Проект антикризового управління фінансами підприємства на прикладі ТОВ «Хімрезерв-Дніпро»

Види кризи можуть бути слідуючі:

1)     стратегічна – коли зруйновано виробничий ресурсний потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху. При ній порушується співвідношення необоротних, оборотних активів, трудових ресурсів, а в аграрних підприємствах і земельних ресурсів. В такій ситуації погіршуються фінансові показники, підприємство не може досягти запрограмованої стратегії розвитку. Проте воно ще залишається прибутковим (але сума прибутку зменшується) і платоспроможним;

2)     криза прибутковості – нарощування збитків зменшує власний капітал і це призводить до незадовільної структури капіталу. Втрата чистого прибутку як основного джерела поповнення власного капіталу і отримання збитків зменшують власний капітал і для відновлення основних засобів та формування оборотних засобів все більше залучається позикового капіталу. Зменшується коефіцієнт автономної та зростає залежність підприємства від кредитів. Йде зростання кредиторської заборгованості;

3)     криза ліквідності – підприємство неплатоспроможне або існує реальна загроза втрати платоспроможності. Поточні зобов’язання в даній ситуації перебільшують наявність оборотних засобів. Практично підприємство не може погасити заборгованість. Йде проїдання раніше сформованого власного капіталу. Деякі підприємства мають від'ємне значення по власному капіталу, тобто збитки перекривають всі статті власного капіталу. Підприємство не може погасити заборгованість перед кредиторами, практично не має ресурсів для відновлення діяльності і підлягає ліквідації згідно чинного законодавства.

В процесі розвитку кризи визначають її фази розвитку та фактори її виникнення.

Фази кризи:

1)     криза, що не загрожує існуванню підприємства має такі ознаки: скорочення обсягів виробництва, зміна асортименту продукції, зниження доходів від основної діяльності, збільшення тривалості обороту капіталу, наявність понадлімітних залишків оборотних засобів;скорочення виробничого потенціалу; використання старих неефективних технологій виробництва; знос основних засобів та недостатнє забезпечення капітальних інвестицій; недоліки в управлінні підприємством та ін.;

2)     криза, що загрожує існуванню підприємства характеризується такими ознаками: зростанням дебіторської і кредиторської заборгованості; неефективною ціновою політикою; низькими значеннями показників ліквідності і платоспроможності; дефіцитом власних оборотних коштів; конфліктністю та некомпетентністю керівництва; плинністю кадрів спеціалістів і робітників;  порушенням термінів виплати заробітної плати; поліпшення соціально-психологічного капіталу в трудовому колективі та ін.;

3)     кризовий стан підприємства не сумісний с подальшим його існування і призводить його до ліквідації. Він має такі характерні ознаки: хронічний спад виробництва і нагромадження на складі готової продукції, що має високу собівартість втратила попит і не реалізується тривалий час; зростання збитків, недостатність коштів для відновлення основних і формування оборотних засобів; вимушені простої, скорочення числа робітників; виникнення конфліктів на підприємстві.

Відповідно до фази кризи формуються санаційні заходи або заходи по ліквідації підприємства.

В процесі діагностики банкрутства та вибору найбільш ефективних форм санації необхідно виявити і вивчити фактори, що призвели підприємство до банкрутства.

Досконале вивчення причин кризи і передбачення можливих наслідків допомогає найти найбільш ефективні заходи проведення фінансової санації підприємства або визначити ліквідаційні заходи підприємства-боржника.

В процесі діагностики банкрутства та вибору найбільш ефективних форм санації необхідно виявити і вивчити фактори, що призвели підприємство до банкрутства.

Фактори, що призводять підприємство до банкрутства поділяються на зовнішні (екзогенні), що не залежать від діяльності підприємства та внутрішні (ендогенні), що залежать від діяльності підприємства.

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: • спад кон'юнктури в економіці в цілому; • зменшення купівельної спроможності населення; • значний рівень інфляції; • нестабільність господарського та податкового законодавства; • нестабільність фінансового та валютного ринків; • посилення конкуренції в галузі; • криза окремої галузі; • сезонні коливання; • посилення монополізму на ринку; • дискримінація підприємства органами влади та управління; • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировини   (споживачів продукції); • конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи.

З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки: 1. Низька якість менеджменту. 2. Дефіцити в організаційній структурі. 3. Низький рівень кваліфікації персоналу. 4. Недоліки у виробничій сфері. 5. Прорахунки в галузі постачання. 6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. 7. Прорахунки в інвестиційній політиці. 8. Брак інновацій та раціоналізаторства.    9. Дефіцити у фінансуванні. 10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

              Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони

зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі: втрата клієнтів і покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів; підвищення тиску на ціни; істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоотримання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи: стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху); криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу); криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в таблиці 1.1.

              Таблиця 1.1.

Фактори, що зумовлюють різні види кризи

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності.

Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Існують три фази кризи: а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);   б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

1.2. Фінансова санація як складова антикризового управління на підприємстві

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація.

Термін “санація” походить від латинського “sanаre” - оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства[2].

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації[3].

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству[4].

Згідно із Законом України “Про банкрутство”, під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 2001 році, розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Своє тлумачення поняття “санація” має і Національний банк України: режим фінансової санації — це система не примусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень[5].

В Законі України “Про страхування” ми знаходимо також “оригінальне” тлумачення терміна “санація”. Згідно із цим Законом примусова санація страхової компанії передбачає:

      проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

      встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

      встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

                        прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика[6].

На мою думку найбільш повним можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами    Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг, провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді або  санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.