Інтелектуальна власність

Зміст права  на винагороду полягає в тому, що автору твору надається забезпечена законом можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Але це право не поширюється на визначені законом випадки так званого вільного використання твору.

Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів). За загальним правилом використання творів науки, літератури і мистецтва  може мати місце на підставі договору автора з користувачем твору. Проте в окремих випадках у суспільних інтересах з метою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досягненнями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без видачі йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майнових прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними угодами. Передусім таке вільне використання може мати місце лише стосовно правомірно відтворених творів.

Другою вимогою  до вільного використання творів є  недоторканність, непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би обставин твір вільно не використовувався, має бути гарантована непорушність права на авторство, на ім’я і недоторканність твору.

Третя вимога до вільного використання полягає в  тому, що при такому використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не повинні обмежуватися законні інтереси авторів.

Четверта особливість обмежень авторського права шляхом вільного використання творів характеризується тим, що перелік видів вільного використання творів, встановлений законом, є вичерпним.

Першу групу  таких винятків складають визначені  законом випадки вільного використання творів, які мають своєю метою забезпечення більш широкої інформації населення і можливості ознайомлення з певними досягненнями у науці, літературі і мистецтві. Одним із найбільш поширених таких випадків вільного використання є цитування в оригіналі і перекладі правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також зумовлюється цією ж метою.

Другу групу  винятків із загального правила про  вільний порядок і використання творів складають випадки вільного використання! творів бібліотеками та архівами репрографічним способом:

1) у разі, коли  відтворюваним твором є окрема  опублікована стаття та інші  невеликі за обсягом твори  чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:

– бібліотека та архів мають достатньо підстав  вважати, що такий; примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

–відтворення  твору є поодиноким випадком і  не має систематичного характеру;

– немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов виготовлення таких примірників;

2) у  разі, коли відтворення здійснюється  для збереження або заміни  загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки або архіву. Таке відтворення допускається і для відновлення примірника твору аналогічної бібліотеки чи архіву, за умови, що одержання такого примірника іншим шляхом неможливе і це не носить систематичного характеру.

Вільне використання примірників творів для навчання складає третю групу обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право:

1. відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;
2. репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з опублікованих письмових творів, які також будуть використовуватися для навчання. Таке відтворення може бути за таких умов:

– його обсяг виправданий зазначеною метою;

– відтворення  не носить систематичного характеру;

– немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Наступна група  обмежень майнових прав авторів стосується окремих випадків використання комп’ютерних програм. Комп’ютерна програма – набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символік чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми. Поняття комп'ютерної програми не поширюється на поняття „база даних”.

Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення. Права виконавців, розробників фонограм, відеограм  та організацій мовлення в основному складаються із майнових прав. Істотною особливістю суміжних прав є те, що вони знаходяться в залежності від прав творців творів літератури і мистецтва, їх можна назвати також похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є правами на способи реалізації.творів літератури і мистецтва. Проте не завжди суміжні права є похідними від прав на твори літератури і мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму чи передача в ефір чи по кабелях таких творів, які за тих чи інших причин не мають правової охорони. Отже, в такому випадку суміжні права будуть носити самостійний, а не похідний характер. Права виконавців. Слід підкреслити, що чинний Закон України „Про авторське право і суміжні права” надає охорону не тільки виконавцям-професіоналам, а будь-якій особі, що виконує твір. При цьому Закон не проводить ніякої різниці між виконавцями-професіона-лами і простими любителями. Для надання охорони виконанню не вимагається, щоб воно мало якісь формальні ознаки, особливості чи певну оригінальність. Виконання охороняється незалежно від його якості і достоїнств, оскільки останні є суб'єктивними категоріями.

Права виконавців також можна поділити на дві групи: особисті немайнові і майнові. Відповідно до п. 1 ст. 38 виконавцям належать особисті немайнові права на ім’я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв’язку з використанням виконання там, де це можливо. Виконавець передусім має право на захист свого виконання від будь-якого спотворення чи іншого посягання на виконання, яке здатне нанести шкоду честі і репутації виконавця. Право на ім’я означає, що виконавець має право вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо).

Будь-які поправки, зміни чи доповнення до виконання можуть вноситися лише з дозволу виконавця.

Майнові права  виконавців полягають у тому, що тільки вони мають виключне право  дозволяти чи забороняти вчиняти  такі дії:

– публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);

– фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання;

– передачу в  ефір і по кабелях їх виконань;

– відтворений  та розповсюдження своїх виконань шляхом його продажу або іншої передачі права власності у разі, коли при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограм (відеограм) на її подальше відтворення;

– надання в  комерційний прокат, майновий найм примірників фонограм (відеограм), на яких зафіксоване їх виконання незалежно від першого продажу чи іншої передачі у власність чи володіння.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм. Відповідно до Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи забороняти вчинення щодо фонограм (відеограм) таких дій:

– відтворення  і розповсюдження способом першого  продажу;

– іншого відчуження;

– комерційний  прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після першого  продажу, а також будь-яку видозміну  і імпорт фонограм (відеограм)

Майнові права організації мовлення. Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався. Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач. Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в такому:

– допускається використання виконань, фонограм, відеограм  і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;

– їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;

– доведення  іншими способами до загального відома виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.

Таке  використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагороди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.

Допускається  без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною  метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

1. публічне виконання фонограми (відеограми);
2. публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, в ефір;
3. публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, по проводах (через кабель).

Права суб’єктів  промислової власності, що випливають з охоронних документів. Права  суб’єктів промислової власності щодо результатів їх науково-технічної творчості виникають лише на підставі державної реєстрації. Остання визнає заявлений результат об’єктом правової охорони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного документа (патенту чи свідоцтва).

Права власників  патентів також поділяються на дві  групи: особисті немайнові і майнові  права. До особистих немайнових прав патентовласників відносять право на авторство, право на назву об’єкта промислової власності і право на ім’я.

Право авторства  полягає в тому, що автор заявленої пропозиції (винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має право вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об’єкта правової охорони.

Творець науково-технічного досягнення має  право на ім’я, яке полягає в тому, що розробник цього досягнення має право вимагати, щоб його ім’я згадувалося кожного разу при використанні цього досягнення. Ім’я дійсного автора зазначеного досягнення має бути обов’язково вказано в патенті незалежно від того, хто буде заявником. Проте автор науково-технічного результату має право просити, щоб його ім’я не зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно, патентовласник вправі вимагати усунути помилки чи перекручення, що стосуються його імені.

Відповідно  до п. 5 ст. 8 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). Видається, що винахідник має право також і на присвоєння винаходу і корисній моделі спеціальної назви. Принаймні таке прохання не суперечить Закону.

Майнові права  суб'єктів промислової власності, які випливають з охоронного документа. Зазначені права досить чітко  регламентовані патентними законами України.

Основним достоїнством патентних законів України є те, що вони чітко і однозначно проголошують право власності на об’єкт правової охорони. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Результат творчої  діяльності стає об'єктом правової охорони лише після його кваліфікації таким відповідним державним  органом. І лише після цього він може бути матеріалізований у певний матеріальний носій і сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є об'єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто недоступний.

Суб’єкт права  промислової власності, як і будь-який інший суб’єкт права власності, має право на користування.

Власник має  право користуватися результатом своєї творчої праці будь-яким способом, що не суперечить чинному законодавству. Зрозуміло, що способи використання об’єктів промислової власності зумовлюються їх характером, а також доцільністю.

Закон чітко  визначає, що є використанням винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Зокрема, використанням визнається:

– виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг у зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка;

– застосування способу, що охороняється патентом, або  пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним;

– пропонування для продажу, введення в господарський  обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Право розпорядження  власника патенту. Відповідно до Конституції  України та чинних законів про промислову власність патентовласник має право розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Це можуть бути продаж, дарування, міна, оренда, прокат, найм тощо.