Інтелектуальна власність

 

9.4 Обов’язки  суб’єктів промислової власності

 

Обов’язки, що випливають з охоронного документа  на об’єкт промислової власності, набувають чинності також від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є обов’язок сплачувати відповідні збори за дії, пов’язані з охороною об’єктів промислової власності.

Збори сплачуються  відповідно до „Положення про порядок  сплати зборів за дії, пов’язані з  охороною прав на об’єкти інтелектуальної  власності”. Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543.

Це Положення  визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної  власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком.

Якщо  міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору.

Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається:

– для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться в Україні (резиденти), – у гривнях, у розмірах виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день сплати збору;

– для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться за межами України (нерезиденти), – у доларах США.

Якщо платників  збору кілька і серед них одночасно  є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку повинні сплатити резиденти і нерезиденти, визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нерезидентів – у доларах США. До суми збору не включається вартість послуг, пов’язаних з його сплатою.

Сплата  зборів провадиться через кредитні установи. Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути сплачений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним курсом Національного банку на день його сплати.

Громадянам  України пільги із сплати зборів надаються  відповідно до законодавства. Громадянам держав – членів Співдружності Незалежних Держав надаються пільги відповідно до законодавства згідно з Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, ратифікованою Законом України від 26 квітня 1996 р.

Зазначені пільги надаються громадянам держав – членів Співдружності Незалежних Держав, які офіційно визнали дію на своїй території Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди пільги громадянам України.

Пільги, передбачені  Положенням, надаються при поданні  відповідних документів, що підтверджують наведені юридичні факти, що є підставою для надання пільг.

Патентовласник  зобов’язаний добросовісно використовувати  запатентований об’єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен зловживати патентними правами. Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на топографію ІМС зобов’язаний використовувати запатентований об’єкт. Якщо зазначений об’єкт не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту чи свідоцтва або від дати, коли використання запатентованого об’єкта було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати запатентований об’єкт, може звернутися до суду чи господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатентованого об’єкта. Така заява може бути подана за умови, що з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійного договору.

За певних умов власник охоронного документа зобов’язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання запатентованого об’єкта (промислового зразка) власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав першого власника, – так звана залежна ліцензія. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка власником патенту, яким цей дозвіл затребувано. Спори, пов’язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії, розв'язуються в судовому порядку.

 

10 ДОГОВОРИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

 

10.1 Загальні  положення

 

Договори  у сфері інтелектуальної діяльності мають відповідати загальним цивільно-правовим вимогам до договорів.

Вимоги, встановлені чинним цивільним законодавством до договірних відносин, стосуються і договорів, які укладаються у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Вони мають укладатися тільки дієздатними особами, в установленій законом формі, предметом їхнього регулювання мають бути майнові відносини, які ґрунтуються на законній основі.

Основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності, і на договори, які регулюють порядок використання об’єктів інтелектуальної власності.

За  змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори в галузі наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом інтенсивно зростає значення договорів, пов'язаних з використанням об'єктів суміжних прав – виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення.

Значною е група договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Це договори на створення об’єктів промислової власності, а також договори на їх використання. Ще одну групу складають договори на використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Окрему  групу складають договори, які  можна назвати супутніми договорами, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них відносяться договори на управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб'єктів права інтелектуальної власності тощо.

Об'єктом (предметом) договірних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути дії, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності або самі об’єкти цієї власності. Група договорів, які мають своєю метою врегулювати порядок і умови використання об’єкта інтелектуальної власності, своїм об'єктом буде мати саме результати інтелектуальної діяльності.

Але об’єктами договорів можуть бути і такі результати Інтелектуальної діяльності, які ще мають бути створені. Це об’єкти договорів на виконання певних робіт. За своєю юридичною природою такі договори наближені до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність.

Об’єктами договорів у сфері інтелектуальної  діяльності можуть бути дії обслуговуючого характеру, наприклад, здійснення патентного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої іншої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розробки тощо. Нарешті, об’єктом договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути певні юридичні послуги, які надаються авторам творів та інших розробок.

Специфікою  договорів у сфері інтелектуальної  діяльності є також і те, що об’єктами права інтелектуальної власності є нематеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати можуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій. Але об’єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нематеріальний результат інтелектуальної діяльності.

Специфічність зазначених договорів полягає ще й у тому, що заінтересовані в укладенні такого договору часто не можуть чітко уявити, про що йде мова – матеріального носія може ще й не бути. Зазначена специфіка має місце, коли мова йде про використання об’єкта інтелектуальної власності. Коли ж мова йде про створення цього об’єкта, то яким він буде, не знає ніхто.

За  загальним правилом сторонами в  такому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. Безперечно, це можуть бути юридичні особи з місцем постійного місцезнаходження в зарубіжних країнах.

Особливістю договорів у сфері інтелектуальної  діяльності є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа.

Форма договору. Усі договори, що укладаються у сфері інтелектуальної діяльності, мають укладатися в письмовій формі. Чинне цивільне законодавство України не передбачає обов’язкового нотаріального засвідчення зазначених договорів. Проте за бажанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально.

Закон України „Про авторське право  і суміжні права” приписує авторські договори укладати в письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чинне законодавство іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 того ж закону України передбачено правило, за яким договори на створення чи використання невеликих за обсягом творів (для газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі.

Відповідно  до п. 8 ст. 28 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” договори про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір набувають чинності за умови, що вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набувають чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після їхньої реєстрації в Установі. При цьому строк реєстрації ліцензійного договору не повинен перевищувати 2 місяців. Такі норми містяться і в законодавстві України про промислові зразки.

Умови дійсності договорів у сфері інтелектуальної діяльності. Це ті ж самі умови дійсності, дотримання яких обов’язкове при укладенні будь-якого цивільно-правового договору. Передусім зміст, умови, форма, порядок укладення таких договорів має відповідати вимогам закону. Як і в будь-якому договорі, основним має бути законність змісту. Зазначена вимога полягає в тому, що будь-які цивільно-правові дії з приводу об’єктів інтелектуальної власності мають здійснюватися в межах закону, тобто бути законними.

Зміст договору – це ті умови, на яких сторони погодилися укласти договір. Це в основному права й обов’язки сторін, визначені договором. За своїм юридичним значенням усі умови договору прийнято поділяти на істотні, звичайні і випадкові. До істотних відносять такі умови, без яких договір не може набрати чинності. Безперечно, істотні умови договору визначаються за волевиявленням обох сторін. До таких істотних умов відносяться визначення об’єкта договору, того, стосовно чого укладається даний договір – твору науки, літератури чи мистецтва, об’єкта промислової власності чи будь-якого іншого результату творчості, що охороняється законом. Без такого визначення об’єкта (предмета) договір не виникає. До істотних умов слід віднести також його ціну.

Строк чинності договору у сфері інтелектуальної діяльності є його істотною умовою, хоча строк далеко не в усіх договорах є істотною умовою. Очевидно, що до істотних умов договору у сфері інтелектуальної діяльності слід також віднести умову про обсяг використання об’єкта. Адже від обсягу використання залежить ціна договору. Обсяг використання може визначатися кількістю, часом або територією.

Істотні умови  договору у сфері інтелектуальної  діяльності можуть визначати самі сторони, якщо вони дійшли висновку, що такі умови мають важливе значення для них.

Звичайними  умовами договору визнаються ті, що передбачені нормативними актами й автоматично набувають чинності при укладенні договору. Сучасне цивільне законодавство країн із ринковою економікою до звичайних умов відносить також звичаї ділового обігу.

Випадковими умовами договору визнаються такі, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються до тексту договору за погодженням сторін. Відсутність випадкових умов у договорі не робить його недійсним. Слід підкреслити, що відсутність у договорі звичайних умов також не робить договір недійсним, але на відміну від них випадкові умови набувають чинності лише за умови, що вони включені до тексту договору. Звичайні умови е чинними незалежно від того, чи включені вони до тексту договору чи ні.

 

10.2. Авторські  договори

 

Усі цивільно-правові відносини, що складаються  у процесі створення й використання численних об’єктів авторського права і суміжних прав мають бути урегульовані такими ж численними договорами, які об’єднані одним поняттям „авторські договори”. Слід відразу підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі стосуються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, наприклад, до авторських відносити договори по управлінню майновими правами авторів на колективній основі.

За  авторським договором автор передає або зобов’язується створити і в установлений договором строк передати свій твір замовнику для використання обумовленим договором способом, а замовник зобов’язується здійснити або почати використання твору. Отже, численні авторські договори можна поділити на договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва і договори на використання цих же творів. Особливість авторських договорів полягає в тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури й мистецтва.

Авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення й використання творів. У зв’язку з наділенням певними правами роботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо мова йде про створення твору в порядку виконання службових обов’язків, то, зрозуміло, право на використання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають заінтересовані в тому, щоб їх відносини з автором розглядалися як трудові. У такому разі їм належить право на використання твору, оскільки твір визнається службовим, створеним у порядку виконання службових обов’язків.