Інтелектуальна власність

– права на об’єкти  промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

– авторського  і суміжні з ними права (право  на літературні і музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних і  ін. )

Придбаний або  отриманий на безоплатній основі об’єкт інтелектуальної власності відображається на балансі, якщо існує ймовірність одержання в майбутньому матеріальної вигоди, пов’язаної з її використанням, а його вартість може бути вірогідно визначена. Таким чином для того, щоб поставити об’єкт інтелектуальної власності на бухгалтерський облік, необхідно визначити його вартість.

Ще однією умовою постановки об’єкта інтелектуальної  власності на бухгалтерський облік  є те, що термін використання прав на об’єкт інтелектуальної власності повинен бути не менше одного року, або не менше операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

Використання  інтелектуальної власності як нематеріального  активу в господарській діяльності підприємств і відображення в  бухгалтерському обліку операцій руху таких об’єктів дозволяє:

– документально  підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою обліку їх у балансі підприємства та створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань;

– одержувати додатковий прибуток від передачі прав на використання об’єктів інтелектуальної власності, а також забезпечувати (у залежності від обсягу переданих прав) обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства;

– виплачувати  фізичним особам авторські винагороди, минаючи фонд заробітної плати, з  віднесенням витрат по виплаті авторської винагороди на статтю собівартості продукції „Інші витрати”, тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань у страхові та інші фонди.

Таким чином, постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік є одним із варіантів введення інтелектуальної власності до господарського обороту і дає можливість підприємству отримати додатковий прибуток.

13 ПАТЕНТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ В ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВАХ

13.1 Загальні  положення

Однією  із форм реалізації своїх прав інтелектуальної  власності є патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах. Згадаємо, що твори науки, літератури і мистецтва не патентуються ні в країні, ні за її межами. Звідси випливає важливий висновок – охорона творів науки, літератури і мистецтва, створених в Україні, здійснюється в іноземній державі за одними правилами, а об’єктів промислової власності – за іншими.

Україна є членом міжнародних угод з авторського  права. За правилами цих угод твори українських авторів, створені в Україні чи в будь-якій іншій країні-учасниці цих же угод, мають таку ж охорону, як і твори громадян цієї країни.

Для одержання охорони об’єкта промислової  власності в будь-якій іншій країні цей об’єкт необхідно обов’язково запатентувати в тій країні, де необхідно отримати правову охорону цього об’єкта. Без патентування об’єкт промислової власності може бути використаний у будь-якій країні без дозволу власника патенту в Україні і без виплати йому належної винагороди.

За певних обставин патентування об’єктів промислової  власності за кордоном – це крайня необхідність, яка обходиться особі, що побажала здійснити цю дію, досить дорого. Патентування в іноземній державі – це тривалий, складний і дорогий процес, який потребує значних витрат енергії, сил і коштів. Тому в тих випадках, коли можна обійтися без закордонного патентування, краще до нього не вдаватися. Патентування заради патентування недоцільне.

Патентування  об’єктів промислової власності  за кордоном доцільне лише за наявності  певних економіко-правових факторів.

Саме по собі патентування за кордоном ніколи і ніякої шкоди па-тентовласнику не приносить. Навпаки, таке закордонне патентування засвідчує авторський і державний пріоритет, свідчить про високий рівень науково-технічної думки на батьківщині створення того чи іншого об’єкта промислової власності, що має велике значення в міжнародному науково-технічному співробітництві.

Поряд з позитивними  характеристиками закордонного патентування цей процес має і певні негативні  наслідки. Будь-яке патентування, в  тому числі і в іноземній державі, вимагає подання в заявочних матеріалах такого повного опису сутності об’єкта промислової власності, який дозволяє фахівцю ним скористатися. Це найбільш уразливе місце патентної охорони об’єктів промислової власності. Повний опис сутності об’єкта промислової власності дозволяє будь-якій особі використати запатентований об’єкт без дозволу патентовласника і без виплати належної винагороди. Безперечно, таке використання можливе поза межами чинності патенту. Наприклад, фахівець якоїсь країни ретельно ознайомився з тим чи іншим об’єктом промислової власності, запатентованими в іншій країні. На ознайомлення з патентним описом того чи іншого об’єкта має право будь-яка особа. Цього достатньо фахівцеві для використання цього ж об’єкта, але вже в межах своєї країни, поки він там не запатентований.

Одним із засобів захисту від неправомірного запозичення чи просто використання даного об’єкта третіми особами  стадо ноу-хау. В описі заявочних матеріалів сутність того чи іншого об’єкта розкривається не повністю, що не дає можливості використати цей об’єкт з повною ефективністю. Ноу-хау потім додається до ліцензійного договору за додаткову винагороду.

Широке застосування ноу-хау все ж не забезпечує повної охорони запатентованого об’єкта  промислової власності від неправомірного використання. Тому багато європейських країн пішли іншим шляхом – вони створили спільний патент, яки має чинність на території тих країн, які погодилися на такий спільний патент.

Отже, закордонне патентування доцільне лише за наявності  тих факторів, які зумовлюють його необхідність. Таких факторів кілька.

Закордонне  патентування будь-якого об’єкта  промислової власності доцільне тоді, коли є повна впевненість  у тому, що на запатентований об’єкт буде попит у країні патентування. Тому перед патентуванням того чи іншого об’єкта необхідно ретельно вивчити кон’юнктуру ринку в країні патентування. Має бути повна впевненість у тому, що об’єкт чи виріб, заснований на ньому, будуть мати попит у країні патентування. Якщо такої впевненості немає, то патентування в цій країні недоцільне. Наприклад, якщо в Україні буде створено винахід, який стосується металургії, то такий винахід доцільно патентувати в тих країнах, де розвинута металургійна промисловість або де вона знаходиться в процесі становлення. У тих країнах, де металургійна промисловість відсутня, патентування такого винаходу недоцільне.

Другим фактором, який зумовлює необхідність патентування того чи іншого об’єкта в тій  чи іншій країні, є договір на поставку в цю країну промислових  виробів, у яких використані об’єкти  промислової власності або які виготовлені на основі зазначених винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. При цьому слід мати на увазі, що в одному виробі можуть бути використані кілька винаходів, корисних моделей чи промислових зразків, особливо, коли мова йде про поставку крупномасштабних об’єктів. Наприклад, новітній танк останньої конструкції може містити в собі численні винаходи, корисні моделі і промислові зразки та інші об’єкти промислової власності.

При цьому варто  враховувати обсяг зазначених поставок. Якщо обсяг поставок незначний, то витрати на патентування можуть перевищити вигоду від поставок. У такому разі, мабуть, також недоцільно патентувати за кордоном.

Третім фактором, який зумовлює необхідність закордонного патентування, є також договори про будівництво в тій чи іншій країні будь-яких об’єктів. При спорудженні таких об’єктів може використовуватися будівельна техніка, в якій використані об’єкти промислової власності – наприклад, автомобілі, трактори, крани та інша будівельна техніка. Незапатентовані зазначені об’єкти в такому разі також можуть бути використані безперешкодно в іноземній державі неправомірним шляхом. Але це лише один аспект цієї проблеми.

Другий  полягає в тому, що в процесі  самого будівництва будівельниками можуть бути використані нові технології, матеріали та інші засоби, що є об'єктами промислової власності. Вони також потребують патентного захисту.

Отже, при укладенні  договорів на будівництво будь-яких споруд у тій чи іншій країні необхідно  ретельно вивчити кон'юнктуру ринку в цій країні, а також визначити всі об'єкти промислової власності, які можуть бути використані в процесі будівництва.

Ще однією передумовою  закордонного патентування об’єктів промислової власності за кордоном є наявність можливості укладати ліцензійні договори на використання запатентованих в Україні об’єктів. Слід відзначити, що торгівля ліцензіями – один із самих вигідних видів торгових операцій. Тому будь-яка країна, що володіє науково-технічним потенціалом, прагне укладати ліцензійні договори з іноземними партнерами. У ряді випадків ліцензійні договори бувають більш вигідними, ніж торгівля товаром, виробленим на основі об’єктів промислової власності.

При можливості укласти вигідний ліцензійним договір  виникає необхідність патентування об’єкта, оскільки відсутність патенту на той чи інший об’єкт позбавляє можливості укласти ліцензійній договір.

Закордонне  патентування об’єктів промислової  власності України може бути зумовлено  також необхідністю експонування товарів, виробів, техніки тощо, які грунтуються на зазначених об’єктах, на міжнародних виставках і ярмарках. Такі демонстрації зазначених об’єктів промислової власності безперечно необхідні з метою найти вигідного покупця, споживача тощо. Подібна демонстрація об’єктів, промислової власності також викликає необхідність їх патентування.

Крім наведених  передумов, закордонне патентування має  відповідати ще двом обов’язковим вимогам: 1) патентоздатності об’єкта, який передбачається патентувати, за законодавством країни патентування; 2) патентній чистоті об'єкта, який має патентуватися.

Патентоздатність  об’єктів патентування за законодавством різних країн неоднакова. Тому перед  патентуванням необхідно ретельно вивчити законодавство країни патентування і обов’язково визначити умови  патентоздатності. Об’єкт, який передбачається патентувати, має відповідати вимогам патентоздатності країни патентування.

Патентна чистота  об’єкта патентування – це поняття, властиве саме патентній системі  охорони промислової власності. Сутність цього поняття полягає  в тому, що об'єкт, який передбачається патентувати, в країні патентування не підпадає під чинність інших патентів цієї країни. Іншими словами, об’єкт, який збираються патентувати, не порушує патентних прав інших осіб. У разі порушення цієї вимоги настають серйозні негативні наслідки. Це може бути арешт товарів, ввезених чи виготовлених з порушенням патентів інших осіб, сплата солідних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, а також ув’язнення.

Патенточистими. вважаються такі об’єкти, які не порушують  чужих патентних прав. Отже, патентоволодільці інших патентів не можуть пред’явити будь-яких претензій до заявника, що бажає запатентувати той чи інший об’єкт в країні патентування, якщо об’єкт патенточистий.

13.2 Умови патентування об’єктів  промислової власності в іноземних державах

Патентування  об’єктів промислової власності  в зарубіжних країнах є однією із форм реалізації своїх патентних  прав фізичними і юридичними-особами  України. Відповідно до Конституції  України суб’єкти патентних прав мають право володіти, користуватися  і розпоряджатися належним йому об’єктом промислової власності. Але повної і безмежної свободи права не буває. Немає її і в патентному праві. Свобода розпоряджатися своїм об’єктом промислової власності також певною мірою обмежена. В Україні, як і в багатьох країнах світу, існує дозвільний порядок закордонного патентування.

Чинне законодавство  України про промислову власність  декларує загальне правило, яке відповідає наведеному припису Конституції: „Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах” (ст. 37, п. 1 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції від 1 червня 2000 р.). Це правило стосується і інших об’єктів промислової власності.

Проте законодавець тут же встановив і певне обмеження. До подання заявки на одержання охоронного документа на об’єкт патентування в орган іноземної держави, в тому числі міжнародної заявки, заявник зобов’язаний подати заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи повідомлення про заборону закордонного патентування даного об’єкта не надійде, заявник має право подати заявку в патентний орган іноземної держави.

З наведеної  норми випливає кілька висновків. Перший полягає в тому, що об’єкт промислової власності, який передбачається запатентувати за кордоном, має бути спочатку запатентований в Україні. Другий висновок – зазначене правило стосується також і міжнародної заявки. Міжнародною заявкою визнається заявка, подана відповідно до Договору про патентну кооперацію.

Третій висновок – закордонне патентування можливе  лише з дозволу Установи. Дозвіл на закордонне патентування надається  у формі відсутності заборони Установою закордонного патентування.

Ще один висновок полягає в тому, що всі матеріали про закордонне патентування в обов’язковому порядку проходять через Установу.