Інтелектуальна власність

Твори образотворчого мистецтва часто  використовуються в промисловості. Таке використання можливе лише на підставі окремого договору користувача з автором. Це вже буде договір не художнього замовлення, а договір на використання вже готового твору. Проте не означає, що майбутній користувач не може укласти з автором договір художнього замовлення. Як у будь-якому іншому договорі у зазначеному договорі мають бути визначені ті ж самі умови – об’єкт твору, масштаби його використання, розмір, порядок обчислення та виплати авторської винагороди.

Окрему  групу договорів складають договори про використання творів образотворчого мистецтва в театральних постановках, у кіно-та телефільмах. Створювані художником для оформлення спектаклів малюнки декорацій і костюмів, безперечно, є творами образотворчого мистецтва і тому є об’єктами авторського права і правової охорони. За ескізами, що створені художником, виготовлюються декорації, шиються костюми. Відносини театрів з художниками-постановниками оформляються по-різному. В одних театрах на оформлення кожного спектаклю з художником укладається договір, в інших є штат своїх художників. Вони створюють ескізи декорацій і костюмів у порядку службових обов’язків.

Художник  зобов’язаний виконувати вказівки режисера, вносити необхідні виправлення і зміни в ескізи І макети до їх беззастережного прийняття керівництвом театру. Прийняту роботу художник зобов’язується виконати в строк і подати театру по частинах: спочатку чорнові малюнки і прикидки для виготовлення макета, потім подається сам макет і в останню чергу – ескізи костюмів чи декорацій.

Театральний художник за договором художник передає театру право використати свої твори тільки в театральних постановках, зберігаючи за собою решту авторських правомочностей. Використання зазначених творів за межами театральної постановки визнається порушенням авторського права. Якщо театр не використає протягом двох років від дати схвалення ескізів, то він зобов’язаний виплатити художнику авторську винагороду повністю.

Певні особливості мають договори на використання творів образотворчого мистецтва в кіно- та телефільмах. Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором) зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.

Твори образотворчого мистецтва можуть бути використані в аудіовізуальному творі лише на підставі договору з художником. Цей договір близький до договору художника з театром.

Договори на створення і використання об’єктів суміжних прав. Охорона суміжних прав виникла в Україні недавно – з прийняттям Закону України „Про авторське право і суміжні права” 23 грудня 1993 р. Тому належного досвіду у цій сфері ще немає. Проте помітне істотне зростання кількості і значення об’єктів суміжних прав. Нові технічні можливості сприяють розвитку видовищної індустрії, збільшується використання звукозаписів і відеозаписів. Набирають потужного розмаху використання теле- і радіопрограм.

10.3 Договори  на використання об’єктів промислової  власності

Ліцензійні  договори. Найбільш поширеними договорами на використання об’єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Але всі договори на використання мають відповідати певним принциповим умовам, визначеним чинним законодавством.

Першим  таким принциповим положенням чинного  законодавства України про інтелектуальну власність, є припис, за яким використання об’єкта інтелектуальної власності можливе тільки на підставі договору користувача з власником зазначеного об’єкта. Будь-яке позадоговірне використання об’єкта інтелектуальної власності чинним законодавством оцінюється як порушення прав на цей об’єкт. Поза межами визначених у законі винятків будь-яке використання будь-якою особою об’єкта інтелектуальної власності можливе тільки на підставі договору користувача з власником цього об’єкта.

Другим  принциповим положенням договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності є їх платний характер. Право розпоряджатися належним об’єктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на безплатне використання. В переважній більшості договори на використання інтелектуальної власності є платними, взаємовигідними, двосторонніми. Плата за використання може здійснюватися в різних правових формах. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються угодою сторін. Це принципово нове положення чинного законодавства України про інтелектуальну власність. У нормативному порядку визначаються лише мінімальні розміри винагороди за використання творів літератури і мистецтва, нижче яких опускатися не дозволяється. Щодо інших об’єктів інтелектуальної власності таких обмежень не встановлено.

Суттєві обмеження містить закон щодо використання об’єктів інтелектуальної власності, визнаних в установленому порядку секретними. Такі обмеження стосуються тільки об’єктів промислової власності, принаймні так свідчить чинне законодавство. Секретними об’єктами інтелектуальної власності визнаються такі, які містять інформацію, яка в установленому порядку віднесена до державної таємниці. Порядок визнання того чи іншого об’єкта секретним визначений Законом України „Про державну таємницю” від 21 січня 1994р., нова редакція якого була прийнята 21 вересня 1999р. За цим Законом державна таємниця (далі також – секретна інформація) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Договори  на використання об’єктів інтелектуальної  власності за невеликим винятком, установленим законодавством, укладаються в простій письмовій формі. Усні договори у цій сфері не допускаються. Разом з тим чинне законодавство не містить приписів, які встановлювали б до договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності нотаріальну форму. Звичайно, сторони, які забажають засвідчити укладання такого договору в нотаріальному порядку, мають право це зробити. Договори про використання об’єктів інтелектуальної власності мають бути не просто укладені в письмовій формі, а й підписані сторонами, а їх підписи мають бути засвідчені відповідними печатками. В договорі має бути обов’язково зазначена дата його укладення.

Особливістю договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності безперечно є результати інтелектуальної діяльності. Як уже визначалося, предметом таких договорів мають бути лише ті результати, які визнані об’єктами правової охорони. Але це не виключає можливості укладення договору і на результат, який не є об’єктом правової охорони.

Слід відзначити, що договори на використання об’єктів інтелектуальної власності є найбільш поширеною правовою формою забезпечення суспільства необхідними технічними засобами та сповіщення про досягнуті результати у сфері науки, літератури і мистецтва. Найбільш поширеними договорами на використання об’єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори.

Законодавство в частині ліцензійних договорів  не визначається повнотою. Закони України про інтелектуальну власність обмежуються лише визначенням ліцензійних договорів.

Чинне законодавство України передбачає кілька видів ліцензійних договорів. Кілька видів вироблені міжнародне-правовою практикою. Серед останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, яка представляє собою не що інше як купівлю-продаж об’єкта інтелектуальної власності. Взагалі слід наголосити на тому, що ліцензійний договір є саме продаж дозволу на використання об’єкта інтелектуальної власності.

Отже, повна ліцензія є дозвіл на використання запатентованого об’єкта на весь строк чинності патенту і на використання об’єкта в повному обсязі. По суті це є продаж самого об’єкта. Проте з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова відмінність. При продажі патенту на умовах, наприклад, щорічних відрахувань з суми продаж запатентованих виробів несплата покупцем чергового платежу не тягне за собою відновлення прав на патент у продавця. Якщо ж мова йде про договір повної ліцензії, укладений на таких же умовах, то несплата ліцензіатом чергового платежу тягне за собою припинення чинності договору.

При відчуженні самого патенту правонаступник стає патентовласником. В останні роки договір повної ліцензії поступово втрачає своє значення, його застосування зменшується. Це зумовлюється тим, що економічна ситуація в сучасних умовах досить динамічна. Умови, за яких був укладений договір повної ліцензії, були вигідні, але вони зафіксовані на весь строк чинності договору. Економічна ситуація може змінитися таким чином, що ті ж самі умови стали вже невигідними, але змінити їх уже не можна без згоди тієї чи іншої сторони. Між тим сучасний цивільний оборот досить динамічний, що в свою чергу зумовлює таку ж оперативність в правовому забезпеченні цієї динаміки. Договори, укладені на тривалий строк чинності, стають невигідними. Вони перестали задовольняти міжнародний обіг патентів.

За  договором виключної ліцензії ліцензіар  передає право на використання об’єкта інтелектуальної власності ліцензіату в повному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк. Ліцензіару залишається та частина права на об’єкт, яка не охоплена виключною ліцензією. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату прав.

Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все в тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії в тих межах, які були визначені договором про виключну ліцензію, і надавати права використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно і надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об’єкта інтелектуальної власності на території Франції, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той же об’єкт на території будь-якої іншої країни.

Виключна  ліцензія може бути обмежена певним часом, наприклад, договір укладений лише на два роки. Після закінчення цього строку ліцензіар може знову видати просту чи виключну ліцензію будь-кому на новий строк. Виключна ліцензія може бути обмежена також і обсягом використання предмета ліцензії.

За  договором виключної ліцензії ліцензіату може бути надано право видачі субліцензії, тобто ліцензіат має право укладати догори простої ліцензії з третіми особами на використання того самого предмета виключної ліцензії. Межі прав за такою субліцензією не повинні виходити за межі основної ліцензії.

Виключна  ліцензія більш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою.

За  договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об’єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за собою право на використання цього ж об’єкта, включаючи право надання ліцензій іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу субліцензій.

Чинне законодавство України про промислову власність містить ще одну – так звану відкриту ліцензію. За цією ліцензією власник патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності (крім патентів на секретні об’єкти промислової власності) має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. Іншими словами, власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об’єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій в законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів – збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов’язана укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку.

Проте може статися так, що жодна особа  не виявила бажання скористатися оголошеним дозволом. Тоді власник патенту може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому випадку річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об’єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коди використання об’єкта промислової власності було припинено, на цей об’єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об’єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов: 1) з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійної угоди; 2) власник охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об’єкта зумовлений поважними причинами; 3) примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії.

Примусова ліцензія, видана судом, повинна містити  визначення обсягу використання, строку дії дозволу та порядку виплати  винагороди власнику охоронного документа. В умовах воєнного та надзвичайного стану, а також в інтересах суспільства Кабінет Міністрів України має право дозволити використання об’єкта промислової власності визначеній ним особі без дозволу власника охоронного документа. Такий дозвіл також надається на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою власнику документа відповідної компенсації.