Управління фінансовою стійкістю комерційного банку (на прикладі ВАТ Акціонерний Банк "Укргазбанк")

Методологічною  основою управління фінансовою стійкістю банку в умовах рекапіталізації є впровадження нових методів регулювання та контролю різночасових грошових потоків формування ресурсів (пасивів) банку та грошових потоків вкладення і повернення коштів банку в активні операції для отримання банківського прибутку.

 

3.2 Сучасна технологія GAP-менеджменту управління платоспроможністю та ліквідністю як основними показниками фінансової стійкості банку

 

Сучасний  світовий банківський досвід показує, що внутрішнє управління залученими коштами з точки зору рентабельності, процентного ризику та ризику ліквідності  відбувається за допомогою наступних  інструментів [52]:

встановлення GAP-розривів по активам та пасивам;

управління  рівнем процентної маржі;

встановлення  мінімально допустимих процентних ставок по кредитним операціям та максимально  допустимих ставок по залученню депозитів;

встановлення  позиційних лімітів по процентним активам  і пасивам;

управління  на основі визначення операції активів  та пасивів;

управління  за допомогою імітаційних моделей;

періодичне  стрес-тестування.

Порядок управління процентним ризиком та ризиком ліквідності  визначається відповідними положеннями  та методиками, що затверджується цільовою стратегією строкового GAP-менеджменту  в управлінні активами та пасивами банку

Стратегій управління відсотковим  ризиком є дві: фіксація спреду та управління гепом. Оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в банку може бути багато, в межах цих загальних стратегій банк може сформувати багато альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання. Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов'язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку. У разі застосування стратегії фіксації спреду одержання підвищених прибутків унаслідок сприятливої кон'юнктури ринку стає неможливим, тоді як і додатний, і від'ємний геп дають таку потенційну можливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика засвідчує, що українські банки  здебільшого віддають перевагу стратегії  фіксації спреду, утримуючи незначний  розрив між активами і пасивами з  однаковими термінами погашення. Водночас є очевидним, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов'язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Основними параметрами  управління є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань - один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією "паралельного зсуву" кривої дохідності.

Сутність  прийомів УАП банку полягає у  встановленні співвідношень між  строками залучення та розміщення однакових  за обсягом коштів.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління, строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки: строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Це дає змогу максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз щодо відсоткових ставок не виправдається, банк може отримати збитки.

На вибір  того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стратегія  управління, надійність прогнозу зміни  ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення  та розміщення коштів, схильність до ризику.

Тактика структурного балансування активів і пасивів може застосовуватись і щодо строків, і щодо обсягів залучених і розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямі розміщення коштів, який дасть змогу повністю узгодити структуру активів і зобов'язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові кредит на таку саму суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції.

Узгодження  строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовують щодо найбільших за обсягами операцій. Загалом методи структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку для зниження відсоткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками є недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв'язку зі змінами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога увідповіднення структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

У процесі  управління активами та зобов'язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих статей і банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (gap - розрив, дисбаланс). Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи - чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін.

Актив чи пасив  є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу  він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

дата перегляду  плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу;

строк погашення  настає в цьому інтервалі;

термін проміжної  або часткової виплати основної суми настає в зафіксованому інтервалі;

зміна базової  ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення  активу чи зобов'язання, можлива або очікується впродовж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів і зобов'язань належать такі, доходи та витрати за якими  впродовж аналізованого періоду  не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник  гепу визначається як різниця між  величиною чутливих активів і  чутливих зобов'язань банку в  кожному із зафіксованих інтервалів:

 

(3.1)

 

де GAP (t) - величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) - активи, чутливі до зміни відсоткової  ставки в періоді t;

FL (t) - пасиви, чутливі до зміни ставки в  періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA (t) > FL (t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA (t) < FL (t)). Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик - мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу. Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу - FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

 

(3.2)

 

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший - геп  від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом:

якщо геп  додатний, то зі зростанням відсоткових  ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа  зменшуватиметься;

якщо геп  від'ємний, то зі зростанням відсоткових  ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й  важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне - щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить  підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним - за їх зниження.

Проте менеджменту  банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового  прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп  є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Однак ані  абсолютна величина гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка  частина активів чи пасивів банку  залежить від зміни відсоткової  ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до працюючих активів  і виражається у відсотках:

 

(3.3)

 

де IR (t) - індекс відсоткового ризику;

А - працюючі активи банку.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від'ємний) може змінити свою вартість у зв'язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і додатний, і від'ємний геп можуть призвести до збитків.

Через встановлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсоткової ставки, який банк вважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи закордонних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється зазвичай на рівні 20-25%, хоча твердих норм не існує.

Зміну маржі  банку залежно від коливань ринкових ставок дає змогу оцінити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками:

 

(3.4)

 

де - величина зміни процентної маржі банку (у грошовому виразі)

впродовж  періоду t;

r_p, r - прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Збільшення  чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу ("плюс" чи "мінус"), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Додатне значення вказує на збільшення маржі і буде результатом підвищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від'ємного гепу. Від'ємне значення DP (t) означатиме зниження маржі банку, зумовлене підвищенням ставок за від'ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу.

З моделі гепу випливає, що величина змін у показниках прибутковості банку залежить і  від темпів зміни відсоткових  ставок, і від величини гепу, яку  банк може регулювати на власний розсуд. Очевидно, з цих двох чинників точно  виміряти можна лише внутрішній, тобто  геп, тоді як зовнішній (ставки) можна  тільки прогнозувати з певним рівнем імовірності.

Головне завдання менеджменту банку в процесі  управління гепом - досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації.

Метод гепу дає  змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів  і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного  гепу дає змогу управляти співвідношенням чутливих активів і зобов'язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов'язання й обчислюється геп. Оскільки показник гепу тісно пов'язаний з конкретним часовим інтервалом, показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Кумулятивний (нагромаджений) геп - це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди: