Інтелектуальна власність

Паризька конвенція  до об'єктів промислової власності  відносить і недобросовісну конкуренцію, оскільки остання дуже тісно пов’язана саме з охороною цих об'єктів. Стаття 10^bis зобов’язує країни Союзу забезпечувати громадянам країн-членів Союзу ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

Конвенція недобросовісною  конкуренцією визнає будь-яку дію, Що суперечить чесним звичаям у промислових та торговельних справах. Відповідно до Конвенції мають бути заборонені:

1. всі дії, здатні будь-яким способом викликати помилку стосовно підприємства, продуктів або промислової чи торговельної діяльності конкурента;

2) неправдиві  твердження при здійсненні комерційної  діяльності, здатні дискредитувати  підприємство, продукти або промислову  чи торговельну діяльність конкурента;

3) вказівки або  твердження, використання яких при  здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману громадськість стосовно характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності для застосування або якості товарів.

Група положень Паризької конвенції стосується її адміністративних та фінансових функцій. Зокрема, положення визначають органи Паризького союзу, його фінанси, порядок внесення поправок до Конвенції та її перегляду, а також норми про спеціальні угоди, участь у Конвенції та порядок розгляду спорів.

Договір про патентну кооперацію (РСТ)

Підписаний  у Вашингтоні 19 червня 1970 р., переглянутий 2 жовтня 1979 р. і 3 лютого 1984 р.

Держави-учасники цього Договору (Договірні Держави) утворюють Союз для співробітництва  в галузі подачі заявок на охорону  винаходів, проведення по них пошуку і експертизи, а також надання  спеціальних технічних послуг.

Договір про  патентну кооперацію визначає спеціальну процедуру розгляду міжнародних  заявок на охорону винаходів. Заявка на охорону винаходів у будь-якій договірній державі може подаватися відповідно до цього Договору як міжнародна заявка. Міжнародна заявка повинна містити заяву, опис винаходу, один або кілька пунктів формули винаходу, одне або кілька креслень (якщо це необхідно) і реферат.

Міжнародна  заявка повинна бути складена встановленою мовою, повинна відповідати встановленим вимогам щодо її оформлення, а також щодо єдності винаходу. Безперечно, заявка має бути оплачена встановленим збором.

Міжнародна  заявка в більшості випадків подається  до національного відомства, яке  виступає як приймаюче відомство. У  Західній Європі це – Європейське  патентне відомство та інші регіональні відомства.

Після формальної перевірки і встановлення дати міжнародного подання одержуюче відомство пересилає один примірник міжнародної заявки до Міжнародного бюро БОЇВ („реєстраційний примірник”). Другий примірник („копія для пошуку”) надсилається до Міжнародного пошукового органу. Третій примірник залишається у одержуючого відомства. Воно ж збирає всі передбачені Договором збори і переказує збір за пошук до Міжнародного пошукового органу, а міжнародний збір – до Міжнародного бюро.

Подана міжнародна заявка стає об’єктом „міжнародного  пошуку”, який може здійснюватися одним  із національних патентних відомств (Австралії, Австрії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, США, Японії), яким надано статус міжнародного пошукового органу, а також Європейським патентним відомством.

Міжнародний патентний  пошук має своєю метою виявити  всі відомості, що стосуються міжнародної заявки на винахід, починаючи від 1920 р. Для цього повинні бути використані всі доступні джерела.

Результати  міжнародного пошуку подаються у  звіті про міжнародний пошук, який передається заявникові через чотири-п’ять місяців від дати подання міжнародної заявки. Звіт про цей пошук надає заявникові можливість правильно оцінити свої шанси.

Звіт про  міжнародний пошук включається до міжнародної публікації міжнародних заявок. Міжнародна публікація служить двом основним цілям: розкрити сутність винаходу науково-технічній громадськості і встановити обсяг охорони, яку передбачається одержати. Міжнародна публікація здійснюється Міжнародним бюро у формі брошури, що містить титульний лист з бібліографічними даними, представленими заявником, а також присвоєний Міжнародним пошуковим органом індекс Міжнародної патентної класифікації (МПК), реферат, опис, формули, креслення і звіт про міжнародний пошук. Якщо формули міжнародної заявки виправлені, то публікуються як заявлені, так і виправлені формули.

Після одержання  заявником звіту про міжнародний  пошук він має зважити, чи варто  йому проводити міжнародну попередню  експертизу. Міжнародна попередня експертиза проводиться лише за заявою заявника. Міжнародні органи попередньої експертизи призначаються Асамблеєю Союзу РСТ з числа Міжнародних пошукових органів, за винятком іспанського відомства з патентів і товарних знаків.

Вибране відомство, яким є національне відомство держави чи національне відомство, що діє від імені держави, вибраної заявником, одержує результати міжнародної попередньої експертизи через Міжнародне бюро. Після публікації міжнародної заявки, але не пізніше 19 місяців від дати пріоритету, Міжнародне бюро розсилає міжнародну заявку зазначеним відомствам. Подальший розгляд міжнародної заявки буде залежати від волі заявника. На підставі одержаних результатів міжнародної попередньої експертизи заявник має вирішити питання про доцільність подальшого розгляду заявки. Адже система РСТ є тільки системою упорядкування подання міжнародної заявки, але не видачі патенту. Видача патенту є виключно функцією зазначених відомств, тобто національних відомств тих держав-членів Договору, в яких заявник передбачає одержати охорону свого винаходу.

Страсбурзька  угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971 р.). Скорочено – Угода про МПК. Будь-який облік об'єктів промислової власності, зокрема, винаходів, їх реєстрація чи патентування просто неможливі без певної їх класифікації. Бурхливий розвиток науки і техніки породжує щороку все більше різноманітних науково-технічних досягнень. Тому виникла ідея всі ці результати науково-технічної творчості певним чином згрупувати, тобто класифікувати, і таким чином полегшити їх облік.

У 1971 р. 29 держав підписали ум. Страсбург Угоду  про міжнародну патентну класифікацію. У 1979 р. до цієї Угоди були внесені  поправки.

Зазначеною  Угодою була заснована Міжнародна патентна класифікація (МПК). Відповідно до цієї класифікації галузь техніки була поділена на вісім основних розділів, які містять у собі приблизно 67 тисяч дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєний спеціальний символ, який складається із арабських цифр і літер латинського алфавіту.

Відповідним символом позначається будь-який патентний документ. За останні 10 років кількість зазначених документів щорічно досягає одного мільйона.

Національні чи регіональні патентні відомства  при публікації патентних документів проставляють на ньому відповідний символ.

Значення МПК  важко переоцінити. Без неї в  сучасних умовах просто не обійтися. МПК  необхідна органам, що проводять  патентну експертизу чи будь-яку іншу науково-технічну експертизу. Нею користуються розробники нової техніки, винахідники та інші творці науково-технічних досягнень, науково-дослідні, проектно-конструкторські та інші творчі установи, тобто всі, хто має справу із застосуванням і розвитком техніки.

Міжнародною патентною  класифікацією, незважаючи на те, що Угоду про неї підписали лише 29 держав, насправді користуються понад 70 держав, три регіональних відомства І Міжнародне бюро ВОІВ.

Безперечно, з  розвитком науки і техніки  кількість рубрик МПК постійно зростає, тому МПК через кожні п’ять років переглядається. Перегляд здійснює Комітет експертів, заснований Угодою. Всі держави-учасники є членами Комітету.

Угодою про  МПК заснований Союз, який має Асамблею.

Гаазька угода про міжнародне депонування  промислових зразків. В останні десятиріччя споживачів все більше інтересують не тільки якісні характеристики будь-якого промислового виробу, а й його художнє оформлення, зовнішній естетичний вигляд тощо. Поступово зовнішня форма промислового виробу стала приваблювати споживачів не менше, ніж його сутність. Зовнішній вигляд промислового виробу став товаром, попит на який постійно зростає. Виникла необхідність в його правовій охороні не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. Дискусії з цього приводу точилися уже з початку XX ст. (1911 р.). Мета завідування міжнародної реєстрації промислових зразків була досягнута 6 листопада 1925 р., коли була підписана Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків, яка була прийнята в розвиток Паризької конвенції.

Необхідність  розробки і прийняття Гаазької угоди  була зумовлена потребою спростити охорону промислових зразків на міжнародному рівні. Відповідно до цієї Угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах одночасно з метою одержання там правової охорони. Достатньо заявити промисловий зразок.

За Гаазькою угодою особа, яка має право на здійснення міжнародного депонування, може одержати охорону в договірних державах шляхом депонування одного промислового зразка. Особою, що має право на міжнародне депонування промислового зразка, може бути будь-яка фізична чи юридична особа, що має громадянство однієї із договірних держав або має місце проживання чи дійсне і нефіктивне промислове або торговельне підприємство в одній із зазначених держав.

Міжнародне  депонування здійснюється шляхом подання  безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ заявки депозитором або його повіреним на спеціальному бланку, який видається безкоштовно Міжнародним бюро. Міжнародне депонування може бути здійснено і через національне відомство договірної держави за умови, що це передбачено законодавством договірної держави. Договірна держава має право вимагати, щоб міжнародне депонування було здійснено через її національне відомство і в тому разі, коли її законодавство не передбачає обов'язкового депонування через це відомство за умови, що ця держава є державою походження промислового зразка. Проте невиконання цієї вимоги не може бути перешкодою для міжнародного депонування в інших договірних державах.

Міжнародне  депонування може бути здійснено  і через національне відомство  держави походження промислового зразка, якщо національне законодавство не передбачає іншого.

Дія міжнародного депонування має місце в кожній із договірних держав, де депозитор  передбачає одержати охорону своєму промисловому зразку, так ніби промисловий  зразок було депоновано в цій державі від дати міжнародного депонування.

Підстава для  відмови в наданні охорони  промисловому зразку в одній із договірних держав не може бути підставою для відмови в наданні міжнародного депонування. Проте кожна із договірних держав на підставі свого національного законодавства може відмовити в наданні правової охорони промисловому зразку.

Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в сфері охорони промислової власності. Угода підписана і набрала чинності 30 червня 1993 р. Строк чинності 2 роки і автоматично продовжується на кожні річні періоди, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про свій намір припинити чинність даної Угоди не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення чергового періоду.

Угодою встановлено, що при поданні заявок на видачу охоронних документів, їх одержанні та підтриманні їх чинності заявники та їх повірені обох держав па основі принципу взаємності можуть вести справи безпосередньо з патентними відомствами кожної держави. Це означає, що будь-яка особа-заявник України може подавати заявки на видачу охоронних документів на об’єкт промислової власності безпосередньо в патентне відомство Російської Федерації поза патентним відомством України, одержувати охоронні документи та підтримувати їх чинність. Винахідники України широко користуються цією нормою і значна кількість заявок на видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності подається безпосередньо до патентного відомства Російської Федерації. При цьому патентні повірені мають право вести справи тільки заявників своїх держав. Заявники Російської Федерації при поданні заявок до патентного відомства України можуть подавати свої заявки російською мовою.

Обидві держави  визнають чинність раніше виданих колишнім СРСР охоронних документів, передбачають можливість їх обміну на національні охоронні документи.

Фізичні і юридичні особи кожної держави мають права  користуватися патентними фондами, бібліотеками, банками даних стосовно об’єктів промислової власності іншої держави на тих же умовах, що і власні фізичні і юридичні особи.

Угода передбачає можливість збереження за будь-якою фізичною чи юридичною особою кожної із держав права попереднього користування. Це правило стосується також і тих  осіб, які це право мали і за радянським законодавством.

Угода передбачає обов’язок будь-якої фізичної чи юридичної особи кожної із держав, яка використовує той чи інший об'єкт промислової власності, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) СРСР відповідно до законодавства тієї країни, на території якої даний об’єкт використовується, забезпечити виплату належної винагороди.

Збір за подання  заявок, видачу охоронних документів, підтримання їх чинності і здійснення інших юридичне значимих дій по охороні  промислової власності, виплачуються в валюті, передбаченій законодавством України і Російської Федерації для уплати мита і платежів національними заявниками відповідно до офіційного курсу. Це правило поширюється також і на платежі за проведення пошуку та надання інших послуг.

15 ПРАКТИЧНІ  ЗАВДАННЯ

Завдання 1. Багрій, як правонаступниця авторських прав свого батька – відомого письменника, подала позов до спільного підприємства „Флора” про незаконне використання її права інтелектуальної власності, що виразилось у виданні СП книги батька тиражем 100 тис. примірників.