальника;

імовірність злиття, приєднання, реорганізації фірми та інші значні реорганізаційні заходи;

зменшення обсягів господарської діяльності позичальника;

зміни в керівництві фірми позичальника;

смерть або хвороба керівників фірми позичаль­ника.

Основні причини виникнення проблемних кредитів представлені на рис. 3.2. [60, c. 56]

Рис. 3.2 - Основні причини виникнення проблемних кредитів