На цьому етапі команда
починає ділитися на тих, хто
реагує під впливом навантаження
емоційними зривами, фрустацією,
конфліктами – назвемо їх для
зручності подальшого аналізу
групою «А» і тих, хто демонструє
емоційну зрівноваженість, стриманість,
зрілість, назвемо їх групою «В».
Психологічні характеристики,
отримані за допомогою 16-ти
факторного питальника Р.Кеттела
дозволили встановити причини
подібних реакцій. Так ті, що
під час важливих, виснажувальних
тренувань допускав емоційні
зриви характеризувався по факторах
«С», «Q4», «F3» низькою толерантністю
до фрустрації, підвищеним стомленням,
невротичними реакціями, збудливістю
і тривожністю. Плавці, які в цей період
демонструвати емоційну зрілість, терпимість,
поступливість в команді характеризувались
по цим же факторам (С, Q4, F3) емоційною стабільністю
і психологічною стійкістю, спокійністю
і відсутністю реакцій невротичного характеру.
Останні два тижні
3-го передзмагального етапу, навантаження
давались в 4-й і 5-й зонах
і характеризувались як субмаксимальні.
Спортсмени ставали ще більш
роздратованими, злими і агресивними.
Конфлікти частішали і виникали
«по дрібницям» (невдала фраза,
репліка і т.д.).
З’явились конфлікти з
тренером, зовнішня причина яких –
його недоречна репліка, тон зауважень
(як правило, який здається) і т.д.
Однак, дійсна причина
такої поведінки в тім, що
він сприймається людиною, яка
приносить фізичні страждання, яка
заставляє терпіти біль і, яка
залишає спортсмена психологічного
комфорту. Небажання випробувати
наступній фізичний і психічний
дискомфорт призводить до відмов
від тренувальних завдань, зриву
занять, неявкам, перевіркам з
товаришами і тренером.
Появляються серйозні
передбачення виникнення конфлікту
у формальній сфері спілкування.
По законам переносу цей процес
може покласти початок негативним
міжособистим відношенням в неформальній
сфері. Однак, в даному випадку
команді вдалось уникнути цього
і всі зовнішні прояви негативного
психічного стану, на рівні
вербальних контактів, зникли
після відпочинку. Але не у
всіх. Спортсмени групи «А», основною
характеристикою яких була низька
толерантність до фрустрації, підвищена
втомленість і низький поріг
емоційної стійкості, після тренувань
«плакались» на відсутність «чуття
води», гребка, швидкості, техніки
і т.д. Обговорювали дії тренера,
давали йому оцінку і бажали,
щоб весь цей «кошмар» швидше
закінчився (Коломейцев Ю.А.).
Останні дні перед
стартом характеризується пониженням
навантажень на 50% , але обов’язковою
появою специфічних якостей (відчуття
води, швидкості, гребка і т.д.).
Пониження навантажень супроводжується
зниженням конфліктів в системі
«тренер – спортсмен», «спортсмен
– спортсмен».
Якщо специфічні почуття
не появились у плавців групи
«А», то з їх сторони висловлювалось
незадоволення тренером, його програмою,
своєю спортивною формою, здоров’ям
і т.д. Погані результати в
контрольних стартах, на їх
думку, - наслідок неправильного
планування і помилкових дій
тренера. Звинувачення висловлюють
публічно, навмисно голосно, з бажанням
проінформувати усіх.
З позиції психології
особистості ці вчинки пояснюються,
як захисна реакція на можливі
невдачі. Орієнтовані на соціальні
схвалення, ці особистості від
будь-якої своєї діяльності чекають
похвальної оцінки оточуючих.
Для страховки від дорікань
тренера, саркастичних реплік
товаришів, можливого падіння
майбутніх невдач.
Плавці групи «В»
при незадовільних контрольних
стартах не проявляють нервозності
і емоційних зривів, продовжують
планомірно готуватися, не піддаючи
сумніву професійні якості тренера.
В день перших стартів представники
групи «А» продовжують інформувати
всіх про погане самовідчуття,
навіть коли добре підготовлені:
жаліються, ниють, когось сварять,
звинувачують і впроваджують
незадоволення своїм станом. В
стресових ситуаціях, а тренування
в зонах субмаксимальної інтенсивності
відносяться до таких, у цих
людей появляються ознаки психології,
які затрудняють міжособисті
спілкування і провокуючий конфлікт.
Після змагань представники
групи «А» вели себе в залежності
від успішності виступу. Дівчата,
які не показали результат,
на який розраховували впадали
в істерику, плакали, жалілись, «кидали»
тренуватись, чекаючи утішання
і розуміння їх невдач. Тривалість
цього стану не перевищувала 15
хвилин. Юнаки цієї групи після
невдалих стартів, декілька днів
не з’являлись на тренування,
мабуть, знаходячи психічну рівновагу,
після чого поведінка всіх
нормалізувалась і тренувальний
процес йшов по розписаному
тренером сценарію.
Таким чином, описаний
матеріал свідчить про вплив
одного із базових об’єктивних
факторів – характер тренувального
навантаження – на міжособисті
відношення і рівень конфліктності
в команді. Зміни в поведінці
під впливом навантажень обумовлені
особистими якостями, серед яких
необхідно відмітити низьку толерантність
до фрустрації, слабку емоційну
стійкість, невротизм, дратівливість,
збудження, тривожність. Характер
навантажень (співвідношення об’єму
і інтенсивності), екстремальність
ситуації, значимість змагань, планований
результат – виступають в ролі
каталізатора «дрімаючих» в спокійній
обстановці вищеперерахованих якостей.
Докладне описання впливу всіх
об’єктивних і суб’єктивних
факторів значно розширило би
границі знань про конфліктність,
однак, ця робота не входить
в наші плани. В цьому розділі
показала лише принципова можливість
залежності конфліктності від
характеру тренувальних навантажень.
3. Попередження, розвиток, розв’язання
і вихід із конфлікту
Розглядаючи конфлікт,
як динамічне явище ми виділяємо
в ньому наступні етапи: попередження
конфлікту, розвиток, розв’язання і
вихід із конфлікту.
Для тренера робота
на етапі попередження конфлікту
починається з отримання інформації
про взаємні або односторонні
невтішні відгуки членів команди,
претензіях, вимогах, чеканнях, невиконаних
обіцянок і т.д.
Отриманні дані синтезуються
і аналізуються, даючи основу
для прогнозування і передбачення
розвитку подій. Цей етап закінчується
прийняттям рішень відносно форм,
засобів, методів і направлень
по профілактиці і попередженню
конфлікту. Сюди також відноситься
робота по визначенню характеру
очікуваного конфлікту.
На етапі попередження
конфронтації можна говорити
про стихійні і заплановані
конфлікти, які за своїми наслідками
діляться на конструктивні і
деструктивні. Виходячи з останньої
класифікації представляється, що
конструктивні конфлікти не повинні потрапляти
в число небажаних. Більш того, вони необхідні,
так як своїм виникненням і розвитком
виводять колектив із стану стагнації
(застою). Якщо такий конфлікт планується
тренером, тоді основною вимогою до його
організації буде:
- обмеження його розповсюдження
із неформальної сфери у формальну
і навпаки;
- створення атмосфери
правдоподібності конфронтації. Всупереч
випадку конфліктні взаємовідносини
носять характер навмисності
і фальшивості, не даючи належного
ефекту в результативності (Кузьмин
Є.С.)
Попередженням і профілактикою
необхідно займися в тих випадках,
коли протиборство грозить перерости
в деструктивний конфлікт. На стадії
його зародження він ще піддається
управлінню – може бути попереджений
і локалізований. Всупереч випадку
втрачений час і ситуація «працюють»
на конфлікт, даючи йому можливість
розвивати команду або понизити
успішність її виступу. Профілактикою
і попередженням виникнення конфлікту
може займатися будь-який член команди,
однак, результативність цієї роботи вище
тоді, коли в цьому процесі беруть
участь найбільш авторитетні її члени
– лідери і тренер.
Попередження може відбуватися
по наступній схемі:
- виявлення зовнішнього
конформізму (зовнішнє погодження
з ініціатором конфронтації);
- зведення «стіни» між
генератором конфлікту та іншими
членами команди;
- емоційне та інтелектуальне
несприйняття провокуючих дій;
- демонстрація поведінки,
яка виключає можливість втягування
в конфлікт
Перераховані методи
уникнення деструктивного конфлікту,
який зароджується без прояву
доброї волі однієї або двох
сторін, стриманості, компромісів,
щирого бажання попередити конфронтацію.
Свідомість вимушеності такої
поведінки нерідко вступає в
боротьбу з особистою моральною
позицією, своїм «Я» і відчуттям
особистого достоїнства (Шейнов В.П.).
Однак, заради єдності
команди, її згуртованості і
зняття фрустрації тимчасово
необхідно «наступити» на особисте
«Я» і пожертвувати своєю принциповістю.
На етапі розвитку
конфлікту протистояння його
учасників підсилюється. При збереженні
попереднього об’єкту протиріч
прибавляються нові, надаючи конфлікту
нові емоційні забарвлення і
підсилюючи напруження. Із благородного
рішення знайти істину люди
переходять до затяжної конфронтації,
яка призводить вирішення проблеми
в тупик. Не приходячи до
компромісу на початку конфронтації,
члени колективу в наступному
спілкуванні і взаємодії з
підозрою і предвзятістю відносяться
до слів і вчинків своїх
візаві. У відповідь проходить
інформація з ще більшим емоційним
розпіканням і агресією. Прагнення
до реваншу і переслідування
цілі «хто кого» остаточно
знищують можливості досягнення
миру. Конфлікт заходить настільки
далеко, що самостійно вийти із
нього спортсмени без допомоги тренера
не в змозі.
Другий розвиток конфронтації
– в’ялобіжуче, коли конфлікт
не досягає високого емоційного
накалу, але і повного примирення
не наступає. Причини таких протиріч,
як правило, носять суб’єктивний
характер – невідповідність потреб,
несумісність психологічних якостей,
різні уявлення про норми і
вимоги і т.д. Тільки педагогічний
і психологічний професіоналізм
тренера здібний розв’язати ситуацію,
в основі якої лежать причини
суб’єктивного характеру.
Третій варіант розвитку
конфлікту – «маятниковий». Конфлікт
то досягне апогею, то затухне.
Багато в усуненні таких конфліктів
залежить від ситуації, психічного
стану і особистих якостей
конфліктуючих. В екстремальній
ситуації, яка грозить благополуччю
і цілісності колективу, спортсмени
можуть мобілізуватися і відкинути
особисте, забути кривду і прийти
до примирення – стадія затухання
конфлікту і рух «маятника»
донизу. Після закінчення змагань або
проходження колективом піка екстремальності
– колектив може повернутися на старі,
конфронтуючі позиції – рух «маятника»
вверх.
Розв’язання і вихід
із конфлікту. Висовуються різні
розуміння відносно розв’язання
конфлікту: з урахуванням його
етапів, емоційного стану сторін
їх взаємодії, цілей, механізмів
взаємного впливу і т.д. (Дена
Д., Куліков В.Н., Мансуров Н.С., Полозова
Т.Л.).
По справедливому зауваженню
В.В.Бойко з співавторами «успішне
розв’язання конфліктів можливе
в тому випадку, якщо розробляються
різні тактики, які враховують
усі моменти конфлікту, і із
них вибираються найбільш підходящі
для конкретної ситуації».
Одним із ефективних
прийомів у розв’язанні конфлікту
є педагогічний вплив зі сторони
на особисті якості конфліктуючих.
Однак, не усі члени колективу
легко сприймають навіювання
і зміст педагогічних бесід.
Так, лідери, у яких домінує
стремління підкорити собі оточуючих,
важче всього признають свою
неправоту, з великим насиллям
над собою відмовляються від
своїх поглядів, щиро вірячи в
свою непогрішимість і правоту.
Спортсменам з такими характеристиками
надзвичайно складно перебороти
своє самолюбство і піти на
примирення, пробачитись за надмірну
емоційність. Якщо лідери представляють
протиборствуючі угрупування, то
розв’язання конфлікту без допомоги
тренера – справа надзвичайно
важка. Складність не тільки
в переборені позиції лідера,
але і в тім, що кожний
лідер – це представник і
провідник системи цінностей,
поглядів, направленості тих, хто
стоїть за ним.
Його вчинки і компроміси,
прагнення згладити конфлікт
розцінюється ідучими за ним,
як зрадництво. Переконавши лідера
в необхідності розв’язання конфлікту,
тренер в його особі набуває
союзника по педагогічній роботі
з групою. Уникнути оцінки в
«зрадництві» лідера зі сторони
групи повинен допомогти тренер,
шляхом пояснення групі правильності
і дальновидності його поступків.
Така робота під силу тренеру,
володіючому широкими поглядами
і глибокими знаннями, культурою
спілкування і здібністю до
навіювання, вмінням переконувати
і впливати силою свого авторитету.
Інші підходи до
проблеми розв’язання конфліктів
пропонують В.В.Бойко, А.Г.Ковальов,
В.Н.Панферов (1983 р.), Г.В.Ложкін (2000 р.). Нема
сумнівів в їх практичній користі
і всіх бажаючих ознайомитися
з ними (Ковальов А.Г., Панферов
В.Н. та ін.).
Постконфліктне спілкування
характеризується особливою формою
міжособистих відношень. Після
відсторонення колізій колишні
противники ще деякий час приглядаються
один до одного, зважують слова
і вчинки попередніх опонентів,
перевіряють їх на відвертість.
Переконавшись в правдивості
ідуть на більш тісні контакти
– неформальне спілкування і
дружбу. Виявивши фальш, рвуть
зв’язки, які намітились, повертаються
в попередні «табори» з готовністю
до конфронтації (Коузер Л.).