Інтелектуальна власність

Трудовий  характер відносин між автором і  роботодавцем може бути визнаний лише за наявності певних умов – створення твору входить у трудові обов’язки автора, створення твору передбачено трудовим договором тощо.

У спеціальній  літературі уже давно прийнято вважати, що в авторському договорі однією із сторін завжди виступає фізична особа – автор або його правонаступник чи інша особа, що має авторське право. З цього загального правила є один виняток – суб’єктом авторського права може виступати юридична особа, яка стала правонаступником автора за спадкоємством. Якщо ж обидві сторони в договорі є юридичними особами, то такий договір слід вважати підрядним, а не авторським. Проте в умовах ринкової економіки такий підхід до цієї проблеми видається сумнівним.

У авторських договорах  важливим елементом є строк. Сторони  самі визначають строк авторського  договору на використання твору й строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. В договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. В договорі можуть бути визначені умови й підстави дострокового припинення чинності договору.

У авторському  договорі мають бути визначені й  інші строки – строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури й верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов’язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов’язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір і використати твір на свій розсуд.

Права й обов’язки сторін за авторським договором. Права й обов’язки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм характером авторський договір є таким, у якому права й обов’язки автора кореспондують і відповідають правам і обов’язкам користувача, тобто він є взаємним. Безперечно, права й обов’язки різних видів авторських договорів не співпадають – вони також бувають різними. Слід підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламентує змісту авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін. Проте основні права й обов’язки сторін в авторських договорах вироблені практикою.

Основними обов’язками  автора є, передусім, створення й  передача твору. Твір має відповідати  умовам і вимогам, визначеним сторонами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, призначення, обсягу тощо. Таким же чином визначаються вимоги до наукового твору – стаття, брошура, монографія, підручник тощо У договорі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визначені його вид, форма тощо. Твір мас бути переданий користувачу в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користувача.

Важливим є  обов’язок автора виконати роботу особисто. Авторські договори відносяться до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин У разі смерті автора договір припиняє свою чинність із відповідними наслідками.

Твір має  бути переданий користувачеві в  такому вигляді, щоб його можна було відразу використовувати, належно оформлений з відповідними документами, рецензіями, характеристиками тощо.

Обов’язки автора вважаються виконаними, коли користувач-замовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору й пропозицію щодо їх усунення. У такому разі автор у разі згоди зобов’язаний усунути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. Замовник-користувач повинен чітко визначити свої зауваження щодо зміни чи доповнення до твору.

Автор має право і зобов’язаний брати участь у підготовці твору до використання У більшості випадків автор зацікавлений у тому, щоб твір використовувався відповідно до задуму автора і тому охоче бере участь у підготовці договору до використання. В окремих випадках закон надає автору таке право. Так, наприклад, за Законом України „Про авторське право І суміжні права” п. 4 ст. 15 визначає, що виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

До основних обов’язків автора твору слід віднести й обов’язок не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора.

Обов’язки користувача. Основним обов’язком замовника-користувача є його обов’язок прийняти і належним чином розглянути твір. Зрозуміло, що різним за змістом авторським договорам властиві різні способи прийняття й розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва може бути так же уважно оглянутий тощо. Після уважного розгляду твору замовник-користувач має прийняти важливе рішення – прийняти переданий твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обгрунтоване. У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і його схвалення чи відхилення. Окремі авторські договори відповідно до виду літературно-мистецької творчості можуть передбачати спеціальні процедури розгляду й схвалення чи відхилення твору. Результати розгляду, як правило, оформляються спеціальним документом.

Замовник-користувач, якому за авторським договором перейшло право на використання чи право власності на твір образотворчого мистецтва, зобов’язаний дотримуватися особистих немайнових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов’язок користувача використати твір в установлений договором строк. Якщо протягом обумовленого договором строку твір не буде використаний, автор має право на відшкодування збитків. Збитки включають у себе витрати на створення твору, інші витрати, пов’язані із створенням твору і, безперечно, авторську винагороду, обумовлену договором. Отже, користувач твору з тих чи інших причин може його і не використовувати. В усякому разі використання твору – це право користувача, а не його обов’язок. Проте у більшості випадків автор заінтересовані в тому, щоб їх творіння було доведено до громадськості належним чином. Тому вони можуть передбачати в договорі обов’язок користувача використати твір. Проте такий обов’язок може набрати чинності за умови, що твір користувачем схвалений.

Одним із самих основних обов’язків замовника-користувача  є виплата обумовленої договором  винагороди. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються сторонами в авторському договорі. На відміну від раніше чинного законодавства чинний Закон про авторське право не визначає конкретних розмірів і винагороди, порядку ЇЇ обчислення та виплати. Проте Кабінетом Міністрів України прийнято постанову „Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва” від 18 листопада 1994 р. За усталеною практикою винагорода, як правило, визначається у вигляді певного відсотка від одержаного за відповідний спосіб використання твору. Якщо в такий спосіб визначити розмір винагороди з тих чи інших причин неможливо, винагорода може бути визначена у вигляді чітко зафіксованої суми.

Авторські договори, як і будь-які цивільно-правові  договори, повинні виконуватися належним чином відповідно до його умов. Але можуть бути випадки, коли авторський договір виконується неналежним чином або й зовсім не виконується. Винними в цьому можуть бути кожна зі сторін або й обидві сторони разом. Іншими словами, мова йде про порушення умов договору сторонами. У разі такого порушення постає питання про цивільно-правову відповідальність сторони, яка припустилася порушення умов договору. Якщо раніше відповідальність за порушення авторського договору обмежувалася розміром гонорару, то зараз порушник зобов’язаний відшкодувати заподіяні збитки в повному обсязі, включаючи і втрачену вигоду.

Відповідальність  автора за договором може полягати в обов’язку повернути безпідставно одержану винагороду, в односторонньому розірванні договору, в покладенні на нього обов’язку відшкодування заподіяних користувачу збитків, а також в оплаті неустойки, Відповідальність автора настає лише за наявності вини в його діях, які порушили умови договору. Якщо порушення авторського договору мало місце з боку автора, він повинен довести, що порушення сталося не з його вини. Підставами відповідальності автора є невиконання або неналежне виконання ним своїх обов’язків за авторським договором. Умовами відповідальності є ті ж загальні цивільно-правові умови – наявність вини, протиправність дій автора, наявність шкоди і причинний зв’язок між діями автора і їх результатом – шкодою.

Серед можливих порушень авторського договору з боку автора найбільш складним є визнання його недобросовісності при виконанні роботи. Чинне законодавство України з авторського права не дають визначення недобросовісності. У спеціальній літературі прийнято вважати дії автора недобросовісними, якщо у процесі створення твору автор навмисне припустився неправомірних дій, що знизили якість твору або привели твір до стану, непридатного для використання. Груба необережність автора прирівнюється до навмисних дій. Відповідно до практики, що склалася раніше, до неправомірних дій автора, які дають підставу визнання їх недобросовісними, відносяться: неправомірне використання чужих творів при створенні свого твору; подання свого раніше опублікованого твору як нового; перекручення фактів та інших даних у документальному творі; перекручення оригіналу при перекладі твору; включення до рукопису неперевірених даних, перевірка яких входила в обов'язок автора та інші порушення.

Відповідальність  користувача за порушення умов авторського  договору може бути у формі його неправомірних дій. Підставою для відповідальності користувача є невиконання або неналежне виконання авторського договору. Умови відповідальності ті ж самі, а підстави можуть бути різні – замовник може нести відповідальність за невикористання твору, якщо такий обов’язок лежав на ньому за договором, наприклад, за видавничим договором; за втрату матеріального носія; за зміну твору без згоди автора; за відмову виплати винагороди або за несвоєчасну її виплату тощо.

Користувач зобов'язаний використати твір за умови, що авторським договором такий обов'язок передбачений. Правда, користувач може навести доводи, що неможливість використання настала не з його вини, в такому разі він звільняється від відповідальності. Відповідальність користувача в такому випадку зводиться до виплати визначеного договором гонорару в повній сумі.

Інколи з вини користувача настає пошкодження  або втрата матеріального носія твору. У такому разі автор має право на відшкодування заподіяної шкоди. Доцільно в авторському договорі передбачити конкретний розмір такого відшкодування. Користувач не має права вносити до твору будь-які зміни чи доповнення. Якщо вони були зроблені без згоди автора, останній має право вимагати усунення таких змін чи доповнень. Користувач не має права передавати твір для використання третім особам, якщо авторським договором не передбачено інше. При порушенні цього автор має право па відшкодування збитків.

Припинення  і розірвання авторського договору. Припинення авторського договору настає із закінченням строку його чинності. Але при ньому слід розрізняти припинення авторського договору і припинення використання твору, передбаченого цим договором. Припинення використання твору не припиняє прав і обов’язків за самим авторським договором. Якщо за авторським договором користувачеві були передані виключні права па використання на весь період чинності договору, автор зобов’язаний протягом цього строку не передавати право на використання цього ж твору третім особам, якщо навіть використання твору користувачем припинено. Іншими словами, користувач свій обов’язок використати твір виконав, але це виконання не звільняє автора твору від обов’язку не передавити право на його використання третім особам. У той же час користувач може використовувати твір протягом усього строку чинності авторського договору. Коли ж користувач з тих чи інших причин не використав твір, закінчення строку дії авторського договору припиняє його чинність. Авторський договір може передбачати можливість дострокового припинення його чинності.

Авторські договори поділяють на дві групи – авторські договори замовлення і авторські договори на використання готового твору. Перші зобов’язують автора створити твір і передати його для використання, другі – передати для використання готовий твір. Поділ авторських договорів можна провести і за видом художньої творчості – договори на створення і використання літературних, музичних, аудіовізуальних, архітектурних та інших творів. Авторські договори поділяються також і за способом використання: видавничі договори, договори про депонування рукопису, постановочні договори, сценарні договори, договори художнього замовлення, договори про використання в промисловості творів декоративного мистецтва та ін.

Видавничі договори, у свою чергу, поділяються на видання літературних, музичних творів та творів образотворчого мистецтва. Авторські договори можна класифікувати і за іншими критеріями.

Можуть бути випадки, коли твір створюють дві особи, із яких один є фахівцем у певній галузі, а літературний запис здійснює інша особа, наприклад, журналіст. У такому разі може бути співавторство, але його може і не бути. Видавництво не визначає, хто є автором, а хто здійснював літературний запис. Авторська сторона сама має визначити, хто є автором, чи має місце співавторство. Проте прийнято вважати, що якщо в видавничому договорі зазначено ім’я автора літературного запису, то тут має місце співавторство.

Договори  про депонування рукописів. Зазначений договір має ту ж мету, що і видавничий договір – довести до відома громадськості про те чи інше досягнення у сфері інтелектуальної діяльності. Його виникнення було зумовлено двома основними факторами. Перший полягає в тому, що бурхливий розвиток науки, техніки і культури вимагає якнайшвидше інформувати громадськість про новини в цій сфері. Другий фактор – досить тривалий процес видання твору, що обмежує можливості оперативного ознайомлення з твором. Цим передумовам відповідає депонування рукопису. Кожний, кого цікавить та чи інша проблема, дістає можливість в оперативному порядку ознайомитися з найостаннішою новиною в тій чи іншій галузі.

Договір про депонування  рукописів почав складатися давно. Проте належного правового регламентування він поки що не дістав.

У даний час існує лише Інструкція про депонування рукописів, затверджена Центром науково-технічної інформації України. У той же час зазначений договір не втрачає своєї значимості, у ряді випадків він просто незамінний. У тих випадках, коли виникає необхідність якнайшвидше ознайомити громадськість з тим чи іншим досягненням, вдаються до депонування рукопису. Депонування може бути зумовлено також відсутністю можливості видати твір шляхом друку.